Рефетека.ру / Психология

Дипломная работа: Гендерні відмінності в психології моди

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА"

ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра психології


ДИПЛОМНА РОБОТА

Гендерні відмінності в психології моди

Студента спеціальності 6.040101 „Психологія”

освітньо-кваліфікаційного рівня „Спеціаліст"


Херсон – 2009

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Мода, як психологічне явище

1.1 Психологія моди в історичному аспекті

1.2 Гендерні особливості і моди

Розділ 2. Психологічні методи роботи з гендерними відмінностями в психології моди

2.1 Специфіка дослідження в психології моди

2.2 Основний психодіагностичний метод дослідження

Розділ 3. Практичне вивчення гендерних відмінностей в психології моди

3.1 Вивчення гендерних відмінностей в концепції самопрезентації

3.2 Процедура проведення досліду гендерних відмінностей

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


ВСТУП


Актуальність. В наш час проблема моди дуже актуальна. Ще раніше, майбутнє моди відомий французький модельєр П’єр Карден зв'язує з дослідженнями в області математики, економіки, соціології, психології й навіть філософії. Психологічні дослідження претендують стати пріоритетними. Підтвердження тому численні визначення моди, що розкривають у тому або іншому ступені, насамперед психологічний зміст цього унікального соціального явища. Особливо у гендерних відмінностях. Мода, по Кардену, - це відображення індивідуальних якостей окремої особистості в соціальному й моральному аспектах.

Мода відображує риси особистості. «Краще вмерти, чим бути немодним» - думка, що відображує настрій більшості. Психологія моди вивчає мотивацію й типи поводження наступних за модою людей, їхні особистісні особливості, включаючи використовувані ними механізми психологічного захисту й соціальної адаптації.

Психологія моди на сьогоднішній день одна з наймолодших психологічних дисциплін. Уточнюючи область своїх досліджень, вона виходить із сучасних подань про моду, ураховує новітні досягнення наукової думки в соціальній психології, психології особистості й психології творчості. Серед відомих фахівців, які мають свій внесок у розвиток психології моди: Р. Бартон, Ю.М. Лотман, М.І. Кілошенко, К.А. Абульханова - Славська, Г.Зіммель, І. Богардус, Г. Діарборн, Д. Ольшанський.

Цілі дослідження: 1) Теоретичне вивчення моди та гендеру, як психічних явищ.

2) Методичні можливості вивчення гендерних відмінностей в психології моди.

3) Практичне вивчення гендерних відмінностей в психології моди.

Завдання дослідження:

1) Дослідження психології моди в історичному аспекті різними авторами.

2) Дослідження гендерних особливостей та моди.

3) Методологічні основи вивчення гендерних відмінностей.

4) Виявити, чи є відмінності в гендерних особливостях в відношенні до моди.

5) Порівняти отримані результати з теоретичним припущенням.

Об'єкт дослідження є: мода як психологічний феномен.

Предмет дослідження: гендерні відмінності в відношенні до моди.

Гіпотеза: гендерні особливості, які проявляються в відношенні до моди не мають відмінностей в самоконструюючий стратегії особистості.

Незалежна перемінна: гендерні відмінності.

Залежна перемінна: самоконструююча стратегія особистості.

Теоретичне значення роботи. У зв’язку з тим, що проблема психології моди, на мою думку, недостатньо вивчена, та в літературі міститься недостатньо інформації ми вирішили присвятити дану роботу саме цій темі. А саме вивчення гендерних відмінностей в психології моди. Ця тема дуже цікава і хотілось би присвятити подальшу свою діяльність саме вирішенню цієї проблеми.

Практичне значення. Розробки цієї роботи можна використовувати в педагогічній, дизайнерській, психотерапевтичній, психологічній діяльностях. З метою ознайомитись з гендерними відмінностями в психології моди, навчитися відрізняти їх індивідуальні закономірності, для більшого розуміння психічного життя пов’язаного з модою, для більш професійної роботи с психічним здоров’ям особистості.

Структура роботи. Дипломна робота складається з наступних розділів: вступу, трьох частин: теоретична, практична та методологічна, висновку, перелік літератури, та додатка.

Перший розділ, який має теоретичну основу складається з двох підрозділів. В першому йде мова про психологію моди в історичному аспекті. В другому про гендерні особливості і моду. Описується різні погляди авторів на те, як за допомогою моди простежуються гендерні відмінності.

В другому розділі описуються методи та методика за допомогою яких можливо вивчати гендерні відмінності в психології моди. Він також складається з двох підрозділів.

Третій розділ – практичний, присвячений експериментальному дослідженню гендерних відмінностей в психології моди. Виявити чи існують гендерні відмінності, по відношенню до моди, у студентів другого, третього четвертого курсів.

Робота написана на 60 сторінках й включає в себе 2 таблиці, 1 графік, 2 діаграми.


РОЗДІЛ 1

МОДА ЯК ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ


1.1 Психологія моди в історичному аспекті


Психологія моди у своїх дослідженнях виходить із аналізу уявлень людей про те, що є мода. Звертання до історії костюма дозволяє простежити зміни в змісті цих уявлень. Про моду люди говорять майже сім століть. У кожен історичний період той або інший аспект моди - естетичний, моральний, економічний або соціальний - виступає на перший план [26,133].

У древніх цивілізаціях і державах раннього середньовіччя костюм був вираженням узагальненого соціального характеру, соціальних установок і стереотипів народів. Наприклад, у єгипетських костюмах Древнього царства (2780—2280 р. до н.е.) підкреслювалася полова ідентичність. Костюми Нового царства (950 р. до н.е.) відповідно до естетичних ідеалів часу надавали зовнішньому вигляду людини риси зніженості й добірності. Соціальна роль жінки відбита в костюмах народів Середньої Азії (III—I тис. до н.е.) і крито-микеньському костюмі (2600—1250 р. до н.е.). Героїзм як соціально-типова риса підкреслять у костюмі Древньої Греції (V в. до н.е.). Костюми Древнього Рима (V в. до н.е.—V в. н.е.) акцентують величчя в чоловічому костюмі, кокетство й красу — у жіночому. Емоційний характер народу читається в этруському костюмі (VII—III ст. до н.е.). Християнський світогляд знайшов відображення в зовнішньому вигляді людей Візантійської імперії (IV—XV ст.). У західноєвропейських костюмах раннього середньовіччя виражаються прагнення людей вийти за межі дійсності, мрія про благополучне й багате життя. В епоху пізнього середньовіччя костюм стає одним з важливих способів формування вигляду нової світської людини, і в цей же час «світськість» починають асоціювати з «модністю», а сам час із народженням «модної людини». По свідченнях істориків, явище, позначене сукупність із середини XIV сторіччя поняттям «мода», імовірніше правил носіння всього, виникло в західноєвропейських країнах спонтанно, з появою все більшої кількості нових одягів різної форми й різних назв. Із цього часу європейський костюм перестає бути сполученням строго певних одягів — шенс, бліо, бре або шеміз, котт, сюрко. Поява різноманітних одягів допомогла зложитися об'єднуючому поняттю «костюм». Правила ж сполучення різноманітних одягів в одному костюмі закріпилися за поняттям «мода» (від лат. тоdus — міра, образ, спосіб, правило, норма). Першими виконавцями цих правил стали представники вищого стану. Мода середньовіччя може розглядатися і як деякий спосіб досягнення встановлених часом ідеалів особистості. Так, феодал - лицар цього часу - повинен був бути гнучким, спритним і рухливим. Новий чоловічий костюм, частиною якого були, наприклад жакет або пурпуен прилягаючого силуету, обов'язково підкреслював фігуру, і його власник виглядав ідеально [33;25].

З бурхливим розвитком середньовічної культури центром суспільства стає жінка. Поступово складається культ Прекрасної Дами. Ослаблення впливу церковного навчання про гріховність плоті дозволяє жінці відчути свою силу, покладаючись на свою фізичну привабливість. Костюм вірно служив їй, підкреслюючи жіночу красу. Розвиток криючи протягом XIV століття сприяло створенню різноманітних форм жіночого одягу, що, у свою чергу, дозволяло домагатися все нових і нових художніх рішень костюма. Класичним прикладом одягу, створеної по новому принципі крию, вважається «королівське сюрко», по добірності плавних ліній не мало собі рівних у попередні епохи.

До XIV-XV століть ставляться й перші постанови про костюм, цехових об'єднань, своєрідні зводи правил носіння одягу представниками різних ремесел. Кожна країна закріплювала свої особливості в костюмах однієї й тієї ж професії, але скрізь існував звичай носити прив'язані до пояса знаряддя або знаки свого ремесла. Середньовічне подання про моду зв'язується з конкретними способами виготовлення різних видів одягу й правилами носіння костюма. У цьому змісті всіх людей пізнього середньовіччя можна було б називати модниками. Мода як спосіб створення нового костюма згодом не раз використалася модельєрами як джерело ідей для визначення модних напрямків (наприклад, носіння жакета на голому тілі або поверх іншого жакета) [37,123].

Інтенсифікація спілкування між королівськими будинками й дворянством Європи XV-XVI сторіч, їхнє суперництво в могутності й впливовості, тривалість перебування іноземців на землі тієї або іншої держави внаслідок тривалих війн - все це створювало передумови до появи інтернаціонального костюма й розвитку моди [5,12].

Епоха Відродження стала епохою створення особливого шару соціальної атмосфери суспільства, обумовленого віяннями моди. В Італії наслідування іспанцям доходить до простого копіювання. Образ італійця XV століття, яким захоплювалася і якому заздрила вся Європа, в XVI столітті став асоціюватися зі зрадництвом, підступництвом, продажністю й тонко схованим лиходійством. Іспанська мода підсилювала ці асоціації. Лише венеціанський костюм зберігає свої особливості з яскраво вираженою декоративністю й репрезентативністю. Венеціанський жіночий костюм вважається своєрідним гімном квітучої земній жіночій красі. В Англії захоплення іспанськими модами починається в 60-70-х роках і виражається в перебільшенні всіх форм і деталей устояного в першій половині XVI століття англійського класичного костюма. У результаті виникла пародія на іспанські зразки. Англійські городянки поступово починають наслідувати екстравагантний дворянський костюм, стягаючи фігуру твердим корсажем. І тільки почуття міри, втрачене в середовищі дворянства й великого купецтва, відрізняє їх. Костюми іноземців були не єдиним джерелом наслідувань або запозичень яких-небудь деталей. По переказі, королева Кастилії Хуана Португальська, що бажала сховати свою вагітність, перетворила жіночий костюм у твердий футляр. Цю подію відносять до 1468 року. У той час її винахід настільки відповідало духу часу, що швидко поширилося й у Кастилії, і в Арагоні й поклало основу європейському каркасному жіночому костюму, що проіснував у різних варіантах до початку XX століття. В Італії перше місце серед законодавиць моди займала аристократка Лукреція Борджиа. Її плаття з темними бантиками неправильної форми, що підкреслюють незвичайну лінію декольте й викликають не завжди навіть усвідомлене недвозначне занепокоєння, мало особливий успіх серед місцевої аристократії. Юні фаворити французького короля Генріха III (1575-1588) разом з ним винаходять усілякі костюми, що відрізняються вичурністю пропорцій, форм і силуету. Пальма першості, припускають історики, належала герцогові Сен-Мегрену д'Епернону, зоставшимся з доброю половиною чоловічого одягу. Так, на його струнких ногах залишилися тільки білі в’язані шовкові шоси. Його прикладу пішли багато хто. Майже два століття треба було для того, щоб мода зі способу дій людини із предметами одягу перетворилася в мету його соціальних дій, що дозволяють заявити про свої вимагання на певну соціальну роль [49;53].

Життя барокко(від італ.barocco через исп. від португ. baroco-вигадливий, дурний, неправильний, зіпсований.)сполучена із творчим підйомом, напругою емоцій й експресивністю, динамічністю форм, створила самі сприятливі умови для вироблення критеріїв модності й правил проходження цим критеріям.

У цей період закріплюється подання про моду як про деякий еталон, відповідно до якого людина може змінювати свій зовнішній вигляд, демонструвати або, навпаки, приховувати риси характеру, установлювати необхідну соціальну дистанцію. Модний еталон формувався під впливом эстетичного смаку «людини барокко» з його культом «имперсоналізма, багатства, розкоші, придворності й вибухонебезпечної радості життя»

Мода барокко найчастіше зв'язується із впливом королівських осіб Франції. Серед самих модних називають Генріха IV (1589—1610) і Людовика XIV(1643—1715). Затверджувана ними мода, випадково або навмисно, швидко поширювалася серед придворних, у державі й по всій Європі. Мода часто змінювалася. Наприклад, протягом XVII століття костюм знаті змінювався шість разів [9,76].

Проходження королівській моді в цей період, імовірно, визначалося прагненням представників вищих станів підкреслити свою повагу авторові нововведення й замилування його смаком, бажанням викликати розташування до себе, незважаючи при цьому на безглуздість деяких модних пропозицій. Один з яскравих прикладів тому - мода французького дворянства на чоловічий костюм, що створює напівдитячий вигляд у наслідування малолітньому королеві Людовику XIV. Костюм цього періоду складався із сорочки, багато декорованої мереживом, бантами, короткої куртки-вести з рукавами до ліктя й штанів-ренгравов, що доходять до колін[39,43].

Англійський філософ-мораліст кінця XVII - початку XVIII століття Антоні Ешлі Купер, лорд Шефтсбері (1671 - 1713) у своєму творі « Досвід про волю гострого розуму й незалежного настрою» відзначає, що «згодом люди стали вважати пристойним для себе переінакшувати свій зовнішній вигляд, а своє розумове додавання приводити до однаковості. Таким чином, влади зробилися кравцями, і їх, коли вони передавали свої повноваження новим кравцем, у свою чергу, наряджали так, як вони заслуговували в очах інших. Однак хоча при такому надзвичайному збігу обставин усі прийшли до угоди, що існує тільки один певний і щирий вид плаття, одна-єдина манера, до якої необхідним образом повинен пристосуватися весь народ, нещастя полягало в тім, що ні влади, ні костюмери не могли вирішити, яка ж з різноманітних мод була справді вірною... Людей з усіх боків статі переслідувати за їхній вид і характерні риси, вони повинні були пристосовувати свою міну до своїх сорочок відповідно до правильної моди, в обігу перебувала тисяча зразків і моделей одягу, і вони мінялися знову й знову, при кожному зручному випадку, відповідно до звичок і духом часу. Судіть самі, хіба людські обличчя могли не зробитися стиснуті і сковані, а природний вигляд людей - невпізнаваємий, безладний, перекручений судорогами!»

З одного боку, філософ звертає увагу на ту деспотичну владу, що «правильна мода» здобуває над людьми, спотворюючи часом щиру людську сутність, природний вигляд людей. Але з іншого боку, Шефтсбері визнавав і сприятливий вплив моди, називаючи модними панами тих, кому природний добрий геній або сила гарного виховання додали почуття того, що добірно й пристойно по самій своїй природі [48,23].

