Рефетека.ру / Психология

Лабораторная работа: Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини


Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість – не є навмисними;

контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких правил;

не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»; будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.) повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;

вислухайте те, що хоче сказати дитина.

Зміна психологічного мікроклімату в родині:

приділяйте дитині достатньо уваги;

проводьте дозвілля всією родиною;

не сваріться у присутності дитини.

Організація режиму дня та місця для занять:

установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду телевізійних передач;

уникайте по можливості значних скупчень людей;

пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

Спеціальна поведінкова програма:

забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;

складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт;

виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;

допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;

не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;

поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв'язувати.


РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО РОБОТІ З ДІТЬМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»

гіперактивний дитина поведінка підліток

Сприяти формуванню в дітей і підлітків «здорових» моделей життя, що надають можливості для реалізації особистісного ікціалу.

Робота з дітьми «групи ризику»

Залучити до виховного процесу школи представників громадськості.

Сприяти підвищенню психолого-педагогічної компетентності дорослих

Протистояти залученню підлітків до злочинної діяльності.

Постійно слідкувати за відхиленнями в поведінці дітей і підлітків та їх причин, з’ясовуючи фактори ризику

Створення позитивної мотивації на успіх.

Корекція негативних форм поведінки.

Формування адекватних форм поведінки.

Розвиток самовідповідальності.

Надати своєчасну психолого-педагогічну підтримку дитині, яка опинилася в складній життєвій ситуації


Бесіда з «важким» підлітком?


Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону (а так само всі поточні справи й особисті проблеми) і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

поважати співрозмовника;

говорити з ним як з рівним;

аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;

показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник;

дотримуватись кодексу честі;

учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право за підлітком;

розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йому право на мовчання;

бути готовим вислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;

делегувати підлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;

дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди;

бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.


Про що розмовляти з «важким» підлітком?


Навчання – улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

Взаємини з однолітками: перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів («душа компанії», «переслідуваний», «ізгой», «незалежний одинак» тощо), причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень тощо.

Захоплення сьогодні й у минулому (під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто та ін.).

Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини (хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з'ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією

Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись в минулому суїцидних думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

Сексуальні проблеми (спочатку підлітку треба пояснити, що вчителя ці питання цікавлять не самі по собі, а з метою з'ясувати можливе переживання із цього приводу й одержати більш повне уявлення про його характер; необхідно попередити, що всі повідомлювані учнем відомості без його згоди нікому з рідних, знайомих не будуть передані):

перша закоханість і пов'язані із цим психічні травми; самооцінка своєї привабливості;

початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.


Практичні рекомендації педагогу, що працює з гіперактивною дитиною


Для того щоб допомогти дитині упоратися із труднощами в навчанні, необхідні:

1.Зміна оточення:

вивчіть нейропсихологічні особливості дитини зі СДУГ;

роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя;

оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини – перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду;

змініть режим уроку із включенням фізкультхвилинок;

дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хвилин підводитись і ходити класом;

надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів;

спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити тощо.

2.Створення позитивної мотивації на успіх:

уведіть знакову систему оцінювання;

частіше хваліть дитину;

розклад уроків має бути постійним;

уникайте завищених або занижених вимог до учня зі СДУГ;

уведіть проблемне навчання; використайте на уроці елементи гри й змагання;

давайте завдання, ураховуючи здібності дитини;

великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них;

створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може 6ро демонструвати свої сильні сторони й виконувати роль експерта у класі з деяких галузей знань;

навчіть дитину компенсувати порушені функції за рахунок збережених;

ігноруйте негативні вчинки й заохочуйте позитивні;

будуйте процес навчання на позитивних емоціях; пам’ятаєте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її!

3.Корекція негативних форм поведінки:

сприяйте припиненню (зникненню.) агресії;

навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування;

регулюйте взаємини дитини з однокласниками.

4.Регулювання очікувань:

пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не одразу, а через деякий час;

пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування, але й від спокійною й поміркованого ставлення до неї.

Пам'ятайте: дотик є сильним стимулом для формування поведінки т* розвитку навичок навчання. Дотик допомагає поставити так званий «якір») на позитивному досвіді.

Пам'ятайте: гіперактивність – це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний діагноз, який можна поставити тільки за результатами спеціальної діагностики. Проблему гіперактивності неможливо розв'язати вольовими зусиллями й переконаннями. Дисциплінарні заходи впливу (покарання, зауваження, окрики, нотації тощо) не поліпшать поведінки дитини,а швидше,погіршатьїї. Ефективні результати корекції синдрому дефіциту уваги та гіперактивності досягаються за оптимального поєднання медикаментозних і не медикаментозних методік до яких належать психологічні й нейропсихологічні коррекційні програми.

Рефетека ру refoteka@gmail.com