(його поради і конкретні пропозиції) по таким розділам:

Вступ.

Традиційним для української культури є етичне, гуманне, милосердне, толерантне ставлення до людей, які потребують особливої уваги внаслідок інвалідності або відхилень у фізичному чи розумовому розвитку. На жаль, в Україні історично склалася ситуація, за якої ця категорія людей протягом довготривалого часу залишалася соціально незахищеною і, навіть, певною мірою ізольованою від соціуму, а відкрите обговорення проблем стосовно інвалідності було непопулярним у суспільстві. Люди, що потребують соціального захисту, деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам, зокрема у створенні безбар'єрної інфраструктури, забезпеченні без перешкод доступу до інформації, професійного навчання, комунікації. Одним із важливих завдань у роботі з цією категорією осіб є формування життєвого досвіду людей з обмеженими психофізичними можливостями, задоволення їх особливих потреб у соціальних взаємовідносинах і спілкуванні, доступі до інформації і об'єктів оточення, та матеріальних цінностей. Основні проблеми соціально-педагогічної роботи з інвалідами розв'язуються через соціальні служби, сім'ю, з/о школи, спеціалізовані школи-інтернати, Міністерство освіти, будинки-інтернати, Міністерство соціальної політики і праці, альтернативні навчально-виховні заклади. Зміст роботи визначається особливостями конкретного регіону, що диктується функціонуванням спеціальних закладів і служб, організацій інвалідів чи благодійних фондів, рівнем інвалідизації населення, специфікою альтернативних навчальних закладів.

Соціально-побутова реабілітація

Соціально-побутова реабілітація - система медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомоги у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності та підтриманні оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально-професійної адаптації та інтеграції в суспільство. Велику роль у цьому процесі відіграє реабілітаційна педагогіка. Зусилля педагогів перед усім спрямовується на створення комфортних умов, сприятливого психологічного клімату в стаціонарних інтернатних установах та закладах, у реабілітаційних установах, в установах та закладах денного перебування, в установах та закладах тимчасового або постійного перебування, у територіальних центрах соціального обслуговування, в інших закладах соціальної підтримки (догляду) організацію гуманістичних взаємовідносин, забезпечення оптимального режиму навчання, праці, дозвілля і відпочинку. Як приклад можна навести роботу київського Центру соціальної служби – це робота і з умовно засудженими, і з неповнолітніми правопорушниками. Соціальні працівники центру листуються з адміністраціями Прилуцької і Мелітопольської колоній, відвідують ув'язнених, організовують для них культурно-просвітницькі заходи, тим, хто повернувся, надають всіляку допомогу: співпрацюють з Центром зайнятості, створили банк одягу, допомагають отримати документи і адаптуватися - звикнути до цивільного життя. Центр надає послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість. Працівники центру і його структур залучені до 123 соціальних програм.

Соціально-побутова адаптація

Проблема соціальної адаптації, інтеграції у суспільство та можливість самореалізації є проблемою не лише дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, а всіх без винятку людей з особливими потребами. Так розв’язання цієї проблеми стало і метою, і головним завданням роботи соціальних працівників. Процес активного пристосування дітей та підлітків-інвалідів до соціального середовища став відправною точкою при прийнятті будь-яких рішень. Досвід деяких навчальних закладів, наприклад школи Славія доводить, що унікальний характер міжособистісних стосунків, нетрадиційний характер екологічного й культурного середовища, що складається в колективі, в якому одночасно працюють та просто живуть люди здорові та з вадами у здоров’ї допомагає дітям та підліткам-інвалідам інтегруватись у сучасне суспільство, навчитись “орієнтуватись” у житті. У Києві створено десять денних кризових центрів. Вони створені для того, щоб дитині було куди прийти після школи, зробити уроки, відпочити, поспілкуватися зі своїми однолітками, отримати моральну підтримку і почути пораду. Соціальні працівники сприймають кожну дитину такою, якою вона є. І діти відповідають їм взаємністю, оскільки бачать в них не "дорослих і вчителів", а партнерів і старших за віком товаришів, яких не мають у родині, у школі і на вулиці.

Принципи роботи Центру соціальної служби формуються на наступних засадах: суспільна спрямованість; розвиток особистості інваліда в діяльності і спілкуванні; стимулювання внутрішньої активності особистості; гуманізм у поєднанні з високою вимогливістю;оптимістичне прогнозування; опора на позитивні якості особистості; врахування вікових індивідуальних особливостей; виховання в колективі; єдність і погодженість вимог, зусиль і дій Центру, родини, громадськості; законність і забезпечення прав людини;
відповідальність за дотримання правил і норм у стосунках із індивідом; доступність; опора на потенційні можливості людини та максимізація соціальних ресурсів; поєднання допомоги із самодопомогою; добровільність у прийнятті допомоги; відповідальність суб'єктів соціальної роботи за збереження етнічних та правових норм.

