Рефетека.ру / Иностранный язык

Реферат: Географічне положення, територія і межи Криму Укр.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

реферат

Ландшафти Криму

Студента 2-го курсу групи ЕСГ

 географічного факультету

Кислякова Олександра Сергійовича

Київ 2000

Географічне положення, територія і межи Криму.

Крим охоплює територію майже 25,6 тис. кв. км, що становить 4.3% площі України. На 330 км простягнувся півострів від мису Кара-Мрун на заході до мису Фонар на березі Керченської протоки і більш як на 200 км від мису Са­рич – на півдні до північної межі на Перекопському перешийку.

На півночі і північному сході береги Криму омиваються водами Сиваша – мілководної затоки Азовського моря, відокремленої від нього вузькою і дов­гою Арабатською стрілкою. Берегова лінія тут значно порізана: є багато дуже мальовничих великих і малих півостровів і островів та заток типу лиманів. На заході і півдні півострів омивається водами Чорного моря, яке біля берегів утворює ряд заток і бухт, в тому числі Перекопську і Каркінітську – на північ­ному заході, Каламітську – на заході і Феодосійську – на сході. Із сходу до Кримського півострова вузьким сімнадцятикілометровим перешийком при­лягає Керченський півострів, який з півночі омивається Азовським морем, що утворює тут Арабатську і Казантипську затоки. З півдня Керченський півострів омивається водами Чорного моря, на сході Керченська протока відділяє Крим від Таманського півострова.

В ландшафтній структурі півострова можна виділити (з півночі на пів­день) Кримську степову провінцію, Кримські гори, Область Південного берегу. Отже ми розглянемо більш детально ландшафти кожної з цих областей.

Кримська степова провінція.

Кримська степова провінція займає рівнинну частину Кримського пів­острова. В тектонічному відношенні вона охоплює герцинські структури Скіф­ської плити – Тарханкутське і Сімферопольсько-Євпаторійське підняття, Альмінську западину. Тектонічні структури виражені в сучасному рельєфі у вигляді Тарханкутськой ерозійно-денудаціної рівнини степового Криму, Кер­ченської дрібноскладчатої горбистої рівнини.

Кліматичні умови провінції визначаються тривалим теплим літом, корот­кою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Без морозний період триває 175-225 днів, а вегетаційний 230-235 днів. Сума активних температур становить 3300 ... 3450°. Середньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідро­графічна сітка мало розвинена. Річки Сал гір, Велика і Мала Карасівки, Булга­нак, Індол та інші в нижній течії і закінчуються на рівнині не досягаючи морів.

Переважними ґрунтами є чорноземи південні мало гумусні, які сфор­мовані на лесових породах, та елювії карбонатних порід. У північній частині провінції поширені темно-каштанові ґрунти. Видові відмінності ландшафтів провінції передусім пов’язані з неоднорідністю геолого-геоморфологічної бу­дови території.

Область Кримського Присивашшя являє собою низовинну рівнину з висотами 0,5-40 м над рівнем моря. Територія приурочена до Каркіницько-Присиваської западини. Клімат помірно теплий. Середньорічні температури становлять +10 ... +10,5є, суми опадів – 300-420 мм. Низовинний рельєф, близь­ке залягання ґрунтових вод в умовах посушливого клімату зумовили форму­вання каштанових солонцюватих і темно-каштанових залишково-солонцюватих ґрунтів, чорноземів південних залишково-солонцюватіх. В рослинному покриві домінують типчаково-ковилові, полинні та солянково-полинні степові угрупо­вання. Характерною ландшафтною особливістю області є те, що за умов рів­нинного рельєфу тут проявляється вертикальна диференціація природних комп­лексів. У ландшафтній структурі виділяються:

1) лагунно-прибрежні склянкові та полинні напівпустелі на каштанових солонцюватих ґрунтах та солонцях, пересипи, коси;

2) малодерновані рівнини з типчаково-ковиловими сухими степами на каштанових солонцюватих ґрунтах; над рівнем моря ці рівнини підні­маються на 10-20 м;

3) хвилясті рівнини з ковилово-типчаковими степами на темно каштано­вих і чорноземних солонцюватих ґрунтах; абсолютні висоти становлять 35-40 м.