В XVIII столітті намітилася тенденція до абсолютизації ролі моди в житті суспільства. «Після нас хоч потоп!» — знаменита фраза фаворитки Людовика XV маркізи де Помпадур виражає відношення до миру всього французького першого стану, що перемістився для спілкування з палацових парадних інтер'єрів в аристократичні вітальні. В атмосфері французьких салонів формувалася нова культура XVIII століття зі своєю мовою — витонченим, галантними й іронічним, з певними правилами поведінки. Ідейною й емоційною основою стилю французького рококо(фр.rococo - причудливий) став гедонізм й індивідуалізм.

Уподібнена маскараду життя світських салонів Парижа ставилася в залежність від моди, що диктувалася фаворитками короля: маркізою де Помпадур, мадам Дюбаррі, Марією Лещінскою. Мода цього періоду асоціюється з якоюсь містерією духу й тіла, вираженої в костюмах, що підкреслюють лялькову граціозність, казкову умовність, фантастичні риси образа, далекого від реального земного життя. Декоративність костюма в стилі рококо порушувала природні пропорції людської фігури, підкреслювала контрастність її верхньої й нижньої частин, заперечувала практичність і зручність [17,34].

Сучасник століття німецький філософ Імануіл Кант (1724-1804) у своєму творі «Про смак, що відповідає моді» дає одне з перших визначень моди: «Закон цього наслідування (прагнення) здаватися не менш значним, чим інші, і саме в тім, причому не приймається в увагу яка-небудь користь, називається модою». Суперечливість моди філософ бачить у наслідуванні без користі. Моду, на думку Канта, можна віднести й до «рубрики марнославства», тому що в ній відсутня внутрішня мета, і до «рубрики дурості», «тому що при цьому є деякий примус - надходити в рабській залежності винятково від приклада, що дають нам у суспільстві багато хто». І робить висновок: «Усяка мода вже по своєму поняттю являє собою непостійний спосіб життя» [55,87].

Велика французька революція 1789 року спричинила зміну системи суспільних цінностей, твердження нового демократичного типу відносин, визначення нової ролі й нового положення жінки в буржуазному суспільстві. На авансцену історії була виведена жінка ексцентрична, жагуча, незалежна. Ці обставини, на думку істориків, визначили інтенсивний розвиток саме жіночої моди, у той час як форми чоловічого одягу усе більше стабілізуються. З 1805 по 1814-й мода мінялася щотижня.

Повернення до романтичного минулого не могло не позначитися на появі модних тенденцій в одязі, прийнятих всіма станами без винятку, — приклад тому «нагая мода» у стилі мадам Рекам’є, плаття періоду бидермайєр. «Романтизм... таємничий ґрунт душі й серця, звідки піднімаються всі невизначені устремління до кращого й піднесеному... Романтизм є не що інше, як внутрішній мир душі людини, таємне життя його серця... і тому майже кожна людина романтик...», — писав В. Бєлінський. Романтичні настрої, мрії, учинки як щось піднесене, шляхетне, безкорисливе й тому захоплене, відірване від реальності й спрямоване до якогось незбутнього ідеалу створили сприятливу основу для небувалого розквіту французької жіночої моди [29,15].

Жінка кінця століття, одягнене по останній моді, рівнялася з таємничим привабливим сфінксом, що чекає дозвільного подорожанина на перехресті його життєвого шляху. Доктор філософії Домінік Паку так формулює підсумок розвитку ідеалу краси й моди XIX століття: «У той час, коли Фрейд відкривав глибини психоаналізу, жінка інстинктивно передчувала, що відтепер основне значення будуть мати своєрідність її особистості й зовнішності, істинна природа, і що її краса буде тепер у набагато більшому ступені полягати в мистецтві просто жити, а не в мистецтві подобатися» [3,7].

XX століття — вік технічного й інформаційного прогресу, гуманізації всіх сфер громадського життя, століття промислового виробництва одягу — значно різко спрощує форми костюма. Але це спрощення торкає тільки зовнішніх характеристик. Інтереси модниць і модників століття зміщаються й концентруються на всі ускладнення внутрішньої, так названої духовного життя костюма, що асоціюється з емоційністю, моральністю, образною виразністю.

Костюм стає результатом спільної творчості модельєра й того, хто носить цей костюм. Одним з перших цю тенденцію помітив Поля Пуаре (1879-1944), патріарх, зробивши на початку століття сенсаційна заява: «Додержуватися моди - уже не модно,... добре одягненої може вважатися тільки та жінка, що винаходить щось своє й сміло цим користується. Тим же, хто звик покірно додержуватися моди, цього мистецтва не осягти ніколи».

У процес співтворчості модельєра й споживача активно втручається мода. При цьому оголюється суперечливість позиції споживача. З одного боку, він протистоїть моді, щоб зберегти свою індивідуальність, але, з іншого боку, покірно треба за нею. щоб не бути відірваним від свого соціального й культурного середовища. П. Пуаре вказує компромісний спосіб дозволу даного протиріччя: «Звичайно, зважати на вимоги моди все-таки доводиться, хоча б для того, щоб не здаватися білою вороною й зберегти гармонію з навколишнім світом. Але нехай це буде в межах здорового глузду» [19,61].

Інтенсивний розвиток на рубежі століть й у перші десятиліття XX століття Будинків моди Дусе, Пакена, Руффа, Ворта, Пату, Лелонга, Бальмена, Лафер’єр, Редфери, Ланвен, Шанель, Віонне й Ск’япареллі й поступове нарощування темпів промислового виробництва одягу істотно позначилося на модному поводженні людей. Їхня активність в освоєнні модного простору була настільки велика, що до середини століття придбала масовий характер. Американський соціальний психолог Іморі Богардус уже на початку 40-х зауважує: «Мода - унікальний процес, що поступово створює масове поводження» [11,34].

У масовому проходженні за модою знайшло відбиття світогляд індустріального суспільства, що одержало в останні десятиліття XX століття назва модернізму. Модерністський світогляд підтримувався декількома тісно взаємозалежними між собою міфами. Міф про прогрес — один з головних — виявився в динамізмі й мінливості моди. Віра в те, що нове завжди краще старого, породила зневажливе відношення до старомодних одягів і викликала прагнення до нових моделей. Епоха модерністського світогляду характеризується як епоха культурного розриву, навіть конфлікту між поколіннями. Кожне з них створювало свою субкультуру, що відкидала субкультуру іншого покоління. В 50—60-і роки в Радянському Союзі одяг людей 30—40-літнього віку різко відрізнялася від одягу молоді. Іншим міфом модернізму, що істотно вплинули на розвиток моди, був міф про однаковість миру. Звідси тенденція до уніфікації одягу на тлі витиснення або знищення національних костюмів. Для модерністського світогляду характерне розуміння моди як твердої норми, що не терпить відхилень, які однозначно читалися як ознаки несучасності.

Міф про пізнаванність миру абсолютизував роль науки в пізнанні всіх таємниць світобудови. Безумовний оптимізм став характерною рисою модерністської свідомості. Мода культивувала й підтримувала оптимістичний настрій у масах. Думка відомого французького кутюр’є Кристіана Лакруа підтверджує цю тенденцію: «Часто про високу моду помилково судять як про якесь втілення гордині. Просторікують, що її ціль - демонстрація високого соціального стану й багатства. Насправді ж мистецтво моди - це спроба прориву в таїнства світобудови».

Міф про керованість миру випливав з міфу про повну пізнаванність природи й суспільства. Пізнання відкривало шляхи, надавало право управляти відповідно до відкритих закономірностей. Визначення моди як специфічної й досить динамічної форми стандартизованого масового поводження, що виникає переважно стихійно, під впливом домінуючих у суспільстві настроїв і швидко, що змінюються смаків, захоплень, відкрило, насамперед для тоталітарних держав, шляхи керування даною формою масового поводження. Наприклад, радянська держава привласнювала собі право вирішувати, які фасони одягу відповідають духу часу й сприяють вихованню людей, а які відбивають буржуазні вдачі. Особисте споживання виступав як об'єкт державного регулювання в самих тонких своїх деталях. Наприклад, джинси, що ввійшли в моду по усім світі з початку 60-х років, у СРСР заборонялося робити аж до кінця 80-х, коли з'явилися перші фабрики, що випускали цю продукцію обмеженими партіями, заборонявся й оптовий ввіз цих товарів у країну. Відбиттям модерністського світогляду радянського зразка були спроби за допомогою школи, добровільних народних дружин, громадських організацій боротися з довгим волоссям, занадто вузькими або занадто широкими штанами. Епоха модерну — це епоха масового виробництва однотипних речей. Масове виробництво породжувало масове споживання відповідно до загальноприйнятих стандартів. У другій половині XX століття в західних країнах розвивається інтелектуальний плин, що одержав наприкінці 70-х років назва постмодернізму. На зміну безроздільному пануванню модерністської свідомості прийшла епоха його мирного співіснування з усе більше посилюючим постмодерністським світоглядом, що відбиває тенденцію до формування нового суспільства постмодерна.

Відмітною рисою постмодерністського світогляду є ослаблення місії держави в упорядкуванні вчинків людей і всього життя. Завдання задоволення насущних потреб покладає на ринок, що нічого так не боїться, як однаковості потреб і смаків. Тому замість нормативного регулювання поводження обивателя вживає його спокусливість; замість насадження ідеології використається реклама; замість легітимації влади - прес-центри й прес-бюро.

Інтерес до моди в епоху, що зароджується, постмодерна дуже точно охарактеризував Крістіан Діор. Він сказав: «Мода - поняття релігійне. У наше століття, що прагне розбовтати один за іншим всі свої секрети, що годується брехливими визнаннями й фальшивими одкровеннями, вона залишається самим втіленням таїнства, і кращий доказ її чудесної сили в тім, що ніколи ще про неї стільки не говорили» [42;56].

Цю епоху називають ще епохою полістилизма, тому що культура постмодерна дробиться на безліч стилів, кожний з яких має право на існування в якості модного. Можна носити різний одяг і бути модним. Аналітики затверджують, що тенденція прогресивного розвитку моди здається вже вичерпаної: стало важко створити щось нове, не повторюючись. Тому мода постмодерна пестрить цитатами зі стилів колишнього років, цитатами, які легко впізнаються. Зникає й віра в єдиний еталон споживчого поводження. Для різних груп споживачів — різні еталонні групи. Тому та сама річ майже завжди має шанс зустріти зовсім різну реакцію [45,79].

У процесі історичного розвитку костюма й моди під всезростаючим впливом людського фактора відбувається поступове уточнення феномена «мода»: «міра, правило, спосіб уживання» - «смак» - «наслідування» - «спосіб життя» - «засіб формування атракції» - «прагнення ініціативної особистості до відновлення» - «засіб збереження гармонії з миром» - «масове поводження» - «відношення» - «процес експериментальної перевірки границь дозволеного» [10,8].

Тому до пошуку відповіді на питання, що собою представляє феномен «мода», поступово залучається усе більше й більше фахівців з різних областей наукового знання. В історичному плані формування теорій моди відбувалося нерівномірно. Умовно можна було б виділити три основних періоди. Величезний сплеск інтересу вчених до проблем моди спостерігався наприкінці XIX - початку XX століття. Середина XX сторіччя відзначена декількома фундаментальними дослідженнями психології одягу й моди як соціально-психологічного феномена. В останні десятиліття XX століття увага вчених було зосереджено на різних аспектах моди: соціальному, економічному, эстетичному, психологічному й т.д. По змісту теорії моди можна підрозділити на кілька груп: автократичні, мотиваційні, подійні теорії, теорії наслідування й ідеологічної причинності, еволюційна й багатофакторна теорії [31,11].


1.2 Гендерні особливості і мода


Пошук психологічного змісту моди заснований здебільшого на аналізі розрізнених, несистематичних, стихійно виникаючих подань про моду, що формувалися в руслах спеціальних теорій, на фоні аналізу інших феноменів. Природно, що така ситуація не могла задовольнити тих, хто прагнув це явище пізнати до кінця.

Безсумнівно, першими теоретиками моди є історики костюма. Саме вони звернули увагу на неймовірну владу моди. Але їхніх можливостей виявилося недостатньо для того, щоб дати повна відповідь на питання: що собою представляє феномен «мода» [15,23]?

Доріс Ленглі Мур зробила у свій час із цього приводу песимістичне й у той же час досить прогностична заява: «Ще нікому не вдалося сформулювати такої теорії моди, у якій би автор, підкреслюючи першорядну важливість моди для своїх співгромадян, частково або повністю не заперечував би її існування в чужих цивілізаціях. Такий підхід приводить до висновків у такому ж ступені недостовірним, як і думки тих театральних критиків, які відмовляються бачити більш ніж один акт п'єси» [23,45].

Сучасна мода наголошує на створення одягу й взуття, комфортної для людини й для людського тіла. Відносини між тілом і модою в ході розвитку цивілізації складалася неоднозначно. Поступово з пасивного об'єкта, що розмальовували, захищали від спеки й холоду, тіло перетворилося в активне явище, здатне «говорити» про свої відчуття [36,78].

Гендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальним інститутами система цінностей, норм чоловічої та жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їх статі.

Більшість жінок створюють свій стиль на основі класичного одягу, що асоціюється в них і з діловим, і з ошатним одягом одночасно. Дана перевага вказує на одне з актуальних протиріч у сучасному класичному костюмі. З одного боку, жінка хоче подобатися, дивувати, зачаровувати, бути неповторної, але, з іншої, вона — рівноправний партнер у бізнесі, активний учасник соціокультурних і політичних перетворень у країні.

У діловому костюмі з вираженими естетичними характеристиками жінка оцінює себе позитивно; вона не прагне наставляти й повчати, а навпаки, орієнтована на одержання рад від інших людей; вона стає більш уважної в спілкуванні. Підкреслення еротичності в костюмі підсилює почуття незалежності, прагнення виділитися, бути на першому плані.

Недостатньо функціональний одяг стримує прояви дружелюбності, схильності до співробітництва, згоді або компромісу. Чим старше споживач, тим вище його вимоги до функціональності костюма. У зручному одязі, з високим ступенем комфортності, ділові жінки проявляють себе менш жорстко й агресивно, але при цьому знижуються їхня енергійність, завзятість і наполегливість.

Таким чином, виразність того або іншого критерію в костюмі може впливати на поводження ділової жінки й сприяти або, навпаки, перешкоджати досягненню бажаного результату.

Жінка в такому костюмі не тільки гарна, але ще й сексуально притягальна. Однак естетичність костюма різко знижує його функціональність. Навряд чи жінка зможе вільно пересуватися й тим більше працювати в плаття «від кутюр». Високо функціональний костюм, у свою чергу, позбавлений еротичних ознак. У цьому зв'язку пригадується «безстатева» спецодяг або жіночий брючний костюм, що точнісінько повторює чоловічий (по цвіті, силуету, фактурі й т.д.).

Якщо для жінці важливо подобатися, дивувати й зачаровувати, то для чоловіка, особливо зовнішній вигляд насамперед - камуфляж, набір «знакових» деталей, що вказують на соціальний стан, значимий соціальну нішу й можливі амбіції.

