Рефетека.ру / Государство и право

Курсовая работа: Правовий статус суддів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


КУРСОВА РОБОТА

на тему «ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ»

з дисципліни “ Статус судів в Україні ”


Харків 2011


Зміст


Вступ

1. Поняття правового статусу судді

2. Зміст професійної діяльності судді

Висновки

Список літератури

суддя конституційне право

Вступ


Суддя виконує в суспільстві виняткову соціальну роль — безпосередньо реалізує судову владу. Відповідно до такого особливого призначення, держава наділяє суддю специфічним соціально-професійним статусом. Визначення статусу професійного судді України й удосконалення його законодавчого врегулювання має особливе значення саме в період проведення судової реформи, на етапі становлення самостійної судової влади в системі поділу влади.

Етимологічно слово «статус» тотожно поняттю «становище» («стан») когось чи чогось. При цьому статус суб'єкта являє собою насамперед сукупність певних соціальних можливостей, обсяг і характер яких залежать від тієї ролі, соціальної функції, що виконується ним у суспільстві.

Сутність поняття «статус» для всіх суб'єктів тотожна і визначає те, що властиво цілому ряду чи роду явищ, а саме — міру свободи, певну можливість поведінки суб’єкта або соціальної групи. Тобто “статус” передбачає соціально-типові аспекти поведінки. Тому відрізнити статус одного суб'єкта від статусу іншого можливо через з'ясування його місця в системі соціальних відносин шляхом визначення тієї «міри свободи, певної можливості поведінки».


1. Поняття правового статусу судді


При зайнятті посади професійного судді людина наділяється специфічною роллю — можливістю розглядати всі правові спори, конфлікти, які виникають у суспільстві, державі в цілому. З моменту призначення чи обрання на посаду і протягом усього строку перебування в цьому статусі усі соціальні ролі, що виконуються суддею, можна розділити на службові та неслужбові.

Службові ролі пов'язані з виконанням суддею в державі функцій судової влади. А отже статус носія судових повноважень цілком залежить від місця суду, судової влади в державі, принципів функціонування суспільства. Саме тому статус судді в державі, суспільстві в цілому традиційно розглядається в сучасному світі як найточніший показник розвиненості правових засад, основним критерієм усвідомлення та сприйняття конкретним соціумом цінностей правової держави, громадянського суспільства.

В громадянському суспільстві суддям як персональним носіям судової влади надаються виняткові можливості, що дозволяють забезпечити належне (незалежне, об'єктивне, повне, неупереджене) відправлення функцій судової влади, а саме: здійснення від імені держави соціального контролю в механізмі поділу влади, з одного боку, та соціально значущої поведінки конкретного суб’єкта права, — з іншого. Таким чином, зміст службової ролі судді становить обов’язок здійснювати функцію соціального контролю в умовах виникнення конфлікту між окремими членами суспільства, між ними та державою, конфліктів у будь-якій сфері життєдіяльності людини, яка врегульована правом. Ефективне здійснення цієї соціальної функції передбачає надання судді певних можливостей, що одержали нормативне закріплення. Сукупність таких можливостей і становить зміст правового статусу судді. Правовим він називається тому, що йдеться не про загальне соціальне становище судді в суспільстві, а про правове чи юридичне його визначення.

Таким чином, правовий статус судді характеризує обсяг правових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. За своєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якій надаються відповідні правові можливості для ефективного здійснення професійної діяльності.

Неслужбові ролі судді нічим не відрізняються від соціальних ролей будь-якого іншого члена соціуму. Саме на цих позиціях функціонує громадянське суспільство, одним із принципів якого виступає відносна автономність держави від суспільства як органічної цілісності (соціального організму), хоча суб’єктами відносин, існуючих в кожному з них, є ті ж самі індивіди, групи, об’єднання тощо. Іншими словами, суддя є суб'єктом загальних правовідносин, котрі можуть виникати між ним і державою, іншими суб'єктами на основі норм національного (Конституція і закони України) і міжнародного (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і т.д.) права. Адже, незважаючи на обіймання посади носія судової влади, людина продовжує нести загальні (конституційні) обов'язки та інші обов’язки, що випливають, наприклад, із шлюбних, цивільних, майнових правовідносин, або може займати будь-які інші соціальні позиції як повноправний громадянин, член суспільства. Адже зрозуміло, що цілком відокремити суддю від його справ, не пов'язаних із суддівськими функціями, не є ні можливим, ні розумним. Суддя не повинен бути ізольований від суспільства, в якому він живе.

