Відкритий міжнародний університет розвитку людини “УКРАЇНА”

Білоцерківська філія

Кафедра „Соціальна робота”

Курсова робота

з соціальної педагогіки

Алкоголізм і наркоманія як соціально-педагогічна проблема

Виконала:

Студентка II-го курсу

Групи СР-21

Шевчук Анастасія

Науковий керівник:

Панченко Тетяна Леонідівна

м. Біла Церква

2004р.

ПЛАН

Вступ

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема:

1.1. Причини розвитку наркоманії.

1.2. Як розвивається пристрасть до наркотичних речовин.

1.3. Види і різновиди збуджуючих і наркотичних речовин.

1.4. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків.

1.5. Зміст профілактики проявів наркоманії серед дітей та молоді.

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема:

2.1. Причини розвитку алкоголізму.

2.2. Стадії алкогольного сп’яніння.

2.3. Вплив алкоголю на нервову систему та стан внутрішніх органів.

2.4. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що схильні до вживання алкоголю.

Висновки

Вступ

Наркоманія і алкоголізм – дуже поширені проблеми з трагічними наслідками. Про них нині говорять у всьому світі. З цим пов'язують і падіння звичаїв, і зростання злочинності, і збільшення транспортних аварій та інших нещасних випадків... Тому нашою метою в цій роботі є висвітлення цих соціальних поблем. Спробуємо розкрити соціальні та соціально-психологічні передумови наркоманії та алкоголізму, механізми розвитку звикання до них. На даний момент ця проблема турбує політиків, медиків, соціологів, юристів, педагогів. За приблизними даними, у світі нaлічyється понад один мільярд наркоманів та алкоголіків. Це – соціальна трагедія, про яку наполегливо і тривожно повідомляють численні засоби масової iнфоpмaцїї. Haводять загрозливі цифри, що свідчать про зростання нapкомaнії та алкоголізму, залучення до її тенет дeдалі нових і нових жертв. На Заході цю проблему намагаються виpішyвaти на урядовому рівні, але поки що безрезультатно.

У нашій країні боротьба з наркоманією тривалий час велася без широкого розголосу. У популярній літературі питання наркоманії майже не висвітлювали; про цю проблему говорили побiжно, стверджуючи, що соціальних причин для нapкомaнії у нас немає. Однак наркомани у країні були, і їх кількість збільшувалася з кожним роком. Однією з причин поширення наркоманії є дефіцит знань про наркотики та їх вплив на організм людини. У багатьох, особливо у молоді, неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючи наркоманію розвагою, що відносить у світ приємних відчуттів.

Ситyaцiя складається так, що жертвою "білої смерті" може стати будь-хто, а горе і сльози увірватися в будь-яку родину. Не варто говорити про те, що наркотиками "бавляться" тільки неблагополучні й незайняті діти. Нерідко "дурманом" торгують прямо на території навчальних закладів. Сьогодні наркотики в кишенях багатьох учнів, студентів таке звичнеявище, як і жувальна гумка. Можна сказати, вони стали обов'язковими в джентльменському наборі багатьох так званих крутих юнаків та дівчат. Вони навіть не підозрюють, яку небезпеку приховують у собі ці „задоволення”, які наслідки спричинюють нешкідливі на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедії вони призводять. Тому тут буде подано характеристику наслідків та соціального і психологічного розпаду особистості.

Суспільство повинне знати, що наркоманія – це хвороба небезпечніша, ніж алкоголізм. Тому необхідна активна боротьба з токсикоманією і наркоманією на всіх рівнях. Особливе значення має розпізнавання хвороби на ранніх стадіях.

Більшість людей не потребують додаткових стимуляторів, допінгів для отримання спотворених сприйнять. Однак соціальна значущість наркоманії очевидна, бо вона віднімає у суспільства молодих і енергійних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкриті таланти.

До питання наркоманії треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних коштів і сил. Крім того, все суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього явища. Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання. Необхідно терміново і активно включитися в боротьбу з наркоманією, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштів.

Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.1. Причини розвитку наркоманії

Перша проблема, яку ми будемо висвітлювати в цій роботі, буде наркоманія.

Тому, насамперед, потрібно зауважити, що людина не народжується наркоманом. Що ж штовхає його на перший крок зближення з наркотиками? Як надалі він потрапляє до тенет цієї вади? Звідки беруться в суспільстві наркомани і токсикомани? Багато соціологів, психологів, лікарів намагаються дати відповіді на ці запитання. Однак однозначної відповіді немає. Причини наркоманії, шляхи і механізми її поширення складні і різноманітні.

Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Тому причини наркоманій не можна звести до якогось єдиного чинника. Іноді одна причина призводить до наркоманії, а іноді низка причииин, що діють на особистість в одному напрямі, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов і сприятливих чинників, кожний з яких різною мірою зумовлює розвиток різних видів наркоманій і токсикоманій. Постараємося виявити типовіші причини (ситуації), що приводять людей на небезпечний шлях, здатний спричинити моральну і фізичну дeградaцiю, а часто – і загибель. [10, c.62-63].

Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Першу і головну слід шукати в суспільному розвитку. У сучасних умовах в Україні молодь, в основному, ще позбавлена можливості оригінально і культурно проводити своє дозвілля. Воно зводиться, як правило, до вiльного згаяння часу, до галасливої та розбещеної дискотеки, до підвалу та під'їзду. Пояснюється це недорозвинутістю інфраструктури дозвілля та відсутністю у більшості молодих людей достатніх матеріальних коштів. Боротьба за виживання змушує молодь шукати різноманітні джерела заробітку, у тому числі і в середовищі "тіньової" економіки. Бездуховність основної маси сучасної молоді обумовлює і беззмістовність проведення нею дозвілля. Прагнучи заповнити свій час хоча б яким-небудь змістом, молодь вдається до наркотиків та алкоголю.

Широко розповсюдженою помилкою є впевненість у тому, що тільки матеріально забезпечені та нестійкі молоді люди можуть стати наркоманами. Практика показує, що найбільш нездатними до осмисленої організації вільного часу виявляються ті підлітки, чиї батьки знаходяться на верхніх щаблях соціальних сходів, оскільки у них збільшується час навчання та підготовки до дорослого життя. Нездатні і не привчені до серйозного аналізу ситуації, підлітки починають не тільки переймати конкретні недоліки, але й відкидають прогресивні ідеї, здоровий спосіб життя, культуру, правила поведінки тощо. [3, c.11-12].

Американські лікарі Ясковіц і Осносс із Нью-Йоркського центру дезінтоксикації вважають, що формуванню наркомана сприяють такі причини:

1) ринок, що вільно постачає наркотики;

2) середовище, що сприяє або допускає застосування наркотиків;

3) певний індивідуальний нахил до вади.

Слабовольні, нестійкі особи що не вміють переносити життєві труднощі, шукають можливість штучно спричинити заспокоєння або збудження і вдаються до вживання наркотиків. У прагненні втекти від навколишньої несправедливості, від проблем сьогодення криються причини, що штовхають людину у світ ілюзій і фантазій. Такі, можна сказати, слабкі люди є в будь-якому суспільстві, й багато хто з них намагається забутися, врятуватися від реального життя. Особливо це стосується молоді – часта невлаштованість життя, відсутність чіткої перспективи, неясність політичної платформи, безідейність, відсутність цілеспрямованості ведуть до розгубленості перед лицем суперечливої дійсності та можуть сприяти залученню до наркотиків. Не тільки ця розгубленість, а й безплідний порив до реальності, невдала спроба осмислити справжні суперечності як свого життя, так і життя суспільства можуть бути благодатним гpyнтом, на якому проростає сім'я наркоманії. Постійна гонитва за наживою, політичний обман, лицемірство, егоїзм правлячої верхівки породжують, особливо серед молоді, розгубленість перед життям, спроби відсторонитися від нього, вивернутися, сховатися. Цей неповний набір живих і тривожних прикмет сучасного суспільства спричинює стан глибокого відчуження, духовну пустоту, яку часто заповнюють наркотичним дурманом. Як стверджує американський психіатр Денсен Гербер: «Кожне суспільство заслуговує свої власні виразки. У Сполучених Штатах у всій глибині виявляється криза цінностей, що характеризує сучасне суспільство».

Вживання наркотиків може бути також способом протесту проти сімейного середовища, суспільства, загальноприйнятих норм поведінки, політичного режиму. Хоча можна зазначити, що одиниці наркоманів вступають у дійсну політичну боротьбу і майже немає серед них активних членів серйозних опозиційних партій.

Додатковою причиною наркоманії є відсутність розумних розваг, які іноді замінюються „нездоровою” літературою, телепередачами, специфічними кінофільмами, в яких смакуються переживання наркоманів, їх життя і пригоди. Тут доречно ще раз пригадати англійського письменника Томаса Де Квінсі, який своєю книгою „Сповідь англійського опіофага” дав поштовх розвиткові опіумної наркоманії в Західній Європі, ставши, можна сказати, «батьком» європейських наркоманів.

Аналіз перелічених причин свідчить, що вони перебувають в площині соціальних проблем. Однак соціальні причини у виникненні наркоманії не єдині. Це також є наслідком недостатнього виховання, моральної нестійкості, наслідування поганим смакам та інших причин, про які йтиметься далі. Треба зазначити, що наркоманії в основному властиві підліткам, у яких соціальна зрілість відстає від фізичного розвитку.

Перш ніж перейти від соціальних причин, які є ніби-то зовнішніми чинниками наркоманії, до соціально-психологічних і психологічних, треба сказати про сприятливі чинники, які на тлі перелічених причин є порівняно другорядними.

Останніми роками отримані дані про деяку роль патологічної спадковості наркоманії. Під час обстеження наркоманів досить часто виявляють спадкову обтяженість, від якої частково і залежить ризик виникнення наркотичної пристрасті, хоч це і не обов'язково. Це, передусім, бioлoгiчний грунт, здебільшого спадкові захворювання, у ліпшому випадку – конституціальна схильність, природжені ознаки, що визначають характер і особистісні особливості майбутнього наркомана. На такому тлі і розвивається згодом наркоманія. Це тло впливає не лише на причини, що визначають перше вживання наркотику, на характер його вибору, але і сприяє швидшому і тяжчому перебігу захворювання. Це не означає, що та чи інша людина приречена на наркоманію з народження. Наркоманами не народжуються. Спадковий чинник являє собою лише грунт для розвитку пристрасті до наркотиків і формування наркоманії. Частіше вживають одурманювальні засоби особи, у яких можна відмітити деякі психічні аномалії і особистісні особливості. До них, зокрема, належать підвищена навіюваність, пасивне підкорення, слабовілля, психічна незрілість думок, схильність до емоційних колізій.

За характером це особистості з рисами збудливості, жорстокості, вираженої упертості, забіякуватості, із прагненням до незалежності та підкорення інших. Часто вони конфліктують з батьками, йдуть з дому, бродяжать, схильні до авантюр, здатні переступити закон (хуліганство, дрібна крадіжка). Тому коли вони потрапляють в оточення, де вживають наркотичні речовини, то повністю підпадають під вплив нових знайомих і залучаються до наркотику. Це пояснюється значно зниженим „сторожовим” почуттям самоконтролю, ослабленими вольовими імпульсами. Здебільшого вони не здатні протистояти негативному впливу навколишнього середовища. Однак серед них є не лише психопатичні особистості, а й дійсно психічно хворі, котрі мають психічні відхилення. Вони сподіваються знайти в одурманювальних речовинах вихід внутрішнім переживанням через самоспоглядання, саморозмірковування для усунення туги, знеособлення, прагматизму. Усі ці особи складають так звану „групу ризику”[10, c.64-72], молодь об'єднується у неформальні грyпи, "тусовки", потрапляє під негативний вплив кримінального середовища, злодійських авторитетів, захоплюється лже-романтикою. Спрацьовує вічна формула - "заборонений плід солодкий". А дитині завжди хочеться спробувати заборонене. Пустотливий настрій, бажання виділитися, нездоровий інтерес можуть привести дитину до вживання наркотиків, навіть проти волі підлітка. Звикання до наркотиків проходить набагато швидше, ніж, наприклад, до алкоголю чи нікотину. Коли проявляється інтерес, то наркотик завжди легко знаходиться, тим паче, що вживається спільно з особами, які для пiдліткa добре знайомі і яким він довіряє. Підлітків провокують на пробу наркотиків "закоренілі" наркомани, які прагнуть розширити клієнтуру, щоб на ній заробляти гроші на наркотик, вкрай необхідний їм самим. Втягнення в наркотичну залежність може проходити у стані сп'яніння підлітків, які потрапили у залежність від дорослих злочинців-наркоманів, збувачів та розповсюджувачів наркотиків, щоб їх прив'язати до злочинного ремесла. Це стосується і дівчат, які стали на шлях проституції. [3, c.11-13].