Чоловіча ділова мода багатогранна, але при цьому в ній виступають два основних напрямки: «консервативний стиль», що працює на створення образа надійного, солідного, заможного чоловіка - банкіра, політика, великого процвітаючого бізнесмена - і «енергійний стиль», підкреслюючий ініціативність, готовність до самих нетрадиційних рішень.

«Консервативний стиль» - серйозний, стабільний, заможний. До даного стилю в одязі пред'являються ряд загальних вимог й умовностей. Насамперед - відмова від «італійської» чоловічої моди.

Солідній людині не потрібно робити фурор своїм зовнішнім виглядом. Якісна розкіш - куди переважніше.

На іншому полюсі чоловічої ділової моди перебуває стиль енергійних, молодих бізнесменів - товариський, чарівний, відкритий. Головний акцент тут ставиться на створення іміджу «дружелюбної людини», з яким можна вступити в діалог, знайти компроміс, а може, навіть ризикнути. Чоловік, що вибрав подібний образ, може сміло експериментувати зі своїм гардеробом, головне при цьому - не втратити почуття смаку й міри.

«Енергійний стиль» - це насамперед гра фарб і настроїв. Чорно-біла клітина, «гленчик», «куряча лапка», насичені тони. Обережний обіг з білим цвітом. Білий піджак або костюм може додати вигляду нарочито театральний вид, хоча у франтівстві даному типу чоловіків не відмовити [50;34].

«Тіло - це життя душі. Душа є сприймане життя тіла», - помітив Карл Густав Юнг. Тіло як би шукає найбільш оптимальну форму вираження душі, відкидаючи те, що викликає фізичний дискомфорт, руйнує біоенергетичний потенціал людини.

Постійні підказки душі тілу й навпаки є не що інше, як один з адекватних способів пристосування до постійно, що змінюються умовам, зовнішнього середовища. Іноді тіло протестує, іноді підкоряється, іноді погодиться із щиросердечними переживаннями.

Знання про відносини людського тіла з одягом можуть бути почерпнуті з філософії й семіотики. Так, ще Гегель указував на знаковість відносини тіла з одягом. Він писав: «...одяг лише підкреслює по-справжньому позу. На неї варто дивитися навіть як на перевагу, оскільки вона приховує від нашого безпосереднього погляду те, що в якості чисто почуттєвого позбавлено значення...» [40,29].

«Але яке ж тіло повинне позначатися модним одягом?» - питання, сформульований Роланом Бартом, змушує задуматися про способи переходу від абстрактного тіла до реального тіла модниць. Сам Барт описує три способи. Перший полягає в тому, щоб пропонувати ідеальне тіло - тіло манекенниці, фотомоделі. Другий складається у виданні щорічних сезонних декретів, які тіла є модними, а які немає. Третє рішення, на думку дослідника, складається в такому пристрої одягу, щоб вона трансформувала реальне тіло, надаючи йому значення ідеального тіла моди. Барт указує, що «у всіх трьох випадках має місце структурне обмеження тіла, розчинення почуттєвого в значимому» [6,70].

«...У Моді жінка демонструється немов у сценічному поданні, так що звичайна особистісна властивість, будучи висловленою у формі прикметника, насправді містить у собі всю суть особистості...», — підкреслює Ролан Барт. Головна перевага такої психологічної дискретності складається, на думку вченого, у тім, що «вона уможливлює дійсну комбінаторику характерологічних одиниць й, по суті, є технічною основою для ілюзії майже нескінченного особистісного багатства, що у Моді й називають особистістю; справді, модна особистість — це кількісне поняття; на противагу іншим сферам, вона тут визначається не обсесивною силою якої-небудь риси — це насамперед оригінальна комбінація розхожих елементів, перелік яких завжди заданий заздалегідь; особистість тут не складна, а складова; у Моді індивідуалізація особистості залежить від числа використовуваних елементів, а особливо від їх як можна більшої суперечливості (м'які й горді, строгі й ніжні, суворі й невимушені): такі психологічні парадокси мають ностальгічний сенс, у них позначається мрія про тотальності, де людина могла б бути всім відразу й не повинен був би вибирати — а виходить, і відкидати — яку-небудь окрему чортові (як відомо, Мода не любить вибирати й тим самим кого-небудь засмучувати); при цьому парадоксальним є збереження узагальнених характерів (які єдино й сумісні з Модою як інституцією) у строго аналітичному стані - як узагальненість нагромадження, а не синтезу; тим самим модна особистість одночасно й неможлива, і всім знайома».

Психологічні ідеї Барта безсумнівно заслуговують на увагу й подальшу розробку. Насамперед, науковий інтерес представляє аналіз особистісних передумов проходження моді, актуальних за всіх часів, які створюють основу для «щеплення» домінант, законодавчо встановлюваних модою [52,47].

Кожна людина зацікавлена в тому, щоб викликати враження на оточуючих. При цьому, стратегія самопрезентування може бути, як єдиною, так і інакшою для різних ситуацій спілкування.

Самопрезентування - це те, як людина подає свою особистість іншим. Іншими словами - це “ демонструєме Я“. В роботі вітчизняного психолога І. С. Д’яченко показані такі способи, як:

1) демонстрація заперечування (“Я не жорстокий!“)

2) демонстрація протилежної якості (“Я добрий!”)

“Демонструєме Я“ – це спроба приблизити “дзеркальне Я” до “ідеального Я“ [27,72].

Самопрезентація виділяє дві стратегії самопрезентації: “ублажняюча” та “самоконструююча”. Перша стратегія характерізує манеру одягатися згідно нормам того суспільства, де треба буде спілкуватися. Людина з такою стратегією якби пристосовується під аудиторію, тим самим показує соціальну лояльність. Для іншої ситуації та компанії одяг змінюється. Інформація про те як прийнято вдягатися, збирається заздалегідь, що дає можливість чітко вписатися в суспільство і випробувати радість від почуття спільності, прийняття другими в свій клан. “Демонструєме Я” максимально приближене до соціально бажаного ”дзеркального Я”. Друга стратегія характеризує, тобто, підтримує “ідеальне Я”, демонструє другим те, що вважає кращим та вірним за критерієм самої особистості. При такій стратегії манера одягатися не змінюється від аудиторії до аудиторії. Людина в першу чергу орієнтована на свої особистісні погляди і уявлення про те, як треба вдягатися хоча певний облік ситуації, відбувається [27,84].

Прискорений характер руху моди, на думку Ю. М. Лотмана, пов'язаний з посиленням ролі ініціативної особистості в процесі цього руху. «У культурному просторі одягу, - зауважує дослідник, - відбувається постійна боротьба між прагненням до стабільності, нерухомості (це прагнення психологічно переживається як виправдане традицією, звичкою, моральністю, історичними й релігійними міркуваннями) і протилежної їм орієнтацією на новизну, екстравагантність - все те, що входить у подання про моду. Таким чином, мода робиться як би зримим втіленням невмотивованої новизни. Це дозволяє неї інтерпретувати і як область виродливого капризу, і як сферу новаторської творчості» [1,34].

Ініціативність - це здатність спонтанно й винахідливо генерувати нові ідеї, мети діяльності, можливість створювати залежно від ситуації, динаміки середовища й власних потреб нові подання (свідомі образи, «внутрішні моделі») майбутніх результатів своїх дій. Здатність свідомо «трансформувати» і переводити свої спонукання в систему цілей: близьких і перспективних, головних і другорядних, загальних і конкретних (проміжних).

Ініціативність «піонерів» моди саме й проявляється в прекрасної інформованості про новини у світі моди, швидкому виявленні й придбанні нових речей, створенні про їх певної думки, що згодом виявиться думкою мас.

Психологічна сутність ініціативності кожного індивіда визначається, рівнем самоповаги й упевненості особистості в собі. М. Діарборн вважає «Якщо людина не впевнена в собі, він не буде ініціативним. Він не буде давати «старт» модному одягу або мати її». На думку дослідника, упевненість у собі для більшості чоловіків і жінок до деякої міри залежить від того, наскільки добре вони одягнені.

Таким чином, проходження моді вплітається в канву життєвого функціонування особистості. У діючому плані життя мода здобуває форму самореалізації, у тимчасовому плані - форму самовираження як прояву свого «Я» у житті.

Екстравагантність поряд з ініціативністю є обов'язковим елементом моди. Причому екстравагантність не спростовується періодично виникаючою модою на традиційність, тому що традиційність сама по собі є в цьому випадку екстравагантною формою заперечення екстравагантності [51;28].

«Включити певні елементи в простір моди означає зробити його помітним, наділити значимістю... Включення в моду - безперервний процес перетворення незначущого в значиме», - відзначав Ю.М. Лотман [12,32].

Мода «завжди має на увазі спостерігача... Мовець мовою моди - творець нової інформації, несподіваної для аудиторії й незрозумілої їй. Аудиторія повинна не розуміти моду й обурюватися нею. У цьому - тріумф моди. Інша форма тріумфу - нерозуміння, з'єднане зі збурюванням. У цьому змісті мода одночасно елітарна й масова. Елітарність її полягає в тому, що її не розуміють, але тріумф моди - у її протистоянні юрбі. Поза шокованою публікою мода губить свій зміст. Тому психологічний аспект моди зв'язаний зі страхом бути непомітним й, отже, харчується не самовпевненістю, а сумнівом у своїй власній цінності» [54,67].

Ю. М. Лотман як докази приводить ряд прикладів відносини до моди відомих персон: «За модним новаторством Байрона ховається непевність у собі. Протилежна тенденція - модна відмова від моди, реалізована Чаадаєвим, «холод гордості спокійної», по вираженню Пушкіна. П. Я. Чаадаєв може бути прикладом витонченої моди. Його дендизм полягав не в прагненні гнатися за модою, а у твердій упевненості, що йому належить її встановлення. Область же екстравагантності його одягу полягала в зухвалій відсутності екстравагантності. Так, якщо Денис Давидов, пристосовуючи одяг до вимог «народностей» 1812 року, «надяг чоловічий каптан..., став відпускати бороду собі, замість ордена Св. Ганни повісив образ Святого Миколи й заговорив з ними мовою народним», те Чаадаєв підкреслював екстраординарність ситуації повною відмовою від якої-небудь екстраординарності в одязі. Це - невизнання того, що польові умови й тяготи похідного життя як би дозволяють деяку волю в одязі, що вимоги до білосніжної чистоти комірця на нулі бою не настільки строгі, як у бальної залі, що особа, жест і хода під вогнем картечі мають право чимсь відрізнятися від невимушених рухів у світському суспільстві [14,29].

Екстравагантність живиться темпом й умовами модної гонки. Багато речей купуються людиною не тому, що вони необхідні або прекрасні, а тому що його друзі вже зробили ці покупки, тому що в підсвідомості зафіксована потреба не відстати від своїх сусідів, а може бути, навіть і перегнати їх. Фактор соціального статусу й престижу змушує не думати про економічні можливості. Але якщо людина в чому-небудь обганяє своїх друзів або сусідів, те варто очікувати, що вони, у свою чергу, обженуть його в чомусь іншому. Люди включені в нескінченне змагання, що прямо приводить до екстравагантності.

Екстравагантні «витівки» у моді сполучені з нестандартними перетвореннями в розумах, настроях і діях людей. Не випадково серед тих, хто активно слідує моді, чимало творчих натур, а точніше, креативних. У психології поняттям «креативність» позначається здатність особистості до конструктивного, нестандартного мислення й поводження, а також усвідомленню й розвитку свого досвіду. Причому креативність не зводиться тільки лише до детермінантів творчої діяльності, а розглядається в широкому соціальному контексті [59,30].

Як правило, творчо реалізуючий себе людина суцільно й поруч натрапляє на неприйняття, нерозуміння й навіть осуд. Його рятує стійкість власних подань про свій спосіб дії й життя, про свою індивідуальність. Аналогії виявляються й у моді. Для творчих людей модні напрямки - не образи для наслідування, але джерело натхнення, основа для вироблення власної манери одягатися. Найчастіше їхня особлива манера одягатися створює передумови для виникнення нової моди. Імовірно, тому «піонерами» моди вважаються представники творчих професій: актори, художники, письменники, телерепортери й журналісти. Властива ним креативність забезпечує нестандартний підхід до використання, здавалося б, стандартних модних речей [35,21].

У чому полягає нестандартність підходу? Насамперед, у швидкості реагування на зміни в моді, умінні гнучко перетворювати модні ідеї відповідно до актуальних потреб. Оригінальність мислення й багату уяву дозволяють креативним натурам за допомогою одягу створювати неповторні індивідуальні образи. У модному одязі цих людей, як правило, виявляє себе гармонічне сполучення почуття гумору й прихильності високим естетичним цінностям [19,36].

Мода акцентує увагу на самовираженні й самолюбстві як проявах індивідуальності. Питання про самовираження особистості за допомогою моди завжди актуальний, тому що є принциповим не тільки для з'ясування способів прояву свого «Я» (що характеризує всі віки), але й розкриває одне з важливих умов адекватного й гармонічного розвитку особистості.

Адекватне самовираження в моді ґрунтується на правильній самооцінці, постійній потребі в самопізнанні. «Відсутність самопізнання, самооцінки приводить до того, що людина підкоряється влади своїх перших поривів, неперевірених думок або, навпроти, фіксованих (раз і назавжди) установок, не вміє диференціювати себе від інших, не знає своєї слабості, достоїнства й т.д. ». Саме таких людей мода робить своїми жертвами в першу чергу.

Чим нижче самооцінка особистості, тим більше значимим для нього виявляється момент зовнішньої виразності (привабливості). Носіння модного одягу для таких людей перетворюється в повсякденну демонстрацію мод. Відрепетирувані, у найкращому разі перед дзеркалом, рухи й пози, манірність, нарочитість руйнують природні моделі поводження. Створювана в такий спосіб привабливість у дійсності виявляється не більш ніж чудністю [57,8].

Приваблива зовнішність далеко не завжди здатна заслонити інші людські якості. Привабливість насамперед впливає на перше враження. Але перші враження важливі й здобувають все більше значення в міру того, як суспільство стає більше рухливим й урбанізованим й як людські контакти стають усе більше квапливими й ефемерними.

Деяким молодим жінкам не вдається мати привабливу зовнішність, незважаючи на наявні для цього задатки. Іноді вони настільки поглинені інтелектуальними заняттями, що вважають себе вище так званих жіночих фривільність. Але звичайно саме цей тип жінок відчуває гостру потребу в тім, щоб зробити враження на суспільство. «Подумайте, наскільки привабливіша вона була б, якби сполучала свій ясний розум із прекрасним оформленням зовнішності», - викликує із цього приводу Г. Мортон. Багато жінок з вищого суспільства або області мистецтва відзначають, що їхній шарм і прекрасна зовнішність зовсім прямо пропорційні їхнім інтелектуальним здатностям. Секрет шарму жінки, так само як і чоловіка, - у наявності відповідного рівня інтелекту [40,41].

