Реферат

Тема: Глобалістика та глобальне моделювання

Зміст

Вступ

1. Походження та характеристика системи глобального моделювання

2. Загальний огляд моделей глобального розвитку

3. Напрямки розвитку глобального моделювання, характеристика моделей, їх суть

3.1 Дінамична світова модель Форрестера як метод імітаційного моделювання

3.2 Модель МИР-3 Донелла і Денніса Медоузів

3.3 Сучасні моделі кризових ситуацій та глобальної багатовимірної міжцивілізаційної моделі

3.4 Моделі архітектури світової спільноти та сценарії еволюції сучасної цивілізації

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Глобальні проблеми - це загальнолюдські проблеми, які зачіпають інтереси всієї цивілізації, кожної людини. Виникнення даного напряму соціологічної думки пов'язують з діяльністю Римського клубу, в якому відомі вчені, політичні діячі зробили небезуспішні кроки по моделюванню можливих сценаріїв світового розвитку, глобальних оцінок стану людства до рубежу двох тисячоліть.

В даний час сформувалася і вітчизняна глобалістика, тобто науковий напрям, що вивчає глобальні проблеми сучасного людства.

Глобальне моделювання – нова область дослідження, присвячена розробці моделей наймасштабніших соціальних, економічних, екологічних процесів, що охоплюють земну кулю.

Труднощі і задачі сучасного світу зачіпають інтереси всього людства, кожної людини і вимагають найшвидшого комплексного, продуманого рішення на основі зусиль всіх і кожного.

Сьогодні вже ні для кого не є секретом те, що багато проблем світового масштабу стоять дуже гостро: негативні наслідки екстенсивного зростання, серія екологічних катастроф в результаті недалекоглядних науково-технічних рішень, дискримінація народів, релігійні конфлікти, відсутність етичного початку, який міг би стати основою стабільного життя кожної людини і всього суспільства.

Таким чином, гостро стоїть задача розвитку глобального моделювання у напрямі пошуку парадигм розвитку сучасної світової системи, яка має відповідати гармонічному та зваженому етапу розвитку людства.

Саме тому ця робота з’ясує походження та тенденції глобального моделювання.

1. Походження та характеристика системи глобального моделювання

Глобалістика - наука про глобалізм, антиглобалізм, глобалізацію і антиглобалістську боротьбу. При цьому: глобалізація - рід політики (геополітики), направлений на розповсюдження свого культурного впливу з боку якої-небудь країни або декількох країн на весь світ (планету). Протилежністю глобалізації є антиглобалістська боротьба. Її призначення - перешкоджати глобалізації. Треба при цьому чітко з'ясувати, що якщо глобалізація і антиглобалістська боротьба являє собою політичну практику, то глобалізм і антиглобалізм - її теорію.

Виявляючи кількісні характеристики різних сторін цього процесу, система глобального моделювання дозволяє знайти можливі альтернативи майбутнього стану глобальних процесів і допомагає при ухваленні рішення вибрати якнайкращі для людини, запобігаючи при цьому здійсненню негативних можливостей.

Глобальне моделювання - один з ефективних напрямів системного аналізу, який використовує дані суспільних, природних і технічних наук для виявлення найвірогідніших варіантів конкретної реалізації соціально-економічних процесів в історично певні відрізки часу [1. c.56]

Системне моделювання глобальних процесів, спираючись на філософсько-методологічні принципи управління складними системами, дозволяє сформувати цілісну картину взаємостосунків науково-технічного прогресу з розвитком суспільства.

Кажучи про загальні риси системності глобального моделювання, слід вказати на його органічний зв'язок з діалектично обґрунтованими принципами системного підходу. Глобальне моделювання спирається на концепцію міждисциплінарної цілісності всього процесу вивчення глобального об'єкту, на принцип системної інтеграції знання (в глобальних моделях синтезуються дані, що здобуваються практично всіма сучасними науковими дисциплінами), на матеріалістичну концепцію єдності природи, можливість плідного наукового синтезу, що обґрунтовує, на ідею людини як цілі історичного процесу (йдеться про принципову прив'язку всіх критеріїв, принципів і сторін системного підходу і системного моделювання до потреб і інтересів людини як вищої цінності). В зв'язку з цим важливо відзначити обмеженість вузько економічних підходів до оцінки розвитку світової системи і до оцінки соціальних наслідків науково-технічного прогресу.