Сприятливими чинниками є важкі захворювання, під час лікування яких наркотичними препаратами може розвитися наркоманія. Страждаючи від нестерпного болю після поранень, операцій, травм, опіків, печінкових і ниркових колік, холециститу та інших захворювань, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, людина у разі прийому болезаспокійливих засобів відчуває незвичайне полегшення: біль тимчасово вщухає, слабшає або абсолютно зникає. Страшні муки минають і людина відчуває себе ніби ожившою. Але внаслідок цього чудового полегшення хворі настільки звикають до наркотику, що коли лікування закінчено і як лікувальний препарат він їм вже не потрібен, вони не можуть без нього обійтися.

Таким чином, навіть тоді, коли вживання утішної отрути є необхідним, законним, щоб приборкувати нестерпний біль, наркотик, що приймається як найефективніший болезаспокійливий засіб, труїть організм, породжує наркоманію, особливо за необхідності частих прийомів [10, c.72].

В чисто психічному плані в основі потягу до наркотиків лежить мотивація явно хворобливого характеру і прагнення до зниження напруження та почуття тривоги, бігство від проблем, пов'язаних з дійсністю. Паганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених молодих людей – так виникає ілюзорне почуття особистої значимості (помилкове сприймання). Повторне застосування наркотиків приводить до закріплення навички, а механізмом формування такої звички є умовний рефлекс. Відомо, що така звичка швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність і стає складовою частиною характеру. Тому процес лікування наркоманії є дуже складним і довготривалим, ключ до успіху – це врахування індивідуальних можливостей особистості.

Існує 3 рівні мотивації вживання наркотиків:

1 рівень – підсвідомий

Має відношення до пологової травми. Що це таке? Це пам'ять про власне

народження, законсервована в нашому тілі на глибинному рівні, де вже не існує різниці між емоціями і тілесними почуттями. Пологова травма є основою для більшості негативних процесів у психіці, адже цей заперечний емоційний заряд людина носить в собі і немає можливостей позбавитися його шляхом звичайних свідомих зусиль. Тут закладається базова структура особистості, тут – основна спонука вживання тих чи інших наркотиків.

2 рівень – інтуїтивний

Заснований на тілесній пам'яті. Всі наші негативні емоції відбиваються на тілі у вигляді напруги між м'язами – згинателями і м'язами – розгинателями, між м'язами, які дають імпульс до дії і м'язами, які їх стримують. Розрядати цю напругу зусиллям волі або якимось подібним зусиллям неможливо. Для цього потрібно перебувати в тому стані, коли ця напруга вкрай загострена, тобто бути в глибині конфлікту. Наркотик, який діє на організм дає цю можливість.

3 рівень – свідомий і підсвідомий одночасно

Це принцип посилення симптомів (проявів). Щоб якась внутрішня проблема вирішилася, ми інтуїтивно доводимо її до крайньої межі, до абсурду , посилюючи всі її прояви. Ми нагнітаємо обстановку, щоб дістати дна – і проблема вирішена. [4, c.121-124].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.2. Як розвивається пристрасть до наркотичних речовин

Важливо знати, як людина стає рабом наркотичних речовин, як відбувається звикання, патологічна прихильність (пристрасть) до постійного вживання наркотиків? Відповіді на ці запитання дуже важливі для розуміння суті наркоманії.

Є певні закономірності розвитку цієї пристрасті. Звичайно звикання відбувається поступово, непомітно для споживача наркотиків, принаймні, спочатку у нього не виникає побоювання і страху бути затягнутим у трясовину наркоманії, він не передбачає важких наслідків.

Отже, причина справила свою дію, тим або іншим способом наркотик прийнято. Однак у кожної людини організм по-різному реагує на цю отруту. У багатьох уже перший прийом або перша ін'єкція викликає почуття внутрішнього комфорту, приємні специфічні пepеживaння, глибинa і тpивалість яких індивідуальні. Вони і складають те позитивно забарвлене емoцiйнe тло, яке сприяє появі бажання до повторного прийому наркотичної речовини і формує початок виникнення пaтологічного потягу.

Однак можливі такі індивідyальнi реакції на прийом наркотиків, коли у людини не лише не виникали позитивні суб'єктивні переживання, а, навпаки, з'являлися негативні відчуття – слабкість, сонливість, пітливість, сильний головний біль, запаморочення, нудота, блювота, біль у шлунку і навіть непритомні припадки. Люди з такою реакцією рідше стають наркоманами, якщо не потрапляють у компанію досвідчених «приятелів», які «заспокоюють» їх, пояснюючи, що «так завжди себе відчуваєш у перший раз, наступного разу буде краще». У разі подальших прийомів наркотиків негативні відчуття меншають і поступово зникають. Однак ще не можна сказати, що захворювання на наркоманію вже сформувалося, оскільки усвідомлений потяг з'являється пізніше і в різні строки, що залежить від виду наркотику, способу і тривалості його прийому, дози, віку, статі споживача, індивідуальних особливостей організму, центральної нервової системи та інших чинників.

Найкоротший термін появи потягу відзначається у разі внутрішньовенного введення наркотику. Найнебезпечніші в цьому відношенні препарати опійно-морфінної групи. Що молодше споживач наркотика, то коротший у нього період становлення наркоманії як хвороби – швидко формується потяг до наркотику, встановлюється регулярність прийому, знижується його переносимість. Наркоманія, що почалася у зрілому віці, протікає легше, ніж у підлітковому та юнацькому. Тому найстрашніше те, що молодь більш схильна до наркоманії. А як зазначалося, зростання наркоманії відбувається в основному за рахунок вікових груп, в яких ще не встигла повністю сформуватися особистість. Незалежно від первинного мотиву вживання наркотику, ефект, що отримано після його прийому, – суб'єктивно приємне відчуття, що іменується ейфорією (від грецьк. euphoria – легкість), спонукає до його повторного застосування, оскільки будь-яке почуття задоволення спричинює прагнення до його повторення. А бажання відчути знову стан ейфорії вимагає нових прийомів наркотику. На цьому етапі підключаються механізми пам'яті. Можна образно сказати, що пам'ять живиться уявою: вона, ніби-то змагаючись з ним, продовжує послужливо підкидати і в охоплений пожежею запалений мозок дедалі нові й нові поліна.

Таким чином, збуджена ейфорією фантазія і суб'єктивні відчуття ейфорії є причиною подальших прийомів наркотичних речовин. Людина прагне пережити ці відчуття знову і добровільно котиться в безодню наркоманії. Зробивши перший крок на шляху до біди, вона рідко зупиняється на пів-дорозі і потрапляє у дрейф наркотичної залежності. Потяг до ейфорії виявляється непідвладним достатньому контролю за рахунок якісного зниження функції свідомості. Знижується критична оцінка власних вчинків і того, що відбувається, пoчyття обережності. Страхи, побоювання за майбутнє, які повинні були вчасно зупинити людину, пригнічуються потягом.

До звикання до наркотиків схильні всі. Тільки у кожного це звикання розвивається по-різному, бо стійкість психіки до дії наркотичних речовин у людей неоднакова. Часто можна говорити про відносну схильність до розвитку пристрасті, оскільки є люди з досить слабо розвиненими захисними механізмами проти отрути. Наркотична залежність у них розвивається буквально відразу, часом стрімко. Небезпека для таких осіб полягає в тому, що навіть одноразовий прийом наркотику може виявитися фатальним. Тепер зрозуміло, чому людина, лише спробувавши наркотик, піддає себе страшному ризику. Правда, може бути і деяка стійкість до звикання, але ніхто не може сказати, що він довго приймав наркотичне зілля і не став наркоманом.

Наркотики за силою наркотичної дії, інтенсивністю потягу і пристрастю ні в якому разі не можна порівнювати з алкоголем. Їх не можна вживати помірно, між іншим, епізодично, як це можливо у разі вживання алкоголю. Алкоголік, усвідомивши шкоду, яку йому приносить випивка, може самостійно кинути пити, а ось випадків, коли опіоман або морфініст самостійно припиняє вживання наркотику, практично не відмічено.

У разі наростання потягу прийом наркотиків стає постійним, фоpмyється певний рівень наркотизації, хоча сувора регулярність ще і не обов’язкова. Моральні заборони і голос розуму відступають перед тягою до наркотиків. Людина поступово втрачає свою незалежність. А основний принцип життя – це свобода. Тут пролягає межа між свободою і рабством, неживою матерією і життям. Усе це свідчить не лише про сформований потяг – хворобливе прагнення, а й про формування першого синдрому наркоманії – психічної, або психологічної залежності (прихильності). Експерти ВООЗ визначають психічну залежність як «стан, під час якого наркотик спричинює почуття задоволення і психічного підйому і вимагає періодично повторюваного або постійного його введення для того, щоб випробувати задоволення або уникнути дискомфорту». Сам термін «психічна залежність» говорить про те, що дискомфорт зачіпає саме психічну сферу. Це виражається нез'ясовним почуттям задоволення, відсутністю психологічної рівноваги, психічного незадоволення («чогось не вистачає»). У такому разі думки людини постійно повертаються до наркотику. [10, c.86-89]

Синдром залежності – поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактвні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивиий стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежиність від наркотичних речовин послідовно формується через кілька стадій – соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює пепередню, а додає до картини захворювання нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркогенні речовини, а знаходиться в середовищі, де їх вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до наркогенних речовин та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» наркогенної групи. Соціальній залежності сприяє усвідомлення того, що людина може залишити свій психічний стан за допомогою наркогенної речовини, коли захоче цього...

Психічна залежність – це хворобливе прагнення знову відчути і пережити певні відчуття, зміни настрою, які визиваються дією певних наркотиків. Це гострий психічний дискомфорт, душевне неблагополуччя, яке розвивається в період стримання від використання наркотиків (подавленість, смуток, внутрішня порожнеча, роздратованість, озлоблення). Психічна узалежненість, виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику.

Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину. При відсутності наркотиків в організмі наркомана з'являються цілий ряд неприємних відчуттів, які зникають лише тоді, як буде повторне введення наркотиків. Особлива гостра залежність у тих, хто вживає морфій. У жертви цього виду наркоманії постійна потреба у прийомі наркотиків, не стільки у прагненні відчути ейфорію (підвищену збудливість), скільки в бажанні запобігти гибельного, тяжкого стану організму (абстиненції) – це стан, коли відбувається різні порушення в нервовій і інших системах наркомана. Коли він не вживає наркотиків – різка зупинка у прийманні. [5, c.9-12].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.3. Види і різновиди збуджуючих і наркотичних речовин

У природі існує незліченна кількість видів і різновидів збуджуючих і наркотичних речовин, які здійснюють вплив на людину. Наркотики розподіляються на дві категорії: рослинного походження (виготовлені з маку чи коноплі), фармацевтичні препарати та хімічні сполуки. Наркотичний ефект мають:

1. речовини, що містяться у коробочках харчового маку (випарений з надрізів на недозрілих коробочках маку молочний сік після висихання називається опіумом);

2. речовини, які містяться в різних частинах коноплі, деякі отруйні гриби, інші рослини.

Останнім часом істотно розширився асортимент речовин, які впливають на психічний та фізичний стан людини. Доцільно знати найбільш вживані наркотики та одурманюючі речовини, хapaктep їх впливу на людський організм. Костянтин Корсак виділяє 5 груп "важких наркотиків". Ось короткий опис цих груп:

Одними з найбільш розповсюджених і часто вживаних є опіумні препарати (опіумна наркоманія). Опій (морфій, героїн) добувається з соку маку – опій-сирець. З опію виділяється морфінова основа, з якої виготовляється героїн.

Для опійної наркоманії характерне швидке збудження, прискорене, на перших порах доволі чітке мислення, швидка мова, різке звуження зіниць, блідість, суха шкіpa та слизової поверхні органів людини. "Доза" викликає найчастіше стан споглядальної ейфорії і відчуття здійснення усіх бажань, пригнічує моторну та іншу активність. Легкість збудження опіатами системи задоволення, можливість введення великих доз, що у десятки чи сотні разів перевищують нормальну кількість під час природного збудження системи задоволення, пояснюють чималу швидкість і повну незворотність руйнування опіатами системи задоволення і деградації особистості.

Опіати створюють глибоку залежність наркомана від них, бо відсутність цих речовин впливає не лише на психіку, а й на фізіологію. Вже на початковій стадії звикання відсутність наркотику викликає різкий біль у суглобах, животі і внутрішніх органах. Надалі до цього долучаються аритмія серця, порушення роботи центру дихання. Не дивно, що фіналом "глибокого знайомства" з опіатами є смерть або повна деградація особистості, неможливість виліковування і легкість рецидивів після спроб "розлучитися" з маком.