Гармонічне співвідношення обраної соціальної ролі (статусу) своєї внутрішньої позиції, своєму «Я», стає джерелом активності особистості й визначає її відношення до модного одягу. Принциповим для такої соціально-психологічної гармонії є співвіднесення людиною своїх можливостей, цілей, завдань із характером життя, з даним життєвим етапом (його специфікою, нетиповістю для життя в цілому). Ділова людина, що є шанувальником авангардного напрямку в моді, навряд чи буде почувати себе комфортно в такому одязі на своєму робочому місці. А чи замислювався хто-небудь про те, що переживає жінка за сорок, що ризикнула надягти дуже коротку модну спідницю. Проходження моді є одним зі способів, яким людина реалізує себе як особистість (самовиражається) у діяльності, спілкуванні, рішенні життєвих завдань. Труднощі самовираження починаються з таких простих явищ, як сором'язливість, незручність у спілкуванні або, навпроти, навмисна брутальність, що є лише зовнішньою формою, що прикриває непевність.

Однак сама більша складність полягає в тім, щоб одержати схвальний відгук навколишніх й, звичайно ж, позитивно оцінити себе. Одержуючи підтвердження адекватності свого способу самовираження через моду, людина стає більше впевненим у собі [48,91].

Прояв свого «Я», адекватне або неадекватне самовираження супроводжуються особливим почуттям самолюбства. На думку К. А. Абульхановой-Славської, «воно є таким же своєрідним «камертоном» свого внутрішнього «Я» у плані відповідності (або невідповідності) зовнішньому миру, як совість є «камертоном» і регулятором відповідності (або невідповідності) учинків людини його переконанням, цінностям, цілям і т.д. » [39,27].

Той або інший тип самолюбства виражає не тільки спосіб активізації особистості, але і її життєву позицію, її програму, ідеал. Формули, що виражають самолюбну позицію, найчастіше такі: «Я покаджу себе», «Я доведу, на що здатна», «Хочу бути цікавим». Той, хто хоче «себе показати» або щось комусь «довести», початково орієнтований на порівняння з іншими, на успіх. Можна легко догадатися, що саме ці особи становлять більшість шанувальників моди.

«Самолюбство виступає як деяке інтегральне особистісне утворення, що одночасно виражає рушійну силу «Я», його активну сторону, але не замкнуту «у собі» й «для себе», як затверджується в ідеалістичних теоріях особистості, а як спосіб співвідношення особистості із соціальним миром, іншими людьми»'.

Саме розвинене самолюбство дозволяє уникнути неадекватності в процесі проходження моді, знайти індивідуальну особу, домогтися за допомогою модного одягу не тільки зовні» привабливості, але й привести її у відповідність із внутрішнім миром (запитами, орієнтаціями, цінностями) [47,28].

Своєчасність - одне з найважливіших якостей особистості як суб'єкта життя, усвідомлене або пережита підстава регуляції часу життя. Мода - це та сфера життя, що насичене подіями, протиріччями. Мода соціально перспективна й характеризується високими темпами розвитку. Випливаючи за модою, особистість одержує можливість інтенсивно взаємодіяти із середовищем, здобуває високий ритм життя. Проходження моді частково дозволяє вирішити саме глобальне протиріччя, що визначає специфіку життєвого руху, - між твердою об'єктивною детермінованістю особистого життя й одночасно можливостями маневрувати в часі.

У моді об'єктивується здатність особистості збільшити час життя, помножити соціальний час на часовий потенціал свого розвитку. Не випадкове проходження молодіжній моді «продовжує» відчуття молодості, а ретро-мода повертає до втрачених цінностей [44,38].

Функціонування моди неможливо представити без певного значеннєвого зв'язку між минулим, сьогоденням і майбутнім. Роль особистості, що беруть участь у цьому процесі, полягає в утриманні цієї лінії. Це необхідно для оцінки новизни модного одягу, здійснення прогнозу тривалості модного циклу.

Проблеми психології моди тісно зв'язані й із проблемою тимчасової перспективи особистості. Актуальність вивчення даного зв'язку визначається самою специфікою моди, її орієнтацією на перспективне, більше того, прогресивний розвиток. Природно, виникає питання про особистісні детермінанти такого розвитку. Розрізняють психологічну, особистісну й життєву перспективи як три різних явища. Але кожна з них специфічним образом проявляється в поводженні суб'єкта моди [38,19].

Кожна людина у своєму житті поставлена перед трьома неминучими проблемами: 1) професійної; 2) проблемою співробітництва й дружби й 3) проблемою любові й шлюбу. «Саме відповідаючи на ці три проблеми, кожна людина неминуче проявляє своє глибинне відчуття життя», підкреслює Адлер [7,29].

Психологічна перспектива - це здатність людини свідомо подумки передбачати майбутнє, прогнозувати його, представляти себе в майбутньому. Ця здатність, за даними досліджень Абульхановой-Славської, залежить від типів особистості; поки можна лише теоретично припустити, що в одного подання про майбутню моду пов'язані з бажанням підвищити свій професійний або соціальний статус, в інших - із задоволенням особистісних домагань, у третіх - з особистісною спрямованістю й потребами.

Особистісна перспектива - це не тільки здатність людини передбачати майбутнє, але й готовність до нього в сьогоденні, установка на майбутнє (готовність до труднощів у майбутньому, до невизначеності й т.д.). Така перспектива може бути як у фанатів моди, так й в осіб, що відкидають її або настроєних стосовно неї консервативно. Особистісна перспектива - це властивість особистості, показник її зрілості, потенціалу її розвитку, що сформувала здатності до організації часу.

Життєва перспектива не завжди відкривається тому, хто має психологічну перспективу, тобто здатний передбачати майбутнє, і навіть не тому, хто має особистісну перспективу, особистісними можливостями, потенціалом, зрілістю. Життєва перспектива включає сукупність обставин й умов життя, які за інших рівних умов створюють особистості можливість для оптимального життєвого просування. Можна припустити, що щире призначення моди відкривається лише тому, хто зайняв певну життєву позицію, виробив систему оптимального відношення до моди [20;58].

Постановка питання про вплив стилю життя особистості на прийняття моди є нетиповою для досліджень у даній області. У науковому й суспільному середовищі затвердилися подання, засновані на аналізі зворотної залежності: мода розглядається як фактор оптимізації способу життя або формування стилю життя. Інакше кажучи, дослідники підкреслюють роль моди в стимуляції соціальної активності особистості. Але по суті, мова йде не про стимуляцію, а про симуляцію соціальної активності за допомогою практикуємого способу використання соціально значимих ресурсів (утворення, соціальних зв'язків, вільного часу й ін.). Такий підхід не може задовольняти, тому що нівелює роль особистості у визначенні свого життєвого шляху [46,37].

Захопленість соціологічними визначеннями способу життя й стилю життя довгий час залишала в тіні ідеї, які можуть послужити прекрасним поясненням психології поводження суб'єктів моди. У роботах австрійського психотерапевта Альфреда Адлера (1870-1937), творця власної психоаналітичному системи - індивідуальної психології, - виявляється цілим ряд таких ідей [10,38].

Адлер визначає стиль життя як «значення, що людина надає миру й самому собі, його мети, спрямованість його устремлінь і ті підходи, які він використає мри рішенні життєвих проблем». Інакше кажучи, стиль життя - від прийнята людиною концепція життя й прийнятий їм паттерн поводження. Для стилю життя характерно раннє формування (до п'ятирічного віку) і відносна стійкість внаслідок його відтворення в різних ситуаціях.

Автором концепції не виключається й помилковість життєвого стилю, що виникає під впливом певних переживань, обраних як основу для майбутнього життя. «Навіть якщо значення, що ми надаємо життя, є глибоко помилковим, навіть якщо наш підхід до проблем і завдань постійно викликає на нас нещастя й страждання, ми ніколи легко не відмовляємося від нього» [52,127].

Престиж всюдисущий у тому розумінні, що зливається практично з будь-якими нормами й цінностями споживчого поводження, служить засобом їхньої реалізації. Щоб, наприклад, краса або користь реально функціонували як цінність, щоб люди дійсно керувалися ними у своєму поводженні, необхідно, щоб їх поважали, тобто наділяли престижем. Як окремий фактор споживання поряд з іншими престиж існує тільки в ситуації споживчого вибору в самому широкому змісті. Мова йде про вибір троякого роду: 1) між об'єктами споживання; 2) між споживанням і не споживанням речі, наприклад, при невисокому ступені насущності відповідної потреби; 3) нарешті, між соціальними групами й індивідами, з якими особистість може співвідносити своє поводження реально або у своїй свідомості. Відповідно в ситуаціях відсутності подібного вибору престиж як окремий елемент споживання відсутній [31,106].

Аналізуючи моду як показник соціального стану й престижу, 3. Єлькіна підкреслює, що мода завжди сполучена з оцінкою й може бути всюди, де є принаймні три компоненти: суб'єкт оцінки, що бідує в зміцненні, створенні або зміні свого соціального стану; об'єкт оцінки, оцінена як соціально значимий об'єкт; можливість прилучення суб'єкта оцінки до об'єкта оцінки, тобто доступність споживання предмета культури. Предмет культури - фізичні властивості об'єкта, включені у функціонування моди. Відсутність одного з названих елементів веде до того, що мода в суспільстві (групі) не функціонує [54,68].

У світлі цих положень затверджувати про вплив на стиль життя яких-небудь факторів, особливо таких, як мінлива й короткочасна мода, більш ніж проблематично. Швидше за все, людина приймає моду для того, щоб компенсувати суперечливе співвідношення двох сил - прагнення до переваги й соціального інтересу. Адлер називає їх як рушійні сили розвитку особистості. У процесі проходження моді ці сили приймають форму мотивів поводження індивідів [52,129].

Люди часто прибігають до моди як засобу рішення своїх життєвих проблем. Зробити враження на коханого, продемонструвати свою солідність перед діловими партнерами, затвердитися в колі нових друзів - цілі, стрімке досягнення яких можливо завдяки володінню модними речами. При цьому та сама річ може використатися для різних цілей, як, втім, та сама ціль може бути реалізована за допомогою різних модних об'єктів. Все залежить від вибору людини, продиктованого його індивідуальним стилем життя [12,187].

«Любий вільний вибір - починаючи від вибору одягу й кінчаючи вибором самого життєвого сценарію, - жадає від людини наявності якихось граничних крапок відліку, які дозволяли б йому робити цей вибір. У виборі одягу - це критерії смаку. У виборі життєвого сценарію - мабуть, критерії змісту. Але, що важливо, і в тім, і в іншому випадках це, - зауважує А. М. Лобок, - підкреслено суб'єктивні ціннісні критерії, вироблювані людиною глибоко індивідуально - у діалозі з миром навколишньої його культури».

Вибір — це, як правило, не одномоментний акт, а розгорнутий у часі процес, що має складну психологічну структуру. Найпоширеніший підхід, що описує процес вибору, розроблений у руслі теорії ухвалення рішення й розглядається як один з елементів або ланок ухвалення рішення. Д. А. Леонт’єв розглядає «вибір як складно організовану діяльність, що має свою мотивацію й операціональну структуру, що володіє внутрішньою динамікою, чутливістю до особливостей об'єкта й регульовану з боку суб'єкта».

Вибір модного одягу припускає особисту зацікавленість людини й висвічує активність, самостійність і суб'єктивність «Я». На вибір людини впливають зовнішні (тиск середовища) і внутрішні (суб'єктивні переживання) фактори. «Побут як неофіційна область життєдіяльності людини в найменшому ступені піддається безпосередньому й цілеспрямованому регулюванню. Побут - це область, де індивіди хочуть і змушені самі нести тягар вибору того, що і як їм робити, який одяг їм носити. Жіночі та чоловічі розходження в потребах надзвичайно великі: те, що для одного - потреба, для іншого - надмірність або примха, а третьому взагалі невідомо, що це таке».

Якщо ситуація вибору одягу для людини особистісне значима, то вона може викликати в ньому стан тривоги. Причому суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна ступені значимості причини переживань [43,95].

Мода, являє собою особливу соціальну цінність. Об'єктивно існуюче прагнення «бути модним» або бажання «не відстати від моди» можуть виявитися достатньою підставою й виправданням вибору. Таким чином, цінності залучаються для виправдання вибору моди, але й сама мода може виступати як особлива цінність, що регулює процес вибору.

Вибираючи для себе той або інший тип одягу і її покрій, індивід, що відносить себе до певної соціальної групи, використає їх як соціальні символи, які виконують функції регуляції відносин між людьми. «Суть цієї регуляції полягає у використанні символічних засобів з метою ідентифікації зі своєю групою й установленні «соціальних дистанцій» спілкування між групами, що займають різні позиції в соціальній ієрархії. Як знаки соціального стану в моді функціонують різні об'єкти й процеси культури. Однак пальма першості тут належить одягу. Для цього є вагомі підстави: одяг, на відміну від інших предметів і форм культури, універсальна у використанні, як символ легкого огляду, легко варіюється, дозволяє виражати тонкі розходження в положенні людей, доступна масам «імітаторів моди», не жадає від тих, хто неї споживає, високих особистих якостей» [15,34].

Високий соціальний стан еліти робить її значною мірою невразливої стосовно санкцій моди й позбавляє еліту деяких стимулів до активної участі в моді, наявних у середніх колів. «Принц Уельський може дозволити собі надягти солом'яний капелюх замість фетрової, котру звичайно носить англієць у літню пору, він може повстати проти жорстко накрохмаленої сорочки у вечірньому одягу або з'явитися на офіційному прийомі в одязі для відпочинку, - пише Э. Херлок. - Все це він може зробити, не ризикуючи викликати у свою адресу невтішні відкликання. Але нехай тільки Містер Ніхто спробує зробити те ж саме, як він відразу перетвориться в мішень для глузувань усього оточення. Кожний буде до нього ставитися з жалем, але ніхто не піде його прикладу» [49,83].

При виборі модного одягу індивіди часто керуються таким фактором, як престиж. Престиж - (фр. рrestige - чарівність, зачарування, від лат. - рraestigium - ілюзія, обман почуттів), співвідносна оцінка модних об'єктів, поділювана членами даного суспільства або групи на підставі певної системи цінностей. Носієм престижу в остаточному підсумку виступає особистість. Основою визнання привабливості або значимості якості об'єкта є реальний внесок на доказ тієї або іншої суспільної потреби, але в суспільній думці оцінка цього внеску опосередковується соціально-психологічними факторами й може піддаватися перекручуванням [21,32].

М. Тард пояснював рух моди як результат наслідування носію престижу. Подальші дослідження показали, що людина дійсно схильна ідентифікувати себе із власником престижу, і це змушує його запозичити смаки й думки носіїв престижу, породжує погоню за символами престижу, «престижне споживання». Причому, на думку представників неофрейдизма, чим гостріше в індивіда внутрішнє занепокоєння й тривога із приводу відносини до нього навколишніх, тим більше в ньому підсвідомої непевності у власній цінності й безпеці, тим сильніше, як контрбаланс, прояв прагнення до престижу. Але, оскільки інші - це «дзеркало», що визначає людське «Я», престиж забезпечує самоствердження особистості - повага до себе, гарантоване повагою інших людей. Такий висновок робить Дж. Мід, основоположник концепції символічного интеракционізма [41,98].