Діалектико-матеріалістичне обґрунтовування системного аналізу і системного моделювання глобальних процесів виходить з ряду методологічних принципів:

• реалізація концепції системності глобального об'єкту як рух від цілого до частини, від системи до елементів; виділення структурних рівнів системи елементів і побудова тієї або іншої ієрархії;

• рух від вивчення властивостей до вивчення відносин;

• орієнтація на функціонуюче в діалоговому режимі багато модельний опис складного глобального об'єкту;

• визначення оптимальних масштабів системи-моделі, здатної неухильно підвищувати міру своєї адекватності системному об'єкту, що вивчається;

• облік суперечностей, властивих системі, і в першу чергу боротьби і змагання двох протилежних соціально-економічних систем.

Якщо звернутися до аналізу тенденцій глобального моделювання, то не можна не відзначити наростання системності в методах побудови моделей і в людино-машинних діалогових системах, що розробляються. Так, якщо на перших підступах до побудови глобальних моделей будувалася жорстка структура, без механізму зворотних зв'язків, то нині були розроблені людино-машинні діалогові системи моделювання процесів глобального розвитку. В нашому розумінні побудова і аналіз людино-машинних моделей глобального розвитку - один з важливих напрямів розвитку системних досліджень.

Системний характер глобального моделювання якнайповніші виражається, по-перше, в діалектичному характері як предмету, так і методу глобального моделювання, по-друге, у все більш адекватному наближенні до системної складності масштабних природних і соціоприродних об'єктів і, по-третє, у все більш повному обліку соціальних чинників розвитку глобальної системи.

Характерною межею розвитку сучасної цивілізації є впорядкування світових зв'язків і взаємозалежності. Між посиленням взаємозалежності і загостренням глобальних проблем існує прямий зв'язок. Для того, щоб глобальні проблеми сучасності проявили свою суть, необхідним є вступ людства до нового стану – систему загальної взаємозалежності. Найсерйозніші небезпеки для людства не можна порівняти з катастрофічними демографічними, екологічними і іншими наслідками світової війни, яка потенційно загрожує існуванню цивілізації і життя на планеті. Центральною проблемою є гармонізація відносин суспільства і природи, тому екологічна безпека розглядається як одна з пріоритетних задач. В Концепції стійкого розвитку миру, прийнятій міжнародним співтовариством (Конференція ООН по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) знайшли віддзеркалення наступні положення:

Визнання того факту, що в центрі уваги знаходяться люди, які повинні мати право на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

Охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємною компонентой процесу розвитку, вона не може розглядатися у відриві від останнього;

Необхідно в рівному ступені забезпечити задоволення потреб в розвитку і збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутнього поколінь.

Багато зусиль для пошуку шляхів розвитку людства через моделювання прикладає Римський клуб – міжнародна організація, яка об’єднала бізнесменів, політичних діячів та вчених зі всього світу, що займається обґрунтуванням перспектив зростання розвитку людства. [2, c. 5]

2. Загальний огляд моделей глобального розвитку

Вперше проблема наукового прогнозування була піднята радянським економістом В.А. Базаровим-Рудневим в 1924-1928 роках. Займаючись проблемами державного планування, він запропонував розробляти два типи прогнозів на майбутнє: генетичний, що виявляє назріваючі проблеми шляхом логічного продовження в майбутнє тенденцій, закономірності яких в минулому і теперішньому часі достатньо добре відомі; і телеологічне, що виявляє оптимальні шляхи рішення перспективних проблем на основі наперед заданих критеріїв [3, с. 18].