Проте слід визнати, що неслужбові ролі судді тісно пов'язані зі службовими — вони впливають одна на одну і можуть викликати деякі обмеження свободи поведінки їх носія. Такі обмеження свідчать про зменшення обсягу правових можливостей, а отже, і прав судді, що здійснюється за допомогою встановлення певних заборон, обов'язків, відповідальності, котрі зводять різноманітність у його поведінці до певного «граничного» стану.

Сутність таких обмежень правових можливостей людини, яка наділена статусом судді, полягає у виключенні (або обмеженні) свободи вибору поведінки в певній сфері правовідносин. Встановлюючи такі обмеження, законодавець, на його думку, запобігає можливості протиправного використання суддею свого посадового становища. Суддя обмежений у можливостях вчиняти будь-які дії, вступати у відносини, що можуть завдати шкоди його репутації, авторитету судової влади в цілому.

Так, щодо професійних суддів Конституцією України (ч. 2 ст. 127) встановлені заборони на участь у будь-якій політичній діяльності, можливість мати представницький мандат або належати до політичної партії чи профспілки, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Ці обмеження спрямовані на створення гарантій незалежного і неупередженого правосуддя.

Отже, обмеження конституційних прав і свобод суддів здійснюється шляхом:

— заборони брати будь-яку участь у політичній або профспілковій діяльності;

— обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності.

Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності. Стаття 36 Конституції України встановлює право громадян на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Однак ч. 2 ст. 127 Конституції, ст. 5 Закону України “Про статус суддів”, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про Конституційний Суд України” містять загальне правило, згідно з яким судді забороняється належати до політичної партії (брати участь у політичній діяльності) або професійної спілки (за логікою, в другому випадку виняток становлять професійні об’єднання суддів). Така вимога обґрунтовується тим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Адже основним принципом діяльності судді є його незалежність, неупередженість, а належність судді до якої-небудь політичної партії, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існуючого в державі режиму законності.

Запровадження такого обмеження щодо політичних прав суддів обумовлюється історичним досвідом становлення держави, традиціями, коли одержати посаду судді і зберегти її без партійного квитка було майже неможливо. Пам’ятаючи сумний досвід радянського минулого, при якому партійна дисципліна була основним засобом здійснення тиску на суддів, законодавці більшості країн колишнього СРСР закріпили щодо суддів заборону належати до політичних партій і профспілок та брати участь у будь-якій політичній діяльності.

З іншого боку, існуюче формулювання правової норми щодо обмежень політичних прав суддів є надто категоричним. Суддя не може бути позбавлений права участі у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади та органів місцевого самоврядування, тим більше неможливо контролювати його особистісні уподобання щодо ідей та програм тієї чи іншої партії (особливо в умовах багатопартійності) або політичного діяча, адже ці процеси вже лежать у внутрішній, емоційній сфері людини. До того ж, положення п. 2 ст. 60 Закону “Про судоустрій України” гарантує, що політичні пристрасті кандидата в судді не можуть бути підґрунтям для відмови в занятті посади. Однак важко уявити собі політично заангажованого кандидата, який відразу після призначення на посаду судді став би політично нейтральним. Тому доцільно акцентувати увагу саме на суб’єктивній неупередженості судді, тобто на відсутності упередженості при розгляді конкретної справи, пов’язаної з прихильністю ідеям будь-якої політичної партії, членством в будь-яких організаціях, особистими або сімейними симпатіями.

Безперечно, сьогодні необхідність існування заборони щодо політичної діяльності, пов’язана зі зламуванням стереотипів, історичних традицій, становленням авторитету суддів в суспільстві. Але вважаємо, що такий “жорсткий” підхід до обмеження політичних прав суддів є тимчасовим явищем на період побудови правової держави, формування громадянського суспільства. Доцільно закріпити вичерпний перелік дій, котрі можуть бути розцінені як політична діяльність, заняття якими для суддів несумісне з професійною діяльністю, наприклад: участь судді у зборах, мітингах, пікетуваннях, виступи у пресі з матеріалами політичного характеру, агітації за кандидатів у депутати, матеріальна підтримка якоїсь партії та інша активна політична діяльність.

Свобода кожного носія судової влади від ідейного або емоційного тиску в першу чергу пов’язана з принципами верховенства права і правової держави, здійснення судової влади лише на основі конституції і закону. Умовами, що забезпечують неупереджене здійснення суддею своїх професійних функцій, мають стати дійове та надійне законодавче закріплення незалежності суддів, високий рівень їх професійної правосвідомості, внутрішнє сприйняття кожним суддею правил змагальності судового процесу. Саме такій підхід до статусу носія судової влади забезпечить йому високий авторитет в суспільстві.

Обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності. В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2.) підкреслюється, що «суддя вільно може займатися різними видами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є вираженням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в який зовнішній вигляд цієї діяльності є несумісним з довірою відносно неупередженості і незалежності судді чи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи».

Законодавство України стосовно суддів встановлює заборону займатися будь-якою додатковою трудовою діяльністю, крім викладацької, наукової та творчої.

Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне забезпечити незалежність судової влади. По-друге, це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямовано на забезпечення належного і сумлінного виконання професійних функцій. По-третє, зазначена заборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади (принцип безсторонності).

Стаття 5 Закону “Про статус суддів” встановлює, що суддя має право займатися дозволеним видом додаткової трудової діяльності лише у вільний від роботи час. Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо. Але повинні бути встановлені певні межі такої діяльності. Критеріями оцінки допустимості додаткової трудової діяльності судді є те, що вона повинна містить ознаки дозволеної Законом викладацької, наукової або творчої діяльності та не завдавати шкоди виконанню основних службових обов’язків носія судової влади. Крім того, творча, викладацька чи наукова діяльність має сприяти підвищенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

Отже, при визначенні змісту статусу судді слід враховувати такі положення:

- по-перше, правовий статус судді не повинен розглядатися поза зв'язку з конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягом прав, основних свобод і обов'язків, закріплених у Конституції України, що є основою, фундаментом спеціального правового статусу судді. Але при цьому слід пам’ятати про передбачені Конституцією обмеження щодо конституційних прав громадян, які зайняли посади суддів.

По-друге, Закон України “Про статус суддів” наділив суддів статусом посадової особи державної (судової) влади, що свідчить про необхідність ураховувати особливості правового становища цієї категорії осіб при визначенні структури і правової природи елементів правового статусу судді.

В юридичній літературі правовий статус посадової особи державної влади прийнято характеризувати через правовий статут посади, яку вона обіймає. Але в реальному житті виконання службових функцій здійснюється не посадою як такою, а людиною, яка її обіймає і яка керується у своїх діях не тільки службовими правилами і розпорядженнями, а й власними спонуканнями, цілями і мотивами, що корегують її поведінку, і яка взаємодіє з іншими суб’єктами соціуму не тільки згідно з формальним (офіційним) порядком, а й відповідно до загальних закономірностей міжособистісного спілкування. Крім цього, очевидно, що кожна особистість має неповторний, властивий тільки їй набір соціально-психологічних якостей, які і впливають на ефективність праці судді в цілому. Це є одним із найважливіших елементів ефективної професійної діяльності. Особлива правова природа професійної суддівської діяльності передбачає своєрідну єдність, взаємопроникнення виконуваної соціальної функції та особи судді (виконавця), а відтак потребує нового підходу до визначення статусу носія судової влади. А саме: при характеристиці правового статусу судді повинно йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини, яка обіймає посаду носія судової влади. Дане положення набуває особливого значення в умовах формування громадянського суспільства, налагодження соціальних відносин між його членами, між ними і правовою державою. Хоча, безперечно, статус не може існувати без посади, більше того, остання визначає позицію носія статусу в судовій системі та соціальній системі в цілому. Але й без особистості, безпосереднього виконавця соціальної ролі носія судової влади неможливо віднайти статус.

Крім того, особливість правової природи суддівської діяльності передбачає більш особистісний характер очікувань від судді, а отже, вимагає встановлення певних вимог, що ставляться до людини, яка заміщує цю посаду (або бажає обійняти). Для того щоб зрозуміти, прогнозувати ефективність, успішність здійснення судової влади, необхідно дослідити особливості змісту професійної діяльності судді, особи судді (безпосереднього її виконавця) та взаємовідносини цих особливостей.

Таким чином, правовий статус судді є цілісною правовою категорією, що характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей людини, на яку покладена функція здійснення судової влади в державі.

Для забезпечення надійності правового статусу судді необхідне чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному законодавстві всіх структурних елементів, що становлять зміст цієї правової категорії.

Виходячи із закладеної в Законі “Про статус суддів” юридичної конструкції, до складових елементів правового статусу судді відносяться:

а) права й обов’язки судді;

б) повноваження судді;

в) вимоги, що ставляться до судді;

г) юридичну відповідальність судді.

Ці елементи обов'язкові для всіх груп носіїв судової влади і в повному обсязі розкривати правову природу статусу судді, містять всі правові можливості, які надані судді для ефективної реалізації професійних завдань та досягнення соціальних цілей судової влади.

Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо:

по-перше, правовий статус судді є цілісною правовою категорією, що характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей людини, на яку покладено функцію здійснення судової влади в державі;

по-друге, правовий статус судді не повинен розглядатися поза зв'язко з конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягом прав, основних свобод та обов'язків, закріплених у Конституції України, що є основою, фундаментом спеціального правового статусу судді;

по-третє, зміст правового статусу професійного судді визначається метою і завданнями професійної діяльності, виконуваною в суспільстві соціальною функцією і являє собою певну сукупність правових можливостей, певну міру свободи поведінки судді в суспільному житті і службовій діяльності. Цей статус є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про специфічні правові можливості посадової особи судової влади;

по-четверте, особливість професійної діяльності судді передбачає деякі обмеження (виключення) свободи вибору поведінки судді в певній сфері правовідносин. Загальним призначенням цих обмежень є запобігання можливому протиправному використанню свого відповідального посадового становища з метою захисту й охорони інтересів інших суб'єктів чи суспільних інтересів. Суддя обмежений у можливостях вчиняти будь-які дії, вступати у відносини, що можуть завдати шкоди його репутації, авторитету судової влади в цілому. Щодо суддів України законодавством передбачені заборона їх участі у будь-якій політичній діяльності, можливості мати представницький мандат або належати до політичної партії чи профспілки, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Ці обмеження спрямовані на створення гарантій незалежного і безстороннього правосуддя;

по-п'яте, при характеристиці правового статусу судді має йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини, яка обіймає посаду носія судової влади.


2. Зміст професійної діяльності судді


В літературі існує декілька підходів до розуміння “діяльності” взагалі. У філософії під діяльністю розуміють специфічний людський спосіб ставлення до світу, що являє собою процес, у ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, роблячи тим самим себе діяльним суб'єктом, а освоювані нею явища природи — об'єктом своєї діяльності. У психології це поняття характеризує функцію індивіда в процесі його взаємодії з навколишнім світом . При цьому людська діяльність може бути трудовою або нетрудовою. У трудовій діяльності психологи виділяють два логічно протилежні різновиди — професійну і непрофесійну.

Професійна діяльність серед різновидів соціальної діяльності посідає особливе місце як провідна, оскільки саме в ній людина повною мірою може задовольняти свої потреби і розкривати свої можливості. Професійну діяльність здійснює, як правило, вже відносно зріла людина, індивід, яка залучилася до певних соціальних умов і засвоїла деякі принципи соціальної гри, осягла певною мірою сенс і зміст соціальних відносин. У процесі цієї діяльності відбуваються формування цілісної особистості, залучення її до загальнолюдських культурних цінностей.

Усередині будь-якої професійної діяльності можливо провести диференціацію, в основі якої лежить поняття «спеціальність». Спеціальність визначає, встановлює специфічну сторону знань і навичок, їх особливість відносно конкретного виду діяльності.

За своєю суттю діяльність судді належить до юридичної спеціальності. Структурними елементами професійної діяльності судді є пізнавальна, моральна, комунікативна, організаційна і творча діяльності.

Пізнавальна діяльність спрямована на одержання знань про явища, предмети, властивості, дії. Особливість пізнавального процесу, здійснюваного суддею, полягає в тому, що об'єктами пізнання є події минулого, як правило, ті, що мають негативний характер, оскільки відображають результат неправомірної поведінки. Однак з цими подіями взаємопов’язані дуже важливі елементи сьогодення, встановлюючи які суддя виявляє їх зв'язки з минулими фактами і по цих зв'язках ретроспективно пізнає подію, що мала місце в минулому.

Наприклад, вихідним моментом для пізнавальної діяльності суду при розгляді цивільно-правових спорів є позовна заява з доданими до неї матеріалами. З них суддя одержує первинну інформацію по справі: про сутність конфлікту; осіб, зацікавлених у його вирішенні; надані суду докази. Істотним доповненням служить інформація, що одержується судом під час допиту сторін, вивчення їх пояснень до початку судового засідання. Завдяки всім цим даним, у тому числі і про осіб, які беруть участь у справі, суддя одержує не тільки вихідний доказовий матеріал, а й дані, що дозволяють йому визначити категорію справи, окреслити заходи процесуального забезпечення майбутнього судового процесу, а також спрогнозувати поведінку сторін у суді. Складовою частиною пізнавальної діяльності судді є прогнозування, тобто уявне моделювання розвитку процесу і результатів дій, а також планування майбутніх заходів.

Особливість судового пізнання при розгляді кримінальних справ полягає в тому, що в процесі оцінки доказів суддя значною мірою пов'язаний з результатами пізнавальної діяльності органів дізнання і досудового слідства, з тією версією, що одержала підтвердження в ході досудового слідства і закріплена в обвинувальному висновку. Саме висновки про явище, предмет, властивість, дії, сформульовані компетентними правоохоронними органами в державному обвинуваченні, стають предметом дослідження в ході судового розгляду справи.

