Рефетека.ру / Экономика

Контрольная работа: Економічні потреби та інтереси. Економічна система. Способи і типи суспільного виробництва

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

КАНІВСЬКИЙ ННВК


Контрольна робота

з дисципліни___________________

на тему

« Економічні потреби та інтереси. Економічна система. Способи і типи суспільного виробництва. »


Перевірив: Виконав:

Посада керівника студентка І курсу

групи__________

Штефан Тетяна


Канів – 2008 р.

ЗМІСТ


ВСТУП

1. Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація. Економічні інтереси;

2. Технологічний спосіб виробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва;

3. Економічна система й економічний лад суспільства;

4. Основні сучасні соціально-економічні системи та їх еволюція.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП


Сутність потреб особливості розвитку їх

Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучас-ності - Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умова-ми життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потре-би у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, твор-чій праці, у відпочинку та ін.).

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлен-ня нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересуван-ня, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах - літаках. Проте потреба вже ви-никла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задо-волення - до винаходу автомобіля, поїзда, літака.

На підставі загального визначення можна конкретизувати уяв-лення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість — органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему.

Складові економічної системи

Матеріальною основою економічної системи є продуктивні сили. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактора продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини і т. ін.

Типи економічних систем

Людське суспільство, розвиваючись, використовувало різні економічні системи. Розглянемо основні з них. Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, які завжди передавались із покоління до покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

Суспільне виробництво і його роль у житті суспільства

Первісну основу життя становить суспільне виробництво. Перш ніж займатися наукою, мистецтвом, політикою і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя: дах над головою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складного клубка суспільних відносин, розкрити господарські зв'язки, соціальні процеси і визначити спрямованість, тенденції в їхньому русі, нам насамперед необхідно розглянути суспільне виробництво, як джерело всякого благополуччя.

Виробництво - не єдиний фактор, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, кількість народонаселення та інші фактори. Однак певного результату суспільство може досягти лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих факторах, у процесі виробництва.

Під виробництвом розуміється процес впливу людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тих чи інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.

1. Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація. Економічні інтереси


Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?

як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Сутність потреб та їх класифікація

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — по-вітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

Поняття «ресурси» та їх класифікація

Ресурси (фактори) виробництва — це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всі природні, людські, а також створені людиною ресурси, що використовуються у виробництві. Різноманітні ресурси можна класифікувати відповідно до різних підходів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (або сировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людські ресурси — праця і підприємницька діяльність.

Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на лімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів мають відтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.

Тож, земля — це насамперед просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ. На ній розташовуються країни, держави. Історично склалося так, що одні країни маленькі, інші — великі. Проте території всіх країн мають свої кордони, хоча ступінь обмеженості різноманітний. Земля до того ж і сама є виробничим чинником або ресурсом. На ній вирощують врожай — де більший, де менший. Крім цього, у надрах землі ховаються незліченні багатства у вигляді мінералів, газу, нафти і т. д. Але й вони обмежені за своєю природою. Зробити або нагромадити землю неможливо. Вона — природний чинник.

Під капіталом розуміють засоби виробництва: сировину, матеріали, машини, устаткування, будинки, споруди, транспорт, зв’язок. Вони всі є продуктом праці і вже через це мають обмежений характер. Крім того, їх лімітованість визначається обмеженістю землі та її надр, звідки добуті врешті - решт усі наші матеріальні блага.

Капітал до того ж має властивість старіти, зношуватися. Отже, частина нового капіталу йде на заміну старого. Тому процес подолання обмеженості цього ресурсу стикається з великими складнощами, хоча людина постійно переборює їх. Капітал, на відміну від землі, є ресурсом економічним.

У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізичних і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тобто усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його історичного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знання упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, рухаємося вперед — межа відсувається, але не зникає. У цьому й полягає суть обмеженості ресурсів. Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це порушує проблему раціонального ефективного господарства (виробництва).

Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задоволення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний момент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Виникає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливостей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення потреб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.

