РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Жіночий футбол - історія, розвиток, становлення

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Давні свідчення про жіночий футбол

РОЗДІЛ 2. Становлення жіночого футболу на початку ХХ ст.

РОЗДІЛ 3. Розвиток жіночого футболу в післявоєнний час

РОЗДІЛ 4. Офіційне визнання жіночого футболу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Футбол – одна з найдавніших ігор людства. Архівні джерела, знайдені в Китаї, Єгипті та стародавній Греції, дають підстави вченим (А. Барканс) стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери.

Жіночий футбол вперше заявив про себе лише на початку 90-х років XX ст., а саме в 1991 році, коли відбувся перший чемпіонат світу серед жіночих команд, після чого він несподівано став користуватися великим інтересом серед вболівальників, функціонерів та організаторів різних змагань.

Багато хто, скептично ставлячись до жіночого футболу, уважають його якимсь "придатком" чоловічого, виниклим по феміністичному принципі "мовляв, чому їм можна, а нам не можна?!" Насправді історія жіночого футболу починається ще в стародавності й по тривалості не уступає чоловічому.

розділ 1. Давні свідчення про жіночий футбол

Історія жіночого футболу, що сьогодні стає усе більше популярніше, дуже цікава й заплутана. Тим часом, сама ідея жіночого "ножного м'яча" не нова. Самими ранніми свідченнями його існування вважаються фрески, створені в Китаї близько 2000 років тому. Так само в ряді письмових документів згадується про древню китайську гру "цу цзюй", що в перекладі означає: "копати м'яч". Незважаючи на те, що китайці відносили її до різновидів карате, тактика "цу цзюй" дуже нагадує футбольну: гравці ділилися на дві команди, вигравала та, у якої було більше точних ударів. Як не дивно, в "цу цзюй" грали жінки. Там же пізніше почалися й гоніння на жіночий футбол: чоловікам не довелися по душі такі дамські "забави", у Середньовіччя жіночий футбол був заборонений у Китаї. І довгий час про нього нічого не було чутно.

Наступне згадування про жіночий футбол відноситься аж до XVІІ сторіччя. Історія розповідає про незвичайний двобій з м'ячем між заміжніми й незаміжніми жінками, що пройшли в невеликому шотландському містечку. Представниці прекрасної статі дуже ризикували, адже їх могли оголосити відьмами і піддати екзекуції. Але все-таки родоначальником жіночого футболу, так само як і чоловічого, прийнято вважати Англію. Принаймні, одна жіноча футбольна команда існувала ще в XІХ столітті. Саме там, як записано в архівах, в 1895 році був створений перший жіночий футбольний клуб - "Бритиш Леді Футбол Клаб", назва якого говорить саме за себе. Він і вважається першим в історії клубом аматорок «ножного м'яча». Березнем того ж 1895 року датується й перший, що отримав офіційне відбиття в аналогах, матч жіночих команд. Англійські футболістки грали за принципом – північанки проти південок. Північ перемогла з явною перевагою - 7:1.

"Бритиш Лэди Футбол Клаб" аж ніяк не представляв із себе засекречену секту. Ні, він користувався певною популярністю, і його матчі збирали солідну по тим часам глядацьку аудиторію. Проте середньовічних китайських правителів найшлися однодумці в Європі ХХ століття. У якийсь момент національні футбольні асоціації Англії, Німеччини, Голландії теж оголосили жіночий футбол поза законом. Подивимося ж, чому і як це відбулося. Хоча у грудні 1912 року Англійська асоціація заборонила представницям прекрасної статі грати на стадіонах, на яких проводяться матчі чоловічої ліги, величезне поширення жіночий футбол одержав у період першої світової війни.

розділ 2. Становлення жіночого футболу на початку ХХ ст.