Соціально-побутове облаштування.

Соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо – надають, як правило, волонтери. Основні підходи і принципи роботи соціальних працівників із людьми з особливими потребами полягають в
індивідуальному, особистісно-гуманістичному підході, дослідженні особливостей інтелектуального розвитку, пізнавальних здібностей, ціннісних ставлень, мотивів і потреб спрямованості особистості, функціональному підході, основою якого виступає бажання змін на краще індивіда, його здатності до сприйняття допомоги. Соціально-психологічний підхід працівників соціальної служби грунтується на таких принципах,
як сприйняття особистості з особливими потребами; визнання, інтерес і повага на основі ціннісного ставлення до людини;
повага прав людини з особливими потребами на прийняття власного рішення. Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню. Види необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів фонду України соціального захисту інвалідів.

Навчання та перепідготовка

Навчання та перепідготовка людей з особливими потребами проходить як у вищих закладах освіти нашої держави, що становить за статистикою сьогодні 0,4 відсотка від загального контингенту студентів, так і у спеціалізованих закладах освіти. Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" - єдиний вищий навчальний заклад інтегрованого типу, відкритий для молоді неоднакового рівня підготовки, диференційованих соціальних можливостей і різного стану здоров'я. В університеті "Україна" цей відсоток разом з регіональними представництвами (а їх створено у 26 містах України) становить приблизно 16,7%, у Києві перевищує 37%. Університет "Україна" за словами Президента Вузу , академіка АПН України Петра Таланчука: "Це спеціальний соціально спрямований експериментальний комплекс, де по-перше створено умови для вивчення запитів, актуальних та потенційних можливостей, перспектив особистісної реалізації молоді з особливими потребами; по-друге, в інтегрованих групах ефективним є вивчення ціннісних морально-етичних орієнтирів здорових студентів, про які вони говорять відвертіше з огляду на об'єктивні труднощі інвалідів; по-третє, навчання інвалідів у спільних групах зі здоровими студентами можна розглядати як мікромодель соціального середовища". Такий триєдиний підхід до розв'язання суспільних проблем, є самовартісним, так і суспільно значущим, оскільки уможливлює розбудову політики сучасних суспільних відносин, їх гармонізацію, впливає на наукове розуміння гуманістичного виховання на основі ціннісного ставлення до людини. Принципи навчання і виховання інвалідів - це вихідні положення, ідеї, що випливають із закономірностей навчання і виховання і визначають загальне спрямування навчально-виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації, тобто це система вимог, що охоплює всі сторони процесу виховання й відображає результати узагальнення досвіду навчально-виховної практики. Перспективною є модульно-рейтингова система навчання та оцінки знань, що дає змогу суттєво підвищити освітні послуги за рахунок формування високоякісних навчальних програм курсів для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів та спеціальностей, враховує особисту мотивацію і самостійність студентів у їх освоєнні, створює добрий психологічний клімат у студентському колективі. Приблизні спеціальності: менеджмент організацій,   управління трудовими ресурсами,   менеджмент зовнішньоекономічної діяльності,   фінанси,   банківська справа,   облік і аудит,   маркетинг,   соціологія,   соціальна робота,   психологія,   політологія,  правознавство. На черзі розробка новітніх технологій для відкритої і дистанційної форм навчання. Важливим напрямком виступає організація систематичних наукових досліджень проблем розвитку, навчання і виховання студентів з особливими потребами (наукова робота викладачів і студентів згідно розробленої комплексної програми). Створення наукових студентських осередків з вивчення проблем мотивації, ціннісних орієнтацій, спрямованості особистості молодої людини з особливими потребами. Організація систематичної наукової, самостійної роботи студентів з різним рівнем розвитку. Підготовка кращих студентських праць до звітних міжвузівських наукових конференцій.

Можливе заняття спортом

Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та

реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про

розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного комплексу «Юний ленінець». Планом створення центру передбачається будівництво сучасного легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного

залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на території України створюється об'єкт національного рівня без бар'єрів для громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.

У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з

параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах

світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення

спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а

також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.