Економічні інтереси: сутність і класифікація

За Марксом, економічні відносини кожного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Тож, економічні інтереси являють собою об’єктивні, зумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Взагалі інтерес — ка-тегорія об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: особисті, групові, колект ивні, національні, відомчі, регіональні, загальнолюдські, суспільні. З цього погляду економічні інтереси являють собою господарську мотивацію, у разі реалізації якої суб’єкт відносин забезпечує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження, саморозвиток.

У системі інтересів виокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ-ні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істин-ні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, господарюючі суб’єкти і т. д.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

2. Технологічний спосіб виробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва


Суть і періодизація НТП, концепція його прогнозування

Науково-технічний прогрес – це безперервний і складний процес відкриття і використання нових знань і досягнень в господарському житті. В результаті НТП відбувається розвиток і вдосконалення всіх елементів продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили, технології, організації і управління виробництвом.

Безпосереднім результатом НТП є інновації або нововведення. Це зміни техніки і технології, в яких реалізуються наукові знання. У своєму розвитку НТП прошел декілька етапів. Перший етап – перша промислова революція кінця XVIII – початки XIX століття. Перехід до машинного виробництва на науковій основі. Другий етап – друга промислова революція кінця XIX – початки XX століття. Розвиток продуктивних сил на машинній основі, зміна енергетичної основи виробництва, розвиток науки на базі техніки, перехід до стадії автоматизації виробництва, створення нових галузей. Третій етап – третя промислова революція середини XX століття, перерісша в науково-технічну революцію (НТР). НТР – це корінне якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний чинник виробництва, безпосередню продуктивну силу.

У останні десятиліття XX століття почали складатися ознаки нового четвертого етапу промислової революції.

Його основні межі:

1. Регулювання в зростаючих масштабах біологічних процесів і систем; комплексна автоматизація виробництва;

2. Новий вигляд енергетики; технологія виготовлення нових матеріалів і ін.

Узагальнювальне вираження впливу НТП на процес відтворення – це зміна співвідношення між екстенсивним і інтенсивним зростанням на користь останнього. Головний результат НТП – це підвищення економічної ефективності, яка формується і матеріалізується у виробництві.

На всіх етапах розвитку НТП здійснювався в наступних формах: еволюционой, революційною і комбінованою. Прогнозування і регулювання розвитку науки і техніки здійснюється за допомогою системи наступних прогнозних документів: загальнодержавного прогнозу науково-технічного розвитку на строк до 15 років; приватних науково-технічних прогнозів на макроекономічному і галузевому рівнях на 5-10 років; державних цільових науково-технічних програм на 10-15 років.

Об'єднує вказані документи державна науково-технічна політика. У загальнодержавному прогнозі науково-технічного розвитку містяться: техніко-економічна оцінка найважливіших досягнень вітчизняної і світової науки і техніки; виводи про використання науково-технічних досягнень в народному господарстві; визначення пріоритетних напрямів НТП і першочергових міжгалузевих науково-технічних завдань; варіанти доріг і засобів вирішення цих завдань; оцінка соціально-економічних наслідків НТП. Представлені в прогнозі напрями носять глобальний характер в рамках довгострокової стратегії науково-технічного розвитку країни. При розробці приватних науково-технічних прогнозів як об'єкти прогнозування можуть виступати різні напрвленія НТП, а також основні стадії інноваційного циклу. Перспективні (на 5-10 років) і річні приватні науково-технічні прогнози грають важливу роль в державному регулюванні НТП. Вони можуть розроблятися на всіх рівнях управління (народне господарство країни, республіка, край, область, міжгалузевий комплекс, галузь, підприємство). Державні цільові науково-технічні програми розробляються по найважливіших проблемах і найбільш перспективних напрямах науки і техніки, що мають загальнодержавне значення і міжгалузевий характер. Ці програми направлені на створення нових поколінь техніки і базових технологій і розробляються на строк до 10-15 років, що охоплює весь інноваційний цикл нововведень. Виділяють федеральні, галузеві, регіональні і міждержавні науково-технічні програми. Державна науково-технічна політика виражає відношення держави до наукової і науково-технічної діяльності, визначає цілі, напрями і форми діяльності органів державної влади РФ в області науки, техніки і реалізації досягнень науки і техніки.