Мода завжди сполучена з оцінкою й виражається в певнім поводженні суб'єкта оцінки, часто не усвідомлюваному, коли відбувається прилучення до об'єкта оцінки, для створення або закріплення власного престижу. Особистий і соціальний престиж - це різновид «співвідносної оцінки». Соціальні оцінки впливають на самоповагу особистості, її вибір. Але оцінювати кого-небудь або що-небудь можна, лише порівнюючи з ким-небудь або із чим-небудь, тому порівняння служать одним з важливих засобів оцінювання для індивідів, соціальних груп і суспільств. Формування особистості відбувається в процесі постійного порівняння себе з навколишніми.

Порівняння служить одним із засобів, що виявляють рівність або нерівність соціальних умов життя людей. Причому порівняння це самими учасниками соціальних процесів аж ніяк не обов'язково здійснюється довільно й цілеспрямовано. Воно впливає на сприйняття й оцінку споживаних благ і тим самим на престиж самого їхнього споживача.

Усе, що наділяється престижем у споживанні, у цілому можна розділити на те, як, що й ким споживається. Між всіма цими сторонами існує безсумнівний взаємозв'язок. Так, з одного боку, певні норми й цінності споживання, споживані речі служать знаками престижу їхнього власника, тобто порівняльної оцінки й поваги з боку оточення (зовнішнього престижу) і самооцінки й самоповаги (внутрішнього престижу). З іншого боку, престиж самого власника впливає на оцінку того, що і як він споживає. Тісний зв'язок між тим, що людина споживає, і тим, що віна собою представляє, дала підставу американському психологові У. Джемсу включити майно людини в його «емпіричне Я» [60,162].

Психологічною основою індивідуального вибору модних об'єктів є процес прийняття й освоєння моди як цінності. Інтерналізація цінностей - складний процес, окремі етапи якого можуть бути реалізовані в такий спосіб:

1) інформація (про існування цінності й умови її реалізації);

2)трансформація («переклад» інформації на власну, індивідуальну мову);

3)активна діяльність (пізнана цінність приймається або відкидається);

4)інклюзія (ініціювання, включення в особисто визнану систему цінностей);

5) динамізм — зміни особистості, що випливають із прийняття або заперечення цінності.

Може виявитися, що деякі з етапів пропущені. У такому випадку процес буває неповним, що, як правило, приводить до механічного прийняття чужих зразків і стереотипів поводження. Тоді наступає зворотна інтерналізація - заміна цінностей предметами потреб, деградація цінностей до чисто зовнішнього імпульсу до дії.

Орієнтація на певні цінності може виникнути лише як результат їхнього попереднього визнання, позитивної оцінки (раціональної або емоційної). У випадку прийняття моди подібне відбувається досить часто. По Б. Додонову, необхідно, щоб суб'єкт «запланував» певну цінність у своїй свідомості, щоб направив свою діяльність на оволодіння нею. Цінності дають особливий імпульс для пізнавальних, емоційних і вольових процесів, що грають важливу роль в «програмі життєвої діяльності людини» й «програмі потреб» [32,47].

Прийняття й освоєння моди як цінності об'єктивується в споживчому поводженні, націленому на задоволення різноманітних потреб за допомогою пропонованих на ринку новинок. У дослідженнях поширення інновацій процес прийняття індивідом новинки умовно прийнято ділити на п'ять стадій:

1.На стадії оцінки індивід піддається впливу новинки, але ще позбавлений досить повної інформації про неї.

2. На стадії інтересу він включається в пошук інформації про новинку.

3. На стадії оцінки індивід у своїй свідомості як би примірить новинку до сьогоденням і майбутнім ситуаціям й ухвалює рішення щодо того, щоб випробувати неї.

4. На стадії випробування він піддає її «експериментальній» перевірці для визначення відповідності своїм потребам і цінностям соціального середовища.

5. На стадії прийняття індивід стає прихильником новинки [4,57].

По В. И. Ільїну, покупка - це заключна фаза соціального акту, початком якого була усвідомлена потреба (усвідомлення порушення рівноваги) і інтерес (усвідомлення способу відновлення рівноваги), зустріч із товаром і спокушання їм''. Відомий американський соціальний психолог Т. Шибутани помітив, що «кожен акт... має свою історію». Відповідно, і кожна покупка має свою історію.

Поводження споживача Ільїн аналізує, посилаючись на засновника інтеракционістського напрямку в соціальній психології Д. Міда, що виділяв чотири фази акту: імпульс, перцепція, маніпуляція й консумація.

Імпульсивна фаза акту — умова порушення рівноваги, за яким слідує суб'єктивне відчуття незручності й зусилля по усуненню цього утруднення. Імпульс є лише загальний нахил до дії, писав Т. Шибутани. На цій фазі відбувається усвідомлення потреби.

Перцепція — це виборче сприйняття навколишнього середовища, у якій можуть утримуватися засоби для відновлення рівноваги (задоволення потреби). Інакше кажучи, на цій фазі відбувається усвідомлення інтересу як об'єктивно оптимального способу задоволення потреби. Споживач іде в магазин і шукає товар, що дозволить задовольнити усвідомлену потребу.

Маніпуляція — це дії людини по відновленню рівноваги або задоволенню потреби. Покупець здобуває його товар, що цікавить.

Консумація — це завершення задоволення потреби. Споживач, купивши товар, ужив його: надяг куплений костюм.

Вибір індивідом модних об'єктів споконвічно припускає прийняття деяких новинок як модні стандарти. Реклама активізує цей процес [20,74].

Очевидно, індивідуальний вибір модних об'єктів має складну структуру, елементами якої є й прийняття моди як цінності, і відповідь на рекламне повідомлення, і визнання новинки, і купівельні дії. Тому процес індивідуального вибору може бути умовно представлений наступними стадіями: увага, інтерес, оцінка, випробування, дія.

• Стадія уваги. Поява на ринку нових моделей одягу звичайно випереджає повідомлення про чергові зміни в моді. Подібні повідомлення привертають мимовільну увагу людини, тому що завжди містять елемент новизни. Однак обсяг таких повідомлень настільки малий для здійснення правильного (тобто відповідній моді) вибору, що індивід починає випробовувати тривогу.

Тривожний стан звичайно розглядають як реакцію на невизначену ситуацію, що потенційно несе в собі небезпека. У стані тривоги людина і насправді почуває себе беззахисною.

У випадку тривоги небезпека схована й суб'єктивна, тому реакція тривоги - непорівнянна, тому що вона, як правило, включає й уявлювані перешкоди. Оскільки причини тривоги людині часто невідомі, інтенсивність емоційної реакції може бути непропорційно високої в порівнянні з реальною ситуацією. Можливо, тому й жінки, і чоловіка розцінюють ситуацію вибору одягу як важку. Жінки демонструють більше високі показники ситуативної тривоги. Це порозумівається, з одного боку, суб'єктивними причинами - їхньою чутливістю й емоційністю, а з іншої, впливом об'єктивних причин, зокрема, більшою динамічністю й розмаїтістю жіночої моди в порівнянні із чоловічою.

• Стадія інтересу. На цій стадії індивід починає пошук додаткової інформації про модні речі, які залучили його увагу й розбудили в ньому інтерес. Суб'єктивно (для індивіда) інтерес виявляється в позитивному емоційному фоні, тобто в індивіда виникає «інтерес-порушення» - почуття захоплюванності, зачарованості, цікавості. В інтересі, що випробовує емоцію, існує бажання досліджувати, розширити досвід шляхом включення нової інформації й підійти по-новому до об'єкта, що збудив інтерес. При інтенсивному інтересі людина почуває себе натхненим і жвавим. Навіть при відносній нерухомості зацікавлена людина почуває, що вона «живе й діє». Засоби масової інформації й реклама сприяють посиленню інтересу, роблять його стійким.

Психологічні ефекти даної стадії легко можуть бути виявлені в поводженні жінок. Позитивний емоційний фон пошуку додаткової інформації про модні новинки підвищує значимість мети, який випливає у більшої половини жінок, наприклад, при покупці одягу - підняти собі настрій.

• Стадія оцінки. Мода завжди пов'язана з оцінкою, тому цілком закономірна стадія уявного приміряння модних виробів до ситуацій, у яких індивід виявляється в сьогоденні або може виявитися в майбутньому: робота, переговори з діловими партнерами, вечеря із друзями, відвідування театру, танцювальний вечір, домашній відпочинок, виступ на науковому симпозіумі, дипломатичний прийом, подорож і т.п.

Ситуаційний фактор при виборі модного одягу, на думку К. Сійм-Юзе, повинен ураховуватися поряд з іншими, настільки ж важливими. Автор пише: «Іноді причиною позбавлення смаку й неохайного одягу є не відсутність уміння носити одяг, а байдужість і пасивність. Активність, що проявляє при виборі одягу, повинна бути спрямована як мінімум на рішення трьох завдань: підкреслити красу статури й своєрідність типу зовнішності, сховати недоліки фігури. При цьому необхідно знати: де, коли і як варто носити той або інший вид одягу. При виборі варто враховувати: свій тип особистості, свій вік, середовище, у якій перебуває людина, гармонічність окремих предметів, моду, характер фігури (повнота, ріст), особливість типу шкіри (смуглявість або білизну), колір волосся та очей».

• Стадія випробування. Суб'єкт моди піддає модний одяг «експериментальній» перевірці для визначення її відповідності своїм екзистенціальним потребам і цінностям соціального середовища. И. Богардус у свій час зробив іронічне зауваження із цього приводу: «Жінки часто збиваються з ніг у пошуках убрання, що одночасно було би й модним, і підходило по індивідуальним критеріям. Щорічно вони витрачають величезну кількість енергії, стежачи за зміною форм і деталей одягу. Рівно стільки, скільки вистачило б для успішних і тривалих виступів у спортивних змаганнях за Лігу Націй».

Роблячи вибір, жінки можуть пожертвувати зручністю одягу заради того, щоб зробити враження на інших людей, у той час як чоловіки вибирають одяг не тільки модний, але й зручний.

Чоловіки при виборі модного одягу орієнтовані головним чином на свою думку. Жінки схильні прислухатися до думки навколишніх: подруги, консультанта магазина або взагалі незнайомої людини. Вибір модного одягу на цій стадії здобуває риси відкритої соціальної взаємодії, учасники якого об'єднані загальними переживаннями. Позицію окремого індивіда 3. Єлькіна коментує в такий спосіб: «Коли загальноприйняті стандарти переосмислюються у відповідності зі своїми індивідуальними смаками, рисами характеру, зі своїми індивідуальними можливостями, то стає помітним співтворчість, у наявності емоційно-психологічне сприйняття зразка, эстетичного співпереживання».

• Стадія дії. Ретельно оцінивши модну пропозицію, зваживши все за й проти, індивід робить покупку. Остаточний вибір модного виробу знімає емоційна напруга й супроводжується переважно емоціями задоволення й радості. Причому, у більшості жінок остаточний вибір модного одягу супроводжується підвищенням емоційного тонуса, проявом різноманітних по змісту й інтенсивності емоцій. Стан чоловіків можна охарактеризувати як емоційно-когнітивне, або стримано-розважливе.

Тривалість процесу прийняття потенційним покупцем рішення про придбання того або іншого виробу залежить від індивідуальних характеристик кожного конкретного покупця. По даним дослідження ринку хутряних товарів Москви, цей процес протяжливий у часі до року й. що представляє для психологів найбільший інтерес, у ньому існує трохи «крапок невизначеного вибору» - тимчасових проміжків, протягом яких потенційний покупець перебуває в стані невизначеності. Дослідники припустили існування особливих інтервалів часу, коли можна впливати на свідомість потенційного покупця з метою формування в нього потреби придбання товару (хутряного виробу) у конкретному торговельному підприємстві. Після попереднього аналізу «крапки невизначеного вибору» були формалізовані. З'ясувалося, що до здійснення покупки потенційний покупець хутряного одягу приймає не менш 5 рішень: 1) ухвалення рішення про придбання зимового одягу; 2) ухвалення рішення про вид виробу - шуба, дублянка, куртка, пуховик і т.п.; 3) ухвалення рішення про спосіб одержання одягу (покупка готового, пошив на замовлення); 4) вибір місця покупки виробу (конкретного магазина); 5) вибір конкретного виробу в магазині [47,81].

Найбільш активними послідовниками моди в усім світі вважаються представники середнього класу. У Росії середній клас — явище відносно молоде. Більшість учених визначає час його народження 1995 роком. Середній клас у Росії — яскраво виражено й досить цілісна група людей не тільки за рівнем доходу й соціальному статусу, але й по напряму думок і стилю життя. Дослідження «Стиль споживання середнього класу Росії» дозволило розділити середній клас на характерні типи. Виділено п'ять груп, у двох з них - «ділові люди» й «залежні» - зазначені специфічні підгрупи.

Ділові люди. Вони становлять основу середнього класу. Соціальний склад - підприємці, топ-менеджери й «білі комірці». Вік - старше 32 років. Чоловіки й жінки в цій групі представлені однаково. При виборі одягу чоловіка, як жителі столиці, так і регіонів, зважають на думку дружини. Однак москвичі прекрасно розбираються в марках й (разом із дружиною) віддають перевагу дорогому і якісному одягу, а жителі регіонів у марках розбираються гірше й купують просто «якість» за помірні гроші. Мають ряд дорогих аксесуарів.

Підгрупа япі. Це група молодих, не обтяжених родиною кар'єристів-професіоналів. Їхні головні цінності - професійний успіх, гроші, здоров'я, самоосвіта, повага навколишніх. Вони, як правило, амбіційні, прагматичні, стримані, стежать за собою. Споживають дуже активно, намагаються купувати все нове й сучасне. При виборі товарів орієнтуються на престижні марки, що підкреслюють їхній статус. Одягаються стримано, але дорого.

Залежні. Вони залежать від «ділових людей» особисто. Це домогосподарки - дружини «ділових людей», «золота молодь» - діти багатих батьків і коханки «ділових». Стежать за модою в дорогих жіночих журналах. Непогано розбираються в марках одягу. Воліють одягатися в бутіках.

Початківці. Невисокооплачувані менеджери й фахівці нижчого рівня, що прагнуть повторити шлях «ділових» через службові зв'язки або наслідування. Кар'єрний ріст - головна цінність. Вони честолюбні. На відміну від усіх без винятку типів (навіть «ділових») для них украй важливі соціальне визнання й влада. У плані споживання речей вони нерідко прагнуть до покупки того, що вважається престижним, навіть більшою мірою, чим більше забезпечені люди. Часто вони мають спеціальну «демонстраційну» уніформу. Віддають перевагу класичному стилю в одязі. Мають кілька дорогих речей. Їхній повсякденний одяг істотно простіше й дешевше.

