Національний університет фізичного виховання і спорту України

Реферат на тему:

Класифікаціі спортсменів-інвалідів

Студента 3 курса

Групи №32

Борисенко Д.С.

КИЇВ, 2006

План:

Введення

1. Загальні паралімпійські класифікації.

2. Класифікація спортсменів з вадами зору.

3. Класифікація спортсменів з пошкодженнями з пошкодженнями опорно-рухового аппарату.

4. Класифікація спортсменів з наслідками травм та захворювань спинного мозку та наслідками поліомієліту.

5. Класифікація спортсменів з наслідками церебрального параліча.

6. Класифікація спортсменів з ампутаціями.

7. Класифікація спортсменів з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату («Les Autres»).

8. Висновок.

9. Використана література.

Введення

В паралімпійському спорті класифікація спортсменів на групи для участі у змаганнях має великий гуманістичний, морально-єтичний та спортивний сенс. Метою процесу класифікації є створення об`єктивного відправного пункту змагань. Для всіх нозологій і видів спорту класифіація здійснюється у відповідності до «принципу рівності», що забеспечує усім спортсменам-інвалідам рівні можливості для досягнення вмсокого спортивного результату та максимальної реалізаціі власних можливостей. Класифікація передбачае розподіл спортсменів за типом захворювання чи за функціональними можливостями. Розрізняють загальну – за нозалогією (вади зору, церебральний параліч, ампутації, пошкодження спинного мозку, інші пошкодження опорно-рухового апарату тощо), відповідно до критеріїв Міжнародних організацій інваспорту, та функціональні – за специфікою виду спорту – класифікації спортсменів, що відбуваються з використанням комбінації медичних та функціональних критеріїв.

Загальні паралімпійські класифікації

До сучасних загальних Паралімпійських класифікаційних груп належать спортсмени з вадами зору (3 класі); пошкодженням спинного мозку (8 класів); ампутаціями (9 класів); наслідками церебрального паралічу(8 класів). Спортсмени, які не мають можливості ходити, в подальшому об`єднуються в стартові групи на колясках відповідно до рівня рухових можливостей.

Класифікація спортсменів з вадами зору

Сліпота – значне зниження зору аж до його відсутності. Розізняють сліпоту одного та двох очей. При трактуванні сліпоти як медико-соціального поняття розуміють стан, при которому знижений або втрачений зір обох очей.

За рівнем зору розрізняють часткову сліпоту та абсолютну. При частковій сліпоті збережений залишковий зір межах від світловідчуття до 0,05.

При абсолютній сліпоті гострота зору дорівнює нулю і втрачене навіть спийняття світла. У 1972 р. ВООЗ запропонувала класифікацію порушень зору, що увійшла до Міжнародної класифікації хвороб 9-того перегляду(1975р.). відповідно до цієї класифікації розрізняють три ступеня сліпоти, що відповідають 3-й, 4-й і 5-й категоріям порушення зору.

До 3-ї категорії порушення зору відносять стани, при яких гострота зору з максимально можливою корекцією дорівнює від 0,02 до 0,05 або межа поля зору від 10 до 5 градусів навколо точки фіксації.

До 4-ї категорії порушення зору відносять стани, що характеризуються гостротою зору менше 0,02 або збереженням лише світловідчуття. У цю ж категорію входять порушеня зору, при яких межі поля зору знаходяться в межах 5 градусів навколо точки фіксації, навіть якщо гострота зору нормальна.

До 5-ї категорії порушення зору відносять відсутність світловідчуття.

Порушення зору, коли показники гостроти зору знаходяться в межах від 0,05 до 0,3 відносять до 1-ї та 2-ї категорії, що позначается як «слабобачення».

Практично сліпими вважають людей, у яких гострота зору ока, що краще бачить, не перевищує 0,03 і не може бути корегованою або поле зору обох очей концентрично звужено до 5-10 градусів. Ці люди внаслідок обмеження просторової орієнтації потребують постійного сторонього догляду або допомоги.

Основними критеріями розподілу спортсменів з вадами зору на группи є гострота та поле зору.

Сучасна класифікація спортсменів з вадами зору має такий вигляд:

В1 – спортсмен цього класу не ває світлочутливості в одному з очей або ж має часткову світлочутливість при відсутності реакції на рух.

В2 – спортсмен може бачити рухи руками на відстані до 2 м.

В3 – спортсмен може бачити рухи руками на відстані від 2 до 6 метрів. Поле зору спортсмена варіює від 5 до 20 градусів.

Дуже важко класифікувати спортсменів, у яких погіршуеться зір, особливо коли його характеристики наближаються до класу В1. У віпадках винекнення труднощів із класифікацією, або з метою забеспечення рівнсті умов змагань, проблеми вирішуються через окремі положення і правила змагань. Наприклад, у голболі правила змагань зобов`язують спортсменів використовувати непрозорі окуляри.

Практика організації спортивних змагань серед сліпих свідчить також, що поділ спортсменів на групи згідно з класифікацією не завжди забезпечує справедливість розподілу для змагань, наприклад, змагань між спортсменами тотально сліпими від народження та спортсменами які втратили зір у процессі життя.