Її основними цілями є: розвиток, раціональне розміщення і ефективне використання науково-технічного потенціалу; забезпечення прогресивних структурних змін в області матеріального виробництва, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності продукції; найважливіших соціальних завдань; зміцнення обороноздатності країни; поліпшення екологічної обстановки і ін. В умовах ринкової економіки одним з головних є питання про джерела і принципи фінансування науково-технічної діяльності. У РФ відповідно до законодавства фінансове забезпечення наукової і науково-технічної діяльності збільшення вкладу науки і техніки в розвиток економіки держави, реалізацію грунтується на його цільовій орієнтації і множинності джерел фінансування. Фундаментальні наукові дослідження фінансуються переважно за рахунок засобів федерального бюджету. Федеральні науково-технічні програми, пріоритетні прикладні наукові дослідження і експериментальні розробки фінансуються за рахунок засобів федерального бюджету, фондів підтримки науково-технічної діяльності і в порядку пайової участі за рахунок організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. Роботи регіонального значення можуть фінансуватися за рахунок засобів бюджетів суб'єктів РФ, місцевих бюджетів, регіональних фондів і в порядку пайової участі за рахунок засобів організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. У РФ діють також державні, недержавні і міжнародні фонди підтримки наукової і начно-технічної діяльності. Наукова і науково-технічна діяльність може здійснюватися також за рахунок грантів.

3. Економічна система й економічний лад суспільства


Будь-яке суспільство являє собою соціальну систему.

Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та їх суспільних угрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.

В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізації економічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

Економічні системи поділяють на ринкові, адміністративно-командні, змішані перехідні та традиційні.

Ці моделі різняться, насамперед формою власності на ресурси (матеріальні і капітальні) та способом управління і координації економічної діяльності.

Класична ринкова економічна система має наступні ознаки:

1) приватна власність на ресурси;

2) самостійність учасників економічного процесу;

3) конкуренція суб'єктів господарювання;

4) цінова координація економічної діяльності та управління, а саме: формування економічних пропорцій відбувається під впливом динаміки цін та конкуренції, а ціноутворення - під впливом попиту і пропозиції;

5) держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва;

6) функціонує велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного;

7) не існує обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість; відбувається вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри для товарного руху і руху капіталу.

Монополістична ринкова економічна система характеризується:

1) невеликою кількістю виробників певного товару;

2) його диференціацією (відмінностями торгової марки, якості, технічної характеристики);

3) дефіцитом необхідної інформації;

4) утрудненим доступом до ресурсів;

5) погодженістю дій учасників ринкових відносин.

Командна економічна система функціонує на таких засадах:

1) діяльність господарських суб'єктів регулюється централізовано державою;

2) макроекономічні пропорції формуються на базі директивних планів; 3) ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Командні економічні системи характеризуються такими основними ознаками:

а) суспільною власністю на всі матеріальні ресурси;

б) колективним прийняттям економічних рішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування.

Змішана (ринково-державна) економічна система є проміжною між чистою ринковою і командною.

Уряд тут відіграє активну роль:

а) сприяє стабілізації і зростанню економіки;

б) забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязі або й зовсім не постачаються ринковою системою;

в) модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.

Розрізняють також перехідні та традиційні економічні системи.

Перехідні економічні системи - це різновид змішаної в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.

Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинутих країн (Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). Це - економічні системи, в яких техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічну поведінку індивідів, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Поширеною є також класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне (аграрне) суспільство - економічну систему, у якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці. В даний час в розвинутих країнах з ринковою економікою формується інформаційне суспільство.

Марксистській науці притаманний формаційний підхід до типізації суспільства. Суспільно-економічна формація розглядається як єдність базису і надбудови. Під базисом розуміють спосіб виробництва, тобто єдність продуктивних сил та економічних (виробничих)відносин. Під надбудовою - особливу організація політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних і інших суспільних відносин і інститутів.