Центральна Кримська область являє собою нахилену низовинну рівнину, яка постійно знижується від передгір’їв Кримських гір до При сиваш­шя (від 120-100 м до 50-40 м). Море відійшло з  цієї ділянки на початку пліо­цену. Ландшафтоутворююче значення мають континентальні бурі глини, лесо­видні суглинки, об лесовані пролювіально-делювіальні відклади з гірською галькою. Клімат помірно теплий, з короткою вологою зимою, жарким посуш­ливим літом. Опадів 350-435 мм на рік. Природна рослинність збереглася мало внаслідок впливу діяльності людини.

Ландшафтну структуру області утворюють такі основні види ландшафтів:

1) лесові рівнини з чорноземами мало гумусними карбонатними;

2) акумулятивно-денудаційні рівнини з чорноземами південними на елювіально-делювіальних відкладах;

3) лесові слабо розчленовані рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими грунтами, переважно розораними.

В західній частині області структура ландшафтів ускладнюється долинно-балковими, приморсько-терасовими та лиманно-солончаковими місцевостями.

Тархакутська область являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами 120-170 м. В будові її поверхні простежується залежність від особи­востей герцинського фундаменту. Виражені в рельєфі субширотно витягнуті ували і височини відповідають антиклінальним структурам, а улоговини – синклінальним. Верхні рівні утворюють хвилясті увалисто-угловинні рівнини з чорноземами південними щебенюватими, чорноземами слаборозвиненими на елювії вапнякових порід, перетрофітними степами. В перетрофітних степах, що збереглися біля оз. Донузлав, на Тарханкутському та Євпаторійському плато, ростуть чебрець, келерія, полини, пижмо, молочай, ковила та ін. Нижчі рівні займають слабо хвилясті рівнини з чорноземами пів­денними карбонатними на елювіально-делювіальних лесовидних породах, ще­бенюватими схилами уло­говин та балок, залишками нетрофітних степів. У прибережній смузі невеликі площі зайняті лучними солонцями і солончаками з галофітною рослинністю.

черченська область. Являє собою пасмово-горбисту рівнину. Для її тек­тонічної будови характерне чергування антиклінальних складок і синкліналь­них прогинів. До ядер антикліналей приурочені невисокі сопки грязьових вул.­канчиків. Грязьовий вулканізм є відомою рисою природи Керченського пів­острова. Південно-західна частина півострова розчленована широкими балками і субширотно витягнутими улоговинами. Північно-східна частина – це дрібно­складчасте увалисте плато з вапняковими гребенями і видовженими улого­винами між ними. Абсолютні відмітки становлять 130-170 м (найвища точка – г. Опук, 185 м). Така неоднорідність будови півострова зумовлює видові від­мінності ландшафтів. У північній частині області переважають горбисті греб­нево-сопкові рівнини з чорноземами південними, карбонатними й щебенюва­тими, темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, типчаково-ковиловими, полинно-злаковими та петрофітними степами. Південну частину області зай­мають полого-хвилясті денудаційні рівнини з чорноземами південними і темно-кашта­новими солонцюватими ґрунтами, солонцями, мезофіт ними різнотравно-типчаково-ковиловими степами. На фоні степових ландшафтів вздовж узбереж­жя поширені псамофітні степи з ковили, костриці та осок, напівпустельні полиново-злакові степи, склянкові пустелі, балки, зниження озерні улоговини, лимани з лучними галофіт ними угрупованнями. Для фауни Керченського пів­острова типовими є ті самі представники, що і для степової зони України взага­лі. У її складі переважають гризуни.

Таблиця № 1: Ландшафтна структура Керченського півострова.

Одиниці Вимірів Типи місцевостей
Абразійно-денудаційний останцевий кустарниково-різнотравно-степовий Абразійно-денудаційний останцевий ковильно- тип-чаково-петрофітно-сеповий Абразійно-денудаційний рівнинний типчаково-ковильно-степовий Денудаційно-рівнинний типчаково-ковильно-степовий Акумулятивно-рівнинний  типчаково-ковильно-степовий Слабодернований лугово-солянковий Балочно-лугово-стінний Озера Загальна площа
Км2 323 330 267 693 514 529 272 130 3058
% 10,6 10,9 8,7 22,5 16,9 17,3 8,9 4,2 100,0