Рефотека.ру / Психология

Дипломная работа: Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернігівський державний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка


Кафедра психології


РОЛЬ ТА МІСЦЕ ТВОРЧОСТІ В ПРОЦЕСІ

САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ


МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА


студентки магістратури

спеціальність “Психологія”

Дерев’янко Світлани Петрівни


Науковий керівник:

кандидат психологічних наук,

доц. Скок Микола Андрійович


Чернігів 2001


ЗМІСТ


Вступ...........................................................................................................



Розділ I. Теоретична частина.................................................................


1.1. Аналіз стану вивчення проблеми творчості.....................................
1.2. Основні підходи до феномену творчості в сучасних вітчизняних та західно-европейських психологічних дослідженнях.........................
1.2.1. Інтелектуально-процесуальний підхід (інтелектуалізація поняття творчості) ....................................................................................
1.2.2. Мотиваційно-особистісний підхід.................................................
1.2.3. Системний підхід............................................................................
1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованної особистості.................................................................................................
1.4. Творчість як показник самоактуалізації..........................................

Розділ II. Емпірична частина................................................................


2.1. Характеристика вибірки піддослідних та стратегія формування дослідних груп...........................................................................................
2.2. Характеристика психодіагностичного інструментарію та процедура проведення емпіричного дослідження ................................
2.3. Опис результатів дослідження, їх аналіз та інтерпретація...........
2.4. Узагальнення результатів дослідження та табличне представлення емпіричних даних............................................................

Заключення...............................................................................................


Використана література.........................................................................


Додатки......................................................................................................



Вступ


Проблема самоактуалізації особистості з давніх давен хвилює людство. Ця проблема належить до категорії “вічних” кожне нове покоління людей прагне не тільки осягнути загальнолюдський зміст проблеми актуалізації людини, а й творчо вирішити її згідно з духом свого часу, його нагромадженими знаннями. На сучасному етапі розвитку людської цивілізації значний внесок в розкриття суті зазначеної проблеми був здійсненний представниками гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Оллпорт, К. Роджерс), які одні з найперших акцентували взаємозв‘язок між творчістю та самоактуалізацією особистості. Для сучасної вітчизняної психології проблема самоактуалізації не є новою, але мало привертає увагу психологів, представляючи переважно сферу роздумів для філософів. Проблема творчості у вітчизняній психології є набагато більше дослідженою, про що свідчить наявність різноманітних авторських концепцій творчості, представлених в результаті досліджень відомих психологів (Л.С. Виготський, Я.О. Пономарьов, В.О. Моляко, О.Н. Лук, Д.Б. Богоявленська та ін.). В даній роботі висвітлюються проблеми актуалізації особистості як суб‘єкта життя, що має обдарування творити свою власну життєдіяльність. З метою більш повного висвітлення проблеми, в теоретичній частині роботи увага акцентується на розкритті сутності та природи творчості, на її значенні для процесу самоактуалізації особистості. Теоретичні узагальнення роботи ґрунтуються на досягненнях вітчизняних і зарубіжних вчених.

Вибрана тема є актуальною в психологічно-особистісному аспекті, тому що ставить за мету визначення дієвих орієнтирів для особистісного зростання та розвитку, для становлення повноцінної здорової особистості. Це виступає особливо важливим в умовах дисгармонійного, невлаштованого суспільства, де масштаб особистості часто визначається її здатністю до переборення несприятливих умов навколишнього життя. Для самоактуалізуючоїся особистості важливо знати рівень можливих досягнень, щоб більш ефективно реалізувати власні прагнення та адекватно оцінити наявні успіхи, міру яких, як вважає А. Маслоу, визначає не стільки відстань до фінішу, скільки проміжок, пройдений від моменту старту.

Об‘єкт дослідження: молодь міста Чернігова від 15 до 25 років (90 осіб).

Предмет дослідження: особистісні властивості, які опосередковують процеси самоактуалізації та обумовлюють рівень прояву творчих здібностей.

Мета роботи: емпіричне дослідження та виявлення особистісних властивостей, які сприяють процесу самоактуалізації, визначення місця творчості в цьому процесі та характеристика імовірних стилів самоактуалізації як індивідуально-особистісної творчості людини.

Дослідження спрямовується наступними гіпотезами:

Творчість є суттєвою, але не визначальною характеристикою процесу самоактуалізації особистості.

Існує відмінність між творчістю самоактуалізації та самоактуалізацією в творчості, що обумовлюється впливом особистісних факторів та рівнем розвитку творчих здібностей.

Таким чином головне питання, на яке повинно дати відповідь наше дослідження: “Які особистісні характеристики є необхідними для ефективної самоактуалізації та яке місце творчості в цьому процесі?”.

Завданнядослідження: теоретичне обґрунтування дослідження, проведення емпіричного дослідження з метою перевірки зазначених гіпотез та формулювання висновків роботи.

Таким чином, в даній роботі передбачається виконати наступні процедури:

Підбір та аналізування літературних та інформаційних матеріалів з метою теоретичного обґрунтування проблемної області дослідження.

Формування досліджуваної вибіркової сукупності, обґрунтування принципів і методів її формування.

Підбір та апробація психодіагностичних і дослідницьких методик.

Вибір та обґрунтування процедурної схеми проведення емпіричного дослідження.

Проведення емпіричної частини дослідження.

Обробка та аналіз отриманих результатів дослідження; статистичне та математичне обґрунтування достовірності та надійності отриманих емпіричних даних.

Формулювання висновків та узагальнень дослідження.


РОЗДІЛ І


ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА


. Аналіз стану вивчення проблеми творчості

Феномен творчості притягував увагу мислителів різних епох розвитку світової культури. Про глибокий інтерес до зазначеного феномену свідчить незгасаюче ( із давніх давен) прагнення до спроб створити “теорію творчості”, хоча у більшості випадків творчість розглядалася на рівні поверховості явищ, часто фантастично, іноді ідеалістично [65,с.4].