Класифікація спортсменів з пожкодженнями

опорно-рухового апарату

Спортсмени цієї нозологічної групи є найбільш динамічною ланкою Паралімпійського спорту. Поширюється коло змагань, зростає конкурентна боротьба, з`являються нові види спорту, у змаганнях з яких беруть участь інваліди з пожкодженнями опорно-рухового апарату (спортивні танці, тощо). В програмі літніх паралімпійських ігор переважна більшість (понад 80%) видів змагань – це змагання для спортсменів-опорників. В Паралімпійських Іграх беруть участь спортсмени з такими вадами опорно-рухового апарату як пошкодження хребта і спинного мозку, церебральним паралічем, ампутанти, спортсмени з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату. В межах кожної підгрупи проводяться класифікації інвалідів з ПОРА для участі у змаганнях.

Складність процесу класифікації зумовлюється великою кількістю варіантів захворювань та їх перебігу. Крім того, будь-який вид спорту становить свої вимоги до функціональних та рухових можливостей спортмена-інваліда, а спортивний результат залежить не від його підготованності, але й від ступеню збереження моторних функцій.

Класифікація спортсменів з наслідками травм та

захворювань спинного мозку та наслідками поліомієліту

Спортсмени з травмами хребта і спинного мозку розподілені на класи і групи залежно від локалізації пошкодження хребта.

Клас 1А – пошкодження шийного відділу хредта (до С6), тріцепс слабший 3-х балів за мануально-м`язовим тестуванням; верхній парапарез, нижня параплегія;

Клас 1В – пошкодження шийного відділу хребта (до С7), м`язи згиначі і розгиначі пальців слабші 3 балів за манкально-м`язовим тестуванням, тріцепс від 4 до 5 балів; функції згиначів рук не порушені;

Клас 1С – пошкодження шийного відділу хребта (до С8), м`язи згиначі і розгиначі пальців – від 4 балів за мануально-м`язовим тестуванням;

Клас 2 – пошкодження грудного відділу хребта (Th1-Th5), з відсутністю можливості збереження рівноваги сидячи; нижній спастичний парапарез або параплегія;

Клас 3 – пошкодження грудного відділу хребта (Th6-Th10), з можливістю збереження рівноваги сидячі; м`язи тулуба 1-2 бали за ММТ;

Клас 4 – пошкодження грудного або поперекового відділу хребта (Th10-L3), чотирьохголовий м`яз не функціонує; м`язи тулуба 3 бали за ММТ. Спортсмени з захворюваннями нижніх кінцівок за умови загальної оцінки сили нижніх кінцівок до 20 балів за ММТ; спортсмени з наслідками поліомієліту за умови загальної оцінки сили в межах 1-15 балів за ММТ;

Клас 5 – пошкодження поперекового відділу хребта до (L5), сила чотирьохголового м`язу від 3 балів за ММТ; сила інших м`язів ніг знижена. Спортсмени з захворюваннями нижніх кінцівок умови загальної оцінки сили нижніх кінцівок у межех 21-60 балів за ММТ; спортсмени з наслідками поліомієліту за умови загальної оцінки сили в межах 16-50 балів за ММТ;

Клас 6 – пошкодження крижового відділу хребта (S1-S3) з поганим володінням м`язами гомілки та із зменшенням сили чотирьохголових м`язів стегна.

Травми спинного мозку можуть супроводжуватися частковим пошкодженням чи анатомічним перерізом спинного мозку, що проявляється у частковому чи повному порушенні його провідності. Деякі травми (струси) спинного мозку є функціонально оборотними формами порушень (1% від загальної кількості травм).

Але, в більшості випадків інвалідність є довічною. Сучасний стан медицини і науки в цілому не дозволяє «зрощувати» розірвані нервові волокна і, таким чином, досягати повної реабулітації.

Класифікація спортсменів з наслідками

церебрального параліча

Церебральний параліч – різноманітні паралічи і парези, що розвиваються в дитячому віці внаслідок ураження головного мозку.

Етіологія, клінична картина тощо при церебральному паралічі дуже різноманітні. Наслідки його можуть коливатися від незначних і майже непомітних рухових розладів до важливих випадків, що викликають інвалідність.

Провідним критерієм оцінки стану осіб з наслідками церебрального паралічу є стан рухових, мовних, інтелектуальних функцій. Тому для детальної характеристики захворювання застосовуються такі основні синдроми, як синдром рухових порушень; синдром порушень інтелекту та синдром мовних розладів.

Міжнародна класифікація спортсменів-інвалідів з наслідками церебрального паралічу, згідно вимог CP-ISRA, побудована на підставі медичної класифікації рухових порушень і передбачає аналіз збереження рухових можливостей. В міжнародній класифікації спортсменів з наслідками церебрального паралічу для визначення рухових можливостей використовуються узагальнені назви спортивних дисциплін:

Трек – види змагань, що пов~язані з циклічними локомоціями, перегонами та пересуваннями;

Поле – види змагань пов`язані з ацікличними рухами, метаннями, штовханнями тощо.