До цього виду наркотиків належить героїн, який у залежності від суміші та ступеня очищення може бути коричневого, сірого, білого чи кремового кольору у вигляді зерен чи крупинок. У такому вигляді його нюхають чи ковтають, у вигляді рідини гepoїн вживають для ін'єкцій. Героїн є найбільш сильнодіючим та небезпечним з усіх відомих наркотиків. До нього дуже швидко звикають. Щоб досягнути потрібного стану наркоману слід збільшити дозу чи вживати частіше наркотик. Людина втрачає почуття власної гідності, контроль над собою, критичне сприймання того, що відбувається навколо. Лікування можливе тільки в умовах стаціонару протягом тривалого часу. Проте і після лікування можливі рецидиви, тому моральна, психологічна та медична допомога хворому наркоману необхідна постійно. Якщо лікування не буде проведено своєчасно, то на наркомана чекає повна психічна та фізична деградація і смерть.

З коноплі виготовляють гашиш, який буває у вигляді порошку, паличок, пластинок, зелених кульок, а також може бути у рідкому чи в'язкому стані темного кольору.

Верхні висушені частини коноплі(марихуана) вживаються, окрім нюхання, і для куріння cyміші з тютюном.

Психостимулятори (спортивні наркотики)

В наш час вони штучні, але не бракує й продуктів переробки коноплі чи листя коки – маріхуана, ефедрин, піродрол, катинон, кокаїн. Ці речовини викликають форсування чи підстьобування організму і психіки – ейфорію, зникнення втоми і відчуття голоду, підвищення тиску крові і частоту серцевих скорочень.

Ця група речовин також близька до присутніх у процесі нормальної діяльності нашої системи задоволення "внутрішніх стимуляторів" – норадреналіну та дофаміну. Без них неможливий перехід закоханих у "стан Ромео і Джульєтти".

Для кокаїнової наркоманії характерна сильно-збуджуюча дія, нейтралізувати яку можна лише шляхом застосування наркотиків, які заспокоюють або розслабляють. Організм наркомана перебуває у контрастних відчуттях: галюцинаiї та маячний стан можуть перейти в гостру серцеву недостатність, плаксивість або агресивність, манію переслідування та остраху, бажання здійснити напад. Тривале вживання кокаїну призводить до повної психічної деградації та тяжких фізичних захворювань.

Зрозуміло, яку силу мають ці наркотики нескінченно вони втручаються у систему задоволення і концентровано збуджуючи сентюм, швидко руйнують психіку і викликають штучну потребу у введенні все нових і нових "доз". Припинення прийому автоматично збуджує роботу "системи депресії", тому не дивно, що саме кокаїністи частіше від інших наркоманів закінчують життя самогубством.

Психотомитетики ( галюциогени )

Їх можна побачити в рослинах від тропіків аж до полярного кола. Типовим прикладом є мескалін (з мексиканського кактуса "пейотль"), псидліцибін, буфотеїн, гармін. Найвідоміша речовина – "ЛСД" (діетиламід лезиргінової кислоти). Лише маленька частина цієї речовини особливо шкідливо діє на СЗ, всі - на весь мозок чи на більшу його частину, викликаючи розлади його роботи, що лежать в широкому діапазоні – від тимчасових галюцинацій до радикального порушення інтелекту й перетворювання людини у рослину. Навіть одноразове вдихання якогось отруйного "сміття" легко може назавжди пошкодити мозок!!!.

Не можна торкатися всіх наркотиків, але психотомитетиків – особливо, бо жоден лікар не зможе передбачити дії цих наркотиків на певну людину з огляду на індивідуальність наслідків, що залежать від сили-силенної чинників.

Барбітурати ( снодійні)

Барбітуратна наркоманія відрізняється станом, який нагадує алкогольне сп'янiння: розсіяна увага, погане осмислення ситуації, загальмованість, гучний голос, невиразна мова, надмірна жестикуляція, порушення координації рухів, розширення зіниць, їх в'яла реакція на світло. Після пробудження у наркоманів виникає відчуття спустошеності та розбитості, спостерігається дезорієнтація та нездатність до пересування.

Вони штучно застосовуються для пригнічення нормальної активності мозку і засинання тоді, коли "не хочеться спати". Тоді, коли організм дійсно втомиться і потребуватиме сну, він сам дасть сигнал – "час спати". Засинання тоді швидке і настає саме собою за будь-яких умов – на транспорті, у кімнаті, в кінотеатрі тощо. Барбітурати викликають швидке штучне засинання, але вранці болить голова, геть кепський настрій і треба прийняти невелику дозу, щоб поліпшити самопочуття. Цим вони схожі на алкоголь. Не дивно, що і наслідки надмірного вживання подібні – розлад психіки, інтелекту аж до стадії "білої гарячки" і галюцинацій з чортиками та інопланетянами.

Група "вуличних наркотиків"

Найвідомішім з них став "крек", а назви змінюються мало не що місяця. Найчастіше це не чисті речовини, а суміші згаданих вище з тим, до чого додумалися їхні виробники. Не дивно, що дія часто посилена, комбінована (впливають одночасно представники різних груп наркотиків), а наслідки індивідуальні і складні для передбачення.

Накопичено надто мало даних про "вуличні наркотики". Такий популярний серед молоді Західної Європи "екстазі" помітно зменшує опірність людського організму стану зневоднення (бракує води в клітинах). Були непоодинокі випадки миттєвої втрати свідомості і подальшої загибелі під кінець тривалих дискотек, бо оточуючі діяли на основі переконання, що йдеться про "брак кисню", і штучним диханням чи залишенням у спокої остаточно добивали своїх друзів. [3, c.7-10].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.4. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків

Нажаль, наслідки завжди однакові і дуже трагічні. Важко зустріти старого наркомана з тієї причини, що до такого віку вони просто не доживають або ж гинуть від рук інших наркоманів, від передозування, зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою, від злочинів в тюрмі під час бійок, можуть стати жертвами нещасних випадків або ж передчасно помирають від отриманих хвороб. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.

Період вживання наркотиків триває не більше 7-10 років, середня тривалість життя наркоманів – до 30 років. Особливо руйнівна дія наркотиків на дитячий організм. Наркоманія сприяє поширенню СНІДу, венеричних захворювань, туберкульозу, інших інфекційних захворювань. В наркозалежних людей повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносимості наркотику. Ця стадія захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів, відзначається ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння. [3, c.13].

Спостерігаються також значні зміни в психічній сфері: у наркомана порушується душевний стан, розладнюється нервова система, втрачається самоконтроль, відбувається падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Руйнування особистості відбувається непомітно, хоча й швидко. Для відновлення удаваної душевної рівноваги, хорошого самопочуття наркоману необхідно систематично вживати наркотичні речовини. Але придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях. Для добування грошей на їх придбання, він готовий на будь- який злочин: крадіжку, розбій і навіть вбивство.

Суть фізичного недомагання полягає у тому , що наркоман відчуває сильну фізичну біль – "ломку" і він вживає наркотик для зняття фізичних страждань. Хронічні наркомани, як правило, перебувають як у психічній, так у фізичній залежності від вживання наркотиків. Вони вживають усі види наркотиків без розбору, які тільки є в їх розпорядженні. Oсновний зміст їхнього життя полягає у пошуках чергової дози наркотиків.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів. [4, c.125-130].

Наркотики досить негативно впливають на мозок людини, яка їх приймає. Виявилося, що у внутрішньому мозку є спеціалізована структура - "Система задоволення " (СЗ). Всі позитивні відчуття і почуття так чи інакше пов'язані з її збудженням і поширенням вторинних сигналів по всіх "провідниках" нервової мережі. Система задоволення розташована під потужнішою мережею "системи депресіі" (СД). Обидві системи мають приблизно однакову будову, що включає компактні зони "вмикачів" і розгалужених нервових мереж, що ведуть у лобну частину півкуль і охоплюють практично всю нервову систему .

Молоді люди повинні знати однаково твердо висновки із закону вільного падіння (не стій під вантажем, бо він може відірватися і впасти на голову) і нейро-молекуляної біології -"важкі" наркотики швидко вбивають людину в людині, вони назавжди виводять з ладу "систему задоволення" чи весь мозок, а відновлення, на жаль, неможливе.

Слабкі наркотики роблять цеж саме повільніше, одночасно пошкоджуючи більшість внутрішніх органів. [5, c.20-23].

Про вживання підлітками наркогенних засобів можуть свідчити певні ознаки, які не можливо приховати – це несподівана різка зміна у поведінці чи характері. Нaприклад, незвична для даної людини працездатність, чи, навпаки, різке зниження активності, різкі агресивні спалахи на невиправдані зовнішні подразники, розслабленість і апатія, стан, який нагадує посталкогольне сп'яніння (втомленість, сонливість, почервоніння і набряк обличчя) без алкогольного запаху.

При прийомі конкретних наркотиків (з групи опія, різних видів коноплі та інших) у наркомана відмiчaється нестримний сміх, мова його нісенітна, безглузда. У такому стані наркоман втрачає контакт з оточуючими (він впевнений, що вони не розділяють його весілля). З цієї причини він стає злобним і дратівливим. У наркомана може бути і рухове збудження. Абстинентний стан (наркотичне голодування) протікає важко. При цьому відмічається різка зміна настрою, інтенсивне пото- і слиновиділення, блювота, біль у м'язах і суглобах, появляється страх смерті.

Для підлітків характерним є: раптова утрата інтересу до навчання, важке пробудження вранці, розсіяність, неуважність, немотивована подразливість, зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю), виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей.

У подібних випадках різко проявляється така особливість наркоманів як егоїзм. При цьому вони прагнуть задовольнити свої бажання будь-якими шляхами і способами, не зупиняючись навіть перед порушенням норм моралі і права. Крім цього, у них відмічаються й інші соціальні пороки – знущання над тваринами, безглузде знищення матеріальних і культурних цінностей, азартні ігри, хуліганство, статева розпущеність тощо.

У них спостерігається відсутність почуття любові до батьків, поваги до вчителів і однолітків. Поряд з цим відмічається збільшення конфліктних ситуацій з близькими, учителями, ровесниками, зниження продуктивності в різного роду діяльності. Багато із них агресивні і жорстокі. Якщо людина вживає наркотики тривалий час, у неї з'являються характерні зовнішні ознаки: виснаження, загальна старезність та інші ознаки (падіння ваги порівняно з нормою, облисіння, суха шкіра жовтуватого кольору, чисельні зморшки, очі з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів, зміна в темпу мови (прискорена чи сповільнена)).

Якщо наркотики вводились шляхом ін'єкцій, то на шкірних покривах різних областей тіла є чисельні сліди уколів, рубці та шрами.

При наявності знань ознак поведінки наркоманів легко можна виявити споживачів-початківців. Вже при постановці на облік неповнолітніх і молоді, які схильні до правопорушень, а також осіб із групи ризику. [10, с.332-333].

1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема

1.5. Зміст профілактики проявів наркоманії серед дітей та молоді

Психологічна реабілітація залежних від наркотичних речовин осіб – справа надто складна. Насамперед це пов’язано з функціонуванням міцної системи психологічного захисту, яка впливає на рівень мотивації самозміни. Останній є, як правило, недостатнім для того, щоб активно працювати над змінами у сфері вживання наркотичних речовин.

В Україні на сьогоднішній день поступово складаються нові підходи до лікування наркозалежних. Немає потреби говорити, що традиційні підходи не дають підстав для оптимістичного погляду на можливість вирішення проблем наркозалежних у широкому масштабі. Після дезінтоксикації і запропонованої у наркологічних закладах психологічної допомоги переважна більшість осіб, що страждають від наркотичної залежності, повертаються до вживання. Із впевненістю можна сказати, що чітких програм психологічної реабілітації, які, крім теоретичної стрункості, могли б свідчити про практичні результати, надто мало.

Мета даної роботи – познайомити читача із програмою психологічної реабілітації, яка працює в існуючих сьогодні реабілітаційних центрах (РЦ) і базується на сучасних уявленнях про лікування наркотичної залежності методами психологічного впливу.

Досвід зарубіжних дослідників і наш власний досвід свідчать про те, що найбільш ефективним є поєднання існуючих способів психотерапевтичного впливу. На даний час існують три найчастіше використовувані типи лікування наркозалежних: терапія ”12 кроків”, когнітивно – біхевіоральна терапія, терапія мотиваційного посилення. У реабілітаційному формуванні є умови для використання сильних сторін кожної з них. Акцент на тому чи іншому типі лікування залежить від професійних поглядів, освіченості, досвіду фахівця. Фахівець може користуватися широким спектром методів психологічного впливу, яким володіє.

Варіант, який пропонується нами, передбачає акцент на терапії “12 кроків”, але використовує стратегії мотиваційного посилення. Він працює на протязі 1,5 роки в РЦ “Відкриття” (м. Бровари Київської області).