У розвитку людства виділяється ряд послідовно змінюючих один одного способів виробництва і відповідно суспільно-економічних формацій.

Прийнято вважати, що класичний приклад зміни способів виробництва продемонстрований у Європі. На європейській території послідовно складалися, змінюючи один одного, первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, та соціалістичний лад.

Для первісного ладу характерна зрівняльність розподілу, що було наслідком вкрай важкого існування наших предків. Жоден з них поодинці не міг прогодували навіть самого себе. З ростом продуктивності праці, створенням матеріальних благ у розмірах, що перевищують безпосередні потреби, стала поступово складатися майнова нерівність, що і привело потім до розкладання первісного суспільства і появі експлуатації людини людиною.

У рабовласницькому і феодальному суспільствах головні засоби виробництва (і насамперед земля) належали панівним прошаркам, класам і державі. Вони, використовуючи силу політичної влади, сприяли відтворенню відносин експлуатації, особистої залежності безпосередніх виробників від своїх хазяїв - рабовласників та феодалів. Усе це на визначеному етапі почало стримувати розвиток продуктивних сил. Найбільш відчутний імпульс для свого розвитку продуктивні сили одержали лише в зв'язку з появою капіталістичних відносин, коли виробники стали прагнути до удосконалення знарядь праці, щоб збільшити кількість продукції, що поставляється на ринок.


4. Основні сучасні соціально-економічні системи та їх еволюція


Під системою розуміється сукупність елементів, які взаємодіють і становлять цілісне утворення, що має нові властивості, яких немає в її елементів.

У світі все системне, але, незважаючи на спільність, системи мають свої специфічні риси й закономірності. Особливо великі відмінності властиві соціальним системам, оскільки невід'ємним елементом тут є людина, групи людей, які беруть активну участь у формуванні їх, впливають на характер зв'язків і стосунків, на "їхні функціонування й розвиток.

Соціальні системи можна умовно підрозділити на три види: соціально-політичні (політичні партії, громадські рухи, урядові угруповання і т. ін.), соціально-культурні (наукові, творчі і т. ін), соціально-економічні (суспільне виробництво, галузі економіки, організації, підприємства і т. ін).

Будь-яка з них являє собою сукупність елементів. Елемент завжди є частиною системи, яка утворює структури. Наприклад, підприємство є елементом виробничого об'єднання, корпорації або концерну як системи. Разом з тим саме підприємство — це складна сукупність елементів (цехів, служб, відділів). Елементу притаманні одна або декілька властивостей, які визначають його місце у внутрішній організації системи. Водночас своє призначення він може виконувати тільки, якщо взаємодіятиме з іншими елементами системи.

Кожна соціальна система складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних підсистем: керованої \ керуючої. До керованої належать усі елементи, які забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг. До керуючої — всі елементи, які забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на колективи людей у керованій системі. Найважливішим елементом керуючої підсистеми є організаційна структура управління.

Кожна з названих підсистем має свої особливості. До того ж, говорячи про систему і сукупність її елементів, слід звернути увагу на те, що в самій соціальній системі і в її великих частинах (керованій і керуючій підсистемах) явно проглядаються однорідні групи елементів, які утворюють своєрідні системи меншого рівня: технічну, технологічну, організаційну, економічну і соціальну (у вузькому розумінні).

Технічна система являє собою пропорційне поєднання технічних засобів із багатьох окремих видів різного обладнання. Наприклад, у соціально-економічних системах вона виражає виробничі потужності підприємства, організації, галузі, за допомогою яких люди здатні виробляти продукцію в певній кількості і заданої якості.

Технологічна система основана на поділі політичної діяльності, матеріального або духовного виробництва на стадії і процеси. її елементами є предмети праці, окремі операції і процеси. Ця система — особливий набір правил і норм, що визначають послідовність операцій у процесі матеріального і духовного виробництв і керування ними.

Організаційна система за допомогою розробки структури управління, відповідних положень і конструкцій дозволяє раціонально використовувати технічні засоби, предмети праці, інформацію, трудові ресурси.

Економічна система являє собою єдність господарських і фінансових процесів та зв'язків, форм власності.