В спробах побудови теорії творчості, які здійснювалися до початку ХХст., виділяють декілька типів :

Філософський тип, що має два різновиди: гносеологічний і

метафізичний. Для першого головна задача - пізнання світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шопенгауер, Бергсон, Н.О.Лоський та ін.).Центральна проблема іншого різновиду – розкриття метафізичної сутності в релігійно-етичній інтуіції (Ксенофан, Сократ, Аквинський, Августін, Шеллінг, В.О.Соловйов).

Психологічний тип .

Один з його різновидів спрямований на зближення з природознавством та пов‘язаний з розглядом проблем творчої уяви, інтуїтивного мислення, творчості первісних народів, дітей, творчості винахідників і т.п.

Другий різновид – відгалуження психопатології (Ломброзо, Нордау, В.М.Бехтєрєв, В.Ф.Чиж та ін.); проблеми цього типу – геніальність та божевілля, вплив спадковості, алкоголізму, статі.

Інтуїтивний тип.

Цей тип має естетичний та історико-літературний різновиди.

Проблема першого різновиду – розкриття метафізичної сутності світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шиллер, Шопенгауер, Шиллінг, Ніцше); вивчаються питання художньої інтуїції в музиці, живопису, архітектурі, питання походження та побудови художніх творів, сприйняття глядачів. Другий різновид – історико-літературний (Дільтей, А.А.Потебня, Д.М.Овсяніко-Куликовський та ін.); тут увага приділяється народній поезії, міфам і народним казкам, психології читача [65,с.5].

Зазначена класифікація цінна тим, що показує нам характерну особливість досліджень творчості минулих часів, коли увага дослідників зосереджувалася або на художній, або на науково-філософській творчості. Більшість авторів були впевнені, що свідома діяльність людей не може впливати на процес творення. В творчості вбачали найбільш виражену свободу прояву людського духу, який тяжко, або взагалі не підлягає науковому аналізу [65,с.6].

З початку 20 століття розгортаються пошуки природничонаукових шляхів вивчення творчості, з позицій фізіологічних закономірностей, що привело до розуміння природи творчості як генетично зумовленої.

Своєрідна позиція розуміння творчості представлена в працях В.М.Бехтєрєва, в його розумінні творчості з рефлексологічної точки зору. Творчу ситуацію –проблему – В.М.Бехтєрєв трактує як подразник, а творчість, в наслідок цього, є не що інше, як реакція на такий подразник. В своєму продуктивному виразі творчість виступає як результат остаточного розв’язання реакції, або певної сукупності рефлексів. Одночасно В.М.Бехтєрєв підкреслює важливу роль природних обдарувань.

“Для будь-якої творчості, - пише В.М.Бехтєрєв,- необхідною є певна ступінь обдарованості і відповідне виховання, що створює навички в роботі. Останнє розвиває схильність в сторону виявлення природних обдарувань, завдяки чому в кінці виникає майже непереборне прагнення до творчої діяльності” [22,с.233].

Спеціаліст в галузі молекулярної біології, академік В.О.Енгельгардт також визнає, що творча здатність виступає як природжена потреба і в такому розумінні вона може бути уподібнена інстинкту. Ця потреба притаманна величезній більшості людей. Вона може виражатися у вигляді окремих здібностей у однієї людини або блискучого таланту у іншої, але важко знайти індивіда, повністю позбавленого цієї дорогоцінної якості. Здатність до творчості, робить висновок В.О.Енгельгардт,- це найвищий дар, яким нагородила людину природа на безмежно тривалому шляху її еволюційного розвитку [33,с.15].

Серед сучасних дослідників досить специфічний погляд на природу творчості має В.М.Вільчек, який пропонує наслідувальну мотивацію в розумінні сутності творчості .

В.М.Bільчек стверджує, що природа творчості заснована на природі людини як виду, який втратив в результаті мутації інстинктивну видову програму діяльності. Звідси неминуче виникають дефекти, порушення основних взаємозв’язків:

дефект діяльності (зв’язок “людина - природне середовище”);

дефект відносин (зв’язок “людина - людина”).

Як наслідок цього – відбулося первинне відсторонення людини від природи і світу в цілому.

В.М.Вільчек вважає, що заміною інстинктивної видової програми, яка допомагає тваринам адаптуватися, у людини з’явилася потреба в наслідуванні “зразку” – тварині, яка жила поряд з людьми та мала видову програму.

В основі пізнавальної мотивації людини лежить не орієнтована дослідницька мотивація тварин, а наслідувальна мотивація : людина шукає зразок (взірець), вона вчиться у природи.

Пошук зразка і породжує творчість як специфічну активність з метою подолання первинного відсторонення.

Таким чином, за даними В.М.Вільчека, мотивація творчості в наслідок своєї природи є ірраціональною і не підлягає задоволенню, тому що народилася разом з людиною і разом з нею помре.

Цінним у зазначеному вище підході до розуміння природи творчості є те, що підкреслюється значення фази наслідування в процесі творчості. Це положення підтримали деякі психологи, які займалися дослідженням проблеми творчості (В.М.Дружинін, О.О.Леонтьєв), але механізм наслідування був перенесений в умови соціокультурного середовища.

В.М.Дружинін, в ході роздумів, робить висновок, що процес творчості супроводжується оволодінням соціально-значимою діяльністю шляхом наслідування [27,с.239].

Наслідування як би піднімає індивіда на вищий ступінь розвитку соціокультурного середовища, досягненого людьми: далі йде тільки невідоме. Індивід повинен і може зробити крок в невідоме, але лише відштовхуючись від попередньої ступені розвитку культури. Як вірно помітив польський літературознавець Ян Парандовський: “Абсолютно творча самобутність - міф і нагадує грецькі сказання про людей, які не мали батьків і виросли із-під землі”.

Тут ми підходимо до важливого положення в розумінні природи творчості, а саме: творчість за своєю суттю є соціальною, тому що обумовлюється впливом соціально-культурного середовища (впливом сім’ї, школи, суспільства, культури в цілому).