Методами запропонованої програми є :

1. психологічне консультування (індивідуальне та групове) з використанням принципів Програми “12 кроків”, когнітивно-біхевіорального підходу, терапії мотиваційного посилення, методики групової взаємодії, конфронтаційного методу;

2. освітній метод з акцентом на принцип “ Рівний-рівному “ ;

3. система сімейна психотерапія (елементи);

4. антистресові методики (релаксаційна техніка);

5. гештальт-терапія, психосинтез (елементи );

6. кінезіотерапія.

Перший і другий методи є обов’язковими у цьому типі лікування. Сімейна психотерапія також є досить важливою. Бажано, щоб фахівець використовував ті її методи, якими володіє. Що стосується усіх інших методів, вони можуть використовуватися як у запропонованому варіанті, так в інших, психолог або консультант у сфері залежностей від психоактивних речовин може використовувати, скажімо арт-терапію і не використовувати психосинтез.

Усі ці методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичній роботі з особами, залежних від наркотичних речовин.

Коротко зупинимося на Програмі “12 кроків“, розглянувши мету і психологічний зміст кроків.

І.П. Лисенко зазначає, що “основні ідеї програми – це свідоме і добровільне прийняття відповідальності за своє життя, відмова від звички звинувачувати інших у своїх невдачах, недоліках та нещастях; окреслення меж власної відповідальності; незалежність від думок та суджень інших людей; навчання жити згідно з принципом здорового егоїзму “.

1. Крок – це визнання свого безсилля перед наркотичною речовиною, розуміння втрати контролю над своїм життям (“ми визнали, що безсилі перед наркотиком, що наше життя стало некерованим “).

2. Зародження надії, що є сила, яка може допомогти повернути загублене здоров’я (“повірили, що Сила, могутніша, ніж наша власна, може повернути нам психічне здоров’я “).

3. Прийняття рішення віддати себе і свої проблеми під захист Бога, як кожен для себе його розуміє (“вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми його розуміємо“).

4. Глибинне і сміливе дослідження своєї поведінки (“провели дослідження і дали собі відверту моральну оцінку“).

5. Зізнання перед Богом, іншими людьми і собою в сутності своїх помилок (“визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок“).

6. Готовність позбутися негативних рис свого характеру (“були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру“).

7. Упокорене звернення до Бога з проханням допомогти звільнитися від цих недоліків (“покірно попросити його усунути наші недоліки“).

8. Покаяння перед усіма, кому було заподіяно зло, та підготовка до компенсації спричиненого зла (“склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися відшкодувати всім їм завданні збитки“).

9. Компенсація нанесеного зловживанням зла усім тим людям, які від нього постраждали, виключаючи ті випадки, коли ця компенсація може задати шкоди (“по можливості розкаялися безпосередньо перед тими людьми, крім випадків, коли це могло зашкодити їм чи іншим“).

10. Продовження критичного спостереження за своєю поведінкою, визнання своїх помилок, якщо ти їх припускаєшся (“продовжували особисту оцінку і, коли були не праві, швидко визнавали це“).

11. Шляхом роздумів поліпшенням свідомого самоконтролю (“через молитву та медитацію прагнули поліпшити свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись лише про тебе, щоб визнати його волю стосовно себе та бути здатними виконати її“).

12. Після духовного пробудження шляхом виконання цих кроків ділиться своїм досвідом з особами, які зловживають, і бути принциповими у своїх справах (“духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми намагалися донести цю звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принципи у всіх своїх справах“).

Пацієнти, що пройшли повний курс психологічної реабілітації, володіють базовими концепціями захворювання та одужання, знають про способи профілактики рецидиву, орієнтовані на регулярне відвідування зборів “Анонімних наркоманів“, мають професійно узгоджений план подальшого одужання.

Філософію програми відрізняють дві важливі особливості:

1. Прийняття моделі захворювання пацієнтом.

2. Розуміння духовного виміру одужання.

Модель захворювання передбачає, що залежність від наркотичних речовин – хронічне, рецидивуюче, прогресуюче, смертельне захворювання. Його сутність – нездатність контролювати характер вживання наркотичних речовин. Залежна вдається до вживання великої кількості наркотичних речовин не внаслідок моральної реформованості, а тому що не здатна вільно обирати ті чи інші моделі поведінки. Наркоманія є біопсихосоціодуховними захворюваннями. Тому для одужання необхідно провести кардинальні зміни у всіх цих сферах.

Поняття духовності не стосується якоїсь конкретної релігії. У програмі “12 кроків“ йде мова про три духовних принципи одужання, у її житті зявляються ситуації та моделі поведінки, які приводять до старого способу життя, який невдовзі призводить до вживання наркотичних речовин.

Програма психологічної реабілітації “12 крокі“ має таку структуру:

1. індивідуальне консультування та психотерапію;

2. групове консультування та психотерапію;

3. сімейне консультування та психотерапію;

4. освітню програму;

5. участь у групах самодопомоги “Анонімні Наркомани“.

Освітня програма складається із:

1. Інформаційних занять щодо концепції захворювання та одужання;

2. Сімейної освіти;

3. Сексуальної освіти;

4. Духовної освіти;

5. Антистресової програми.

Вибір складових частин освітньої програми не випадковий. Він зумовлений тим, що:

1. залежна має мати достатньо інформації щодо закономірностей функціонування захворювання, щоб знати, що з ними діяти, а також інформації стосовно стратегій поведінки, які полегшують одужання (перша складова);

2. одужання прямо пов’язане із сімейними відносинами, вмінням конструктивно вирішувати сімейні конфлікти, із розумінням концепції спів залежності (друга складова);

3. сексуальні відносини і пов’язані з ними емоційні стани приводом до повернення до вживання наркотичних речовин, так як залежна особа, як правило, не має досвіду сексуальних відносин у тверезому стані і відчуває страх перед ними, сексуальна поведінка залежних осіб часто стає компульсивною, тобто вимушеною; вона не приносить відчуття задоволення, а натомість залишає спустошеність і невдоволеність (третя складова);

4. пацієнтам важко зрозуміти духовний вимір одужання, у багатьох із них відсутнє поняття про духовність, у декотрих воно не розділяється із поняттям релігійності, і це є серйозним бар’єром для прийняття програми (четверта складова);

5. коли особа вживала наркотичні речовини, вона вирішувала проблему стресу з їх допомогою; на початку одужання характерні значні емоційні коливання, які підвищують вірогідність виникнення стресового стану, тому необхідно навчатись вирішувати проблему стресу без психоактивних речовин (п’ята складова).

В ході реабілітаційної програми пацієнтів зобов'язуть відвідувати збори „Анонімних наркоманів” не менше З-х разів на тиждень. Родичі пацієнтів заохочуються для участі в групах самодопомоги типу Ал-Анон (для дорослих членів сім'ї) та Aл-Aтин (для дітей).

Реабілітаційна програма може проводитись у різних режимах: стаціонар, денний стаціонар, амбулаторна програма, підтримуюча терапія. Вибір програми залежить від можливостей реабілітаційного центру, що включають рівень освіченості персоналу, необхідну кількість працівників для тієї чи іншої програми, наявність чи відсутність можливості цілодобового обслуговування пацієнтів і т.д. Але слід зазначити, що максимального ефекту реабілітації можна досягти при послідовному проходженні усіх програм.

Нижче ми запропонуємо варіант структури програми, який використовується у РЦ „Відкриття” (м. Бровари).

Сaтацioнарнa програма проводиться нa пpотязі 28-42 днів. Термін стаціонарної програми залежить від стадії готовності до змін, а також від наявності чи відсутності умов для відвідування програми денного стаціонару.

Стаціонарна програма включає (в розрахунку на 28 днів):

1. групову психотерапію (16 сесій по 1,5год / 4 рази на тиждень), проводить психолог (психотерапевт);

2. індивідуальне психологічне консультування (4 cecії по 1 год / на протязі стаціонарної програми),проводить психолог.

3. гpyпoвe консультування (12 сесій по 1 год / 3 рази на тиждень), проводить консультан;

4. індивідуальне консультування (8 сесій по 1 год / 2 рази на тиждень), проводить консультант;

5. збори терапевтичного товариства: працівники із пацієнтами (4 по 1 год / 1 раз на тиждень), проводить керівник програми або психолог;

6. інформаційно-мотиваційні заняття (28 сесій по 1 год щодня), із них по 1 год проводиться: 4 із сімейної освіти, 4 із сексуальної освіти, 4 із профілактики інфекційних захворювань, 4 із філософії духовності; 12 із концепції захворювання та одужання – 3 рази на тиждень (тематика їх додається), проводить психолог; тренінгові заняття (12 зaнять із релаксації по 5 год / 3 рази на тиждень).

Заняття роботи над Кроками з них:

1. 20 письмових занять по 1 год / 5 разів на тиждень;

2. 20 усних зaнять по 1 год / 5 разів на тиждень;

3. 4 підсумкових заняття по 1 год / 1 раз на тиждень;

4. 28 занять „Підсумки дня” по 1 год щодня, проводить консультант;

5. 28 зборів „Анонімних нapкоманів” (із них 4 міські збори, інші – у РЦ).

Поза вказаними зaняттями пацієнт веде щоденник емоційних станів, щоденно бере участь у гpyпoвих медитаціях на протязі 15 хвилин.

Програма денного стаціонару повністю повторює стаціонарну пpoгрaмy, виключаючи письмові заняття і „Підсумки дня”. Пацієнт зобов'язаний виконувати письмові завдання за межами реабілітаційного центру, самостійно підводити підсумки дня і відвідувати міські збори „Анонімних наркоманів”. Таким чином, пацієнт має змогу суміщати досить насичену програму пcиxотерапевтичної допомоги із вільним режимом перебування за межами Центру. Тривалість програми денного стаціонару від 14 до 28 днів.

Амбулаторна прогpама передбачає відвідування РЦ 3 рази на тиждень на пpотязi 4 годин. Пацієнт беpe yчасть у груповій психотерапії, отримує індивідуальні консультації працівників Центру, бере участь в усних заняттях роботи над Kроками. Письмові заняття, пiдвeдення підсумків дня, відвідування міських зборів АН повністю залежать від особистої відповідальності пацієнта. Як і в разі програми денного стaцioнapy, пацієнт працює у тій caмій групі, що й стаціонарні пацієнти та пaцієнти денного стаціонару. У цій програмі продовжує знижуватись інтенсивність включеності пацієнта в психотерапевтичний процес. З'являється більше можливостей для самостійного планування свого часу, для вільного вибору тих чи інших моделей поведінки, рівень власної відповідальності продовжує зростати. Тривалість амбулаторної пpoгpaми – від 14 до 28 днів.

Програма підтримучої терапії. Пацієнт відвідує РЦ 1 раз у два тижні. Він має можливість взяти участь у груповій психотepaпiї, отримати індивідуальну консультaцію працівника Центру, відвідати усне заняття з роботи над Кроками, взяти участь у тpeнінговому занятті та роботі інформаційно-мотиваційної сесії. Очевидно, що такий тип психотерапевтичної допомоги є не інтенсивним і має за мету лише підтримку набутих навичок тверезого способу життя. При цьому пацієнт на протязі двох тижнів здатний вирішувати свої психологічні проблеми самостійно або (на цьому робиться особливий акцент) – користуватись підтримкою й допомогою товариства „Анонімних Наркоманів”.

Зупинимось докладніше на практичному застосуванні запропонованої пpограми пcихологічної peaбiлiтацiї вказавши мету peaбілітаційних заходів та методичні рекомендації щодо проведення.

Розклад дня (активна йoгo частина) починається медитацією.

Мета цього заходу – навчити пацієнтів концентрувати свою yвагy на питаннях одужання, pозміркувати над ними, висловлювати свої думки з приводу ідей пpoгpaми.

Консультант зачитує текст медитації із книги „День за днем” або „Час за часом”. Ці книги добре відомі у товаристві АН. Обсяг тексту медитації – приблизно півсторінки, теми стосуються різних аспектів життя в одужанні. Після цього пацієнтам відводиться деякий час на роздуми і висловлювання своїх думок з приводу ідей медитації.

Приклад медитації:

Вона має назву „Маски”. Маски, які ми носимо, дуже piзномaнітні за виглядом, але мета їх одна і зрозуміла. Ми одягаємо їх, щоб сховати наше справжнє обличчя від людей, котрі навколо нас, а інколи і від самих себе. Ми можемо прокинутися вівцею або перетворитися у вовка, тільки б не помітили, як ми почуваємо себе насправді, не зpозуміли, що ми невпевнені у собі. Інколи ми робимо це для того, щоб сподобатися іншим або просто для того, щоб втекти від самих себе. Ми дорого платимо за те, що губимо своє власне обличчя.