Судове пізнання полягає в самостійному, новому дослідженні зібраних на досудовому слідстві, додатково поданих і витребуваних доказів з метою одержання знань про подію злочину, про винність або невинність підсудного і про інші факти, що мають правове значення для вирішення питання про відповідальність. Тому дуже важливо, щоб результати досудового слідства не справили вирішального впливу на процес сприйняття суддею висновків слідчого, доказів по справі, оскільки це може сформувати в нього обвинувальний ухил у підході до оцінки доказів, у цілому в основу його пізнавальної діяльності може бути покладений так званий “синдром загальної справи”.

Характерною рисою пізнавальної діяльності судді є сувора правова регламентація як самого процесу пізнання, так і його результатів. Саме вчинення регламентованих, документально фіксованих дій, за допомогою яких можна упевнитися в правильності отриманих знань і прийнятих рішень, — обов'язкова риса інформації, що одержується у процесі судового розгляду справи.

Наступна особливість пізнавальної діяльності судді полягає в тому, що процес пізнання, як правило, проводиться відкрито, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, а також деяких випадків, що стосуються інтимних сторін життя людей (ст. 20 КПК, ст. 6 ЦПК, ст. 12 КАС). Гласність судового розгляду впливає на поведінку учасників процесу, на весь хід дослідження, оцінки доказів у суді.

Процес судового пізнання проходить при змаганні конфліктуючих сторін, що припускає подання різноманітної, неупорядкованої інформації чи навіть дезінформації. Тому пізнавальна діяльність судді пов'язана з оцінкою поданої інформації (доказів по справі) з погляду її допустимості, достатності і достовірності і полягає в правовій оцінці досліджуваних фактів і подій.

Певний вплив на процес встановлення істини в ході судового розгляду справляють закріплені в законодавстві принципи одноособового та колегіального розгляду кримінальних і цивільних справ при повній незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону (ст.ст. 17, 18 КПК, ст. 18 ЦПК, ст.ст. 23, 24 КАС), усного, безпосереднього судового розгляду (ст. 257 КПК, ст. 159 ЦПК), незмінності складу суду при розгляді справи (ст. 258 КПК, ст. 159 ЦПК, ст. 26 КАС).

Важливе психологічне значення цих принципів полягає в тому, що вони визначають ефективність і якість встановлення суддями обставин справи, на підставі яких можна винести законне і обґрунтоване рішення, створюють максимально сприятливі умови для судового розгляду, обмежуючи вплив різних негативних факторів на психічні пізнавальні процеси (виховання, увага, пам'ять, мислення), певною мірою нейтралізують упередження суддів у сприйнятті та оцінці тієї чи іншої інформації, що стосується справи, до особи окремих учасників процесу, несприятливий вплив на склад суду громадської думки, підтримуючи у суддів на належному рівні стан пізнавальної активності, рішучості і наполегливості в дослідженні доказів.

Моральна підструктура діяльності судді пов'язана з виконанням судом функції найвищої інстанції по відновленню справедливості, розгляду по суті будь-який правовий конфлікт. Дана діяльність судді має подвійний характер. З одного боку, вона додає певного авторитету особі, яка її здійснює. Так, відповідно до ст. 323 КПК України суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Тому, людина, яка претендує на заняття посади судді, повинна запитати в себе, чи в неї таке ж уявлення про справедливість як і в законодавця? Тільки за умови позитивної відповіді майбутній суддя зможе на належному професійному рівні здійснювати свої функції і бути тією авторитетною інстанцією, судження якої про справедливість у конкретній ситуації будуть загальнообов'язковим.

Крім того, при здійсненні своїх службових обов'язків судді доводиться зіштовхуватися з такими категоріями, як особлива жорстокість, образа особистої гідності тощо, усвідомити значення яких неможливо без звернення до норм моралі. Наведені, поняття закріплені в законі, наприклад, як ознаки деяких видів злочинів, і без уміння визначити, що розуміється під цими ознаками, суддя буде не в змозі дати правильну юридичну оцінку (кваліфікацію) дій особи, яка вчинила злочин, і призначити їй справедливе покарання.

З іншого боку, специфіка статусу судді передбачає бездоганну поведінку, як під час виконання функціональних обов'язків, так і в приватному житті. Обов'язок самих суддів — не підкорятися, протистояти зовнішнім впливам, керуватися при розгляді справ своїм переконанням і голосом совісті, твердо дотримуватися моральних принципів, мати чималу громадянську мужність, правильно розуміти завдання суду і свої професійні обов'язки. Тільки стійкий, принциповий при виконанні своїх функцій суддя має як юридичне, так і моральне право судити інших. Людина, чия поведінка в приватному житті не узгоджується з загальновизнаними нормами моралі, не має права судити, оцінювати поведінку інших людей.