Соціальна система є сукупністю соціальних стосунків, утворюваних внаслідок спільної діяльності людей, соціальних груп. Саме вона спільно з економічною системою визначає цілі матеріального і духовного виробництв, суспільної політики, формує принципи і методи їх організації.

Всі перераховані системи взаємопов'язані, складають у своїй єдності цілісний організм. Водночас технічна, технологічна і організаційна системи в сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну сторону управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну.

Таким чином, кожна ланка, яка характеризує рівень управління соціальними системами, складається з керованої і керуючої підсистем, що перебувають у взаємному зв'язку і залежності. Так, підприємства є первинними ланками в ієрархії управління галузями, регіонами. Вони являють собою частину структури економіки і в той же час — основні ланки всього промислово-економічного комплексу, що визначають економічну структуру сучасного суспільства.

Зв'язок між керуючою і керованою системами здійснюється за допомогою інформації, яка служить основою для вироблення управлінських впливів і рішень, що надходять із керуючої системи в керовану для виконання і навпаки — для корекції рішень.

Кожна соціальна система самокерована. В той же час у процесі управління вона зазнає зовнішніх впливів. Зовнішні і внутрішні впливи в будь-якій системі тісно пов'язані між собою і взаємно зумовлюють один одного: чим значущіший один, тим менший другий.

Діяльність і розвиток системи підпорядковані глобальній меті, а її елементи і підсистеми — вирішенню локальних завдань. Функціонування таких систем і управління ними є і процесом збереження їх цілісності і визначеності, і процесом, переведення в новий якісний стан.

Проте соціальні зміни, динаміка життя не зводяться до лінійних процесів — це наслідки складного взаємопроникнення явищ. Людська історія як цілісний процес, який саморозвивається, має яскраво виявлений нелінійний характер.

Стилю мислення, характерному для нелінійності, властива готовність до сприйняття нового. Чим більші масштаби нелінійності, тим глибші і значущіші нововведення, яких слід очікувати. Аналіз суспільства, соціальних процесів потребує вироблення методології дослідження закономірностей виникнення, розвитку, функціонування і загибелі соціальних систем різного рівня складності, що неможливо без виходу за рамки лінійності.

У світоглядному плані ідею нелінійності може бути подано за допомогою:

— ідеї багатоваріантності, альтернативності шляхів еволюції;

— ідеї вибору з даних альтернатив;

— ідеї темпу еволюції (швидкості розвитку процесів у середовищі);

— ідеї необоротності еволюції.

Будь-яка природна система (також будь-яке соціальне угруповання) може існувати лише в тому випадку, якщо її значущі параметри, змінюючись, все ж таки не виходять за визначені рамки.

Соціальна ентропія, неминуча в будь-якому осередку суспільства, веде до зростання дезорганізації, збільшення кількості помилок у відтворенні культури, руйнування соціальних стосунків, послаблення відтворювального процесу, зниження його ефективності. Тому можуть бути тільки соціальні утворення, що володіють достатньою здатністю постійно спрямовувати свою енергію, творчі сили проти ентропійних процесів, проти їхніх джерел.

Зіткнення соціальної ентропії і активної конструктивної дії може розглядатися як серцевина життєдіяльності суспільства, як центр його боротьби за власне існування — від суспільства в цілому до малої соціальної групи.

Перехід через поріг міри соціальної ентропії, який умовно називають першим, приховує у собі негативні наслідки. Дезорганізація після цього може, як вважають багато дослідників, відбуватися швидше і в більших масштабах, ніж це дозволяють історичні можливості, що склалися, саморозвитку суспільства-суб'єкта.

У цьому випадку може спостерігатися необоротне зростання дезорганізації, тобто перехід через другий поріг, або поріг необоротності, а це може означати національну катастрофу, банкрутство, розпад і т. ін.

Є третій (проміжний) стан — розкол, застійна соціокультурна суперечність, що виникає на грані порогу необоротності, але все ж таки опирається на здатність утриматися на краю катастрофи, постійно перебувати в надзвичайній передкатастрофічній ситуації.