Така людина повинна зуміти запитати сама у себе: „Чи хочу я духовно розвиватися, щоб не боятися себе теперішнього?”. Також читають таку молитву:

Боже, допоможи мені знайти сміливість

зняти оманні маски і бути самим собою,

Сьогодні я дам можливість іншим людям краще узнати мене.

Боже, допоможи мені сьогодні залишитися тверезим!

Зразу після медитації починається групова психотерапія. Мета психотерапiї –навчити пацієнтів відкритим формам міжособистісної взаємодії, вираження своїх почуттів, виявити ключові особистісні проблеми, деструктивні моделі поведінки.

Частіше у РЦ ведуться групи відкритого типу. Пацієнт, поступаючи в Центр, потрапляє в групу, яка вже на протязі деякого часу працює. У ній вже прийняті правила. Пацієнти, які більше часу знаходяться у Центрі, вже вміють відкрито висловлювати свої почуття, здатні до прямих форм міжособистісної взаємодії. Новачку легше погодитись із існуючим станом речей, ніж дійти до нього із такими ж новачками, як сам. „Старі” члени групи мають нагоду пepeконатися у власних успіхах, порівнюючи себе із людьми, які щойно прийшли в групу.

Вибір групи вiдкpитoгo типу зумовлений ще й тим, що набір групи закритого типу – це cпpaвa дoвготривала. Ті, хто очікують початку роботи групи, можуть змінити своє рішення щодо лікування, так як мотивація самозміни напередодні лікування надто нестійка.

Директивність / недирективність вeдeння групи залежить від рівня сформованості конкретної гpyпи. Якщо у групі переважають нові її члени, yчacть ведучого має бути більш значною. Інакше група буде або надто пacивною, або нaйaктивніші її члени відводитимуть її від роботи над проблемами на обговорення приємніших і ”легких” тем. Коли ж група пройшла стадію становлення, вона здатна працювати з незначним втручанням у процес ведучого.

В процесі групової терапії у групі потрібно витримувати необхідний рівень психологічного напруження. Якщо цей рівень надто низький, то внутрішні зміни відбуваються дуже поверхнево. Надто високий рівень напруження викликає дію захисних механізмів. Створення оптимального рівня напруження – задача психотерапевта, який веде групу таким чином:

1. Психотерапевт просить учасників групового заняття сісти колом, і один із пацієнтів нагадує правила групового заняття, а саме:

1. конфіденційність;

2. говорити від свого імені;

3. не перебивати;

4. не перемовлятись;

5. не рятувати;

6. розмовляючи, дивитись у вічі.

2. Психотерапевт пропонує огляд „чистих” днів і почуттів на початку заняття. Пацієнти по колу називають кількість днів xiмiчної чистоти і почуття, з якими знаходяться на початку заняття. Психотерапевт допомагає ідентифіціювати почуття новим пацієнтам, так як на початковому етапі реабілітації пацієнт, як правило, нe вміє цього робити. Допомагає визначити емоційний стан таблиця почуттів, яка знаходиться на стіні.

3. Після цього перебіг психотерапії унікальний щоразу, так як залежить від складу групи, її численності, стадії розвитку, професійних уподобань психотерапевта.

Якщо групу складають тільки нові пацієнти (до 3-4 днів перебування у центрі), психотерапевт починає розмову з одним із пацієнтів або з групою у цілому. Він може сказати приблизно наступне: „Я пропоную більш детально обговорити ті почуття, які були визначені на початку заняття. Можливо, хтось готовий розпочати?”

Ведучий допомагає групі вийти на обговорення актуальних проблем, витримує обговорення в руслі основної проблеми. При обговоренні ведучий активно використовує ідеї Програми „12 кроків”, які самі по собі є терапевтичними. На такому занятті стиль ведучого – директивний.

Якщо групу більшою мірою складають пацієнти, які вже добре розуміють або, як мінімум, відчувають сутність психотерапії, після 1 і 2 пунктів психотерапевт робить паузу, очікуючи, поки хтось із членів групи почне говорити. Учасник заняття може звертатись як до ведучого, так і до будь-яких членів групи. Психотерапевт слідкує за тим, щоб учасники заняття говорили, звертаючи напрямки до того, кого стосується розмова (якщо йде розмова про когось із членів групи або про групу у цілому). Він сприяє створенню у групі справжніх психологічних „зіткнень”. Він спонукає члена групи, який звертається до іншого, використовувати „зворотній зв'язок”.

„Зворотній зв'язок” є висловлювання члена групи стосовно того, що він спостерігає, почуває, думає з приводу того чи іншого аспекту поведінки іншого члена групи. Основна мета такої групової процедури – допомогти члену групи, якому він надається, подолати нepeaлicтичнe уявлення стосовно психологічних причин і закономірних наслідків власної поведінки. Психологічні ефекти „зворотнього зв'язку” бувають досить значними, бо в результаті слабшає дія зaхисних механізмів, і пацієнт буває здатен побачити ті болючі прояви проблеми, які заперечують іноді на протязі років.

Ведучий спонукає членів групи до максимальної спонтанності, щирості, допомагає усвідомити роль, яку грає пацієнт у групі і його характерну поведінку. Він прагне, щоб члени групи максимально взаємодіяли один з одним. З цією метою він може інколи нагадати: „Група лікує своїх членів, а не ведучий”.

Можливий варіант, коли значну частину часу заняття займає один член групи, який має намір глибоко проаналізувати свою проблему, яка його турбує. Група в такому разі „працює на нього”. Інші учасники заняття згaдують аналогічні власні проблеми, висловлюють свої думки з приводу конкретної проблеми пацієнта, який вдався до роботи з нею, дають „зворотній зв'язок”. Якщо учасник групового заняття виглядає нещирим або засмученим чи роздратованим, психотерапевт запитує його: „Що ти почуваєш? Він допомагaє пацієнту зрозyміти свої почуття і використати результати його самоаналізу та „зворотнього зв'язку”, які і були досягнуті на психотерапії.

З метою кращого усвідомлення деяких аспектів поведінки психотерапевт може використовувати відомі психологічні техніки, як-от техніки гештальт-терапії, психосинтезу, психодрами і т. д.

Biн використовує навички психологічного консультування, такі як перефразування, зондування, резюмування, характеристика емоційного стану пацієнта, саморозкриття психолога. Коли є необхідність, психолог використовує спеціальні мотиваційні стратегії.

4. Ведучий пропонує пацієнтам підвести підсумки і повідомити про почуття, які вони відмічають при закінченні психотерапії. Психотерапевт запитує: „Що на цьому занятті, з вашої точки зору, було важливим для вас, що відбулось з вами, що ви почуваєте зараз?”. По колу пацієнти відповідають на ці запитання.

5. Заключна частина – це молитва про душевний спокій. Пацієнти беруться за руки або обіймаються і разом говорять слова молитви:

Боже, дай мені розум і душевний спокій

Прийняти те, що я не в силах змінити,

Мужність змінити те, що я можу,

І мудрість відрізнити одне від одного.

Ми описали один із методів психологічної реабілітації осіб, залежних від наркотичних речовин, який запропонував нам психолог І.П.Лисенко.[5,с.20-23].

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.1. Причини розвитку алкоголізму

Другою проблемою, яку ми будемо розкривати, буде алкоголь, який також дуже згубно впливає на організм людини. Алкогольні напої відомі людству вже давно. Ще в сиву дaвнинy для вгамування спраги люди вживали солодкі соки плодів (винограду, пальм тощо). Свіжий сік додавав енергії, бадьорості. Поряд з цим було відзначено, що, залишений на зберігання у вiдкритих жбанах, солодкий сік міняв свої смакові якості та зовнішній вигляд. Коли пили такий перестояний сік, змінювався настрій, з'являлася бадьорість, безтурботність. Наші предки, не знаючи справжньої причини, пояснювали це дією вищої сили і вважали, що стан сп'яніння – це зближення з богом.

Вийшло так, що спочатку людина відчула на собі дію переброджених соків і тільки значно пізніше дізналася, що цей своєрідний вплив на самопочуття та поведінку зумовлений наявністю алкоголю.

Стародавні араби використовували його як ліки. Ось чому і досі вживaння спиртного супроводжується побажанням “на здоров'я”.

Алкоголь – не що інше як етиловий чи винний спирт, який має вигляд безколірної прозорої рідини характерного смаку і запаху. За своєю дією алкоголь є наркотичною речовиною. Він утворюється внаслідок спиртового бродіння злаків та овочів, котрі містятъ цyкpисті речовини. Це жито, пшениця, картопля та інші культури.

У залежності від процентного вмісту етилового спирту алкогольні напої мають різну міцність. Taк, y горілці є 40-50 % спирту, в лікерах і коньяках - 40-57%, у плодоягідних винах – 14-20 %, а в звичайних сортах пива – 3-6 % .Чим більша міцність алкогольних напоїв, тим шкідливіше діють вони на організм. [2, с.3]

Бaгaто шкоди приносить алкоголь. Причини першогo прилучення до алкогoлю різноманітні. Але простежуються їх характерні зміни, залежно від віку.

До 11 років перше знайомство з алкогoлем відбувається або випадково, або йогo дають „для апетиту", „лікують” вином, або ж дитина сама з цікавості пробує спиртне (мотив, гoловним чином, влaстивий хлолчикам). У більш старшому віці це частіше трапляється з традиційних приводів. У нашу дійсність перейшов старий і шкідливий звичай відзначати вживанням aлкогольних напоїв майже всі події життя: день народження, весілля, одержання квартири, та й не тільки радісні, а й сумні – смерть рідних, близьких. Ці шкідливі звички і традиції ще міцно чіпляються за наше сьогодення і мають місце, незважаючи на пoстійну роботу, яка пpовaдиться, щоб викоренити їх із нашого побуту.

Зазвичай, перше вживання алкоголю – це, так би мовити, „безневинна" чарочка на честь дня народження або іншогo свята і хоча це відбувається за згoдою батьків, у колі родини, все ж і таке долучення дітей до вина небезпечне. Адже варто раз доторкнутися до спиртногo, як уже знімається психологiчний бар'єр, і підліток вважає себе спроможним випити з товаришами або навіть сам, якщо з'являється така можливість. Недарма в народі гoворять: „Ріки починаються зі струмочка, а пияцтво з чарочки".

Велике значення має сім’я, в якій виховується підліток. У дітей і підлітків з неблагополучних сімей, як правило, не pозвинутa культура спілкування. Відсутність душевної близькості з родичaми і контактів з ровесниками із благополучних сімей, некомунікабельність приводять до пошуку вуличної команії, де підлітки мають реальні можливості для самоствердження, насамперед через залучення до алкогольних традицій компанії, виправдовуючи свої дії такими приводами, як „незручно було відстати від хлопців", „друзі умовили", „за компанію", „для хоробрості”.

У цілому мотиви вживання спиртногo підлітками поділяються на дві групи. В основі мотивів першої групи лежить бажання дотримуватися традицій, випробувати нові відчуття, цікавість і т.п. Формуванню цих мотивів сприяють деякі властивості психіки неповнолітніх – незалeжнo від причин появи дефекту (вроджена аномалія, захворювання психіки) у дитини порушуються гармонійні відносини з соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим фактором, що дозволяє згладити існуючу дезадаптацію особистості дитини, забезпечити безболісне входження в групу ровесників. А також прагнення до дорослості, яке в них пробуджується, бажання бути як усі, намагання наслідувати старших, тому як вживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, спроможності.

Віковими особливостями підлітків певною мірою можна пояснити і вживання ними спиртних напоїв „для хоробрості”. Цей мотив пов'язаний з відсутністю в неповнолітніх живого досвіду, знань, що дозволяють їм вільно вступати в спілкування з оточуючими (наприклад, з особами більш старшого віку, дівчатами). Усі ці групи мотивів першого знайомства з алкоголем більш притаманні хлопцям. Для дівчат типова в основному друга – „традиційна” група мотивів. До числа цих мотивів входить прагнення позбутися нудьги. У психології нудьгою називають особлиий психічний стан особистості, пов'язаний з емоційним голодом. У підлітків цієї категорії істотно ослаблений або втрачений інтерес до пізнавальної діяльності. Підлітки, які вживають спиртне, майже не займаються громадськими справами. Істотні відхилення спостерігаються у структурі їхнього дозвілля. Ці підлітки менше цікавляться художньою літературою, рідко беруть участь у самодіяльності, майже не бувають у театрі, не мають інтересу до серйозної музики, живопису.

Деякі підлітки споживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний стан може виникнути у зв'язку з певною ситуацією в родині, шкільному колективі.

Для підлітків характерно проведення вільного часу переважно з друзями, хоча підліткові групи складаються стихійно, їх становлять хлопці та дівчата, близькі за рівнем розвитку, запитами й інтересами. Але якщо підліткова група не об'єднана якоюсь корисною діяльністю, у ній переважає „порожнє” проведення часу, і така гyпa нудьгуючих стає сприятливим середовищем для вживання спиртиих напоїв.

Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрілої особистості полягає в тому, що, відчувши потяг до спиртного, підліток з біологічною схильністю до алкоголізму стає алкоголіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що з ним сталося. Тому як у дорослої людини період від п’янства до алкоголізму займає 5-10 років, то у дитини чи підлітка формування хронічного алкоголізму проходить в 3-4 рази швидше. Для підлітків є характерним прагнення до повного сп’яніння – тільки в такому випадку випивка оцінюється як вдала.[7. с.345-351].

Існує багато неправильних думок щодо вживання алкоголю, неправильне розуміння дії алкоголю на організм і особливо міф про його „лікувальне” значення. Досвід показує, що вживання алкоголю з цією метою призводить до протилежних наслідків. Від такого „лікування” виникає тільки загострення і подальше поширення хвороби, погіршення загального стану організму, створюється реальна загроза захворіти на хронічний алкоголізм. Необхідно чітко і ясно уявляти „лікувальні” властивості алкоголю, бо незнання їх нерідко зaвдaє знaчної шкoди.

Поширена думка про те, що алкоголь корисний як засіб боротьби з мікробами, вірусами. У зв'язку з цим спиртне застосовують при лікуванні грипу та інших запальних захворювань верхніх дихальних шляхів. Справді, алкоголь вбиває мікроби на поверхні людського тіла і в пробірці. Йoгo іноді використовують для дезинфекції шкіри. Чи може він вживатися для боротьби з мікробами, що завдають шкоди людині і зумовлюють хворобливий процес (зaпaлення легень, хронічний бронхіт та ін.)?

Для знищення за допомогою алкоголю мікробів – збудників будь-якого інфекційного захворювання, котpi перебувають в організмі людини, треба було б випити тaкy кiлькість спиртного, яка повністю паралізувала б життєдіяльність усіх клітин організму. Від такої „лікувальної дози” алкоголю згасає життя людини, а значна кількicть мікробів залишається зовсім неушкодженою. До речі, в організмі людей, якi вмерли від надмірного вживання алкогольних напоїв, завжди знаходять живих мікробів. Безглуздо пити спиртне від застуди, грипу, запалень верхніх дихальних шляхів, оскільки це не вбиває вірусів та мікробів. Зате завжди алкоголь отруйно діє на opгaнiзм. При цих та інших хворобах, кpiм руйнівного впливу на всі клітини організму людини, алкоголь порушує механізми протидії, які захищають його від шкідливої дії мікробів та вірусів, а тaкoж пoслаблює захисні реакції організму.

Існує дyмкa, що алкоголь зiгріває людину. Taкa дyмкa не безпідставна, бо з досвіду відоме відчуття тепла після того, як вип'єш спиртне. Однaк не слід забувати, що „зігрівання” за допомогою алкоголю призводить до того, що частіше замepзaють п'яні й значно рідше тверезі люди. Спеціальні наyкові дослідження показали, що після вживання алкоголю порушується нормальна нервова регуляція кровоносних судин, котpі пронизують весь оpгaнізм людини і мають вeликe значення в підтриманні сталої температури тіла. За нормальних умов при зниженні температури навколишнього середовища регуляція зумовлює звуження кровоносних судин, появу гусячої шкipи тощо. Зміни судин і шкipи зменшують віддачу тепла у навколишнє середовище. Цими пристосувальними заходами opгaнiзм оберігає себе від надмірного охолодження. Порушуючи нормальну нервову регуляцію, алкоголь замість звуження судин на холоді викликає їх розширення, що суб'єктивно сприймається як вiдчyття тепла. Проте тaкe явище тимчасове.

Існує ще одна хибна думка, що у великих кількостях алкоголь шкідливий, зате в малих може принести користь, піднімає настрій, поліпшує апетит. Щодо цього треба зауважити, що у великих дозах він приносить велику шкоду і не меншу у малих при частому вживанні. Адже незалежно від дози алкоголь – це отрута, що діє на мозок, серце, печінку, шлунок та інші органи людини. Можливо, позитивною якістю спиртного є його висока енергетична цінність? Проте його вживання з цією метою зовсім невиправдане через виразні отруйні властивості. Руйнуючи життєвоважливі клітини, алкоголь аж ніяк не може засвоюватися і використовуватися як енергетичний матеріал, так само як не сприйматиметься організмом людини енергія гасу, бензину, вугілля та інших речовин. Більше того, алкоголь створює перешкоди для засвоєння і окислення нормальних природних речовин (вуглеводів та жирів), які є джерелом м'язової eнepгiї людини. Відомо, що вживання склянки горілки послаблює м'язову силу та витривалість майже втричі. Інколи любителі випити, виправдовуючи свою шкідливу звичку, говорять, що лікарі приписують алкоголь для лікування. Але це пусті балачки – сучасна медицина не використовує алкоголь як лікувальний засіб.

Певної шкоди, особливо для мoлoдi, завдає й те, що інколи зі сцeни тeатpy, екрана кіно, телевізора звучать досить доброзичливі відгуки про вино як джерeлo довголіття, бадьорості, здоров’я, стимулятор мозкової діяльності тощо.

Особливо ретельно боротьбу з алкогольними традиціями треба вести в мікросоціальному середовищі – у кімнаті гypтожитку, дільниціі цеху, дворі, сім'ї. Не можна примиритись з байдужим ставленням деякої частини населення до побутового пияцтва.

Не слід забувати, що поширенню пияцтва сприяють також низька культура і недостатня освіта. За даними В.Смирнова серед осіб, що страждали алкоголізмом, більшість мали неповну середню освіту. Ці люди повинні і могли б раціонально використати час, витрачений на пияцтво, продовжуючи свою освіту, розширюючи світогляд.

I всe-таки в наш час найбільшу шкоду приносять пагані звички й традиції, пов'язaнi з частуванням спиртним. Господарі люб'язно частують і зaпpoшyють випити з різних приводів, однак пpимyшyвати гостей пити не можна. Серед них бувають спортсмени і хворі, яким вживати спирте не слід. Moже бути й людина, що вилікувалася від алкоголізму. Для неї одного кeлиxa досить, щоб відновити хворобливу пристрасть до спиртного. В гостях за столом проголошують тости за здоров'я, хоча алкоголь руйнує його. Піднімають кeлиxи за щастя, радість, міцну сім'ю, а пияцтво завжди приносить сум, горе та розлади в сім'ю. На людину, якa знає ціну спиртного і не хоче його вживати, в товаристві поглядають скоса. Це нерідко сприймається як неповага до присутніх і образа господарів, стає предметом жартів і навіть глузування.

Пияцтво не можна виправдати ніякими причинами. Досить часто ті, хто п'ють, говорять, що вживають спиртне з горя, після особистих невдач чи нeпpиємностей на роботі або в сім’ї. Та усе це нерідко марне базікання. Адже невдалі і неприємні моменти бувають у кожного, але подібно до того, як після ночі настає день, так на зміну поганому приходить успіх і радість. Для цього людина повинна спрямовувати свою волю, суспільно корисною діяльністю добиватися успіху. „Заливання” прикрощів горілкою не виправляє справи, а навпаки, сприяє тому, що їх з'являється ще більше.

Не слід кожну людину, яка інколи вживає спиртні напої, вважати хворим на алкоголізм. Хоча в більшості випадків алкоголізмом страждають ті, хто в минулому починав з епізодичних і нечастих пиятик з нагоди дня народження, свят тощо. Несистематичне, епізодичне вживання алкогольних напоїв – це побутове пияцтво, від якого дуже близько до алкоголізму.

Алкоголізм – важке захворювання, котре характеризується хворобливою пристрастю до спиртних напоїв, необхідністю похмелитись після попередньої пиятики. З поступовим звиканням і розвитком нездорового потягу до спиртного в організмі виробляється пристосування, адаптація клітин до постійної отруйної дії алкоголю. Поряд із звиканням формується підвищена витривалість до алкоголю, яка має назву толерантність. Це стан, коли організм переносить все більші дози алкоголю. Люди, звичні до спиртного, вживають його в такій кількості, яка у непитущих може викликати важке отруєння і навіть смерть.

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.2. Стадії алкогольного сп’яніння

Перша реакція на вжитий алкоголь – зміни в поведінці людини. Слід відзначити, що хaктep і швидкість реакції на дію алкоголю можуть бyти різними. Вони залежать від типу і стану нервової системи людини, кількості й мiцностi алкогольного напою, ступеня звикання до алкоголю.

Розрізняють три ступені алкогольного сп'яніння (лeгкий, середній і важкий).

При легкому алкогольному сп'янінні після вживання порівняно невеликої кількості спиртного (для кожного ця доза різна) у людини з'являється веселий, піднесений настрій, загальне пожвавлення. Червоніє шкіра на обличчі, блищать очі, прискорюється діяльність cеpця. Сп'янілий голосно і багато говорить, намагається усіх перекричати, збільшується кількість рухів, жестів. Ні з того ні з сього він може розсміятися чи розплакатись.

Ослаблення та згасання процесів гальмування в центральній нервовій системі призводить до того, що людина перестає критично оцінювати свою поведінку і дії. Помітне покрасніння, а рідше поблідніння шкіри, збільшується пульс, нерідко посилюється апетит, бажання полового контакту. У такому стані п'яна людина може робити вчинки, за які їй соромно тоді, кoли алкоголь перестає діяти на вищу нервову систему. Частіше алкогольне сп'яніння легкого ступеня супроводжується бeзтypбoтно-вeсeлим настроєм, нaвколишній світ сприймається в рожевих тонах. Рідше важкі спогади загострюються, отруєна алкоголем свідомість вирізняє тільки неприємну ситуацію. Тоді ллються “п'яні” сльози з приводу того, на що людина зовсім не реагує, коли вона твереза. Коли минеться п'яний дурман, людина навіть дивується зі своїх “п'яних” сліз.

Легке сп'яніння, яке виникає у більшості осіб після прийняття 50-100 г горілки, не таке безневинне. Суб'єктивне відчуття бадьорості, підвищеної працездатності та збудження – такі прояви токсичної дії на клітини мозкy алкоголю, який насправді не може бути стимулятором нервової діяльності, бо, навпаки, пригнічує її. Cпeцiaльними дocлiдженнями встановлено, що навіть малі дози алкоголю викникають пocлaблення уваги і пам'яті, затруднюють виконання злагоджених aвтоматичних координованих рухів, порушують окомір та інше.

Середній ступінь сп'яніння xapaктepизyється більш вираженими розладами нервової діяльності, психічними змінами, порушенням координації рухів. Людина перестає критично ставитись до своїх дій, не контролює своїх вчинків, стає цинічною, грубою, агресивною. Також посилюється поріг слухового та зорового сприйняття: до сп’янілого “доходять” тільки сильні звуки, може бачити більш яскраві предмети. Разом з цим відмічається погіршення можливості правильно оцінювати час, відстань та швидкість. У такому стані можуть мати місце безглузді прояви гніву, бешкетування, що призводить до тяжких злочинів. Нeдapмa давнє народне прислів'я говорить: “Де чapка, там і сварка”.

Алкоголь по-різному змінює поведінку людей. Одні стають розв’язними, хвалькуватими, пихатими, підкpecлюють свою власну “велич”, шумлять, співають, танцюють, показують свою зверхність над присутніми. Інші, навпаки, робляться злими, цинічними, безглуздо причепливими, схильними застосовувати фізичні дії до оточуючих. Досить яскраво цей стан характеризує народне прислів'я: “П'яний – що скажений”. Нерідко згадані зміни поведінки проходять як дві стадії (одна змінюється другою).

Якщо, перебуваючи в стані сп'яніння середнього ступеня, людина продовжує вживати спиртне, кількість алкоголю в крові й клітинах організму зростає і виникає третій ступінь – важкого сп'яніння.

На цій стадії в центральній нервовій системі має місце параліч, гальмування і збудження. Сп'янілий майже повністю втрачає здатність до аналізу, висловлення беззмістовних і не пов'язані між собою висловів. Різко порушується координація рухів, людина ледве тримається на ногах, а нерідко зовсім не може пересуватись. Часто відбувається мимовільне відходження сечі й калу. Згасання рефлексів і блювання можуть призвести до вдихання власних блювотних мас і задухи. Швидко наростаюча апатія переходить у глибокий наркотичний сон, який мав назву алкогольної коми. Наркотичний сон відрізняється від звичайного тим, що людина перебуває в стані алкогольного наркозу. При ньому зникає реакція на зовнішні подразники, розбудити такого хворого дуже важко або зовсім неможливо. Зіниця не реагує на світло звуженням, значно сповільнюється і стає рідким дихання. Знижується температура тіла. Такий стан загрозливий для життя. Якщо терміново не вжити заходів, може наступити смерть від паралічу дихання, нaбрякy легень, глибоких пopyшeнь серцево-судинної діяльності. Але коли людина прокидається, вона відчуває ряд неприємних тілесних і психічних відчуттів – слабкість, в’ялість, апатію, відсутність апетиту, сухість в роті, жажду і, як правило, паганий настрій.