Сибарити. Молоді люди, що вже живуть самостійно, але ще не почали постійно працювати. Молодість і відсутність кар'єрних амбіцій роблять стиль їхнього життя подібним зі стилем дітей заможних з виправленням на істотно менший дохід. Віддають перевагу незвичайним, екзотичним речам.

Вільні художники. Представники цієї групи - волелюбні у всіх відносинах, особа середнього класу. Це працівники вільних професій і кваліфікованих професіоналів. «Вільні художники» малопередбачені у витратах. При виборі товару вони більшою мірою орієнтуються на суб'єктивно сприйману якість, зовнішню привабливість, оригінальність. Одягу особливого значення не надають [25,49].

«Мода процвітає на природі людини, на її найбільш уразливому місці», - приходить до висновку И. Богардус. Учений вказує на утворення особливих груп людей, які повністю присвячують себе моді, вірно служать їй, у яких мода цілком визначає образ їхніх думок і дій. Мода окреслює границі їхнього життєвого простору. Самі останні новинки завжди зізнаються ними як найкращі. У цих групах панує короткочасна мода, тому що вважається, що тільки потурають їй гідні високого статусу [3,71].

И. Богардус використовує для позначення модних процесів слово «сгаzе» (англ. - манія, божевілля, мода) на відміну від загальноприйнятих «mоdе» або «fashion», підкреслюючи тим самим чи ледве не патопсихологічну природу досліджуваного явища. Але чим глибше проникнення в психологічну суть явища, тим очевидніше стає розуміння позиції автора: аналізу піддаються лише зовнішні форми поводження людини як результат впливу моди.

Що таке манія, а точніше, маніакальний синдром? Це сполучення підвищеного (ейфоричного) настрою із прискоренням мислення (до скачки ідей) і підвищеної активності. Можливі різні сполучення й комбінації цих трьох розладів, різні ступені виразності одного з них, наприклад, перевага ейфоричного настрою або порушень мислення й т.п. Для осіб з маніакальним синдромом характерні порушення цілеспрямованої діяльності.

Якщо представити, що всі ці характеристики властиві особам, які прагнуть додержуватися моди, то чи будуть помітні в їхньому одязі які-небудь загальні тенденції, що становлять основу моди? Природно, ні, при стрибку ідей не можна досягти якого-небудь певного результату. Тому думка про те, що проходження моді сполучено завжди з ейфоричним настроєм - не більш ніж поверхневий погляд на природу даного явища. Настрій залежить і від задоволеності суб'єкта результатом пошуку модного зразка, і від того, як буде прийнятий цей результат референтною групою, суспільством у цілому й т. д [30,63].

Маніакальне проходження моді є швидше за все один із крайніх проявів психіки людини, не провідне, на жаль, до адекватного результату. Це, скоріше, свідчення неадекватної оцінки себе, ситуації, інших людей й, як наслідок, низької саморегуляції особистості [3,78].

«Ефектність новинок приковує увага. Діаманти, світлові ефекти, блиск і сяйво на фоні одноманітності життя; феєрверк пліток - все це союзники моди, - відзначає Богардус, - за допомогою яких вона опановує очами й вухами мільярдів». Тут потрібно бути дуже пильним, щоб не прославитися людиною без смаку або навіть вульгарним [13,45].

Емоційне порушення, що часто нагнітається модою, паралізує критичність мислення й активізує вроджені імпульси до здійснення ірраціональних учинків. Якщо навколо новинки створюється ажіотаж, то варто очікувати, що величезна кількість людей поженуться за нею. У створенні ажіотажного попиту провідна роль належить рекламі, хоча її зусилля найчастіше не виправдують себе. Ажіотажний попит розростається поряд зі зростаючою вишуканістю й привабливістю новинки. Тому, що охоплює безліч людей, емоційне порушення приводить їх до «руйнування». Богардус, будучи сучасником 50-х, відзначав цю особливість як характерну лише для жителів великих міст. Сьогодні, у міру стирання соціально-економічних і культурних, комунікаційних бар'єрів між містом і селом, ця тенденція може розглядатися як загальна [16,73].

Внутрішня суперечливість моди не виключає її корисності для людини. Постійно, змінюються умови сучасного життя, її динамічність й інтенсивність вимагають надмірної психофізичної мобілізації організму людини. Мода — одна з відповідей на насущну потребу в психофізіологічній розрядці, знятті надлишку емоційної напруги. На думку Б. Паригіна, «захищаючи людину від психічного навантаження, мода зводить до стереотипу людське поводження, емоції, смаки. Беручи готовий модний стандарт, ми не витрачаємо час й енергію на «плавання» в океані нових речей» [43,28].

Хронічне перебування сучасної людини в поганому настрої й повне невміння боротися з ним привело до того, що психологи стали говорити про особливу хворобу — ангедонії (букв. - нездатності одержувати задоволення, насолоду, позитивні емоції від життя). Красиво одягтися, американський психолог М. Аргал, уважає одним з 50 ефективних способів одержання радісних і приємних емоцій. Носіння модного одягу підсилює відчуття психологічного комфорту особистості. Уміння людини вибирати одяг з урахуванням своєї індивідуальності, свого складного психічного миру полегшує рішення важких життєвих проблем, вступ у контакт із людьми, збільшує шанси одержання від них допомоги й уваги. Кожна людина, знаючи про позитивні й негативні властивості моди, може використати її плюси й нівелювати мінуси з метою стабілізації свого настрою [21,93].

По вираженню поета С. Кірсанова: «Мода - це свято для ока на фоні буденного життя». Розмаїтість модних об'єктів компенсує недолік фізичних стимулів, а масова участь людей у модні [4,76].

Ж.Ж. Руссо, Г. Зіммель, В. Зомбарт, И. Богардус розглядали моду як регулятор соціальних потреб. Мода не просто прилучає індивіда до наявних соціальних і культурних зразків. Ця функція здійснюється за допомогою протиставлення «старомодним», тобто безпосередньо попереднім модним стандартам. Вибираючи одні стандарти, індивід у той же час відкидає інші. «Мода дає можливість задовольнити відразу й бажання об'єднання, спільності з іншими, і ізоляції, відмінності», — підкреслював Г. Зіммель.

З одного боку, це сполучення злиття одних значимих з іншими й відмінності від значимих (у негативному змісті) інших сприяє становленню «Я» індивіда, формуванню його особистісної ідентичності, самосвідомості. Таким чином, «мода служить одним із засобів символізації, формування, зміцнення «Я» індивіда, причому переважно в демонстративної та ігрової формах».

З іншого боку, мода відіграє важливу роль й у тих випадках, коли індивід відчуває потребу «сховати» своє «Я». Відтворення модного стандарту в період його найбільшої поширеності, звичності дозволяє індивідові зробитися непомітним, розчинитися серед інших учасників моди [38,153].

М. Зіммель зв'язував з функцією регуляції соціальних потреб різне відношення чоловіків і жінок до моди: нонконформізм перших і конформізм других. Особлива прихильність до моди жінок і порівняно безособове відношення до моди чоловіків обумовлені, на думку вченого, їх різним соціальним станом. «Історичні факти, - писав Зіммель, - дозволяють бачити в моді як би клапан, що вивільняє потребу жінки в деякій відмінності, в особистому піднесенні, коли в інших областях задоволення цієї потреби їм недоступно». У сучасному суспільстві соціальний стан жінки істотно змінилося, а разом з ним змінилося і її бачення моди. Сьогодні жінка прибігає до моди як механізму адаптації до різних ситуацій, у яких їй доводиться виявлятися в силу її зрослої соціальної активності [56,91].

Модний одяг - далеко не єдине й не головний засіб особистісного самоствердження й самореалізації. Однак для індивідів, які по тим або інших причинах або на тім або іншому етапі свого життєвого шляху не знаходять адекватних засобів для самоствердження, модний одяг здобуває велике значення. У подібних випадках активна участь у моді стає компенсацією санкціонованих шляхів особистісного самоствердження.

Якщо індивід не знаходить себе в професійній, творчій, соціальній або інших сферах життя, мода стає для нього самодостатнім способом твердження свого «Я» і посилення його привабливості для інших [6,87].

Деякі соціально-психологічні типи особистості особливо піддані модної регуляції. «Підвищена тривожність, непевність у собі, нестійкість психологічного й соціального статусу підсилюють залежність від приписань, що виходять від модних стандартів. Останні сприймаються в цих випадках не просто як якісь більш-менш умовні правила поведінки й зразки культури, а як тверді норми, порушення яких самим «порушником» сприймається як справжня трагедія», - відзначає А. Гофман [39,25].

Роль модного одягу особливо значима в житті підростаючого покоління. Парубок, що ще не освоїв набір соціальних ролей, ще формуюча своя самосвідомість й у відомому змісті проектуючий своє «Я», випробовує особливо гостру потребу в соціально санкціонованих засобах особистісної ідентифікації, одне із яких забезпечує модний одяг [41,58].

«Без сумніву, існує якесь «збентежене», як би злегка перепрошуючий стан свідомості, якась непевність у поводженні й заклопотаність своїми манерами й, як наслідок, загальна полегкість особистості до чогось негативного і загальнодоступного, масового, котре починається з недостатнього усвідомлення чого-небудь, а закінчується станом самозадоволенності своїм зовнішнім виглядом», - затверджує М. Грінбі. Дослідник, посилаючись на моду як щось неварте особистості, проте вказує на досить важливий ефект впливу моди на свідомість і поводження людини [24,63].

М. Діарборн вважає, що одяг допомагає захистити нас від страху, остраху глузування, страху за неуспішність, недолік смаку або шарму. Автор називає «страх одним із самих найзліших ворогів нашої земної цивілізації й, як наслідок, нашого особистого комфорту й, більше того, нашої життєдіяльності». Захист і звільнення від таких страхів Діарборн вважає «реальною причиною й важливою метою носіння одягу». Особливо важлива ця функція для індивідів з нестійкою психікою, для яких власне «Я» представляється проблематичним і має потребу в постійному підтвердженні своєї реальності, стійкості й привабливості [22,43].

Джон Роверс описав результати одного з експериментів, присвячених вивченню характеру впливу позитивних змін у зовнішньому вигляді на психічне здоров'я людини. Співробітники Роверса на базі однієї з великих психіатричних клінік Нью-Йорка організували Гімназію краси для пацієнтів із прикордонними станами психіки. Уже після першого заняття в Гімназії колись неохайні, підозрілі й нецікаві жінки виходили з високо піднятою головою, деякі з них посміхалися перший раз за останні місяці. З тих пір цей досвід був розповсюджений як форма терапії в прогресивних психіатричних інститутах. Доктори вважають: якщо жінка піклується про свою привабливість, то вона не втратила повністю інтерес до себе [33,89].

Занижена самооцінка спричиняє високу тривожність суб'єкта, особливо в особистісне значимих ситуаціях. Проходження моді в цих випадках здобуває риси ситуаційного захисного механізму особистості.

Люди з адекватною самооцінкою в процесі проходження моді керуються винятково своєю думкою, управляють цим процесом, а не сліпо підкоряються йому. З моди вони витягають максимальну користь для себе, об'єктивуючи за допомогою модного одягу зрілість свого «Я». Мода підсилює прояв у них таких характеристик, як упевненість у собі, самоприйняття й самоповага [60,49].

Найбільш зручним і для чоловіків, і для жінок виявився модний костюм класичного стилю. Жінки почувають себе в ньому впевнено, урівноважено, дипломатично. Класичний костюм зобов'язує до постійного свідомого контролю поводження. Для чоловіків діловий класичний костюм - засіб самоствердження, демонстрації врівноваженості, діловитості, упевненості в собі - властиво, тих якостей, які чоловіки цінують найбільше.

Отже, добре підібраний одяг може зіграти роль й в ослабленні незбагненних страхів, і в зміцненні почуття впевненості в собі. «Одяг настільки інтимна, очевидна й всюдисуща частина нашої особистості, що ніякі інші витрати, без сумніву, не дають такого задоволення нашому глибокому бажанню бути визнаними як особистість, а також відчуття особистої безпеки, що завжди під погрозою в цьому мінливому світі. Подібно театральним акторам, які погано знають свої ролі, ми почуваємо, що могли б небагато з імпровізувати, якби точно знали, що в результаті будемо мати гарний вигляд», - зауважує Хелен Мейклджон [23,65].

«Одяг - це щось більше, ніж маскарадний костюм. У новому платті людина стає іншою, хоча відразу це не помітно. Той, хто вміє носити одяг, сприймає щось від нього, як не дивно, плаття й люди впливають один на одного, і це не має нічого загального із грубим перевдяганням на маскараді. Можна пристосуватися до одягу й разом з тим не втратити своєї індивідуальності. Одяг допомагає людині більше, ніж будь-який духівник, чим друзі й навіть чим коханий [49,28].

Капелюшок, що йде тобі, служить більшою моральною опорою, чим цілий звід законів. У найтоншому вечірньому туалеті, якщо він гарний, не можна простудитися, зате легко простудитися в тім платті, що дратує тебе. У моменти важких щиросердечних переживань плаття можуть бути або добрими друзями, або заклятими ворогами, - Э. М. Ремарка [9,58].

«Привабливість, що досягається за допомогою численних засобів, розроблених цивілізацією для догляду за зовнішністю, поліпшення постави, якостей голосу, і методик навчання секретам підбора такого плаття, що було б до особи, становить основу матеріального багатства всіх людей», -- вважає Г. Мортон. Наявність технік, за допомогою яких можна стати привабливішою, підштовхує багатьох жінок на оволодіння цим великим і багатим досвідом [56,47].

Ученими виявлений позитивний зв'язок між інтелектом жінки й ступенем її привабливості. Жінка інтелігентна, розумна, враховуюча час, у якому вона живе, обов'язково помітить користь від постійного інтересу навколишніх до її зовнішності. З юності й до похилого віку вона буде використовувати свій інтелект й уяву для створення чудового й привабливого зовнішнього вигляду. Причому настільки, наскільки будуть дозволяти здатності й фінанси [3,78].

Останнім часом у нашому суспільстві спостерігається інтенсивне повернення інтересу до краси й моди, частково втраченого в роки «залізної завіси», що розділили країну від світової цивілізації. Краса, тривалий час знаходилася у вигнанні, повертається у вигляді спеціальних освітніх курсів, тренінгів і консультацій фахівців в області психології, дизайну, перукарського мистецтва й макіяжу. Повертається досвід, що накопичувався пробабусями й бабусями протягом сторіч. Тому спогади й думки простої киянки Ніни Мазовецької, спочатку дитини, потім панночки, а незабаром радянської жінки, мають, без сумніву, не тільки сімейне значення. У щоденнику, виявленому краєзнавцями, п'ятнадцятирічна дівчина пише: «30 серпня. Післязавтра ми з Олею починаємо вивчати моди в мадам Жеребцової. Я хвилююся... От, щоб підготуватися, попросила старі записи в бабусі (відомої модниці пушкінської пори). Відразу ж привернули увагу дві заповіді для жінок, обведені червоним олівцем:

Уміння красиво одягатися це наука й мистецтво, якими кожна жінка зможе опанувати.