Саме в роки лихоліття він придбав на Туманному Альбіоні масовий характер. Вийшло це в такий спосіб. В 1915-1916 роках багато дівчат підліткового віку (14-15 років) змушені були залишати домівки й улаштовуватися працювати на військові заводи. Вони занурилися в незнайомий їм мир виснажливої праці й твердої дисципліни. У настільки ніжному й до того ж перехідному віці це було причиною серйозних зламів у психіці, і Міністерство воєнної промисловості створило спеціально для цієї категорії робітниць відділ охорони здоров'я й соціального забезпечення. Організація дозвілля стала однієї з найважливіших його функцій. Разюче, але третьої по поширеності формою дозвілля – після танців і плавання - стала груба чоловіча гра, футбол. "Оборонниці" з великим задоволенням лупили по шкіряному м'ячі й буквально заполонили футбольні поля.

Структура дамського футболу, спочатку хаотична, поступово ускладнювалася. Спочатку це були локальні заводські турнірчики "цех на цех", потім у містах стали збиватися збірні команди, а їхні матчі проходили на аренах, що належали клубам професійних дивізіонів. Жіночий футбол уже тоді міг би й сам устати на професійні рейки. Але ті гроші, що леді збирали від із вхідних квитків, ішли на благодійну допомогу жертвам війни. Рекордним виторгом стали 600 фунтів стерлінгів, внесені в касу стадіону "Норт Энд" у Престогоні 10 тисячами глядачів гри, що відбулася на Різдво 1917 року. У 1920 році жіночий футбол вийшов на новий виток популярності, і одну подію, що ставилася до нього, варто виділити особливо. У квітні 1920 року в Англії відбувся перший у світі міжнародний двобій між британською командою "Дикий Керр Лэдіс" і французької "Феміною", зустріч закінчилася з рахунком 2:0 на користь господарок. "Феміна" була дітищем мадам Мії - одного з перших організаторів жіночого спорту в Європі. Що стосується "Дикий Керр Лэдіс", то мова йшла про найбільш просунуту із заводських жіночих команд. Вона базувалася в Престогоні й набрала таку армію вболівальників (і, звичайно, вболівальниць), з яких деякі могли суперничати із вболівальниками чоловічих команд у тодішній Англії! Досить сказати, що на її матч із " Сент-Хелен Лэдіс" (4:0) прийшло 53 тисячі вболівальників. Здавалося, тепер уже жіночий футбол ніколи не поступиться чоловічому. Але не так сталося. Багато чоловіків, переконані, що футбол - чисто чоловічий вид спорту, навіть не могли собі уявити: як це жінка й раптом з м'ячем, і раптом не гірше чоловіка. Вони заявили, що футбол нібито нежіноче заняття, він шкодить їхньому здоров'ю, як майбутнім матерям (при цьому проти волейболу, баскетболу й легкої атлетики вони не мали нічого проти), та й взагалі жінка й футбол мислилися як поняття несумісні, ну, начебто, як мавпа із гранатою. Жіночий футбол заборонили. Підняті на сміх, дівчата, звичайно, не закинули улюблену гру, але грали вже так, нишком, щоб ніхто не бачив.