Новий імпульс вивчення проблем прогнозування отримало в кінці 1950-х років, коли Американським експертам Т. Гордону, О. Гелмеру і ін. було доручено створити прогноз про те, якими стануть США і решта світу через 15 років. Проте, ще досить довго в науковій думці переважали уявлення про майбутнє, що не залежить від соціально-економічних наслідків науково-технічної революції. 70-80-х рр. минулого сторіччя були ознаменовані енергійними спробами створення соціологічних моделей суспільства, які дозволяли б прогнозувати розвиток суспільства і його взаємовідношення з навколишнім середовищем. Можливості для такого глобального моделювання відкривав розвиток методів системної динаміки і сінергетики. Як виразився Ю.Г. Липець, «у принципі стало можливим прогнозування динаміки унікальної системи за допомогою аналізу динаміки її основних підсистем, загальних змінних стану і сінергетичних ефектів» [4, с. 77.]

Найбільшу значущість для оцінки майбутнього сучасної цивілізації має наукове прогнозування, предметом якого є перспективи розвитку глобальних процесів. Типологія наукових прогнозів може будуватися по різних критеріях залежно від цілей, задач, об'єктів, предметів, проблем, характеру, періоду попередження, методів, організації прогнозування і т.д. Залежно від об'єкту дослідження прогнози можна класифікувати на природознавчі, науково-технічні і суспільствознавчі прогнози. По меті дослідження прогнози діляться на пошукові (дослідницькі) і нормативні (цільові). Пошуковий прогноз ставить свою за мету визначення можливих станів явища в майбутньому за допомогою умовного продовження в майбутнє тенденцій розвитку явища, що вивчається, в минулому і теперішньому часі. Нормативний прогноз визначає шляхи і терміни досягнення можливих станів явища, що приймаються як мета. Наукове прогнозування принципово відрізняється від релігійного передбачення, що спирається на релігійні тексти, прогнози, що містять, про майбутнє. Джерелами інформації для наукового передбачення і прогнозування є: – оцінка перспектив розвитку прогнозованого явища на основі досвіду; – умовне продовження в майбутнє (екстраполяція) тенденцій, закономірності розвитку яких в минулому і теперішньому часі достатньо добре відомі; – модель майбутнього стану явища або процесу, побудована відповідно до очікуваної або бажаної зміни ряду умов, перспективи розвитку яких достатньо добре відомі.

3. Напрямки розвитку глобального моделювання, характеристика моделей, їх суть

3.1 Дінамична світова модель Форрестера як метод імітаційного моделювання

Американський дослідник Джей Форрестер одним з перших зробив спробу створення динамічної світової моделі, в якій були взаємопов'язано населення, капіталовкладення, географічний простір, природні ресурси, забруднення і виробництво продуктів харчування. В ході дослідження були використані так звані «імітаційні системи» – машинні моделі соціальних систем, розроблені за допомогою комп'ютерів. Їх переваги Форрестер бачить в здатності комп'ютерної техніки відстежувати взаємодії будь-якої специфічної системи взаємозв'язків без яких-небудь сумнівів і помилок. «тільки людський розум здатний в даний час формувати структури, в яких можуть бути синтезовані окремі ізольовані шматки інформації, – пише він. – Але коли ці шматки взаємозв'язані, розум стає вже недостатнім для цілей передбачення, для вивчення динаміки поведінки, яка властива системі».

Системна динаміка, як метод імітаційного моделювання, включає структуризацію об'єкту; побудову системної діаграми об'єкту, де указуються зв'язки між елементами; визначення змінних для кожного елемента і темпів їх зростання; ухвалення гіпотез і залежність кожного темпу зростання від змінних, формальний опис цих гіпотез; процес оцінки введених параметрів за допомогою наявної статистики. Для побудови і дослідження моделей за допомогою методу системної динаміки була розроблена спеціальна мова програмування DYNAMO [5, с. 165]. Проте багато прогнозів і висновків Американського ученого не виправдали очікувань, головним чином, внаслідок того, що їм не була розглянута вся сукупність умов, що роблять взаємний вплив. Зокрема, Форрестер виказує серйозні сумніви щодо ефективності програми контролю над народжуваністю як засобу регулювання чисельності населення. Зменшення народжуваності насправді збільшує об'єм капіталовкладень на душу населення і здібність до накопичення капіталу. Отже, вторинним результатом проведення програми контролю над народжуваністю буде збільшення народжуваності і зменшення ролі тих явищ, які викликають необхідність введення обмеження зростання населення». Проте, при такій постановці питання не береться до уваги та важлива обставина, що накопичення капіталу приводить до підвищення рівня життя, яке в багатьох західних країнах супроводжується зменшенням народжуваності. Через ці і інші обставини деякі інші припущення Форрестера теж виявилися помилковими. Згідно запропонованої їм моделі, населення планети повинне досягти свого максимуму в 2020 р., після чого воно стане убувати у зв'язку з виснаженням природних ресурсів. Причому, за його оцінками, запаси ресурсів повинні були катастрофічно зменшуватися, починаючи з 2000 р.