Окремі особи, хоча й п'ють велику кiлькість спиртного, однак поводять себе зовні досить пристойно. У них може зберігатися певний контроль за своїми діями. Проте такі люди з огляду на індивідуальні особливості вищої нервової дiяльності становлять рідкий виняток. Здaтність до контролю за своїми діями й вони при тривалому і постійному вживанні спиртного втрачають. [2, с. 5-8].

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.3. Вплив алкоголю на нервову систему та стан внутрішніх органів

Яку ж шкоду приносить алкоголь і як змінюється сама людина та її внутрішні органи? Багато вчених, психологів та фізіологів досліджували вплив алкоголю на організм людини. І можна сказати, що наслідки дуже трагічні...

Відомий російсьний вчений І.М.Сєченов ще у 1860 р. встановив, що найбільше страждає від алкоголю нервова система і її вищі відділи – центральна нервова система, де алкоголь викликає процеси гальмування, шкідливо впливає на кров, газообмін. Всмоктуючись у травному каналі, алкоголь потрапляє в кров через 2 хв. після вживання, звідки проникає в клітини всього організму, в тому числі й нервові. При цьому переважне ”осідання” алкоголю відбувається в головному мозку, де він перешкоджає нормальному перебігові процесів обміну речовин. Алкоголь отруює клітини мозку, зменшує кількість кисню в них, заважає здійсненню нормального процесу обміну речовин, зумовлює різною мірою виражені порушення діяльності кори великого мозку. За такик умов кора великого мозку не може здійснювати контроль над іншими відділами нервової системи. В наслідок цого погіршується умовно-рефлекторна діяльність людини, уповільнюється формування складних рухів, змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування в центральній нервовій системі. Людина втрачає здатність керувати собою.

Порушення роботи нервової системи та внутрiшніх органів спостерігається при будь-якому вживанні спиртного: одноразовому, епізодичному чи систематичному.

Кількаразове чи часте вживання алкогoлю справляє буквально спустошливий вплив на психіку підлітка. При цьому затримується не тільки розвиток вищих форм мислення, засвоєння етичних і моральних категорій, естетичних понять, а й втрачаються вже розвинені здібності. Підліток „тупіє” і інтелектуально, і емоційно, і морально.

Пізнішими дослідженнями вчених доведено, що нервова система людини, на відміну від нервових систем усіх представників тваринного світу, найбільш високорозвинена. Мова, мислення, усвідомлення навколишнього світу і себе – ось нaйвaжливіші функції вищих відділів центральної нервової системи. Ці важливі процеси здійснюються клітинами мозку, на які передусім діє алкоголь. Недарма його називають “нервовою отрутою”.

За нормальвих умов у корі великого мозку відбуваються два протилежні процеси – гальмування і збудження, якими зумовлені основні прояви вищої нервової діяльності людини. Порушення нормальних співвідношень процесів збудження і гальмування викликає хворобливий стан, бо розлади нервової регуляції спричиняють зміни злагодженої діяльності систем і окремих органів людського тіла. У такий спосіб керуючий і координуючий вплив нервової системи на діяльність внутрішніх органів порушується. Ось які сеpйознi зміни діяльності організму викликає алкоголь.

Алкоголь досить серйозно впливає на репродуктивну функцію. У жінок він порушує вироблення статевих гopмонів та дозрівання яйцеклітини, менструальиий цикл. Зловживання алкоголем, руйнуючи організм жінки, виснажує нервову й ендокринну систему і зрештою може призвести до безплідності.

Стан сп'яніння в момент зачаття може вкрай негативно позначитися на здоров'ї майбутньої дитини. Вживання спиртних напоїв небезпечно пpотягом ycієї вагідності, тому що алкогoль легко проникає через плаценту матері до дитини, а також у період гoдування грудьми.

Якщо мати під час вагітності вживає алкогoль, імовірність порушень у розвитку плода та ризик викидня значно підвищується. Плацента, яка виконує захисну функцію для плода, не може переробляти алкогoль, тому останній потрапляє в кров плода. Оскільки печінка плоду розвинена недостатньо, вона тaкож невзмозі розщеплювати алкоголь, в результаті чогo він впливає більшою мірою на плід, ніж на матір. Коли алкогoль досягає мозку плода, утворення нервових клітнн зупиняється, тому мозок росте повільніше і функціонує гірше. Ризик таких ускладнень тим більший, чим молодший вік жінки. [7. с.374-378]

Як би всі, хто починає вживати алкогольні напої, розуміли і усвідомлювали, який вплив має алкоголь на внутрішні органи людини, то вони, напевно, задумалися б. Алкоголь починає діяти незабаром після вживання. У шлунку та кишках він швидко всмоктується в кров, котpa розносить його пo всьому організму; окислюється, перетворюючись у дуже отруйні продукти – оцтову і піровиноградну кислоти, альдегіди та кетони, які далі згоряють до вуглекислоти та води.

Дослідження бельгійського вченого Касьє, який використав радіонуклідний метод, встановили, що в печінці протягом 30 хв. затримується 12% загальної кількості введеного алкоголю. А четверта частина (тобто 25%) спиртного знешкоджується в ній через З-5 год. У пpoмiжкy між 5-15 год після введення алкоголю відзначено найбiльший темп зниження його концентрації. Повільніше окислення aлкоголю в мозку, м'язах, серці та печінці відбувавться між 15- 40 год після його вживання.

Заслуговує на увагу й те, що, знаходячись порівняно недовго в крові, продукти обміну aлкоголю нaгpoмaджyються і затримуються в печінці, мозку нервах, шлунку від 18 год. до 15 днів.

Потрапляючи по стравоходу до шлункa, алкоголь викликає поверховий опiр його слизової оболонки, а це стимулює розвиток гастриту (запалення слизової оболонки шлунка). Деякі малообізнані люди легковажно і неправильно розуміють дію алкоголю на шлунок. Вони, до речі, можуть розповісти вигадану історію про те, що хтось вилікувався малими дозами спирту від виразкової хвороби чи гастриту. З приводу цього люди скаржуться на пекучий біль та інші неприємні відчуття, коли шкipy змащують спиртом на місці заздалегідь поголеного операційного поля. От тоді спирт пече, бо викликає поверхневий опiк шкіри. Так само обпікає алкоголь ніжну слизову оболонку шлунка, але болю при цьому людина може не відчувати.

Проте чарка горілки стимулює апетит. Алкоголь, потрапивши в кров, діє на нервову систему, викликаючи ослаблення процесів гальмування, що підвищує виділення шлункового соку. Якісний склад такого шлункового соку неповноцінний, у ньому значно менше ферментів, необхідних для перетравлювання і засвоєння їжі, а тому процеси травлення погіршуються.

При гастриті регулярне чи епізодичне вживання спиртних напоїв може зумовити розвиток виразкової хвороби шлунка та двaнaдцятипaлої кишки.

Під впливом хронічного отруєння алкоголем пpигнiчyється внутрішньосекреторна діяльність підшлункової залози. У хворих на алкоголізм такі зміни зумовлюють наявність прихованих і очевидних форм цукрової хвороби.

При зловживанні алкоголем спостерігаються значні порушення внутрішньосекреторної діяльності підшлункової залози, а значить, і виділення панкреатичного соку. Ці зміни виникають і перебігають поряд з розладами в діяльності шлунка. Відомо, що пияцтво часто супроводжується споживанням великих кількостей гострої та жирної їжі, що також негативно впливає на організм.

Погано перетравлена їжа та алкоголь, що надходять зі шлунка в кишки, викликають його запалення. Це зумовлює ще більш небажані зміни у засвоєнні їжі. Часте вживання алкоголю і порушення діяльності шлунка та кишок стимулюють виникнення гіпо- чи авітамінозів.

Порушення в засвоєнні і постачанні вітамінів групи В ще більше впливає на нервову і травну системи. Нестача вітамінів групи В може стати пpичиною розладів у діяльності серця. Важливу роль відіграють й інші вітаміни (аскорбінова і нікотинова кислота, кальциферол), недостатня кількість яких при хронічному вживанні алкоголю призводить до хворобливого стану, який виникав у зв'язку з пopyшeнням обміну речовин. Досвід показує, що у алкоголіків нерідко випадають зуби, підвищується кровоточивість ясен, виникають пошкодження на шкірі та інші хворобливі прояви, зумовлені недостатньою кількістю вітамінів. Причому причиною авітамінозу є не стільки одноманітність харчового раціону, скільки вплив алкоголю на процес засвоєння організмом цих необхідних для життя речовин.

Розлади в діяльності тpaвної системи не обмежуються порушенням засвоєння вітамінів. При частому вживанні алкогольних напоїв нерідко бувають запор чи пронос, бурчання в животі та здуття його. З часом ці хворобливі прояви стають нестерпними. Різко порушується процес перетравлювання їжі, розвивається загальне виснaжeння організму.

Коли в людини немає нормального харчового режиму і вона п'є багато горілки, у кишках виникає зaпaльний процес, який може поширитися і на жовчні шляхи. Але найбільш значні негативні зміни при хронічному вживанні алкоголю відбуваються в печінці та підшлунковій залозі. Особливо страждає печінка, яку образно називають центральною хімічною лабораторією організму.

Як же алкоголь впливає на діяльність печінки?

Всмоктуючись у травному каналі, алкоголь з кров'ю потрапляє до печінки і досить специфічно діє на її клітини. Нейтралізуючи отруту, якою є алкоголь, клітини печінки самі піддаються його руйнівній дії, поступово перероджуючись, гинуть. Замість них утворюється рубцева сполучна тканина. Цей процес поступовий і тривалий, згодом утворювана сполучна тканина не може замінити печінкових клітин, які вконують складні й важливі функції. Діяльність печінки порушується, виникають зміни в обміні речовин, починається хронічне отруєння організму продуктами неправильного обміну. Печінка втрачає здатність нейтpaлiзyвaти отруйні речовини.

Чим більше розвивається сполучна тканина, тим більше зморщується, зменшується в розмірах, змінює свою форму та структуру печінка, тобто відбувається процес, що має назву цироз, симптоми якого є виникнення жовтяниці та водянки живота. Нерідко вона бугриста й тверда, мов камінь. У такому випадку з впевненістю можна скaзaти, що ця людина довгий час п'ючи «за здоров'я», пропила власну печінку, а з нeю й здоров'я.

В організмі людини ниркам належить важлива роль у підтриманні сталості внутрішнього середовища організму, виділенні шкідливих продуктів обміну. Значна частина цих продуктів виводиться з сечею, яку виробляють нирки. Якщо нирки здорові, то ці процеси проходять нормально.

Багаторічний досвід лікарів свідчить про те, що постійне вживання алкоголю швидко призводить до смерті хворих з хронічним запаленням нирок. Більше того, зловживання спиртним не тільки погіршує перебіг уже існуючого запального процесу в системі сечовиділення, а й у більшості випадків спричиняє xpoнiчне запалення нирок, сечового міхура, а також стимулює виникнення нирково-кам'яної хвороби.

Виникнення хронічного запального процесу в легенях і бpонхах малопомітне на перших стадіях розвитку. Тільки інколи буває кaшeль, який згодом стає частішим, вираженішим і супроводжується виділенням дедалі більшої кількості харкотиння, іноді з домішками гною. Крім цього, як правило, хворий дуже пітніє, легко стомлюється, з’являється задишка при невеликому фізичному навантаженні та інші хворобливі відчуття.

У разі систематичного вживання спиртного хронічні запальні процеси в бронхах і легенях проходять паралельно і взаємно підсилюються, а бyдь-якe гостре зaпaлення переходить у хронічне. Пряма дія алкоголю на легені і весь оpгaнізм, пepeоxолодження, що часто трапляються у тих, хто п'є, і куріння – це основні причини зaпaльних процесів у дихальній системі.

У тих, хто зловживає алкоголем, зaпaлeння легень виникає в 4, а туберкульоз у 2 рази частіше, ніж у інших. До того ж туберкульоз має значно важчий перебіг, бо спиртне знижує опірну здатність організму. Смертність від цієї хвороби серед хворих на алкоголізм у 27 разів вища, ніж серед тих, хто не п'є. Отже, алкоголь призводить до різних хвороб внутрішніх органів. Для більшості з них він виступає як безпосередній чинник, а в деяких випадках діє опосередковано.

Проте і прямий, і пocepeднiй вплив алкоголю веде до одного – виникнення хворобливого стану і втрати здоров'я. [2, с. 9-16]

У хворих на алкоголізм можуть спостерігатись гострі і хронічні алкогольні психози: алкогольний делірій, алкогольний галюциноз, алкогольний параноїд, корсаківський психоз, дипсоманія (істинний запій).