За даними багатьох відомих людей (різних часів, різних народів і різних напрямків діяльності) умови та характер впливу соціального середовища можуть сприяти творчості, або заглушати її.

В своїх дослідженнях психологи і педагоги (М.Фатторі, Н.Роджерс, О.Н.Лук, В.О.Моляко, В.Є.Чудновський, Б.П.Нікітін, В.М.Дружинін та ін.) звертають увагу на негативний вплив насилля, тиску, страху на прояви творчості.

М.Фатторі стверджує, що творчою особистістю може бути будь-яка людина, але за умовою, якщо ця людина не живе в суспільстві репресивного типу, не виховується в сім’ї репресивного типу і не вчиться в школі репресивного типу [78,с.179].

“Погані пісні солов’ю в кігтях у кішки” - страх і насилля можуть лише забороняти, сприяти творчості вони не можуть [89,с.6].

“Примус – ворог творчості” [57,с.11].

Існує думка, що освітній процес також суперечить природі творчості. Ще Фрідріх Ніцше (французький філософ ІІ п.19ст.) зазначав, що той, хто пройшов школу, знає порядок і не знає творчості, тому що “ все велике освіта робить маленьким” [59,с.51].

Схожі думки виказував французький письменник І половини 20ст. – Антуан де Сент-Екзюпері : “Посередній учень спеціального класу ліцею знає більше про природу та її закони, ніж Декарт або Паскаль. Але чи здатний такий учень мислити, як вони?..

Коли в саду вдається вивести новий сорт троянди, усіх садівників охоплює хвилювання. Троянду ізолюють, піклуються про неї, сприяють її розвитку. Але для людей немає садівників…” [50,с.257].

І сьогодні актуальною залишається проблема специфічних відносин між творчою особистістю та соціальним середовищем. Наш сучасник В.М.Дружинін підтверджує випадки дискримінації “творчого” із-за переважання в школі жорсткої регламентної поведінки, відношення вчителів, які схильні оцінювати творче, нешаблонне як прояв демонстративності, впертості учня [27,с.216]. Інколи висловлюються припущення, що творчим людям набагато трудніше вчитися, ніж придумувати [95,с.45].

В літературі зустрічаються і парадоксальні думки – найбільш сприятливими для прояву творчості є критичні, навіть трагічні ситуації. С.Давлатов пише, що поету не дається літературний талант, а дається талант поганого життя: ніж гірше життя, тим краще поезія.

Хоча вищезазначене звучить незвично, деякі вчені надають цьому суттєвого значення, вважаючи, що в основі творчості лежить звільнення від страждань та компенсація ударів долі (В.С. Ротенберг, Ян Парандовсський), чутливість особистості (Р.В.Піхманець).

Р.В.Піхманець вважає, що чутливим творчим натурам властиве гостре сприйняття реальної дійсності. Від невдоволення світом чи собою виникає прагнення творити свій світ [63,с.92].

У французького письменника Еміля Золя в романі “Творчість” яскраво описується чуттєве, суперечне сприйняття світу головним героєм – художником Клодом Лантьє, який “існував в іншому вимірі” та самовільно пішов із життя не витримавши невизнання та нерозуміння з боку оточуючих.

Про драматизм творчості пише французький письменник О.Бальзак: “Творити – означає згорати на повільному вогні… ідеї, думки, плани стикаються, спалахують, киплять у мозку так, що можна збожеволіти” [33,с.28].

Процес творчості не обов’язково супроводжується стражданнями та муками, але обов’язково – емоційними переживаннями, що вказує на чуттєву природу людської творчості. Людина рідко коли може залишатися байдужою в процесі творчості, оскільки це суперечить її природі.

Таким чином, не тільки внутрішні переживання спонукають людину до творчості, сама творчість викликає певні переживання, що приводить до трактування процесу творчості як ментального (душевного) акту.

О.Л.Галін вважає, що творчість сприяє формуванню у людини “внутрішньої пропорції”: сприйняття та вираження підсвідомого (“темного”, незрозумілого, некерованого) в усвідомлюваному (зрозумілому).

“Творчість – це погодження підсвідомості та свідомості людини. Це вираз в частині (творі, дії, предметі) цілого – усього світу, світу в мініатюрі”[18,с.89].

На основі особливих відносин свідомості та безсвідомого В.М.Дружинін виділив ознаки творчого акту:

спонтанність,

пасивність волі,

мінливість стану свідомості в момент натхнення,

активність безсвідомого.

До того В.М.Дружинін відмічає, що потреба в творчості виникає тоді, коли вона небажана чи неможлива: свідомість як би провокує активність безсвідомого [26,с.151].

Я.О.Пономарьов також підкреслює роль безсвідомого для процесу творчості та відзначає, що продукт творчості передбачає включення інтуїції.

Творчий акт Я.О.Пономарьов розглядає в контексті інтелектуальної діяльності за схемою: на початковому етапі постановки проблеми активною є свідомість, потім, на етапі рішення – активним є безсвідоме, а перевіркою правильності рішення на третьому етапі займається свідомість [65,с.153].

Таким чином, завдяки особливим відносинам свідомості і безсвідомого забезпечується внутрішня активність процесу творчості, яка може реалізуватися у вигляді зовнішньої творчої діяльності людини.

“Головне в творчості – не зовнішня активність, а внутрішня – акт створення “ідеалу”, образу світу, де проблема відсторонення людини і середовища вирішена. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів внутрішніх процесів” [26,с.147].

Але досить довго в психології надавалась перевага визначенню творчості як зовнішньої активності, як “діяльності людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що мають суспільну значимість”. Таке тлумачення сутності творчості було зафіксовано у Великій Радянській Енциклопедії , і саме таке визначення творчості було провідним і підтримувалося більшістю радянських психологів (Л.С.Виготський, В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, В.А.Роменець, Б.П.Нікітін) приблизно до другої половини 80-х років 20 століття.