розділ 3. Розвиток жіночого футболу в післявоєнний час

30 січня 1921 року англійські футбольні чиновники роблять наступний крок на шляху до недопущення жінок у великий спорт. Англійська футбольна асоціація додатково в спеціальній постанові оголосила, що "футбол абсолютно не пасує слабкій статі", і заборонила клубам видавати дозволу на організацію жіночих футбольних команд. Заборонна постанова 1921 року бути лише одним з із прикладів прагнення Англійської асоціації вставити ціпки в колеса організованому жіночому футболу. Приблизно настільки ж прохолодним протягом багатьох десятиліть із і відношення до нього ФІФА. Всі заборони були зняті тільки в 1969 році. Але європейські леді однаково тяглися до цього виду спорту. Незважаючи ні на що, жінки й в Англії, і на континенті намагалися час від часу щось уживати, але без особливого успіху. У Європі в 1928 році величезний інтерес викликала міжнародна зустріч жіночих команд Бельгії й Франції, коли виграли бельгійські футболістки з рахунком 2:0. Якісні зрушення намітилися лише наприкінці 60- х років, з ростом феміністських рухів у демократичному світі. Особливе значення мав неофіційний чемпіонат світу, що проходив в 1966 році в Англії. Із цього часу в ряді країн (Англії, Франції, Італії, Чехословаччини) стали діяти жіночі федерації футболу, проводитися національні чемпіонати. В 1969 році відбувся перший після довгої перерви міжнародний матч (італійки перемогли датчанок з рахунком 3:1) і була створена перша організація, що мала хоча б якусь вага – Міжнародна європейська федерація жіночого футболу. Вишукавши собі спонсора в особі виноторгового італійського концерну "Наддержава й Россі", вона провела в 1970 році перший турнір, голосно названий чемпіонатом світу, а через рік відбувся його другий розіграш у Мексиці. На початку 70- х в Італії вдалося запустити першу професійну лігу жіночого футболу. Багато жінок брали активну участь у громадському житті футболу. Так, у Бразилії до суддівства матчів вищої ліги вперше у світі була допущена радіооглядач Леа Кампом. Їй довелось обслуговувати матчі в Мексиці, Гватемалі, Франції, Італії, Іспанії, Португалії. Знаменитий португальський футболіст Эйсебіо сказав про неї: "Ця жінка прекрасно розуміє футбол". Матчі жіночих команд занадто гарячі, щоб їх судили чоловіка - до такого висновку прийшла асоціація футболу англійського графства Дербишир. Члени суспільства футбольних суддів категорично відмовилися від участі в жіночих матчах, заявивши, що "переговорити" футболісток просто неможливо. Крім того, вони жахливо кокетують при призначенні штрафних. А саме важке буває, коли призначаються пенальті: потерпілі найчастіше починають плакати. Секретар суспільства суддів Ф. Харвуд додав, що лексикон футболісток під час гри мало чим відрізняється від "солоної мови" команд гірників. 42- літня англійка Мэрі Уайт, здаючи іспит на звання футбольного арбітра, на питання про суддівські враження відповіла: "Мій власний чоловік мене більше турбує, ніж 22 чоловіка на футбольному полі". Ці й інші події змусили керівництво ФІФА засумніватися у своїй досі непримиренній позиції. Вона влаштувала опитування серед національних федерацій на тему: чи варто дати жіночому футболу офіційне визнання? Відповідь федерацій виявилася негативною, і ФІФА знову поринула в очікувально-спостережливий стан. Дамський соккер тим часом продовжував набирати обороти. Особливо бурхливо він прогресував у скандинавських країнах, а також Німеччини. У першій половині 80- х років заклики про його визнання в офіційному порядку стали лунати усе більш наполегливо. Лід остаточно вдалося пробити в 1986 році, коли ФІФА створила комітет з жіночого футболу. Правда, якесь час у ньому працювала всього одна жінка. В 1987 році в Китаї відбувся перший офіційний турнір жіночих збірних під егідою ФІФА. 12 команд із всіх континентів були розбиті на три групи: "А" – Китай, Канада, Голландія, Беріг Слонової Кістки, "В" - Бразилія, Австралія, Норвегія, Таїланд, "3" - Швеція, США, Чехословаччина, Японія. Вісім кращих збірних склали чвертьфінальні пари: Китай - Австралія (7:0), Швеція - Канада (1:0), Бразилія - Голландія (2:1), Норвегія - США (1:0). У півфіналі з однаковим рахунком 2:1 шведки перемогли китаянок, а норвежки збірну Бразилії. Фінальний матч приніс перемогу збірні Норвегії - 1:0. Після серії пробних турнірів у світовому масштабі в 1991 році в Китаї був, нарешті, розіграний перший офіційний чемпіонат світу. А от у чемпіонатах Європи історія почалася трохи раніше, з 1984 року, коли прем'єрний розіграш прийняла в себе Швеція.

розділ 4. Офіційне визнання жіночого футболу

Проте жіночий футбол довів свою затребуваність, витримав з достоїнством всі колотнечі, якими наділяли його спортивні функціонери й чиновники. В 1996 році жіночий футбол став повноправним учасником олімпійського руху. У змаганнях беруть участь спортсменки не молодше 16 років. У турнірі в Атланті брали участь 8 збірних. Золоті медалі завоювала збірна США, у фіналі перегравша команду Китаю 2:1. Чотири роки після цього - на Іграх у Сіднеї – американки знову дійшли до фіналу, але поступилися з рахунком 2:3 футболісткам з Норвегії, що забили "золотий гол" у додатковий час.