Уміння ошатно одягатися не вимагає багатства й пишності, а залежить лише від смаку [8, 39].

Таким чином, мода була потрібна людині ще в ті часи, вона допомагала відобразити не тільки соціальний, але й емоційний характери. Мода дає можливість підкреслити свої індивідуальні риси. За допомогою моди простежуються гендерні відмінності. І також мода важлива в житті як чоловіка так і жінки.


РОЗДІЛ 2

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ РОБОТИ З ГЕНДЕРНИМИ ВІДМІННОСТЯМИ В ПСИХОЛОГІЇ МОДИ


2.1 Специфіка дослідження в психології моди


До основних методів наукового дослідження у психології належать спостереження, бесіда, опитні методи, метод аналізу документів, експертна оцінка, експеримент. Використовуючи ці методи психолог має можливість досліджувати феномен моди.

Спостереження як метод наукового дослідження широко використається для вивчення різних явищ життя людини, у тому числі й моди. Більшість теорій моди побудовано саме на даних спостереження за відкритим поводженням людей, діями індивідів. Спостереження - це наукове цілеспрямоване, організоване й певним чином фіксуєме сприйняття досліджуваного об'єкта. Як об'єкт спостереження виступають: окремі особи, групи людей, події й процеси й т.д. У процесі спостереження дослідник може простежувати зовнішні прояви поводження людини: її дії з модним об'єктом, словесні висловлення, виразні рухи й т.д. Але інтерпретує не самі по собі зовнішні прояви, а психічні процеси, що ховаються за ними, якості, стани.

Спостереження використається на різних етапах дослідження: попередньої орієнтації в досліджуваному об'єкті, висування гіпотези, її перевірки й уточнення результатів [52,76].

Метод спостереження має як переваги над іншими методами, так і недоліки. Серед переваг - можливість безпосереднього сприйняття й фіксації спостережуваних актів поводження людини або якихось подійних моментів; найбільш точний вимір інтенсивності спостережуваних явищ; формування цілісного подання дослідника-спостерігача про сприйманий. Однак є й істотні недоліки: залежність результатів спостереження від особистості спостерігача (його установок, відносини до випробуваного, до предмета дослідження); прояв так називаного «ефекту полегкості» (наприклад, некритичне відношення до погрішностей, допомога випробуваному; зневага до деяких фактів); «логічна помилка» (пов'язана з висновками про спостережувані явища, коли індивідуальний результат інтерпретується як загальна тенденція), «помилка контрасту» (спостерігаючи два різних по інтенсивності прояву об'єкта, спостерігач схильний робити висновки, спотворюючи результат менш інтенсивного) [41,36].

Уникнути перерахованих помилок спостерігачеві допоможе складання детального плану майбутнього спостереження, проведення ряду «пілотажних» спостережень й уточнення методики. Проблема вірогідності, точності й обґрунтованості інформації, отриманої при спостереженні, може бути вирішена за рахунок використання додаткових методів дослідження (анкетування, тестування, експериментального моделювання досліджуваних явищ й ін.) [9,70].

У практиці наукових досліджень використається велика група опитних методів: інтерв'ю (бесіда) і численні різновиди опитувань по анкеті.

Анкетне опитування — найбільш популярний опитний метод, використовуваний для збору первинних даних про досліджуваний об'єкт. Анкетування застосовується як в різних дослідженнях так і в психології моди, проводиться різними способами: розсиланням поштою, через пресу, через роздачу анкет. Однак кожний із цих способів має деякі недоліки, які варто враховувати. Так, розсилання анкет поштою виключають можливість анкетуємого звернутися за роз'ясненнями по формулюванню питання, газетна анкета вимагає додаткових зусиль (необхідно вирізати купон і відправити його поштою), при роздавальному анкетуванні можливий вплив особистості інтерв'юера. Результативність анкетного опитування залежить також і від того, наскільки професійно складена анкета. Надійність даних анкетного опитування перевіряється повторним опитуванням по тій же процедурі тих же осіб (стійкість інформації) і контролем цих даних іншими методами (опитуванням третіх осіб, спостереженням, аналізом доступних матеріалів) [55,78].

Для невеликих груп дослідженні в психології моди доцільніше користуватися опитуванням у формі вільного або формалізованого інтерв'ю. Інтерв'ю - метод збору первинної інформації, що припускає одержання певної інформації однією людиною (інтерв'юером) від іншого (опитуваного) або групи осіб в умовах особистої мовної взаємодії.

Інтерв'ю може застосовуватися на ранніх стадіях дослідження, в психології моди, з метою виведення робочих гіпотез і визначення змінних, що цікавлять дослідника; для доповнення (уточнення, розширення, контролю) даних, отриманих іншими методами. На практиці переважно використовується нестандартизоване інтерв'ю, що дозволяє одержати більше глибоку інформацію про моду за рахунок гнучкості процедури опитування [34,81].

Інтерв'ювання - це процес соціально-психологічної взаємодії інтерв'юера й реципієнта, що має свої фази розвитку. Тому послідовність питань повинна сприяти встановленню контактів між першим і другим. Деякі питання вводяться в план інтерв'ю спеціально із цією метою, хоча вони можуть і не мати прямого відношення до теми дослідження в психології моди (питання про стан, питання про інтереси й думки, розмова про проблеми, які цікаві співрозмовникові).

Однак при інтерв'юванні людей, до яких в інтерв'юера зложилося певне відношення, іноді спостерігається ефект «респондента» (вираження ворожості або, навпаки, обожнювання). Таку ситуацію можна контролювати за допомогою різних технічних засобів (відеокамери, аудіозапису) [60,34].

Метод аналізу документів (контент - аналіз — буквально: аналіз змісту) дозволяє одержати комплексне подання про досліджуваний об'єкт в психології моди, тому що документальна інформація пронизує всі сфери життєдіяльності людини й суспільства. Так, мода відбивається в газетних і журнальних статтях, численних фото- і відеоматеріалах, картинах, книгах, кінофільмах, зміст яких може бути піддано спеціальному вивченню за допомогою даного методу. Суть контент - аналіза складається в систематизованій фіксації й квантифікації одиниць змісту в досліджуваному матеріалі.

У методичному аспекті контент - аналіз використається як основний метод, спрямований на одержання найбільш важливої інформації про досліджуване явище; як паралельний метод, застосовуваний у комплексі з іншими; як допоміжний метод або процедура обробки даних, отриманих при інших дослідженнях. Використання контент - аналіза в психології моди базується на його спрямованості на аналіз мовних повідомлень випробуваного, супровідних практично будь-яке опитування, особливо при індивідуальній процедурі. Конкретними напрямками методу також є: аналіз змісту відкритих питань при масовому анкетуванні, вивчення об'єктивної інформації про особистість, подію; аналіз динаміки досліджуваних процесів і т.д.

Аналіз документів може бути здійснений різними способами. Неформалізований (традиційний) спосіб припускає «розуміюче сприйняття» тексту (зображення, звуку), виділення суттєвих блоків ідей, тверджень відповідно до цілей аналізу. Даний спосіб недостатньо надійний, тому що він заснований на інтуїції дослідника, можливий суб'єктивізм при інтерпретації даних, що залежить від психічних особливостей дослідника, неусвідомлюваних захисних психічних реакцій. Формалізований спосіб заснований на загальних логічних операціях аналізу й синтезу, порівняння, визначення, оцінювання, осмислення [52,97].

При роботі з особистими документами (мемуари, особисті листи, щоденники) щоб уникнути можливих помилок дослідникові треба: перевірити ще раз дані по інших документах, причини недогляду деяких фактів, мотиви створення цього документа, природу тієї або іншої оцінки що відбуває.

Метод експертної оцінки являє собою науково обґрунтований інструмент оцінки й прогнозування в психології моди. Як проблеми прогнозування в психології моди, розв'язуваних за допомогою експертних оцінок, можуть бути такі, як прогнозування тенденцій моди, динаміки відносин у суспільстві під впливом моди, особливостей введення нових модних об'єктів і т.п.

До експертних оцінок прибігають у тих випадках, якщо досліджувана властивість об'єкта не вдається виміряти іншими способами. Звичайно це має місце, коли необхідно оцінити якісну, важкопрогнозовану характеристику. Безпосереднім предметом виміру методу експертної оцінки є не властиво якості об'єкта, а думки про їх експертів. Якості об'єкта виміряються опосередковано.

Тому кандидатів в експерти варто оцінити з погляду достатнього рівня інтелекту, уміння аналізувати соціальні ситуації, розуміння ними термінології, використовуваної в аркуші оцінки, точності виконання інструкції [14,53].

Розрізняють індивідуальні й групові форми роботи з експертами. При індивідуальній формі прогноз розробляється фахівцями незалежно від інших. При груповій (колективної) формі роботи прогноз розробляється фахівцями шляхом обміну думками (усно або письмово, очно або заочно) про прогнозований об'єкт.

Методика експертної оцінки повинна оцінювати загальне (наприклад, швидкість прийняття й засвоєння моди по загальному переліку характеристик), особливе (експертна індивідуальна оцінка співвідноситься із середніми тенденціями по вибірці) і одиничне (співвіднесення швидкості прийняття й засвоєння моди індивідом з умовами поширення моди) [17,39].

Експеримент - це метод, за допомогою якого в контрольованих і керованих умовах досліджуються явища або об'єкти. У психології моди експеримент - це методика міжгрупового взаємовпливу в умовах моди, це методика оцінки ступені впливу моди на індивіда, що володіє певними психологічними якостями, і т.д. Головне завдання експерименту - перевірка гіпотез дослідження.

У психологічних дослідженнях моди можуть використатися різні види експериментів. Природний експеримент припускає вивчення об'єкта в контрольованих умовах природного середовища. При цьому випробувані можуть бути не інформовані про те, що вони є об'єктом дослідження. Лабораторний експеримент характеризується не тільки тим, що його проводять у лабораторних умовах за допомогою приладів виміру й дії випробуваного визначаються інструкцією, але й відношенням випробуваного, котрий знає, що він бере участь в експерименті, хоча може й не знати, що конкретно досліджується. Ці види експериментів визначаються умовами їхнього проведення [19,48].

Залежно від завдань дослідження можуть бути здійснені що констатує й формують експерименти. Констатуючий експеримент у процесі спеціально організованої (природної) діяльності виявляє певні особливості досліджуваного об'єкта й дає попередній матеріал про рівень розвитку відповідної якості. Наприклад, констатація певних особливостей відходу індивіда за своєю зовнішністю дає надалі матеріал для організації формуючого експерименту. Формуючий експеримент організують шляхом спеціального впливу на індивіда для формування в нього певної якості. Формуючий експеримент завжди припускає проектування й моделювання процесу розвитку. Наприклад, на спеціально організованому занятті дослідник простежує, як зміна в зовнішності індивіда впливає на динаміку відносин у групі [49,31].

При проведенні експерименту важливе місце приділяється мотивації випробуваних до участі в експерименті з урахуванням бажання випробуваного розширити свої знання про самого себе, випробувати й перевірити себе. Збір даних здійснюється за допомогою особистісних тестів. Вибрана методика повинна відповідати цілям дослідження і досліджуваному об’єкту(віку, інтелектуальному рівню розвитку досліджуємого, рівню соціалізації і т. д.). Це забезпечує розуміння тестових запитань та завдань, а в цілому підвищити надійність результатів дослідження. Дані тестів рекомендовано порівнювати з даними, одержаними за допомогою інших методів [22,8].


2.2 Основний психодіагностичний метод в дослідженні гендерних відмінностей


Опитувальний метод для виявлення стратегії самопрезентування особистості в одязі. Даний опитувальний метод розроблений Є. А. Петрова. Він складається з 13 запитань з готовими варіантами відповідей. Питання стосуються найбільш поширених процесів життєдіяльності, які торкаються моди. Особі пропонується дати відповідь на питання, які характеризують звичайну манеру одягатися в різних ситуаціях. В інтерпритації спочатку потрібно підрахувати результат по окремих ситуаціях: робота або навчання – показник – А, світське життя – показник В, відпочинок – показник С. Потім скласти бали (таблиця 1). Опитувальник виявляє “ублажняючий” та “самоконструюючий” стратегії самопрезентації. Перша стратегія характеризує манеру одягатися згідно нормам того суспільства, де треба буде спілкуватися. Людина з такою стратегією якби пристосовується під аудиторію, тим самим показує соціальну лояльність. Для іншої ситуації та компанії одяг змінюється. Інформація про те як прийнято вдягатися, збирається заздалегідь, що дає можливість чітко вписатися в суспільство і випробувати радість від почуття спільності, прийняття другими в свій клан. “Демонструєме Я” максимально приближене до соціально бажаного ”дзеркального Я”. Друга стратегія характеризує, тобто, підтримує “ідеальне Я”, демонструє другим те, що вважає кращим та вірним за критерієм самої особистості. При такій стратегії манера одягатися не змінюється від аудиторії до аудиторії. Людина в першу чергу орієнтована на свої особистісні погляди і уявлення про те, як треба вдягатися хоча певний облік ситуації, відбувається.


РОЗДІЛ 3


ПРАКТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ В

ПСИХОЛОГІЇ МОДИ


В рамках даної дипломної роботи було проведено експериментальне дослідження.

Мета дослідження: експериментальне вивчення гендерних відмінностей в концепції самопрезентації.

Завдання дослідження: 1)виявити чи є відмінності в гендерних особливостях в відношенні до моди.

2)порівняти отримані результати з теоретичним припущенням.

Об’єкт дослідження: мода як психологічний феномен у студентів другого, третього та четвертого курсів спеціальності- психологія, соціальна робота та фізична реабілітації. Кількість протестованих студентів складає тридцять чоловік, в віці від 19 до 22 років. Було протестовано 15 жінок та 15 чоловік.

Предмет дослідження: гендерні відмінності студентів в відношенні до моди.

Гіпотеза: гендерні особливості, які проявляються в відношенні до моди, не мають відмінностей в самоконструюючий стратегії особистості.

Незалежна перемінна: гендерні відмінності.

Залежна перемінна: самоконструююча стратегія особистості.


3.1 Вивчення гендерних відмінностей в концепції самопрезентації


В групах студентів другого, третього четвертого курсів спеціальності психологія, фізична реабілітація та соціальна робота, де кількість студентів виборки складає тридцять чоловік серед яких п’ятнадцять жінок та п’ятнадцять чоловік, було проведене експериментальне дослідження. Була поставлена мета дослідити: чи існують гендерні відмінності в концепції самопрезентації.

Для того щоб виявити чи є відмінності в гендерних особливостях в відношенні до моди (додаток А) студентам був запропонован “Опитувальний метод для виявлення стратегії самопрезентування особистості в одязі ”. Особам було запропоновано дати відповіді на 13 запитань, з готовими варіантами відповідей. Ми отримали результати: у 5 осіб має перевагу “ ублажняюча “ стратегія, у інших 25 осіб має перевагу “ самоконструююча “ стратегія самопрезентації.