Одним з методологічних недоліків моделей Американського ученого академік Н. Моісеєв відзначає те, що в них не беруться до уваги закони збереження матеріальних потоків, роль яких в економіці грають балансові співвідношення. В результаті може виявитися, що інвестиції перевершують сумарний продукт і т.д. [6, с. 272]

«Оцінюючи результати аналізу світового розвитку за допомогою моделей системної динаміки, дослідники обережні у висновках, – пише С.В. Дубовській. – Високий рівень агрегації моделей без розділення на країни і регіони не дозволяє врахувати структурні особливості системи. Не були представлені в явному вигляді можливості науково-технічного і соціального прогресу, заміни виснажених ресурсів новими ресурсами, управління розвитком за допомогою адміністративних і ринкових механізмів. Моделі будуються за допомогою важкоперевіряємих гіпотез; частина гіпотез не злагоджена із загальноприйнятою теорією економічного зростання і науково-технічного прогресу. Тому отримані результати мають тільки попередній, повчальний характер» [5, c.166]. Проте, головне наукове досягнення Форрестера полягало «в його спробі використовувати методи досліджень, зібраних в природних і інженерних науках, для вивчення процесів еволюції, тобто зміни в часі характеристик явищ соціальної природи» [6, c.265].

3.2 Модель МИР-3 Донелла і Денніса Медоузів

Модель Форрестера, що отримала назву МИР-2, була допрацьована групою учених під керівництвом Донелла і Денніса Медоузів, які розробили і дослідили модель МИР-3. Ця модель також описує світ в цілому, без розділення на країни і регіони. Основні елементи світової системи: населення, економіка, сільське господарство, невідновлювані природні ресурси, забруднення навколишнього середовища. Проте ця модель набагато докладніша, ніж попередня. Наприклад, в блоці населення були виділено чотири групи (до 15 років, 15-44 року, 45-64 року, старше 65 років), загальна кількість причинно-наслідкових зв'язків в 3 рази більше, ніж у Форрестера. Розрахунки по цій моделі показали, що при інерційному розвитку до 2030 р. наступить обвальне зменшення всіх макропоказників системи, викликане виснаженням природних ресурсів, забрудненням середовища, обмеженістю сільськогосподарських площ і надмірним зростанням населення. Стабілізація умов життя і чисельності населення можлива, якщо з 1990 р. індустріальний капітал стабілізується, середній термін служби капіталу збільшиться в 1,5 рази, споживання ресурсів на душу населення зменшиться до рівня 1970 р., а забруднення середовища знизиться в 4 рази в порівнянні з рівнем 1970 р.

Дослідження Форрестера і Медоузів сходяться на тому, що світова система має межі зростання, і якщо індустріально розвинені країни не встануть на шлях інерційного розвитку, то вже в першій половині XXI в. людство зіткнеться з глобальною кризою. Проте, як ми вже відзначили, наявність у розроблених моделей методологічних недоліків привела до того, що багато хто із зроблених прогнозів вже не виправдався. В 1970-е рр. для реалізації проекту ООН «Майбутнє світової економіки», під керівництвом лауреата Нобелівської премії В.В. Леонтьева, була побудована глобальна міжгалузева модель, що охопила основні параметри розвитку 15 регіонів миру, з'єднаних в три групи: розвинені регіони; регіони, багаті природними ресурсами, що розвиваються; і бідні ресурсами країни, що розвиваються. Модель включала 2625 сумісних рівнянь, що дозволяють описати структурні міжгалузеві зв'язки 45 галузей, а також враховувала екологічні параметри забруднення, демографічні зміни і інші ендогенні параметри. На основі моделі були вироблено два основні сценарії на 1980, 1990 і 2000 рр., проте згодом жоден з них не підтвердився унаслідок несподіваних структурних зсувів [7, с. 69]. Метою подібних глобальних досліджень було з'ясування характеру розвитку кризових тенденцій у взаємостосунках між суспільством і довкіллям при незмінних соціально-економічних відносинах.