Призери чемпіонатів світу й олімпійських ігор по жіночому футболі

Рік	Місце проведення змагань	Ранг	Призери
1991	Китай	ЧС	1.США 2.Норвегія 3.Швеція
1995	Швеція	ЧС	1.Норвегія 2.ФРН 3.США
1996	США	ОІ	1.США 2.Китай 3.Норвегія
1999	США	ЧС	1.США 2.Китай 3.Бразилія
2000	Австралія	ОІ	1.Норвегія 2.США 3.ФРН

В 2002 у Канаді пройшов перший чемпіонат світу серед футболісток не старше 19 років, у якому взяли участь 12 команд. У фіналі господарки турніру поступилися сусідкам-американкам, що зуміли забити "золотий гол".

У деяких країнах уже створені професійні ліги жіночого футболу. Є в ньому й свої "зірки". Одна з найяскравіших - американка Міа Хемм, що двічі визнавалася ФІФА футболісткою року. Жіночий футбол одержав не лише офіційне визнання: за твердженням експертів, у цей час футбол - самий популярний на планеті командний вид спорту серед жінок. В усьому світі налічується більше 20 мільйонів футболісток. 80 відсотків від цього числа становлять спортсменки молодше 20 років. Найпопулярніший він насамперед , у Норвегії, Швеції, Італії, Німеччині й США : за деяким даними, дівчата й жінки становлять уже близько 40 відсотків від загального числа гравців, що входять у різні клуби.

висновки

Жіночий футбол на сьогоднішній день користується великою популярністю. У цей час у світі налічується близько 25 млн. професійних футболісток. Офіційно проводяться чемпіонат світу, існує жіноча Ліга чемпіонів (правда, називається вона Кубок УЄФА). Жіночий футбол визнали у всіх розвинених державах. У європейських країнах і США матчі прекрасної половини людства з кожним роком збирають усе більше й більше глядачів, а в Китаї і Японії й зовсім по популярності жіночий футбол зрівнявся із чоловічим. Жіночий футбол входить до програми Олімпійських ігор, ФІФА та УЄФА проводять чемпіонати світу та Європи серед жіночих команд, чемпіонати світу та Європи серед молодіжних та юнацьких національних збірних команд. Водночас проводиться багато інших цікавих турнірів серед жіночих команд. А те, що до складу ФІФА входить більше 70 національних федерацій, свідчить про масовий розвиток жіночого футболу на всіх континентах.

Список використаних джерел

1. Голощаков Б.Р. История физической культуры и спорта: Учебное пособие. – М.: Академия, 2001. – С. 246-249.

2. Энциклопедический словарь юного спортсмена. – М., 1980.

3. Энциклопедия современного олимпийского спорта /Под ред. В.Н. Платонова. – К.: Олимпийская литература, 1998. – С. 407-408.

4. Кириченко И. Олимпийский футбол. – К.: Медиа Континент, 2004. – С. 105-111.

5. Олимпийская энциклопедия /Под ред. С.П. Павлова. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – С. 374-375.

6. Соломонко В.В., Лисенчук Г.А., Соломонко О.В. Футбол. – К.: Олімпійська література, 1997. – С. 9-12.

7. Соскин А. Всё о футболе. – М.: Физкультура и спорт, 1972. – С. 227-232.

8. Столбов В.В. История физической культуры. – М., 1989. – 43 с.

9. Танасюк А. Футбольный top-news // Мой спорт. – 2004. – №6. – С. 31-32.

10. Тягур Р.С. Історія фізичної культури і спорту: Курс лекцій. – Івано-Франківськ: Лік, 1999. – 139 с.

11. Футбол. Довідник. Упорядник Р.В. Дмитрів. – Івано-Франківськ: Плай, 2006 – С. 304-305.