Сказане виводить нас на феномен самоорганізації. На цей час завдяки опублікованим книгам І. Пригожина та його колег із Брюсельського Вільного університету значного поширення набули уявлення про становлення порядку через хаос, про біфуркаційні зміни, необоротність часу, про несталість як фундаментальну характеристику еволюційних процесів.

З'явилися фундаментальні колективні дослідження, присвячені тим революційним змінам у картині світу, в методологічних підвалинах науки, в самому стилі наукового мислення, які викликані розвитком теорії самоорганізації (синергетики).

Синергетика вражає незвичайними ідеями та уявленнями.

По-перше, стає очевидним, що не можна нав'язувати шляхи розвитку складноорганізованим системам. Замість цього конче потрібно зрозуміти, як можна сприяти їхнім власним тенденціям розвитку, як виводити системи на ці шляхи. Якщо говорити загалом, то важливо осягнути закони спільного життя природи і людства. Проблема керованого розвитку набуває, таким чином, форми проблеми самокерованого розвитку.

Пригожий Ілля Романович (нар. 1917 р.) — бельгійський фізико-хімік російського походження, лауреат Нобелівської премії з хімії за 1977 p., засновник найбільшої наукової школи, один із творців синергетики.

По-друге, синергетика демонструє нам, яким чином і чому хаос може поставати як начало, яке творить, конструктивний механізм еволюції, як із хаосу може розвинутися власними зусиллями нова організація.

Через хаос здійснюється зв'язок різних рівнів організації. В певні моменти — моменти несталості — малі збурення, флуктуації можуть розростатися в макроструктури.

Водночас в особливих станах несталості соціального середовища дії буквально кожної окремої людини можуть впливати на макросоціальні процеси. Звідси — необхідність усвідомлення кожною людиною своєї величезної відповідальності за долю всієї соціальної системи, всього суспільства.

По-третє, синергетика свідчить, що для складних систем, як правило, є декілька альтернативних шляхів розвитку, однак при цьому з вибором шляху в точках галуження (біфуркації), тобто на певних стадіях еволюції проявляє себе якась зумовленість розгортання процесів. Справжній стан системи визначається не тільки її минулим, історією, вона формується й з майбутнього, відповідно до прийдешнього порядку.

По-четверте, синергетика відкриває нові принципи «збирання» складного еволюційного цілого з частин, побудови складних структур, що розвиваються, з простих. Але об'єднання структур зовсім не зводиться до їх простого складання — ціле вже не дорівнює сумі його

складових.

По-п'яте, синергетика дає знання про те, як належним чином оперувати складними системами і як ефективно керувати ними. Тут головне — не сила, а правильна топологічна конфігурація, архітектура впливу. Досить сказати, що малі, але правильно організовані — резонансні — впливи на складні системи надзвичайно ефективні (за принципами древнього даосизму: слабке перемагає сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає гучне).

По-шосте, синергетика розкриває закономірності і умови перебігу швидких, лавиноподібних процесів і процесів нелінійного зростання, то самостимулюється. Важливо зрозуміти, як можна ініціювати такого роду процеси у відкритих нелінійних середовищах (наприклад, в економічному, політичному, соціально-культурному та ін.) і якими є вимоги, що дозволяють уникати ймовірнісного розпаду складних структур, моментів максимального розвитку.

Отже, синергетика приходить загалом до знаменного результату. Хоча все у світі стале, але тільки відносно, до певної міри, на якійсь, хай і тривалій, стадії розвитку. Складноорганізовані системи мають властивість розпадатися, сягаючи свого розвинутого стану. Сталість виростає з несталості, внаслідок несталості, бо народження нового структурного утворення пов'язане з випадковістю, хаосом. А сталість рано чи пізно обертається несталістю.

Визнання необхідної концентрації зусиль суспільства на боротьбу за своє збереження і розвиток робить особливо доконечним:

— визначення діапазону значущих параметрів існування суспільства;

— виявлення характеру траєкторії ймовірного руху розглядуваного параметра між його пороговими значеннями, численності припустимих варіантів цього руху, його швидкості;

— оцінка впливу змін цього параметра на економічні, соціальні, екологічні, демографічні, політичні характеристики І т. ін.;

— формування конкретної стратегії життєдіяльності суспільства для забезпечення його власного відтворення на основі знання своїх найважливіших параметрів і характеру їхніх зв'язків між собою.

