Рефетека.ру / Финансовые науки

Реферат: Грошові реформи: види та особливості

Вступ


В даній роботі розглянуто походження, форми організації та розвиток центральних банків розвинутих країн грошової реформи, її види, а також особливості її проведення в Україні. На мою думку ця тема цікава тим, що вона розкриває шляхи подолання економічних криз. Адже, тривалі і глибокі кризові явища в економіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розробки та здійснення заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан грошового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законодавчої влади, чи форму концентрованих за часом і місцем дій, націлених на кардинальну зміну ситуації. У такому разі звичайно говорять про господарську або грошову реформу.

На сьогодні питання удосконалення грошового обігу та створення стійкої грошової системи залишається актуальним, а отже і питання грошової реформи не може відійти на другий план.

Метою роботи є дослідити грошові реформи і методи їх проведення, а також розглянути особливості проведення грошової реформи в Україні.

Реферат складається зі змісту, вступу, трьох частин, висновків та списку літератури. В першій частині розкривається поняття грошової реформи та її види. Друга присвячена методам проведення грошових реформ. В третій частині міститься інформація, що стосується особливостей проведення грошової реформи в Україні.

Для написання реферату використовувалися різні джерела: підручники навчальні посібники, вісник НБУ та інші.


1. Поняття, сутність та види грошової реформи


Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас.

Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо, їх можна класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні (повні) грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього — до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створенні нових держав, які виникають унаслідок розпаду колоніальних імперій чи надвеликих держав, як, наприклад, СРСР, СФРЮ. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування нової грошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР, структурне завдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економіку з командно-адміністративних засад на ринкові. Прикладом структурних реформ є грошова реформа, проведена в Росії в 1895—1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 90-ті роки, реформа в країнах Західної Європи, пов'язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці. Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та 1961 рр. у СРСР.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 карбованців. Зараз подібна реформа проводиться в США, які поступово замінюють купюри 100 і 50 доларів. Приводом для такої заміни купюр може бути ненадійна їх захищеність, що зумовлює масову фальсифікацію грошей.

Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, унаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівка); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Так, по суті, були проведені грошові реформи в Німеччині в 1924 та 1948 рр. Проведення конфіскаційних реформ звичайно обґрунтовується необхідністю вилучення незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо. За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років.

За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки. Замість них банки видають в оборот уже нові гроші. Так проводять у США випуск в оборот нових купюр на межі XX—XXI ст.

Якщо ж нові і старі гроші емітуються на різних засадах, наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитування економіки або емісія нових має певне забезпечення (золоте чи інвалютне), а емісія старих не має, то в обороті між ними виникне конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватися. Курс обміну їх на нові на ринку буде весь час змінюватися. Користування старими грошима буде незручним і все більш ризикованим. Держава змушена буде вживати спеціальних заходів для підтримки «падаючих» грошей, щоб вони не були негайно витіснені з обороту. Але це ще більше ускладнить функціонування грошової системи. Держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні обміну. Так була проведена грошова реформа в радянській Росії в 1922—1924 рр. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку її в 1992 р., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем. Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприклад грошова реформа в Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 1992—1996 рр. та ін.

Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.


2. Методи проведення грошових реформ


Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Особливо актуальною ця проблема була в епоху функціонування дійсних грошей, коли держави шляхом реформи намагалися поновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків. З переходом до систем обігу нерозмінних знаків чіткі межі між альтернативними методами стабілізації валют зникли і шляхи проведення реформ уніфікувалися, хоч проведення їх від цього не стало легшим.

Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація.

Нуліфікація — оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без будь-якого відшкодування. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так. в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка — на 1 трлн. старих марок, у 1944 р. в Греції —-- 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію.

Девальвація — офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Поки держави фіксували золотий вміст своїх валют, його зниження та зниження курсу валюти відбувалось приблизно однаковою мірою. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Рівень її в обох випадках визначався рівнем знецінення валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались на рівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційного знецінення. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.

Після скасування розміну банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше проводитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного курсу. З введенням режиму плаваючих курсів валют зміст девальвації ще більше розширився і цим терміном стали називати навіть тривале зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація — це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації валют проводились в епоху вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результаті ревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі ніколи називають реставрацією.