“Творчою діяльністю, - писав Л.С.Виготський, ми називаємо таку діяльність людини, яка створює дещо нове, все одно чи буде це створене творчою діяльністю яким-небудь предметом зовнішнього світу, чи розумовою конструкцією або чуттєвістю, яка живе та проявляється тільки в самій людині” [15,c.3].

З точки зору психології під творчістю розуміють процес створення чогось нового для даного суб’єкта. Тому зрозуміло, що творчість в тій чи іншій формі не є долею “обраних”, вона доступна будь-кому. І школяр, який засвоює нові знання, вирішує нову незнайому задачу, і робітник, який виконує нове технічне завдання… - всі вони займаються творчістю, вирішують творчі задачі [54,с.7].

За радянських часів вважалося, що творчість не є привілеєм обраних, а є характерною рисою радянського образу життя; провідним було ще одне положення – що кожній людині властиві творчі здібності. Лук О.Н. пише :

“Оволодіння членороздільним мовленням у віці “від двох до п’яти” – несумнівно творчий процес… саме та обставина, що кожній нормальній людині доступне оволодіння мовою, дає підстави стверджувати, що кожній людині властиві творчі здібності [37,с.124].

І якщо на сучасному етапі також вважається, що кожна особа здатна до творчості, як засобу максимальної і глибокої реалізації своєї індивідуальності, то визначення творчості як діяльності по створенню нових матеріальних і духовних цінностей часто підлягало критичному переосмисленню.

Деякі дослідники вважають, що таке визначення не можна вважати задовільним, оскільки в ньому не відображається соціальна спрямованість. Адже неможливо вважати творчою діяльністю винахід нової зброї масового знищення людей, треба враховувати характер використання нового знання, яке згідно до старої аналогії, нагадує ніж: ножем можна нарізати хліб, а можна й зарізати людину … [89,c.4].

О.О.Леонтьєв погоджується з трактуванням творчості як діяльності, але уявляє її не як процес створення нового, а як здатність людини “діяти в невизначених ситуаціях”. Умовою такої здатності є самореалізація (самовизначення) особистості [36,с.84]. Під цим розуміється самостійне “будівництво” системи відносин між окремою особистістю та предметним і соціальним світом, що має на меті перетворення світу через власну діяльність.

Я.О.Пономарьов взагалі вважає, що розуміти термін “творчість” як діяльність людини, означає розуміти цей термін у вузькому значені, та формулює гіпотезу, згідно якої творчість в найширшому значенні виступає як механізм розвитку [65,с.72]. Таким чином аналіз творчості включався в аналіз розвитку явищ. Творчість як механізм розвитку виступає в якості атрибуту матерії, її невід’ємної властивості.

Зверталася увага і на принципову відмінність творчості і предметної діяльності. Основною ознакою діяльності як форми активності – є потенційна відповідність мети діяльності її результатам. Для творчого акту характерним є протилежне – розбіжність мети ( задуму, програми…) з результатом.

В.М.Дружинін притримується точки зору, що творчість і діяльність є принципово протилежними формами людської активності та вказує на їх суттєві відмінності:

Діяльність виникає внаслідок зовнішніх або внутрішніх раціональних причин (“для того, щоб” або “тому що”). Творчість спонтанна і непланована.

Діяльність доцільна, раціональна і свідомо регульована. Творчість недоцільна, ірраціональна і не піддається (в момент творчого акту) регуляції з боку свідомості.

Діяльність спонукається певною мотивацією, функціонує за типом “негативного зворотного зв’язку”: досягнення результату завершує етап діяльності.

Творчість має в основі глобально ірраціональну мотивацію відсторонення людини від світу, спрямовується тенденцією до його продовження.

4 . Творчість – це життя безсвідомого. Її механізм – взаємодія активного домінуючого безвідомого з пасивною свідомістю.

Діяльність – це життя свідомості. Її психологічний механізм зводиться до взаємодії активної, домінуючої свідомості з рецептивним, пасивним безсвідомим [26,с.154].

Таке розділення не може бути категоричним. Між творчістю та діяльністю безперечно існує зв’язок. Було б помилкою прирівнювати творчість тільки до діяльності людини, але в той же час не слід забувати, що творчість є діяльнісною за своєю природою, оскільки завжди передбачає процес розвитку – або ідеального (почуття, думки), або матеріального (речі). Таким чином, діяльність виступає ніби-то складовою частиною творчості, її рушійною силою. Як вірно помітила Д.Б.Богоявленська “ творчість – це розвиток діяльності за ініціативою самої особистості” [9,с.36].

Західні представники глибинної психології і психоаналізу вважають що в основі творчості лежить специфічна мотивація, яка спрямовує особистість до творчості та вказує на мотиваційну природу творчості.

З.Фрейд вважає творчу активність результатом сублімації статевого потягу на іншу сферу діяльності. А.Адлер уявляє творчість результатом компенсації комплексу недостатності. К.Юнг представляє творчість як прояв архетипів колективного безсвідомого. Р.Ассаджіолі вважає творчість процесом сходження особистості до “ідеального Я”, засобом її саморозкриття.

Гуманістичні психологи (А.Маслоу, Г.Оллпорт, К.Роджерс) вважають джерелом творчості мотивацію особистісного зростання, потребу людини в самоактуалізації, прагнення “стати тим, що закладено в людській потенціальності”.

Тепер спробуємо підвести підсумки та сформулювати підходи до розуміння природи творчості:

Психогенетичний підхід (В.М.Бехтєрєв, В.О.Енгельгард, В.М.Вільчек).

Кожна людина має певний рівень природної обдарованості творчими здібностями. Творча здатність людини виступає як природжена потреба та реалізується за допомогою механізму наслідування.

Соціальний підхід (О.М.Лук, В.О.Моляко, Б.П.Нікітін, В.Є, Чудновський, В.М.Дружинін та ін.).