Самопрезентування - це те, як людина подає свою особистість іншим. Іншими словами- це “ демонструєме Я“. “Демонструєме Я“ – це спроба приблизити “дзеркальне Я” до “ідеального Я“.

“Ублажняюча “ стратегія самопрезентації характеризує манеру одягатися згідно нормам того суспільства, де треба буде спілкуватися. Людина з такою стратегією якби пристосовується під аудиторію, тим самим показує соціальну лояльність. Для іншої ситуації та компанії одяг змінюється. Інформація про те як прийнято вдягатися, збирається заздалегідь, що дає можливість чітко вписатися в суспільство і випробувати радість від почуття спільності, прийняття другими в свій клан. “Демонструєме Я” максимально приближене до соціально бажаного ”дзеркального Я”. “Самоконструююча“ стратегія характеризує, тобто, підтримує “ідеальне Я”, демонструє другим те, що вважає кращим та вірним за критерієм самої особистості. При такій стратегії манера одягатися не змінюється від аудиторії до аудиторії. Людина в першу чергу орієнтована на свої особистісні погляди і уявлення про те, як треба вдягатися хоча певний облік ситуації, відбувається.


3.2 Процедура проведення досліду гендерних відмінностей


Згідно отриманих результатів 30 студентів було поділено на дві групи: на 15 чоловіків та на 15 жінок і відповідно до кожного було віднесено отримані результати. За отриманими результатами ми визначили показники А, В, С. Показник А – це робота та навчання, показник В – це світське життя, показник С – це відпочинок. За допомогою цих показників (додаток Б), ми підрахували бали.

Отримавши результати, ми виявили, що у 4 чоловіків-студентів має перевагу “ублажняюча “ стратегія, а у інших 11 “ самоконструююча “ стратегія. У 14 жінок-студентів, ми виявили “ самоконструюючу “ стратегію і лише у одної жінки-студента “ублажняючу“ стратегію.

Оскільки з 30 протестованих студентів, лише у п’яти із них має перевагу “ублажняюча “ стратегія, а у інших 25 студентів “ самоконструююча “ стратегія самопрезентації, то ми можемо припустити, що гендерні особливості, які проявляються в відношенні до моди, не мають відмінностей в самоконструюючий стратегії особистості.

Проте, для того, щоб остаточно підтвердити теоретичну гіпотезу було використано t – критерій Ст’юдента, який використовується для того, щоб визначити, наскільки достовірно відрізняються показники однієї вибірки досліджуваних від іншої, також для оцінки статистичної значимості вибіркових середніх арифметичних величин двох розподілів первинних величин.

Оскільки студенти вже були поділені нами на дві групи, чоловіки-студенти та жінки-студенти, то в подальшому дослідженні, за t – критерієм Ст’юдента, ми отримали потрібні результати і виявили показник t– критерій Ст’юдента=0,295, при


р < 0,8.


Таким чином, припущення, що гендерні особливості, які проявляються в відношенні до моди, не мають відмінностей в самоконструюючий стратегії особистості, підтвердилось згідно отриманих результатів гіпотеза знайшла емпіричне підтвердження. Усі розрахунки, а також графіки та діаграми приведено у додатку до дипломної роботи (додатки А, Б, В, В1, Д).


ВИСНОВКИ


У даній дипломній роботі було порушено основні питання, які стосуються феномену гендерних відмінностей в психології моди. У наш час проблема гендеру та моди не втрачає своєї актуальності.

Психологія моди у своїх дослідженнях виходить із аналізу уявлень людей про те, що є мода. Звертання до історії костюма дозволяє простежити зміни в змісті цих уявлень. Про моду люди говорять майже сім століть. У кожен історичний період той або інший аспект моди - эстетичний, моральний, економічний або соціальний - виступає на перший план в житті чоловіка та жінки.

Мода розкриває індивідуальність, як жінки, так і чоловіка. Костюм будь-якої історичної епохи або модного сезону є дзеркало соціального характеру особистості, реального або ідеального. Індивідуальну чутливість, жінки та чоловіка, до впливу моди визначають такі суб'єктивні фактори, як ініціативність, екстравагантність, креативність, самовираження й самолюбство, тимчасова перспектива особистості, стиль життя.

Більшість жінок створюють свій стиль на основі класичного одягу, що асоціюється в них і з діловим, і з ошатним одягом одночасно. Якщо для жінці важливо подобатися, дивувати й зачаровувати, то для чоловіка, особливо зовнішній вигляд насамперед - камуфляж, набір «знакових» деталей, що вказують на соціальний стан, значимий соціальну нішу й можливі амбіції.

Чоловіча ділова мода багатогранна, але при цьому в ній виступають два основних напрямки: «консервативний стиль», що працює на створення образа надійного, солідного, заможного чоловіка - банкіра, політика, великого процвітаючого бізнесмена – і «енергійний стиль», підкреслюючий ініціативність, готовність до самих нетрадиційних рішень.

По вираженню поета С. Кірсанова: «Мода - це свято для ока на фоні буденного життя». Розмаїтість модних об'єктів компенсує недолік фізичних стимулів, а масова участь людей у модній гонці дозволяє на якийсь час забути про соціальну ізольованість.

Серед відомих фахівців, які мають свій внесок у розвиток психології моди: Р. Бартон, Ю.М. Лотман, М.І. Кілошенко, К.А. Абульханова - Славська, Г. Зіммель, І. Богардус, Г. Діарборн, Д. Ольшанський.

До основних методів наукового дослідження у психології належать спостереження, бесіда, опитні методи, метод аналізу документів, експертна оцінка, експеримент. Використовуючи ці методи психолог має можливість досліджувати феномен моди. За допомогою основного психодіагностичного “Опитувального методу для виявлення стратегії самопрезентування особистості в одязі”, досліджували гендерні відмінності в психології моди.

Третя частина роботи має практичний характер. Вона містить дані дослідження, процедуру проведення та отриманні результати. Дані експерименту підтвердили теоретичну гіпотезу: що гендерні особливості, які проявляються в відношенні до моди, не мають відмінностей в самоконструюючий стратегії особистості (t st=0,295, при р < 0,8).Теоретична гіпотеза також підтверджена графічним (додаток В1) та діаграмним (додаток В, Д) зображеннями.

Рекомендації. Матеріал даної дипломної роботи може використовуватися:

при розробці соціальних тренінгів, направлених на гендерні відмінності в психології моди;

у рамках вивчення загальної психології, психології творчості;

при індивідуальному консультуванні в психотерапевтичній роботі;

у рамка вивчення дизайну.

Таким чином, в наш час проблема психології моди дуже актуальна, а особливо гендерні відмінності по відношенню до моди. Мода розкриває індивідуальність як жінки, так і чоловіка. Тому дуже важливо вивчати, ознайомлюватися з таким феноменом як мода.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Абульханова – Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1996.

2. Акилова 3.Т., Петушкова Т. И., Пацявичуте А.А. Моделирование одежда на основе принципа трансформации: Новые приемы разработки модные форм одежды: Учеб. пособие. М.: МГТА, 1993.

3. Андреева Г.М. «Социальная психология», М.1998.

4. Андреева И.А. Мода и культура одежды. М.: Знание, 1987.

5. Андриенко Е.В. Социальная психология, М., 2003.

6. Армавская В.Т., Щербакова Н.В. Мода, вкус, красота. М.: Искусство, 1992.

7. Беляева-Экземплярская С.Н. Моделирование одежды по законам зрительного восприятия. М.: Академия моды, 1996.

8. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М.: Прогресс, 1986.

9. Голыбина А.Г. Вкус и мода. М.: Знание, 1974.

10. Гозман Л. Я. Психология эмоциональных отношений. М.: Изд-во МГУ, 1987.

11. Гофман А.Б. Мода и люди. М.: Наука, 1994.

12. Гофман А.Б. Мода и социальные группы. М., 1988.

13. Гудечек Я. Ценностная ориентация личности. М.: Наука, 1989.

14. Гулыга А., Андреева И. Пол и культура. М. 1973.

15. Доброхотова И.А. Беседы о моде, или Зеркало, которое не лжет. Алма-Ата: Опер, 1991.

16. Жученкова С.Н. Формирование эталона модного костюма. М.: МГТА, 1993.

17. Зайцев В. Такая изменчивая мода. М.: Молодая гвардия, 1983.

18. Зборовский Е.М. По законам красоты: [О моде]. М.: Сов. Россия, 1988.

19. Зимбардо Ф. Застенчивость / Пер. с англ. М.: Педагогика, 1991.

20. Ильин В.И. Поведение потребителей. М.: Наука, 1998.

21. Каневский Е.Н. Формирование вкуса покупателя. М.: Знание, 1981

22. Кащенко О.Д., Козлова Т.В. Покупателю об одежде и моде. М.: Экономика, 1986.

23. Килошенко М. И. Дизайн одежды как результат творческого воображения СПб.: СПГУТД, 1998.

24. Килошенко М.И. Индустрия моды: проблемы психологического анализа деятельности специалистов. СПб.: Изд-во СПбГУ, 1999.

25. Килошенко М.И. Психология молодежной моды. СПб.: СПГУТД, 1998.

26. Килошенко М.И., Сафронова И. Н. Выражение «Я-концепции» личности в одежде молодых. СПб.: СПГУТД, 1999.

27. Килошенко М.И. Психология моды. М.: Оникс, 2006.

28. Кирсанов Р. М. Русский костюм и быт. М.: Слово, 2002.

29. Ключарев А. Несколько замечаний о современных модах в одежде. М., 1861.

30. Кон И.С. Социология личности. М.: Политиздат, 1967.

31. Леонтьев Д.А. Выбор как деятельность. М.: МГУ, 1995.

32. Любимова Т.Б. Мода и ценность. М.: Изд-во МГУ, 1974.

33. Медведева Т.В. Учет индивидуальных особенностей потребителей одежды в САПРО. 1995.

34. Научно-техническая революция и массовое потребление (основные функции моды): Тезисы. Л.: ЛИТЛП, 1974.

35. Орлова Л.В. Азбука моды. М.: Просвящение, 1989.

36. Орлова Л.В. Мы и мода. М.: Знание, 1982.

37. Паке Д. История красоты. М.: Астрель, 2001.

38. Панкратова М. Р. Человек — костюм — среда. М.: МГТА, 1992.

39. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М.: Мысль, 1971.

40. Парыгин Б.Д. Социальная психология. СПб.: ИГУП, 1999.

41. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. М.: МГУ, 1988.

42. Петрова Е.А., Коробцева Н.А. Психофизика одежды. 1995.

43. Покна М.Ф. Кристиан Диор. М.: Вагриус, 1998.

44. Рейзема Я. В. Информатика социального отражения. М.: Прометей, 1990.

45. Ремарк Э.М. Жизнь взаймы. М.: Худ. лит-ра, 1992.

46. Романов Ю.И. Образ, знак в искусстве: Философ.-методол. анализ. СПб.: СПбАХ, 1993.

47. Рыданова И.И. И лицо, и одежда. Минск: Нар. асвета, 1984.

48. Сафронова И.Н., Килошенко М.И. Социально-адаптивные функции молодежной моды. СПб.: СПбГУТД, 1999.

49. Сидоренко Е.В. Эксперементальная групповая психология. СПб., 1993.

50. Соколов А.Н. Теория стиля. М.: Искусство, 1968.

51. Спенсер Г. Основания этики. Т. 2. СПб., 1899.

52. Супрун А.И., Филановский Г.Ю. Почему мы так одеты? М.: Молодая гвардия, 1990

53. Сычев Л.П., Сычев В.Л. Китайский костюм. Символика. История. М.: Наука, 1975.

54. Устюгова Е.Н. Стиль как явление культуры. СПб.: СПбГУ, 1994.

55. Философский энциклопедический словарь. 2-е изд. М.: Советская энциклопедия, 1989.

56. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность. М.: Просвещение, 1986

57. Чечот И. Барокко как культурологическое понятие. М. : Наука, 1982.

58. Чирикова А. Психологические особенности личности российского предпринимателя, http://www.psycho.ru.

59. Школьник Л.С., Тарасов Е.Ф. Язык улицы. М.: Наука., 1977.

60. Ятина Л.И. Мода как фактор формирования стиля жизни. СПб., 2001.


Додаток А


Опросник для определения стратегии самопрезентации личности в одежде (Е.А.Петрова)


Инструкция: "Перед Вами вопросы, определяющие Вашу манеру одеваться. На каждый вопрос выберите из двух вариантов подходящий ответ и обведите букву, соответствующую ему, кружком:

а) как большинство людей вокруг меня.

б) как нравится мне, не оглядываясь на других.

Отвечая, помните, что нет хороших либо плохих ответов, все они лишь характеризую вашу обычную манеру одеваться в разных ситуациях”

В театр, на концерт я обычно одеваюсь: а или б.

В будние дни на работу или в институт я стремлюсь одеваться: а или б.

Люди лучше всего оценивают, если я одет: а или б.

Если я иду на экзамен, то чаще одеваюсь: а или б.

Когда у меня будет достаточная для обновления гардероба сумма денег, я в первую очередь приобрету вещи, в которые буду одет: а или б.

Когда иду на день рожденье к другу (подруге) я чаще всего одеваюсь: а или б.

Отправляясь на свидание к небезразличному для меня человеку: а или б.

Если меня пригласят на презентацию или банкет, я постараюсь одеться: а или б.

Когда ко мне в дом приходят гости, я предпочитаю одеваться: а или б.

10. На отдыхе я чаще всего одеваюсь: а или б.

11. В школу я по возможности стремился одеться: а или б.

12. Своих детей я буду приучать одеваться: а или б.

13. Свой гардероб формировать так, чтобы в большинстве жизненных ситуаций быть одетым: а или б.


Додаток Б

«Табл.3.1- Отримані результати»

чоловіки - студенти жінки - студенти
Ф.І. Отримані результати Ф.І. Отримані результати
Ф.Н. 15 С.Н. 14
А.П. 15 Т.А. 15
П.А. 17 К.Л. 12
Е.А. 13 А.В. 17
К.В. 12 О.Т. 15
Х.Н. 11 Ш.Я. 14
Ч.А. 16 Г.Ж. 15
Т.Д. 14 П.В. 16
С.М. 15 К.М. 16
Д.А. 18 Б.Н. 17
М.Н. 18 І.О. 17
В.М. 16 Д.Н. 16
Д.Р. 18 Ф.Ю. 16
Р.Л. 17 С.К. 14
К.Б. 12 Т.Д. 16

Додаток В


«Графік 3.1-Порівняння отриманих результатів»

Гендерні відмінності в психології моди

Ряд 1 – чоловіки – студенти

Ряд 2 – жінки – студенти

Додаток В1


«Діаграма 3.1-Порівняння отриманих результатів»

Гендерні відмінності в психології моди


Ряд 1 – чоловіки – студенти

Ряд 2 – жінки – студенти


Додаток Д

«Діаграма 3.1-Порівняння середніх арифметичних результатів у вибірках жінок і чоловіків»

Гендерні відмінності в психології моди

Рефетека ру refoteka@gmail.com