Водночас особлива увага до дослідження об'єктивних засад соціального прогресу не повинна затуляти суб'єктивно-діяльнісні характеристики суспільства, соціальну якість його життя.

Людина не повинна розчинитися, загубитися в системі соціальних стосунків, у взаємодії елементів і підсистем суспільного цілого.

Такий підхід спрямований на постійне подолання суперечності між зовнішньою зумовленістю людської поведінки і свободою волі, між взаємодією, організацією людей і самореалізацією людської сутності, самодіяльністю індивіда.

Розв'язання суперечності між «взаємо-» і «само-» багато в чому залежить від якості управління: державного, регіонального, місцевого, корпоративного і т. ін. Це особливо важливо на нинішньому етапі розвитку українського суспільства в нових політичних і соціально-економічних умовах.

Головне в реформах, що проводяться, — їхній реальний, а не декларований зміст, становлення і зміцнення української державності, формування нового способу життя людей, інакше кажучи, саме реформування ставиться в пряму залежність від соціально-гуманістичної зрілості суспільних стосунків. Ось чому принципово важливо з'ясовувати, яка справжня ціна тих або інших реформ.

Сьогодні доводиться з жалем констатувати, що намічена мета — побудова сучасної правової держави — досягається далеко не завжди цивілізованими методами. Соціально-гуманістичний підхід потребує конкретного визначення, що дають людині кардинальні реформи в економіці, в соціальній, духовній, політичній сферах, чи стає вона внаслідок цих перетворень розумнішою, добрішою, фізично міцнішою, духовно багатшою; чи сприяють накреслювані плани повсюдному утвердженню гуманно-колективістського способу життя людей, формуванню громадянського суспільства.

Конче потрібна діалектична ґрунтовність у модернізації країни. Відомо, що будь-який історичний час суперечливий, але нинішній, як бачимо, особливо. Щоб розплутати найскладніший клубок проблем і суперечностей, треба знати, де та нитка, з якої слід починати. Такими вузловими моментами, очевидно, є суперечності сутнісного порядку.

Поєднання об'єктивації і суб'єктивації в управлінні дозволяє змістити акцент на процес взаємо- і самореалізації людини в конкретно-історичних суспільних відносинах — економічних, політичних, духовних, екологічних та інших.

І критерій тут цілком визначений, а саме: як відтворюється і реалізується людинотворчий потенціал людини. Якщо сила взаємопокладання суспільно-колективістського і особистого згасає, це певний симптом кризи в управлінні, а отже, вкрай потрібен пошук досконаліших моделей суспільного розвитку.

ВИСНОВОК


Отже, будь-яке суспільство являє собою соціальну та економічну систему.

Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та їх суспільних угрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.

В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізації економічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

Якщо людина усвідомила свої економічні потреби і прагне домогтися їх реалізації шляхом постановки, конкретної мети, то такі потреби виявляються як економічні інтереси. їх можна визначити з урахуванням різних суб'єктів господарської діяльності.

Економічні інтереси — усвідомлені економні потреби окремих людей, трудових колективів, соціальних верств, груп і класів.

Економічні інтереси є також формою вияву різних типів і форм відносин власності. Відповідно до їх кількості розрізняють кількість типів і форм економічних інтересів. Так, існування трьох основних типів власності (приватної, колективної та державної) зумовлює існування приватних, колективних та суспільних інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. «Основи економічної теорії»; Мочерний. Київ – 2006.

2. «Глобальна соціальна політика»; Дікон Б. Пер. З англ – К., 1999. – 346 с.

3. «Соціальні технології»; Матвієнко В.Я. К.: Укр. пропілеї, 2001.

4. «Основи економічної теорії»; Базилевич. Київ – 2007.

Рефетека ру refoteka@gmail.com