Оскільки людина народжується в світі соціальному, то процес її розвитку завжди супроводжується впливом соціокультурного середовища . Соціальне обумовлює творчі можливості людини, сприяє їх реалізації, або гальмує їх прояв.

“Чуттєво – емоційний “ підхід (Г.В.Піхманець, Н.В.Рождественська, О.Л.Галін, В.М.Дружинін).

Творчість передбачає внутрішню (ментальну) активність особистості, тому що супроводжується емоційно-чуттєвими реакціями особистості. Емоційні переживання можуть або спонукати особистість до творчості, або бути продуктом творчо-діяльнісної активності.

Аксіологічний (ціннісний) підхід (С.О.Грузенберг, В.А.Роменець).

Цінності визначають зміст творчості. Творчість є цінною лише тоді, коли виражається в позитивній продуктивності.

Діяльнісний підхід (Л.С.Виготський, В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, Б.П.Нікітін, О.О.Леонтьєв).

Внутрішня активність особистості, як правило, має прояв в її зовнішній (діяльнісній) активності, мета якої – перетворення світу через власну діяльність.

Мотиваційний підхід (З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, Г.Ассаджіолі, Г.Оллпорт, К.Роджерс, А.Маслоу та ін.)

До творчості особистості спонукає певний тип мотивації, тому творчість породжується специфічними внутрішніми прагненнями людини.

Кожен із зазначених підходів послугував подальшому вивченню феномену творчості та сприяв розробленню основних концепцій творчості сучасними дослідниками, що й буде предметом дослідження в наступній главі цієї роботи.


1.2. Основні підходи до феномену творчості в сучасних вітчизняних та західноєвропейських психологічних дослідженнях


Більше, ніж триста років тому Ісаак Ньютон вірно помітив, що можна побачити більше, якщо встати на плечі гігантів, - витончена та цінна вказівка на те, що не можна сподіватися на успіх, якщо немає здатності оцінити та використати минулі досягнення, аналізувати різні точки зору. Тому цілком природною є спроба проаналізувати основні концепції творчості як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.

Майже жоден з дослідників не притримувався чітко виділеного єдиного критерію в підході до пояснення феномену творчості – ті, які вважали основою творчості інтелектуальний компонент, не заперечували важливість для творчості особистісних та мотиваційних факторів, і навпаки, ті, які пов’язували творчість з особистісним розвитком, не виключали роль інтелектуальних здібностей. Але в кожній авторській концепції творчості можна умовно виділити певний підхід до проблеми, в залежності від того, що переважно брав за основу творчості автор та чим керувався в своїх дослідженнях.

Було виділено наступні підходи:

І. Інтелектуально-процесуальний підхід

При цьому підході основою будь-якої діяльності творчого характеру вважається когнітивна сфера та інтелектуальні творчі здібності.

ІІ. Мотиваційно-особистісний підхід

Основою творчості при цьому підході вважається формування певної мотивації та особистісних рис; процес творчості завжди передбачає реалізацію людиною власної індивідуальності (самоактуалізацію особистості).

ІІІ. Системний підхід

Цей підхід припускає визначення “зв’язків” (кореляцій) між творчістю та різнорідними психічними явищами (мислення, сприйняття, особистість та ін.), що передбачає подолання “однобічності” в дослідженнях феномену творчості, яка властива першим двом підходам.


1.2.1. Інтелектуально-процесуальний підхід (інтелектуалізація поняття творчості)

Інтелектуалізація поняття творчості має місце, коли вчений в своїх дослідженнях керується панівним впливом інтелекту на всі сфери діяльності людини.

Наш сучасник І.О.Матіюк вважає, що основою будь-якої діяльності творчого характеру є її когнітивна сфера та інтелектуальні творчі здібності, тому що “будь-який акт творення містить в собі розумне начало, інтелектуальну програму та контрольоване інтелектом здійснення самого творчого процесу. Тим самим припускається інтелектуальна регуляція творчого процесу [44,с.7].

Вважаючи основою творчого процесу вироблення нових ідей, які продукує мозок, І.О.Матіюк спирається на слова видатного радянського психолога Л.С.Виготського: “Мозок є не лише органом, що зберігає і відтворює наш попередній досвід, а й органом, що комбінує, творчо переробляє і створює з елементів цього попереднього досвіду нові твердження і нову поведінку” [15,с.5].

Але Л.С.Виготський зовсім не ідеалізував роль інтелекту для творчості, в тій же монографії він пише: “…обидва фактори – інтелектуальний та емоційний – є в рівній ступені необхідними для акту творчості. Почуття, як і думки, спрямовують творчість людини” [15,с.16]. В своїх дослідженнях процесу творчості Л.С.Виготський використовував не інтелектуальний, а системний підхід, пов’язуючи творчість з інтелектуальними здібностями людини (здатність до уяви) та з афективним компонентом особистості (емоційний настрій, почуття).

Інший радянський психолог, дослідник проблем педагогічної психології В.В.Давидов пише, що “теоретичне мислення лежить в основі творчого відношення людини до дійсності” [23,с.300]. Іншими словами – творче відношення до дійсності передбачає задіяння мислення. Поняття творчості тут інтелектуалізовано, оскільки за основу береться мислення (інтелектуальний компонент), що надає можливість визначення особливого – творчого мислення.

Автор оригінальної теорії планомірно-поетапного формування розумових дій та понять – П.Я.Гальперин (1902-1988) довгі роки займався дослідженням проблеми розумових здібностей і творчого мислення. Процес вирішення творчих задач (за Гальпериним) виглядає наступним чином :

поверхове ознайомлення з умовами;

безпорядні проби;

багатократне повернення до відхилених способів;

рішення як інсайт, просвітління.

Таким чином вирішального значення набуває інтуїція, яка є “підсвідомим процесом та має почуттєву природу” [37,с.125].

О.Н.Лук надає інтуїції дуже великого значення, вважаючи її “секретом” творчості. Але він підкреслює, що творчість не є повністю підсвідомим процесом, та схематично виділив декілька етапів творчості:

попереднє накопичення матеріалу;

підсвідомий пошук асоціативних зв’язків;

критична оцінка отриманого результату.