Грошові реформи па основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку. За таких умов в країні швидко розширюється товарообіг і зменшується бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошових знаків і може поступово довести її до доінфляційного рівня.

Деномінація укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошового обороту і надання більшої повноцінності грошам.

Так, в 1961 році в СРСР старі гроші були замінені на "нові" таким чином, що 1 "новий" рубль дорівнював 10 "старим". Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількість грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу.


3. Особливості проведення грошової реформи в Україні


У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером «може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало що найменше три мети:

створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні по требам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

перший етап (січень — листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонуванню. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

другий етап (листопад 1992 — серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина і національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривну. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною І складовою грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі,; а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути «готівкової кризи», і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися «м'яко», поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання як тимчасових грошей не перевищить 4—6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець «заповнив» весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 р., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою «український карбованець». Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992—1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи.

Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

до початку реформи такого механізму в Україні не було;

для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому — підготовчому — етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994—1995 рр. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1 : 100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково — вона відповідала рівню інфляції за 1991—1996 рр. Усе це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження "були своєчасно індексовані, то проводити реформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціальне справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи, завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.


Висновки


У результаті виконання даної роботи ми розглянули поняття, види і методи грошових реформ, а також особливості проведення грошової реформи в Україні і з’ясували наступне . Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально – економічних умов.

Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п'яти років (січень 1992 — вересень1996 р.) і забезпечила створення національної грошової системи,формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.

З 2 по 16 вересня 1996 року реформа мала "м'який" тип (проведення заходів щодо заміни діючої грошової одиниці, стабілізація нових грошей без якісної перебудови системи грошового обороту) з деномінацією грошових знаків (зменшення на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці. Шляхом обміну грошових купюр (українських карбованців на гривні) масштаб цін, що діяв раніше. Було вилучено з обігу та обмінено без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у пропорції 10:1.

Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На думку деяких спеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Також багато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Та попри все українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю.

Список використаної літератури


Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука .-К.:КНЕУ, 2002.-598 с.

Гроші. Фінанси. Кредит: навчальний посібник / М. М. Александрова, С. О. Маслова.- 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336с.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ.-1996.-№ 5.

Демківський А. В. Гроші та кредит: навчальний посібник. – К.: Дакор, 2007. – 528с.

Чухно А. Створення грошової системи України // Економіка України. – 1994. -№ 11.

Щетинін А. І. Гроші та кредит: підручник. – Вид. 2-ге, перероб. та доповн. – К.:ЦНЛ, 2006. – 432с.

Общая теория денег и кредита: учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 304с.

Гроші та кредит: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / М. І. Мирун, М. І. Савлук, М. Ф. Пудовкіна, - К.: КНЕУ, - 1999. – 76с.

Усов В. В. Деньги. Денежное обращение. Инфляция: Учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – 544с. – (Учебники для вузов).

Гальчинський А. Теорія грошей: Навчально-методичний посібник. – 2-ге вид. – К.: Основи, 1998, - 413с.

Похожие работы:

  1. • Метод терміну окупності: проблеми застосування
  2. • Грошовий потік
  3. • Сутність та класифікація грошових потоків підприємства
  4. • Сутність планування, його види та особливості ...
  5. • Грошовий потік - використання для оцінки проектних рішень
  6. • Судова реформа 1864 р. та особливості проведення її в Україні
  7. • Аналіз структури та динаміки вхідних грошових потоків ...
  8. • Грошові надходження підприємства
  9. • Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 - 1924 року
  10. • Види учіння та особливості мотивації учбової діяльності
  11. • Особливості навчання учнів ...
  12. • Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та особливості її ...
  13. • Особливості використання ідіом
  14. • Управління вхідними і вихіними грошовими потоками їх ...
  15. • Небанківські фінансово-кредитні установи, їх види та ...
  16. • Морфологічні особливості медулобластом мозочка
  17. • Гроши
  18. • Лексико-стилістичні особливості творчості Еріка ...
  19. • Клініко-психопатологічні особливості хворих на ...
Рефетека ру refoteka@gmail.com