Центр вже розпочав активну реабілітацію людей у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії інструктори-

візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська,

Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом центру над створенням безбар'єрного середовища на його території. Тут зможуть відпочивати не лише люди з особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр є зоною і місцем, де всі матимуть рівні умови та можливості, де немає перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство. З метою фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів соціальні працівники активно співпрацюють з обласними центрами інвалідного спорту. Високий рівень спортивних досягнень інвалідів України на міжнародних змаганнях і Параолімпійських іграх якраз і є одним із наслідків активної участі інвалідів у роботі спортивних секцій, їхньої участі в змаганнях і спартакіадах інвалідів, починаючи з наймолодшого віку. Діти, як правило, починають прилучаються до спорту під час щорічних змагань “Повір у себе”.

Участь в культурному житті суспільства

Ідея проголошеного в Конституції України громадянського суспільства передбачає вирішення такого важливого завдання, як формування творчої особистості і забезпечення її самореалізації. Адже лише за цієї умови людина у змозі відчути всю повноту життя, наповнивши його красою стосунків і усвідомивши сенс свого існування – служіння іншим людям, участь у творчому перетворенні існуючого світу. Реалії сьогодення України свідчать: серед людей з особливими потребами – безліч активних і творчих людей. Однак їм не вистачає поінформованості, організуючої сили і професіоналізму, щоб втілити свої ідеї в життя. Одним із напрямків діяльності соціальних працівників є співпраця із закладами культури, адже їх мережа в Україні достатньо стабільна і розгалуджена. Розвиток інформаційно-методичної мережі на базі закладів культури, що діятиме на постійній основі, допоможе громадським організаціям та ініціативним групам людей з особливими потребами отримувати необхідну інформаційно-методичну, матеріально-технічну, організаційну підтримку. За допомогою якої будуть ефективніше та більш професійно вирішувати соціальні проблеми – це виграш усієї місцевої громади, та альтернативний шлях до вирішення окремих проблем. Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів “Спілка онкоінвалідів” – (Центр психофізичної реабілітації дітей) стала першою громадською організацією інвалідів, що вирішила залучити дітей – інвалідів до участі у грі “Одіссея кмітливості “. “Одіссея кмітливості” для дітей з обмеженими можливостями – це можливість не тільки розвинути свої вміння, навички або ж таланти, але і чудова нагода довести, в першу чергу собі, що вони живуть повноцінним життям. Таким дітям набагато важче пристосовуватись до життя, вчитись, виконувати будь – яку роботу, але ще ціннішим є результат, якого ці діти досягають. “Одіссея кмітливості” може стати одним із не багатьох приводів забути про хворобу, перемогти її. Доброю традицією є й участь соціальних працівників в організації та проведенні заходів з нагоди різноманітних свят. Відділення фінансують проведення конкурсів творчих робіт, фестивалів (“Повір у себе”, “Натхнення”, “Сузір’я надії”, “Самоцвіти”), зустрічі, благодійні акції, мистецько-спортивні свята, змагання, спартакіади, дитячі ранки тощо. За фінансової підтримки шведської організації “Rekrytering Gruppen” вже кілька років організовуються табори активної реабілітації інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату. Все це свідчить не тільки про величезне прагнення багатьох людей з обмеженими фізичними можливостями завдяки власній силі духу, наполегливості і цілеспрямованості подолати власну неміч, а й про те, що держава їх у цій боротьбі за повноцінне життя не полишає напризволяще. Чим живить надії, добрі почуття і соціальний оптимізм не тільки самих інвалідів, а всього суспільства, усіх, кому не байдуже, які принципи співжиття культивуються й утверджуються у ньому нині.

Працевлаштування.

Нещодавно ратифікована Україною Конвенція Міжнародної організації праці № 159 “Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів”, вимагає дотримуватись принципу рівності можливостей у працевлаштуванні інвалідів і звичайних працівників. Для забезпечення таких рівних можливостей “Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів”, рекомендовані ООН, передбачають застосування стимулюючих квот робочих місць для інвалідів. Такі квоти і передбачені українським законодавством . При цьому варто зосередити більші зусилля. на таких інструментах політики працевлаштування інвалідів як надання позик малим підприємствам інвалідів, заключення спеціальних контрактів і надання переважних прав на виробництво за державним замовленням та ін. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює для всіх підприємств та установ квоти обов’язкового працевлаштування інвалідів на рівні 4% від загальної кількості працюючих. За недотримання цієї квоти Фонд України соціального захисту інвалідів стягує штрафи і отримані кошти спрямовує на створення робочих місць для інвалідів. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи. При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. Керуючись у своїй роботі Законом і цим Положенням державна служба зайнятості сьогодні:  веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;     сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК;  надає консультації інвалідам з питань працевлаштування, умов і оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання; організовує професійне навчання непрацюючих інвалідів. Дієвою формою допомоги інвалідам у працевлаштуванні стають ярмарки вакансій, що їх проводять базові центри зайнятості. Організовуючи такий ярмарок, спеціалісти центру зайнятості детально вивчають потребу роботодавців та сприяють комплектуванню підприємств персоналом. Проводячи ярмарок вакансій, служба зайнятості , з одного боку, забезпечує інформування інвалідів про наявність вакансій на підприємствах міста, а з іншого боку, допомагає роботодавцям в оперативному підборі необхідних кадрів.