3.3 Сучасні моделі кризових ситуацій та глобальної багатовимірної міжцивілізаційної моделі

Разом з ними широко практикувалося моделювання конкретних кризових ситуацій. Так, в 1983 р., на базі унікальної моделі ноосфери, під керівництвом академіка Н.Н. Моісеєва було перевірено сценарії Американського астрофізика Карла Сагана. Дослідження дозволило встановити наслідки «ядерної ночі» і «ядерної зими», після яких в біосфері встановиться нова квазірівновага, в якій немає місця людині. Аналогічна модель була розроблена і Американськими ученими.

В даний час деякі дослідники бачать необхідність в розробці так званої глобальної багатовимірної міжцивілізаційної моделі. Така модель припускає дослідження взаємодії між цивілізаціями в шести різних аспектах. Відповідно в ній виділяються шість функціональних блоків (геодемографічний, геоекологічний, геотехнологічний, геоекономічний, геополітичний, геосоціокультурний), кожен з яких фактично є самостійною моделлю. Для вирішення цієї задачі необхідно здійснити системний аналіз теоретичних знань в області природних наук, соціології, економіки, психології і т.д. Передбачається, що ця модель, розробка якої вимагає значних фінансових витрат і часу, дозволить виявити і прогнозувати циклічність в динаміці геосистем, оцінювати взаємодію циклів різних видів [7, с.75].

Тим часом досвід попередніх досліджень дозволяє нам припустити, що виявлення характеру соціально-економічної динаміки на регіональному і глобальному рівнях є непродуктивним, оскільки соціальні процеси мають не лінійний, а поступально-хвилеподібний характер. Як відзначає І.А. Василенко, згідно принципу дискретності простору-часу, в точках бифуркации утворюються передумови для якісно нових станів, що дають якісно інше майбутнє. Це припускає, що механічні екстраполяції наявних тенденцій некоректні і не можуть служити підставою для довгострокового прогнозу [8, с. 22]. Крім цього, саме суспільство, як динамічна система, що самоорганізується, також схильна до ірраціональних змін. Потрібно відзначити, що останніми роками інтерес до використовування математичних методів в цілях створення моделей цивілізаційного розвитку і з'ясування кількісних меж реагування системи на якісні зміни значно впав. В той же час спроби створення сценаріїв історичного розвитку, що містять постановку проблеми, опис потенційних змін в системі і дій, необхідних для скорочення розриву між очікуваним і бажаним ходом розвитку, робляться багатьма дослідниками. У. Ганнерс указує на чотири можливі сценарії глобалізації. Він надає переваги до сценарію «дозрівання», або глобалізації без вестернізації. При цьому метрополії виступають як стимулятори, оживляючі розвиток периферії і сприяючі збагаченню місцевих культурних традицій. Разом з тим периферійні культури, істотно модифікуючи культурний потік, впливають на культуру метрополії. Сценарій «глобальної гомогенізації» припускає повне домінування в світі західної культури. Згідно сценарію «насичення» периферійні культури поступово вбирають в себе культурні зразки Заходу, що, зрештою, теж приводить до повної уніфікації і зникнення локальних культурних традицій. Нарешті, сценарій «периферійної корупції» приводить до звироднілості західної культури в процесі адаптації на периферії. І. Валлерстайну бачиться перспектива «грандіозної політичної боротьби» між двома таборами – тими, хто хоче зберегти міжнародну систему, яка забезпечує привілейоване положення Заходу, і тими, хто хотів би створення нової, більш елітарної і демократичної системи. Результат цієї боротьби Валлерстайн вважає непередбачуваним, але саме в цій непередбачуваності він убачає шанс для політичної дії, для людського втручання і творчості. На думку А.І. Уткіна, «в майбутній боротьбі супротивником Заходу буде не традиційний військово-політичний антагоніст, а інше бачення місця на планеті людини і Бога. Результат грядущої битви, перш за все, залежатиме від діяльності освітніх систем, від орієнтації мас-медіа, від переважаючої громадської думки, від сприйняття молодим поколінням нашого миру, від домінуючої культури і чинника рішучості захистити її». Деякі західні політологи були переконані в тому, що нинішній світовий порядок неминуче трансформований, і вирішальну роль в цьому процесі зіграють міжетнічні конфлікти. «сучасний світовий порядок існуючих державних меж, проведених з мінімальним обліком етнічних і культурних побажань що живе в межах цих меж населення, нині в своїй основі застарілий, – вважає колишній голова Національної ради з розвідки ЦРУ США Грехем Фуллер. – сили націоналізму і культурного самоутвердження, що Підіймаються, вже виготовилися, щоб затвердити себе. Держави, нездатні задовольнити компенсацію минулих образ і майбутніх очікувань, приречені на руйнування».