Комунікативна підструктура діяльності судді відображає правовідносини, що виникають у ході судового розгляду справ, а також міжособистісні комунікативні відносини, що складаються з колегами по роботі, співробітниками інших державних органів, громадянами. Тобто, дана підструктура включає всі види зв'язків, спілкування судді в процесі цієї діяльності. Можна виділити такі функції комунікативної діяльності судді, як інформаційна, інтерактивна і реляційна.

Інформаційна функція полягає в обміні інформацією (або в її прийомі -передачі) між суддею і учасниками процесу, колегами по роботі, іншими особами. Найбільш яскраво дана функція комунікативної підструктури професійної діяльності судді реалізується в судовому слідстві, особливо при проведенні судового допиту.

При реалізації інформаційної функції суддя не повинен перетворювати учасника спілкування на об'єкт пізнання, навпаки, йому необхідно бути зорієнтованим на співрозмовника як суб'єкта. Суддя зобов'язаний проявляти повагу до людської гідності свого опонента, зацікавленість у спілкуванні з ним, зовні виявляти віру в правдивість тієї інформації, що виходить від нього, причому незалежно від того, свідок він чи підсудний. Навіть у тих випадках, коли в судді є підстава сумніватися в правдивості допитуваного, сумніви не повинні бути висловлені.

Інтерактивна функція, на відміну від інформаційної, полягає в регуляції поведінки і безпосередній організації суддею спільної діяльності учасників судового процесу, колег по роботі, інших посадових осіб і громадян під час спілкування. Виділення даної функції в першу чергу пов'язане з тим, що комунікативна діяльність судді полягає не тільки в обміні якою-небудь інформацією, а й в організації спільних дій. Так, наприклад, попередній розгляд кримінальної справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора (ст. 240 КПК).

Крім того, прийняття суддею того чи іншого рішення потребує від інших осіб вчинення конкретних дій. Можна сказати, що поведінка судді впливає на рішення, поведінку тих чи інших осіб, починаючи від слідчого, прокурора, начальника слідчого ізолятора і закінчуючи секретарем судового засідання та завідувачем секретаріату суду.

Однак слід вказати на взаємну стимуляцію і корекцію поведінки. Так, відповідно до ст. 237 КПК у процесі попереднього розгляду справи саме за клопотанням прокурора, обвинуваченого або його захисника, законного представника, потерпілого або його представника суддя з'ясовує питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб; за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника суддя з'ясовує питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього часу не було пред'явлено.

Інтерактивна функція комунікативної діяльності проявляється не тільки в процесі виконання суддею виключно професійних функцій, а й при міжособистісному спілкуванні зі своїми колегами, співробітниками суду.

З досліджуваною функцією пов'язано багато явищ, характерних для спільної діяльності: сумісність людей, наслідування, переконання. Так, у процесі спілкування з колегами полегшується засвоєння суддею позитивного досвіду, вдосконалюється його діяльність, створюються сприятливіші умови для нормальної роботи всіх працівників суду і належного спілкування їх із громадянами. Процес регуляції поведінки суддів у колективі призводить до перетворення цього колективу на єдиного суб'єкта діяльності. Тому вміння судді спілкуватися з оточуючими у своїй професійній діяльності має велике значення для оцінки її ефективності.

Реляційна функція комунікативної діяльності пов'язана з регуляцією емоційної сфери судді. Весь спектр специфічних людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування людей. Саме ця функція найяскравіше характеризує суддю не тільки як посадову особу судової влади, а й як людину, здатну переживати, співчувати, радіти і засмучуватися.

Як показали психологічні дослідження, емоції впливають на пізнавальні процеси, на оцінку людей і подій. Однак однією з процесуальних гарантій справедливого правосуддя є неупередженість суду. Така особливість суддівської діяльності потребує від судді вміння зберігати на належному рівні самоконтроль за своїм емоційним станом, настроєм, поведінкою, особливо в процесі спілкування з оточуючими його людьми, учасниками процесу, колегами по роботі. Ніщо, в тому числі і його особистісні якості, не повинно викликати в громадян сумнів у його об'єктивності, справедливості і неупередженості у відправленні правосуддя.