Покращення інтеграції в суспільстві, збільшення комунікативних зв’язків.

Покращенню інтеграції в суспільстві, збільшенню комунікативних звя'зків сприяє робота мережі центрів соціальних служб, де молода людина може почуватися безпечно і комфортно. Центри надають безкоштовні соціальні послуги - від перших консультацій та інформування про те, де і яку допомогу може отримати молода людина, до її соціального супроводу. Соціальна служба допомагає не тільки інвалідам чи молоді з кризових категорій (наркозалежним, ВІЛ-інфікованим), але її співробітники відкриті для будь-яких запитань від будь-якої молодої людини.

Соціальний супровід в системі Центрів соціальних служб для молоді починається з визначення того, що необхідно змінити. Перший етап - це окреслення мети. Дуже важливо надати послугу, адекватну одномоментній потребі молодої людини (наприклад, оформити паспорт чи нагодувати і одягнути безпритульну дитину). Проте цього мало для вирішення проблем молодої людини, яка, по суті, потребує реадаптації, реабілітації - певних змін у мисленні, поведінці й ставленні до часу та суспільства. При цьому не завжди потрібен моментальний результат, бо соціальний супровід - складний і, часто, тривалий процес. Його ефект може проявитися через кілька місяців, а то й років.

Набуття соціально-економічної самостійності.

Соціальний супровід, метою якого являється набуття соціально-економічної самостійності - це цілий комплекс дій, реалізація яких дозволяє проблемній молодій людині за порівняно короткий час без ризику для себе й оточення призвичаїтись самостійно вирішувати певне питання. Структура соціального супроводу також визначається індивідуально. Існує два типи клієнтів соціальної служби: ті, що прагнуть змінити щось з власної волі, і ті, хто не збираються нічого переінакшувати. До таких потенційних клієнтів застосовується, на перший погляд, найпростішу "терапію" - контактування та надання якомога ширшої інформації про соціальні послуги, про те, що можна їм допомогти, що соціальним працівникам можна довіряти. Цим створюється "простір порозуміння". "Ми будемо стимулювати твоє бажання, але ніколи замість тебе не приймемо рішення" - така ідеологія соціальної роботи. Коли молода людина залежить уже не від проблеми, а від соціального працівника - це так само погано для неї. Для молоді найстрашніше - бути залежним.

Висновки:

Згідно з Конституцією України кожному громадянину держави гарантовано право на працю, вільне обрання професії та можливість заробляти собі на життя працею. Разом з тим, як показує досвід практичної діяльності, інваліди не можуть конкурувати із здоровими на ринку праці, особливо в сучасних економічних умовах, коли перехід до ринкових відносин вимагає інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до загального фізичного та інтелектуального стану працюючих. Тому реабілітація інвалідів стала однією з найважливіших проблем суспільства. В Україні права інвалідів на отримання соціальної допомоги та реабілітації закріплені у законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (1991р. зі змінами та доповненнями), який став важливою віхою у наближенні соціальної політики України до світових стандартів (Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті Генеральною асамблеєю ООН в 1993 році). Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 3 травня 1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" затвердив Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів. Новим етапом по вирішенню проблем" професійної реабілітації інвалідів став Указ Президента України від 13 липня 2001 року № 519, яким затверджена Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, яка спрямована на забезпечення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, їх професійної реабілітації, зайнятості, максимальної адаптації до суспільного життя.

Література:

1.Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (Вводиться в дію Постановою ВР  N 876-XII (876-12) від 21.03.91, ВВР, 1991, N 21, ст.253)

2. Постанова КМУ від 27 серпня 2004 р. N 1126 Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1757 ( 1757-2004-п ) від 25.12.2004 )

3. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка/ Соціальна робота: Навч. посібник. – К., 1997.

4. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. Учебное пособие для студентов. – М., 1997.

5. Энциклопедия социальной работы. В 3 т. : Пер. с англ. – М., 1993.

6. Шендеровський К.В. Соціальна адаптація молоді. Молода Гвардія, 06.03.2003 р.

7. Очеретна Н.З. Соціальна політика, Президентський вісник, № 51. 24 листопада 2004.

8. Короленко О.Г. Соціальний працівник - це стан душі Президентський вісник № 45. 3 листопада 2004.