3.4 Моделі архітектури світової спільноти та сценарії еволюції сучасної цивілізації

Міхаель Вальцер в статті «Управління земною кулею» обкреслює три моделі архітектури світової спільноти. Перша приводить до уніфікації культур і способів існування, але згодом звертається повною звироднілістю системи. Друга модель має на увазі децентралізований мир і відсутність міжнародного порядку. В таких умовах сильні держави прагнуть підпорядкувати собі слабкі, що супроводжується нескінченними війнами і конфліктами. Аналізуючи недоліки цих «крайніх моделей», Вальцер бачить самою оптимальною ту модель розвитку, при якій можливо збереження свободи волі і різноманіття вибору. Цю модель він назвав «світовим плюралізмом третього ступеня». Єство її полягає в трьох шарах недержавних структур: альтернативні міжнародні центри управління; мережа міждержавних соціальних зобов'язань, що постійно розширяється; асоціації міжнародного цивільного співтовариства [9, с. 422-423]. Л.В. Лесков виділяє шість сценаріїв еволюції сучасної цивілізації:

1. збереження сучасного положення (контроль ІНК над світовим ринком, високий рівень ВМП, оновлення технологічної структури розвинених країн);

2. світова тоталітарна система (стратегія «золотого мільярда», повільний темп розвитку третього миру);

3. нове середньовіччя (демографічний вибух в країнах третього світу, технологічне гальмування, втрата Заходом соціокультурної єдності);

4. розкол світової спільноти (загострення суперечностей між світовими центрами сили, вичерпання можливостей стабілізації, множинні військові конфлікти в регіонах, тероризм);

5.екологічна катастрофа (стрибкоподібне погіршення екологічної обстановки на планеті);

6. перехід до ноосфери (підтримка фундаментальної науки, високих технологій, освіти, зміцнення світової єдності) [10, с. 153].

Складність синергетического прогнозування Л.В. Лесков бачить в тому, що «якщо в сталому режимі розвитку системи, що самопідтримується, її поведінка була детермінована і майбутнє визначається найближчим минулим, то в околицях крапки бифуркации система поводиться абсолютно інакше. Фундаментальну роль починають грати випадковості, другорядні чинники». На думку автора, роль другорядних чинників надзвичайно зростає у зв'язку з тим, що система втрачає властивість саморегулювання.

М.А. Чешков пропонує п'ять проектів становлення глобального суспільства. Перший проект – західний, або ліберально-ринковий, в якому гегемоном виступають прозахідні світові організації і прозахідна світова інтелігенція при опорі на транснаціональні сили і підтримці частини міждержавних сил.