Попередній та заключний етап здійснюється під контролем свідомості, другий етап (який є проміжним) є періодом підсвідомо-інтуїтивної роботи мислення. Цей другий етап являє собою лише один відсоток кропіткої праці усього процесу творчості, але без нього творчість є неповноцінною і навіть неможливою [39,с.60]. Але оскільки інтуїція мало піддається вольовій регуляції та має чуттєву природу, необхідним компонентом творчого процесу є свідома критична оцінка результатів за допомогою логічного мислення з метою перевірки істинності інтуїтивного рішення. О.Н.Лук проти протиставлення понять “мислення” та “творчість”, вважаючи їх нерозривно пов’язаними та значущими для процесу творчої діяльності.

Про єдність логічного та інтуїтивного зазначав Я.О.Пономарьов, який присвятив свою професійну діяльність психології творчості. Я.О.Пономарьов розробив уявлення про центральну ланку психологічного механізму творчості за допомогою зіставлення досліджень розвитку психологічного механізму внутрішнього плану дій (ВПД) з аналізом ходу вирішення творчих задач інтелектуально розвиненими піддослідними.

Вважаючи розвиток ВПД найважливішою особливістю психологічного механізму інтелекту людини, Я.О. Пономарьов експериментальним шляхом установив декілька етапів даного розвитку, які в процесі вирішення творчих задач трансформуються в структурні рівні її організації, що виступають як функціональні ступені вирішення творчих задач. У відповідності з такими положеннями центральна ланка психологічного механізму творчості характеризується єдністю логічного та інтуїтивного [23,с.219].

Фази функціонування психологічного механізму творчості (за О.Я.Пономарьовим):

логічний аналіз проблеми

(активність свідомості);

інтуїтивне рішення

(активність несвідомого);

вербалізація інтуїтивного рішення

(функція свідомості);

формалізація нового знання – формулювання логічного рішення

(функція свідомості).

Таким чином, Я.О.Пономарьов розглядає творчий процес в контексті інтелектуальної діяльності.

Часто дослідники вивчали не сам феномен творчості, а лише здатність до творчості, тобто творчість здібності, які вважалися, підкреслюючи провідне місце інтелекту в творчій діяльності, інтелектуальними творчими здібностями.

Б.П.Нікітін визначає творчі здібності як особливі якості розуму, такі, як спостережливість, уміння зіставляти, порівнювати, тощо [57,6].

В.Андрєєв виділяє складові компоненти поняття “творчі здібності”:

мотиваційний;

інтелектуально-логічний;

інтелектуально евристичний;

самоорганізаційний компонент.

Усі ці компоненти є тісно взаємопов’язаними, і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль, але творчими, у вузькому значенні слова, В.Андрєєв вважає інтелектуально-евристичні здібності, які включають в себе: здібність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності [56,с.53]. Як бачимо, в даному випадку творчі здібності включають в себе інтелектуальні.

Інший варіант – коли творчі здібності вважаються складовою та невід’ємною частиною інтелектуальних здібностей. М.О.Холодна визначає структуру інтелектуальних здібностей наступним чином:

конвергентна здатність – інтелект у вузькому значенні (рівневі властивості, комбінаторні і процесуальні властивості);

креативність - загальна творча здібність (оригінальність, сприйнятливість, метафоричність);

навчаємість;

пізнавальні стилі (когнітивні, інтелектуальні, епістемологічні).

І.А.Барташнікова та О.О.Барташніков одним із найважливіших показників розвитку творчих здібностей вважають здатність людини ставити нові запитання і проблеми. Корені цієї здатності вбачаються в природній допитливості дитини і в тих ситуаціях спілкування й діяльності, в яких проходить її розвиток.

Здатність людини до постановки нових питань і проблем займає важливе місце в творчості. Н.Б.Шумакова вважає самостійну постановку питань та проблем важливою ланкою творчої активності людини.

“Немає питань, немає проблем – немає і подальших умов для розвитку творчого мислення” – пише Н.Б.Шумакова [99,с.70].

Питання , що містить в собі невідоме, передбачає породження, і є етапом, з якого починається розгортання процесу мислення. “Паростки творчості, які проявляються в дитячих питаннях, потребують бережливого догляду” – робить висновок Н.Б.Шумакова [99,с.71].

Питання є головним стимулом до пізнавальної та дослідницької активності, які О.М.Матюшкин вважає складовими початкових етапів розвитку творчості. Пізнавальний розвиток він трактує як творчий процес, внутрішнє джерело розвитку творчості вбачає в пізнавальних потребах. Пізнавальні потреби спонукають людину до творчої активності [75,с.153-154].

Наш сучасник і співвітчизник С.Д.Максименко вважає творчу активність основою творчих здібностей. Зробивши процес формування творчої активності (як одиниці творчих здібностей) предметом своїх досліджень, С.Д.Максименко використав експериментально-генетичний метод. Для вивчення ступеня сформованості творчих здібностей учнів була використана методика Д.Б.Богоявленської та визначення, за її прикладом, трьох основних рівнів інтелектуальної активності (стимульно-продуктивного, евристичного та креативного).

Як підсумок циклу проведених досліджень, С.Д.Максименко виділив фактори, які тісно пов’язані з інтелектуальною активністю – цілезаснування та самостійність суб’єкта в процесі вирішення проблемних завдань [41,с.106].

Майже в усіх вітчизняних дослідженнях проблематики творчості можна спостерігати два моменти:

по-перше - прагнення дослідників визначити “одиницю” творчості, або її першооснову;

по-друге – спроби пояснити процес протікання творчості, та виділити його загальні закономірності, що носить дещо утопічний характер, тому що суперечить невизначеності самого поняття творчості. Вже багато років відбувається вивчення феномену творчості, багато вчених б’ється над цією “загадкою”, але й досі немає загальноприйнятих характеристик творчості. Кожний дослідник, вчений вкладає в це поняття свій зміст, інколи навіть протилежний іншим поглядам. Причина такої “невизначеності” творчості, мабуть, криється в багатогранності цього феномену.