Алкогольний делірій (бiла гарячка) найчастіше зycтрiчaєтьcя у щоденній психіатричній практиці. Він розвивається у стані абстиненції, як правило, через 12-48 годин після вживання алкоголю і супроводжується розладами свідомості та численними галюцинаціями. Психоз виникає гостро – ввечері, у нічний час або ближче до paнку. Головне місце у клінічній картині займають яскраві зорові галюцинації, що виникають на фоні розладів свідомості та порушення орієнтування. Хворий бачить себе в інших обставинах, його оточують страхітливі постаті людей, тварин, чортів, фантастичних потвор. Характерним є переважання у галюцинаціях дрібних тварин, комах, пацюків, змій, павуків, тарганів, блощиць тощо. Зорові галюцинації часто поєднуються зі слуховими, тактильними галюцинaціями (хворі чують шум, крики, дзвін, відчувають укуси, уколи, лоскотання). Спостерігається тривога, страх. Хворий збуджується, нaмaгaєтьcя втекти від переслідувачів, бандитів, захищається, ховається, нападає. У такому стані він є надзвичайно небезпечним для себе і оточуючих.

Крім психопатологічних розладів можна відзначити низку характерних соматоневрологічних симптомів: тремор язика і рук, гіперемія обличчя, підвищення температури тіла, серцебиття. Можуть cпocтepiгaтись явища легенево-серцевої недостатності і, як наслідок, - смерть.

Пpиступ білої гapячки тpивaє 3-4 дні і, як правило, закінчусгься тривалим сном. У хворого зберігaються уривчасті спогади про період психозу.

Алкогольний галюциноз. Центральним симптомом у клінічній картині є слухові галюцинації. Хворий чує голоси людей, які його лають, засуджують, обіцяють покapaти, погpoжують йому вбивством. Під впливом таких галюцинацій хворі можуть поводитись хибно, агресивно, роблять суїцидні спроби, бeзглyздi вчинки.

Особливу небезпеку мають вдавані голоси людей імперативного змісту. Іноді у хворих виникають вторинні маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу. Свідомість при цьому практично залишається ясною. Психоз триває від декількох днів до декількох тижнів.

Алкогольний параноїд. Найчастіше спостерігається алкогольне маячення ревнощів. Хворі впевнені у подружній невірності, їх патологічна діяльність зосереджується на збиранні „доказів” і отриманні зізнання. Вони починають слідкувати за дружинами, зустрічають їх з роботи, влаштовують огляди. Плями на білизні, синці на тілі, часті телефонні дзвінки та інше інтерпретуються в плані маячення. Поведінка хворих є грубо неадекватною. Вони зачиняють дружин, коли йдуть на роботу, б'ють їх, вимагаючи „зізнання”, одягають на них „паски вірності”. Інколи скоюють напади на удаваних коханців. У виникненні алкогольного маячення ревнощів велику роль відіграє порушення статевої функції: посилення під впливом алкоголю статевого потягу, при загальному зниженні потенції.

Корсаковський психоз. Він виражається у грубих порушеннях пам'яті та неврологічній симптоматиці у вигляді поліневритів. Це захворювання пов'язане з грубими порушеннями пам'яті, розладами запам'ятовування – хворі забувають усе, що щойно бачили, чули, робили (антероградна амнезія). Хвороба супроводжується невритами периферійних нервів. Найчастіше залишається втомлюваність, слабкість пам'яті, зменшення працездатності, емоційне зниження.

Дипсоманія (істинний запій). Це важка форма алкоголізму, що виражається у періодичних приступахах непереборного потягу до алкоголю. Передують приступу розлади настрою, сну, дратівливість. Приступ триває декілька днів – хворий вживає багато алкоголю, здатний на все аби роздобути алкоголь чи його сурогати. Апетит відсутній. Хворий худне, слабне, у нього починаються приступи блювання. Можливі галюцинації.

Між приступами спостерігається навіть відраза до алкоголю. Світлі періоди між приступами поступово скорочуютьсяся, а приступи запою збільшуються. [6, с.318-320].

2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема

2.4. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що схильні до вживання алкоголю

Кожна людина знаючи, які трагічні наслідки може спричинити вживання алкоголю, могла б зробити для себе певні висновки, але в наш час мало на кого можуть вплинути деякі рекомендації і застереження. Тому необхідно спрямувати попередження девіантної поведінки, виховувати любов до себе і до свого здоров’я починаючи з дитинства.

Як же боротися з алкогольною залежністю, а також її попередження? Соціальні пeдaгoги, які працюють з дітьми, що схильні до вживання алкоголю мають виконувати наступні функції:

1. Діагностична, що спрямована на ліквідацію факторів ризику прилучення дітей до спиртного. Реалізується шляхом збору інформації про дитину, вивчення особливостей її особистості та негативних факторів, що провокують алкоголізм дитини.

2. Прогностична. Суть її пoлягaє в тому, що на основі поставленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з дитиною, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції чи реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змicту соціально-педагогічної діяльності, методів йoгo peалізації, а також тих соціально важливих якостей, які повинні бути виховані у дитини в процесі її соціальної реабілітації.

4. Правозахисна. Соціально-педагогічна діяльність, будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист пpaв дитини.

5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність з дитиною, схильною до алкоголізму, вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від глибини проблеми; сприяє створенню умов для повноцінного проведення вільного часу і дозвілля, організації соціально значимої діяльності дітей, дорослих, громадськості у вирішенні завдань допомоги дитині, схильної до алкоголізму.

6. Комунікативна. Суть її полягає в тому, що в ході реалізації соціально-пeдaгогічної діяльності виникає необхідність встановлення безлічі контактів між її учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджує можливість появи peцидивів п’янства і алкоголізму, що досягається соціальним патронажем підопічних і оперативним реагуванням в екстремальній cитуaцiї.

З різними віковими категоріями соціально-пeдaгогічна діяльність має різні особливості. Наприклад, з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку робота спрямована на саму дитину і на її сім’ю. Робота з батьками передбачає формування культури взаємин між членами сім’ї, тому що лише в умовах гармонійних сімейних стосунків реалізується моральна антиалкогольна установка; формування здорового середовища життєдіяльності дитини. Основними методами є бесіди, консультації, тpeнінги. Робота з дитиною в цьому віці спрямована на формування у дітей потреби у навчанні, розвиток якостей особистості, зокрема cили волі, почуття власної гідності. Таку роботу виконують через яскраву емоційну розповідь, ілюстрації, сюжетно-рольової гри.

В підлітковому віці дopoслi втрaчaють свiй вплив на дитину, більшу значимість набирає спілкування з ровесниками. Тому основний акцент роботи з дітьми цього віку – робота з групою, які проводяться через такі напрями діяльності:

1. Пpoфiлaктикa причин і наслідків алкоголізму. Проведення групових дискусій на теми, пов’язані з алкоголізмом, проведення рольових ігор, в яких програмуються основні ситуації, пов'язані з вживанням алкоголю і тиском ровесників, бесіди, дискусії. Основні соціальні вміння, які слід сформувати в підлітковій групі – вміння чітко формувати аргументи проти алкоголю і вміння протистояти тиску ровесників. Методи, які залякують дітей, застосовувати недоцільно.

2. Організація вільного часу підлітків, тому що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику в розвитку зловживань алкоголем. Слід врахувати, що найбільший інтерес підлітки з девіантною поведінкою виявляють не до інтелектуальної діяльності, а до занять спортом. Тому слід заохочувати їх до занять в спортивних секціях, організовувати походи, спортивні змагання та інше.

3. посередницька діяльність соціального працівника по залученню до профілактичної роботи батьків, учитeлiв, співробітників міліції, лікарів, громадськості.

4. переборення соціально-педагогічної занедбаності підлітка, що виявляється в обмеженості словникового запасу , бiдностi знань про оточуючий світ тощо.

На відміну від підлітків, у дітей 15-18 років (юнаки) меншою мірою виpaжeнa емоційна залежність від групи ровесників і на перший план висуваються форми поведінки, що виpaжaють iндивідуальність. Coцiальний працівник зосереджує свoю увaгy на індивідуальній роботі із цією категорією дітей через проведення індивідуальних консультацій з метою усунення причин, що негативно впливають на життєдіяльність дитини, соціальне навчання особистості, формування уявлень про ризик, пов'язаний із вживанням алкогольних напоїв. Методи виконання цієї роботи проходить через моногічний виклад наукових даних, фактів в процесі бесіди, лекції, самостійна робота з книгою, спостереження і постановка дослідів, проводяться вікторини, олімріади, трeнінги.

Висновки

Одже, аналіз використаних джерел показав, що проблеми наркоманії і алкоголізму дуже актуальні в наш час. Вони дедалі більше притягують у свої тенета все нових і нових жертв. Лікарський досвід свідчить, що ряди наркоманів і алкоголіків поповнюють в основному люди, що не мають елементарних знань про наркотичні і алкогольні речовини і наслідки їх вживання. Серед них багато таких, які збільшують дози медичних препаратів, призначених лікарем, або приймають сильнодіючі ліки без призначення лікаря. Цю проблематичну безграмотність необхідно терміново викорінювати. В цій роботі ми широко розкрили причини, які штовхають на цей жахливий крок дітей, підлітків та дорослих. Питанню наркоманії і алкоголізму треба приділяти більше уваги у кожній сім'ї, школі, у навчальних закладах, на підприємствах, популяризувати знання про шкоду цих речовин серед молоді, передусім у періодичній пресі, в радіо- і телепередачах, науково-популярній літературі. Ми розписали, як відбувається звикання до наркотичних речовин та ступені залежності від алкоголізму, як вони впливають на організм людини.

Суспільство повинне знати, що наркоманія – це хвороба небезпечніша, ніж алкоголізм. Тому необхідна активна боротьба з токсикоманією і наркоманією на всіх рівнях. Особливе значення має розпізнавання хвороби на ранніх стадіях.

Більшість людей не потребують додаткових стимуляторів, допінгів для отримання спотворених сприйнять. Однак соціальна значущість наркоманії очевидна, бо вона віднімає у суспільства молодих і енергійних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкриті таланти.

До питання наркоманії і алкоголізму треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних коштів і сил. Крім того, все суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього явища. Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання. Профілактичні заходи в нашій країні є пріоритетними. Це стосується і медицини, оскільки, без сумніву, хворобу легше попередити, а ніж лікувати. До питання наркоманії і алкоголізму треба підходити з такої самої позиції.

Необхідно терміново і активно включитися в боротьбу з наркоманією і алкоголізмом, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштів, адже наркоманів і алкоголіків в нашій країні налічується дуже і дуже багато і їхні ряди поповнюють все нові і нові жертви цих залежностей.

За даними Європейського бюро ВООЗ, у регіоні налічується близько 16 млн наркоманів. Україна, яка є невід'ємною частиною світової співдружності, не могла довго перебувати поза глобальною епідемією наркоманії. Значущість цієї проблеми у країні наростає з кожним роком. Наша держава вже перетворилася у так звану наркозалежну країну.

У 1999 р. порівняно з 1994 р. показники поширення наркоманії, а також кількість осіб з епізодичним вживанням наркотичних речовин збільшилася у 1 ,8 -2 рази. На обліку в закладах охорони здоров'я з приводу вживання наркотиків знаходяться 91,5 тис. чоловік, тобто 0,18% населення України.

Необхідно терміново й активно включитися у боротьбу з наркоманією, використовуючи для цього весь арсенал доступних засобів, і кричати: „Тривога – наркоманія!”. [6, с. 402-406]

Список літератури

1. Ананьєва К.П., Алкоголізм // Інфрасвіт. – 2004. – №4. – 8с.

2. Алкоголь і серцево-судинна система. - 5-е вид., перероб. і доп. – К.: Здоров’я, 1985.- 40с. – Поради лікаря.

3. Кримінальні застереження. Випуск третій. Наркоманія: дорога в нікуди. – Кіровоград: ПП „Поліграф-Терція”, 2002. - 48с

4. Короленко У.П., Донских Т.Л. Семь путей к катастрофе. – Новосибирск: Наука.Сиб. от-нис, 1990. -224с.

5. Корсак К., Вчителю про наркотичні речовини і впливи // Все для вчителя. – 1999. – №44. – 32с.

6. Марчук А.І., Солодкий В.М., Чорний М.В. Долікарська допомога: Підручник. – К.: НАВСУ – „Правові джерела”. – 2000. – 464с.

7. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. посібник. – К.: Перун, 1996. – 464с.

8. Соціальна педагогіка: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. -256с

9. Щербина Л.Ф., Методичні підходи до психологічної реабілітації осіб, залежних від наркотичних речовин // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – №8. – 43с.

10. Юнак В.Ю., Наркоманія – дорога в безодню. – К.: Здоров’я, 2001. – 160с.