Другий проект – мир рівноположених різноманітностей; гегемон – світова гуманітарна інтелігенція при підтримці міждержавних сил і частини релігій. Третій проект – мир рівно значимих держав; гегемон – міждержавні об'єднання при підтримці частини представників світових організацій і великих релігій. Четвертий проект – мир через домінування локального; гегемон – фундаменталістський перебіг східних релігій при підтримці частини міждержавних сил. П'ятий проект – мир без пригноблення і нерівності; гегемон – частина гуманітарної інтелігенції при підтримці деяких великих релігій [8, с. 317]. Академик Э.А. Азроянц, для прогнозування історичного розвитку людства, запропонував теорію глобальної циклічності, згідно якої він виділяє три антропологічні цикли: становлення людини (його фізіології); становлення соціальної спільності (соціальної організації і соціалізації); становлення Мегасоциума (духовно-етичної організації) [11, с. 117].

Існування деяких відмінностей між прогнозами багато в чому визначається світоглядними позиціями учених. Але, не дивлячись на ці відмінності, всі вони допускають три основні сценарії майбутнього світового розвитку. Саме такими представляються перспективи майбутнього миру російським дослідникам А.Б. Веберу і Ю.В. Яковцу. Перший сценарій – інерційний – має на увазі продовження спостережуваних тенденцій в руслі неолиберальної глобалізації і збільшення глобальних загроз. Розвиток миру за другим сценарієм – тоталітарному – припускає встановлення жорсткої світової диктатури в умовах монополярного світу. Найприйнятнішим представляється трансформаційний сценарій – перехід до стійкого розвитку, можливий тільки в атмосфері міжнародного довір'я і співпраці. Проте саме цей шлях розвитку на практиці є найважчим.

Висновки

Глобалістика як наука, що формується, позначила цілий ряд проблем, що пов'язані з глобалізацією і вимагають першорядного рішення, намітила моделі їх вирішення (роботи Н. Н. Моїсєєва, А. П. Федотова, А. З. Панаріна, А. І. Уткина, М. А. Чешкова, Е. А. Азроянца, Е. Р. Кочетова, У. Бека і ін.).

Проте слід констатувати недостатність зусиль, що робляться на національному і світовому рівні, щоб запобігти назріваючій катастрофі.

Так, деякі аспекти практично ще не розроблені. Йдеться про те, що багато крупних трансформацій і проблем людства вимагають їх осмислення через необхідність управління цими процесами. Проте є всі підстави говорити, що моделі, які були запропоновані рядом вчених, не враховують багатьох можливостей розвитку світової спільноти, що мають відбуватися. Глобальні проблеми демографічного, екологічного, економічного, ресурсного і т.д. характеру не можуть знайти скільки-небудь задовільного рішення без врахування проблем як макро- так і мікрорівня, які стосуються як країн, так і кожної людини, і довкілля. Мають бути розроблені сучасні моделі, які повинні враховувати і розуміти напрями сучасного розвитку глобальної світової системи, що виявляють та екстраполюють реальні тенденції культурних, економічних та соціальних процесів, що дають змогу формувати сучасний світ.

Таким чином, одна з проблем світу, що стоїть на наступному рівні розгортання глобалізації, полягає в необхідності формування нової реалістичної моделі, що відповідає сучасному етапу розвитку людства, але вбирає в себе ідею гармонічного та вивантаженого його розвитку, бо розглянуті види моделювання не задовольняють тим вимогам, що людство пред’являє до рівня майбутнього світового розвитку.

Перелік посилань

1. Гвишиани Д.М. Науково-технічний прогрес: програмний підхід. М.: Думка, 1981. 248 з

2. Гладкий Ю. Глобалистика: трудный путь становления//Международная экономика и международные отношения.1994.№10;

3. Бестужев-Лада И. Глобальные проблемы современности и пути их решения. М.: Педагогическое общество России 2002. — 392 с.

4 Липец Ю.Г. В поиске новой целостности: геонауки и мировое развитие. М.: 1999

5 Дубовский С.В. Путеводитель по глобальному моделированию. Спб. 2001

6 Моисеев Н.Н. «Мировая динамика» Форрестера и актуальные вопросы экологической эволюции. М.: 2000

7Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. 2004

8. Василенко И.А. Политическая глобалистика. М.: 2005

9. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. Р нД: 2003

10. Лесков Л.В. Футуросинергетика западной цивилизации (задачи синергетического моделирования). М.: 2004

11. Азроянц Э.А. Будущее: эволюционные и эсхатологические альтернативы. М.: 2006