Для зарубіжних вчених інтелектуального напрямку в дослідженнях феномену творчості, характерними рисами є більша варіативність поглядів щодо області творчості.

Один із засновників гештальтпсихології, відомий німецький психолог Макс Вертгеймер розробив концепцію розвитку продуктивного творчого мислення при використанні активного пошуку способів цілісного бачення завдання. За даними М.Вертгеймера увесь продуктивний мисленнєвий процес є пронизаним творчою енергією. На першій стадії (коли виникає тема) з’являється почуття необхідності розпочати роботу, це почуття мобілізує творчі сили. Після усвідомлення проблеми всі сили спрямовуються на створення її образно-концептуальної моделі (тобто цілісного образу проблеми). Сама робота над вирішенням проблеми протікає неусвідомлено, на інтуїтивному рівні, її результатом є виникнення ідеї рішення (інсайт). Завершальною стадією є виконавча робота, яка також потребує задіяння творчих сил, хоча вже на іншому рівні. Таким чином М.Вертгеймер визначає, що нова думка (рішення проблемної ситуації) з’являється не у вигляді допустимого припущення, загального твердження або віри, а як “інтуїція” : знаходження та розгляд в структурированій фігурі внутрішнього зв’язку [14,с.10-12].

Дж.Гілфорд, один з “піонерів” вивчення загальних творчих здібностей, в результаті своїх факторно-аналітичних досліджень природи інтелекту розробив категорії дивергентного і конвергентного мислення. Конвергентне мислення приводить до єдиного правильного рішення, обумовленого даними фактами; дивергентне мислення є менш обмеженим заданими фактами, воно допускає зміну шляхів рішення проблеми і приводить до випадкових результатів і висновків [4,с.29].

Пізніше Дж.Гілфорд розвинув концепцію креативності, як універсальної пізнавальної творчої здібності, основою якої було визначено дивергентне мислення; виділені були наступні параметри креативності:

здатність до постановки проблем;

здатність до генерування великої кількості ідей;

гнучкість думки – здатність до продукування різноманітних ідей;

оригінальність – здатність відповідати на подразники нестандартно;

здатність вирішувати проблеми (здатність до аналізу і синтезу) [26,176].

П.Торранс, услід за Дж.Гілфордом, пояснює креативність в термінах мислення, розуміючи творче мислення як “процес відчування труднощів, проблем, нестачі інформації; побудови здогадів та формулювання гіпотез, що стосуються виявлених недоліків” [88,с.125].

Едвард де Боно розглядає проблему свідомого керування творчою діяльністю шляхом активізації здібностей до творчого мислення. Творчість Е.де Боно розуміє дуже широко, виділивши спеціальний термін – “латеральне мислення” (тобто нешаблонне мислення), яке є доступним для кожного, хто прагне до нових ідей. Творче мислення являє собою різновид латерального мислення, та потребує спеціальних здібностей, навіть таланту.

Е.де Боно визначає різницю між шаблонним і нешаблонним (латеральним) мисленням : при шаблонному мисленні логіка управляє розумом, тоді як при нешаблонному – логіка обслуговує розум.

Дж. І.Ніренберг здатністю до творчості уявляє здатність до творчого мислення, яке є складовою частиною людського інтелекту. Для ефективної творчої діяльності Ніренберг пропонує 4 основні прийоми мислення, які доступні будь-якій людині:

структурування;

упорядкування;

визначення співвідношень;

зміна точок зору.

Могутнім засобом творчості Дж.І.Ніренберг називає зміну точки зору,

вважаючи, що “точка зору – це двері у творчість, які можуть бути або відкритими, або закритими” [58,с.25].

Пізніше Дж.І.Ніренберг виділив додаткові прийоми стимулювання творчого мислення:

метод мозкового штурму (запропонований Осборном у 1941р.);

синектика (поєднання різних, на перший погляд незначних, елементів);

творче використання снобачень.

Дж.І.Ніренберг вважає міфом думку, що творчі здібності властиві лише геніям, підтримуючи вислів, що невміння людини використовувати природжені здібності до творчості є наслідком або байдужності, або боязкості показатися смішним, та є зрадою самого себе.


1.2.2. Мотиваційно-особистісний підхід


Мотиваційно-особистісному підходу властива тенденція до вивчення творчості (творчого мислення, творчої діяльності) в контексті творчої особистості – увага акцентується на особистості, яка володіє певною мотивацією та рисами. Сам процес творчості трактується як проекція внутрішніх особистісних процесів на зовнішню діяльність.

Тихомиров О.К. аналізував роль особистісного компоненту в творчій діяльності. Передбачалося вивчення тих новоутворень, які створюються в ході творчої діяльності :

цілі;

гіпотези;

операціональні та особистісні смисли;

вербальні та емоційні оцінки;

потреби та позиції особистості.

Особливо важливими для вивчення були визначені емоційні переживання суб’єкта в процесі творчості, але при цьому визнавалося, що емоційні переживання тісно пов’язані з пізнавальними потребами. В результаті формулювання такого положення експериментальні дослідження передбачали вивчення інтелектуальних емоцій [70,с.20].

В.Е.Чудновський та В.С.Юркевич, займаючись проблемами дитячої обдарованості, звернули увагу на різнохарактерність пізнавальних потреб у творчих та інтелектуально-обдарованих школярів.

Якщо пізнання творчих особистостей спрямоване перш за все на процес пізнання (тобто результативність не на першому місці), то пізнавальна потреба “інтелектуалів” спрямована на досягнення певного результату. А це підводить до думки, що творча особистість включається в пізнавальний процес з натхненням, яке супроводжується емоційними переживаннями, та цікавістю, яка мотивує особистість до самостійного пізнання, а не до нав’язаного (за оцінку, або за винагороду, наприклад).