Український законодавець закріпив правило, згідно з яким суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав (ст. 16 КПК). Разом з тим, КПК України передбачив обставини, що виключають участь судді в розгляді справи (ст. 54), а також закріпив недопустимість повторної участі судді в розгляді справи (ст. 55). Саме з огляду на можливу зацікавленість судді в результаті справи або його упередженість, що може породжуватися якими-небудь обставинами конкретної справи, кримінально-процесуальне законодавство передбачило інститут відводу судді з ініціативи учасників процесу або з ініціативи самого судді (ст. ст. 56, 57 КПК та відповідні норми інших процесуальних кодексів).

Крім того, особливість діяльності судді характеризується схильністю до впливу широкого спектра стресових факторів. Основні з них:

1) необхідність ухвалення відповідального рішення — суддя вирішує долі людей. При цьому він піддається емоційному тиску, перш ніж буде винесено всебічно виважене і об'єктивне рішення по справі;

2) значні фізичні і психічні навантаження через велику кількість справ, що знаходяться у провадженні. Це вимагає колосальної напруги інтелектуальної та емоційної сфер;

3) аритмічність праці судді.

Ця особливість діяльності судді повинна бути врахована при доборі кадрів на посади носіїв судової влади.

Таким чином, комунікативна підструктура професійної діяльності судді актуалізує відносини, що випливають як із функціональних повноважень носія судової влади, так і індивідуально-психологічних особливостей, якостей окремих суддів. Тому здатність судді встановлювати міжособистісні (психологічні) контакти з різними учасниками спілкування, комунікативна компетентність є якостями, що значною мірою впливають на ефективність функціонування судової влади в цілому, одними з найважливіших елементів його професійної придатності.

Організаційна підструктура діяльності безпосередньо випливає з функціональної ролі судді і пов'язана з взаємодією судді з іншими органами, посадовими особами, громадянами в процесі відновлення справедливості. Даний вид діяльності реалізується при здійсненні суддею:

а) правосуддя;

б) процесуальних дій і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення розгляду справи;

в) контролю за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, винесених за його участю;

г) інших передбачених законом повноважень.

Особливість організаційної діяльності судді полягає в тому, що, по-перше, вона спрямована на впорядкування проведення судових дій при здійсненні усіх видів діяльності судді; по-друге, вона суворо нормативно врегульована законом, який визначає її обсяг і характер; і по-третє, рішення, прийняте суддею, породжує в осіб, яким воно адресовано, певні обов'язки щодо його виконання.

Залежно від спрямованості організаційної діяльності судді, в ній можна виділити об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивна сторона пов'язана, в першу чергу, з тим, що закон поклав на головуючого в судовому засіданні суддю обов'язок по керівництву судовим засіданням — направляти хід судового розгляду у напрямку забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усуваючи все те, що не стосується розглядуваної справи.

Зміст цієї діяльності становлять різні процесуальні дії і організаційні заходи, спрямовані на створення і підтримання належних умов для належного вирішення справи, зокрема, забезпечення присутності на судовому засіданні всіх викликаних у справі осіб, давання судових доручень, доставляння речових доказів, застосування технічних засобів і створення належної обстановки для проведення огляду, впізнання, судового експерименту тощо, своєчасне звернення рішення до виконання і контроль за його виконанням. Усі законні розпорядження судді є обов'язковими для тих осіб, кому вони адресовані, в іншому разі закон передбачає можливість застосування до порушника певних санкцій.

Суб'єктивна сторона організаційної діяльності пов'язана із самоорганізацією праці суддею, включає дотримання встановленого організаційного порядку роботи, раціональне використання робочого часу, дотримання графіка судових засідань, індивідуальне планування роботи і самоконтроль за її здійсненням.

Творча підструктура посідає істотне місце в діяльності судді в цілому. Специфіка праці судді полягає в тому, що йому доводиться мати справи з різноманітними життєвими ситуаціями, долями різних людей, що вимагає нестандартного, індивідуального, творчого підходу до розв’язання правового конфлікту на підставі юридичної норми. Разом з тим, до якої б галузі права і до якого структурного типу не належала юридична норма, за способом прояву вона є абстрактною, загальною і типізуючою порівняно з її унікальним, конкретним, одноразовим проявом. Завдання ж судді — відшукати в одиничності та індивідуальності юридичного випадку загальність, абстрактність і типовість юридичного правила, створити спільну єдність загального, абстрактного і конкретного. Однак при розгляді правового спору суддя може зіштовхнутися з двома ситуаціями.

По-перше, випадок, що підлягає розгляду, регламентується чинним правом. При цьому норма може містити три варіанти рішень:

1) однозначне;

2) декілька альтернативних;

3) однозначно не визначених.