Відповідно до видів рухових розладів та збереження рухових можливостей спортсмени поділяються на 8 класів. Спортсмени, що мають важкі ураження відносяться до 1-4 класів і змагаються у візках, спортсмени 3-8 класів змагаються стоячи. Визначений клас спортсмена за класифікацією CP-ISRA є підставою для включення до відповідної стартової групи.

Класифікація спортсменів з ампутаціями

Ця категорія включає спортсменів, у яких відсутній мінімум один суглоб кінцівки. Класифікаційна система ампутантів грунтується на видах набутої ампутації та уражень кінцівок, що нагадують набуту ампутацію.

Класифікація спортсменів з ампутаціями

Клас	Вид пошкодження	Характеристика пошкодження
А1	двобічна АК (над/ через колінний суглоб)	двобічна ампутація стегна
А2	однобічна АК	однобічна ампутація стегна
А3	двобічна ВК (під коліном, але над/ через гомілковостопний суглоб)	двобічна ампутація гомілки
А4	однобічна ВК	однобічна ампутація гомілки
А5	двобічна АЕ (над/ через ліктьовий суглоб)	двобічна ампутація плеча
А6	однобічна АЕ	однобічна ампутація плеча
А7	двобічна ВЕ (нижче ліктьового суглобу, але над/ через зап`ястковий суглоб)	двобічна ампутація передпліччя
А8	однобічна ВЕ	Однобічна ампутація передпліччя
А9	різні співіснуючі ампутації у межах верхніх та нижніх кінцівок

Для класифікації використовуються такі визначення понять:

• АК – ампутація над (через) колінний суглоб;

• ВК – ампутація під коліном, але над (через) гомілковостопний суглоб;

• АЕ – ампутація над (через) ліктьовий суглоб;

• ВЕ – ампутація нижче ліктьового суглобу, але над (через) зап`ястковий суглоб.

У деяких видах спорту спортсмени з ампутаціями можуть виступати у візках. Класифікація ушкоджень спортсменів-ампутантів враховує очевидну відсутність функцій через відсутність окремих кінцівок і, на перший погляд, є зрозумілою, але у спортивній практиці виникають суперечки через часткові залишки функцій окремих кінцівок. Тому для організаторів змагань важливо не тільки врахувати відсутність функцій, а й взяти до уваги функції, які залишились.

Класифікація спортсменів з іншими пошкодженнями

опорно-рухового апарату («Les Autres»)

«Les Autres» (фр.) означає «інший». Цей термін використовується для характеристики спортсменів із діапазоном уражень, що вони виникли в результаті порушення функцій опорно-рухового апарату та не описані в класифікаційних системах визнаних груп уражень.

Клас L1. Спортсмени, які мають значні рухові порушення в чотирьох кінцівках.

Клас L2. Спортсмени, які мають рухові порушення в трьох або чотирьох кінцівках, що вони є менш значними, ніж у класі L1.

Клас L3. Спортсмени з обеженими функціональними можливостями в трьох кінцівках.

Клас L4. Спортсмени з обмежиними функціональними можливостями в двох і трьох кінцівках, що вони є менш значними, ніж у класі L3.

Клас L5. Спортсмени з обмеженими можливостями в принаймні в одній кінцівці.

Клас L6. Спортсмени з невеликими функціональними обмеженнями.

Окрім оцінювання силових можливостей спортсменів з «іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату» за ММТ, використовується оцінка можливих амплітуд рухів у суглобах:

0 балів – відсутність рухів;

1 бал – мінімальна амплітуда рухів;

2 бали – до 25% нормальної амплітуди рухів;

3 бали – до 50% нормальної амплітуди рухів;

4 бали – до 75% нормальної амплітуди рухів;

5 балів – повна амплітуда рухів.

Слід зауважити, що у функціональних класифікаціях з різних видів спорту спортсменів «з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату» можуть розподіляти на 6-8 класів та об`єднувати у стартовій групи.

Висновок:

Класифікація в спорті інвалідів має і надзвичайний моральний сенс. Розподіл на групи та класи повинен забезпечити рівні можливості в досягненні спортивного результату та впорядкувати суперництво.

Про надзвичайну важливість такої класифікації свідчить регламент Паралімпійських Ігор. Так, в X Паралімпійських Іграх проведення класифікації з виду спорту в кожній нозології тривло 3 дні, а визначення можливостей конкретного спортсмена – не менше 30 хвилин.

Використана література:

1. Бріскін Ю.А. Адаптивний спорт. Спеціальні Олімпіади: Навчальний посібник.- Львів: Ахіл, 2003.- 128с.

2. Бріскін Ю.А. Організаційні основи паралімпійського спорту. /Львів ДІФК. – Львів: Кобзар, 2004.-180с.

3. Бріскін Ю.А. та інші. Паралімпійській спорт: Навчальний посібник.- Львів. – Арал, 2001.-141с.