По-друге, випадок, що підлягає розгляду, правом не регламентовано. Таким чином, особливість побудови правових норм і завдань, що поставлені перед суддею, передбачає необхідність застосування суддівської творчості.

Отже, творчість — це процес створення суб'єктивного нового, заснований на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності. Суддівська творчість має внутрішню і зовнішню сторони. Зовнішнім її атрибутом можна вважати індивідуальний стиль діяльності, що являє собою стійку систему способів поведінки судді.

Стиль поведінки обирається суддею самостійно і залежить від складу його індивідуальних якостей. При цьому на ефективність вирішення поставлених перед суддею завдань впливає не перелік певних особистісних якостей як такий, а скоріше їх взаємодія, структура, оскільки недостатній розвиток будь-якої окремої якості у конкретного судді не означає його нездатність узагалі здійснювати правосуддя. Воно може компенсуватися іншими якостями і здібностями особистості. Саме феноменом компенсації можна пояснити високі результати в роботі багатьох суддів, наділених різною мірою тими чи іншими професійно важливими якостями, властивостями особистості, що додають настільки несхожий характер їх стилю діяльності.

Внутрішню сторону суддівської творчості складає процес ухвалення рішення. Як відомо, вибір найкращого варіанта поведінки по конкретній справі визначається певною процесуальною формою, що передбачена в законодавстві у вигляді конкретних рішень по справі, ухвал, постанов, вироків.

Можна виділити дві ситуації, у яких може відбуватися процес пошуку суддею правильного рішення. Перша пов'язана з упевненістю судді у достовірності і достатності наявної в нього інформації для ухвалення правильного рішення. Суддівська творчість мінімізована, оскільки у своїй основі має той чи інший алгоритм побудови логічних операцій, дотримання передбачених законом процедур, виконавши які можна дійти до якогось однозначного висновку і прийняти рішення. У даному випадку процес пошуку правильного рішення полягатиме насамперед в активізації вербально-логічного мислення, що застосовує наявні в пам'яті ті чи інші правові знання, з позицій яких оцінюватиметься конкретна ситуація: наскільки складові елементи (ознаки) даного правового конфлікту відповідають змісту конкретної правової норми. У разі їх повної відповідності суддею виноситься рішення, що являє собою різновид так званих раціональних рішень.


Висновки


Можливість ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення пов'язана в основному з недостатньою кваліфікацією, компетентністю судді. Друга причина пов'язана з недостатністю у судді інформації, необхідної для ухвалення рішення. Суддівська творчість максимальна і спрямована на одержання й оцінку інформації в необхідному обсязі для ухвалення рішення.

У цьому випадку можна виділити три етапи ухвалення рішення:

1) усвідомлення нестачі інформації для ідентифікації конкретної ситуації з певною правовою нормою, що передбачає певний варіант поведінки;

2) пошук варіантів поведінки, спрямованих на одержання необхідної інформації;

3) одержання й оцінка даних з погляду їх достовірності і достатності для ухвалення справедливого рішення.

Перешкодою для ухвалення правильного рішення в даному випадку може служити психологічна установка судді, а також різного роду психічні стани особистості, наприклад, сумнів в момент прийняття рішення по справі, втома, психічна перенапруженість (стрес) та ін. Суддівська творчість у цьому разі передбачає високу професійну майстерність, прояв професійно значущих здібностей, досвіду.

Багатогранність діяльності судді вимагає наявності у людини, яка обіймає цю посаду, певних якостей і здібностей, особистісних властивостей, оцінка яких і дає можливість оцінити профпридатність до судової діяльності.


Список літератури


1.Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.

2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.

3.Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе.- М., 2008.

4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе.-М., 2009.

5.Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.

6. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України - 2005.- № 13, ст.. 694.

Размещено на

Похожие работы:

  1. • Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному ...
  2. • Судова влада та органи, що її здійснюють
  3. • Судова система України. Конституційний Суд України
  4. • Судова влада в Україні: захист прав громадян, чи ...
  5. • Конституція України та сучасна конституційна реформа
  6. • Конституційне правосуддя в Україні
  7. • Службові права та обов'язки суддів України
  8. • Система судів загальної юрисдикції. Місцеві та ...
  9. • Правовий статус прокуратури Польщі
  10. • Судова система Італії
  11. • Правові основи етики державного службовця
  12. • Конституційне право на соціальний захист в Україні
  13. • Сучасне розуміння держави як соціального партнера
  14. • Правовий статус особи в Україні
  15. • Характеристика правового статусу особи
  16. • Статус суддів
  17. • Припинення повноважень суддів
  18. • Правовий статус працівників міліції, їх основні ...
  19. • Національна школа суддів України
Рефетека ру refoteka@gmail.com