Саме самостійність спонукає особистість до творчої діяльності та характеризує її як неконформну, не здатну (або не бажаючу) пристосовуватися, тому що звичайні норми та закони творча особистість не сприймає. Це несприймання обумовлено не моральними причинами ( хоча вони також можуть мати місце), а фізіологічними – творчі процеси за своєю природою не витримують ніяких обмежень [95,с.55].

О.О.Мелік-Пашаєв, дослідник художньо-творчих здібностей, приділяв велике значення унікальності та неповторності особистості художника, як виразника “ певного духовного змісту в адекватному творчому образі” [49,с.34].

Розглядаючи творця як особистість, О.О.Мелік-Пашаєв виділив декілька необхідних рівнів художньо-творчої особистості:

Перший рівень. Естетична позиція особистості (неповторність внутрішніх переживань творця, породжених в процесі життєдіяльності).

Другий рівень. Творче уявлення ( здатність до створення образів).

Третій рівень. Якості, які сприяють оволодінню засобами певного виду мистецтва ( сукупність спеціальних знань, умінь та навичок).

Можливо наведена схема не є ідеальним варіантом процесу становлення творчої особистості, але вона визнає дуже важливу для творчості характеристику – унікальність внутрішньо-особистісних переживань.

Про важливість вираження почуттєвих переживань зазначає О.Л.Яковлева. Її концепція творчості базується на можливості особистісного індивідуального самовираження через емоційність. Вона розрізняє дійсні почуттєві переживання та вираження почуттів, тому що вираження обумовлене стереотипами емоційного реагування, які прийняті в певному суспільстві. Але стереотипізація емоційного вираження суперечить вільному прояву емоцій, а творчість, як звісно, не сумісна з “неволею”. Саме неспівпадання між відчуттями та їх вираженням лежить в основі внутрішніх конфліктів. Постійне подавлення своїх істинних почуттів гальмує розвиток творчої особистості [105,с.38].

О.Л.Галін зазначає важливість для творчості стану внутрішньої цільності, тобто внутрішньої рівноваги між почуттями та міркуваннями. В його уявленнях про творчість почуття не відіграють вирішальної ролі та залежать від характерологічних особливостей особистості, які й обумовлюють творчий процес.

О.Л.Галін визначає творчість залежною від психічних станів людини (від “ стану душі”), та на основі певних психологічних особливостей різних людей виділяє оригінальні стадії творчого процесу :

Початок творчості – допитлива, зацікавлена людина, яка жадає вражень.

Аналіз явища – раціоналіст, який стримує свої емоції.

Почуття близькості рішення – людина в поганому настрої, в депресії, всім незадоволена та впадаюча у відчай.

Народження ідей – безрозсудна людина, нелогічна, необуздана та уникаюча контролю; виражає ірраціональний настрій.

Викладення ідеї, робота над твором - педант, старанно перевіряючий створене, уважний, контролюючий, вимогливий до самого себе редактор.

Життя ідеї – вольова людина, вміє відстоювати свої погляди, організатор, вперта та наполеглива людина [18,с.71].

Дуже легко зустріти людей, які представляють різні стадії творчості, але дуже тяжко – людину, здатну знаходитися в усіх зазначених станах. Тому мистецтво творчості – це мистецтво вільного та послідовного переходу від одного стану психіки до іншого, а це вимагає пластичності та гнучкості психічної діяльності людини .

Взагалі О.Л.Галін вважає вольову здатність людини до позитивних характерологічних змін творчим актом – “шлях корінного покращення характеру – це шлях творчості” [18,с.38]. Визначення такого положення приводить до представлення творчості під дещо іншим ракурсом, коли творчість супроводжує процес самотворення людської особистості, коли людина виступає творцем самого себе, робить своє життя унікальним і неповторним. Саме усвідомлення життя як творчого процесу самобудування дозволяє констатувати наявність життєтворчості, як вищої форми прояву творчої природи людини.

Вже немає ніяких сумнівів, що життя кожної людини є унікальним і неповторним. По-перше, це обумовлено ствердженням генетичної унікальності кожної людини – неможливим визнається існування двох генетично ідентичних (на 100 відсотків) особистостей. По-друге, різні життєві умови та обставини сприяють різному вибору життєвого шляху, та постійно змінюючись, спонукають особистість до життєтворчості.

В процесі життєтворчості особистість виступає як суб’єкт творчості, який прагне до самореалізації, самовизначення та самоактуалізації своєї індивідуальності.

Визначення прагнення особистості до самоактуалізації шляхом творчості з’явилося у вітчизняній психології нещодавно, у зв’язку з появою спроб розроблення концепції самотворчості [32; 69]. Досить довго (і навіть на сучасному етапі) розглядання творчості у зв’язку з людською сутністю та самовизначенням вважалося в нашій країні прерогативою філософів. Тому спрямованість досліджень на вивчення процесів самовизначення та самоактуалізації особистості через творчість , є більш характерною для західної психології, ніж вітчизняної.

Особливої уваги заслуговує психоаналітична теорія творчості. Вчення Зігмунда Фрейда містить положення, що несвідоме в історичному розвитку людини походить з досоціального періоду. Несвідоме містить у собі надзвичайно інтенсивні стимули лібідо. Саме це джерело енергії бере участь в соціальній творчості культури. Психоаналіз за предмет свого дослідження бере насамперед творчість художню і моральну.

Художня творчість , використовуючи символіку, дає людині насолоду. В цій діяльності головна роль відводиться фантазії. Зміст її роботи становлять витіснені сексуальні бажання. Адже їх мету легше перенести з реального світу в уявний. Навпаки, у потягів, пов’язаних з самим існуванням, як реальне, задоволення стає необхідним. Голод та спрагу, наприклад, не можна замінити ніякими фантазіями.

Несвідоме це та частина психічного життя, яка прагнучи безпосередньо до насолоди, не хоче пристосуватись до реального світу. В тих сферах, де в психіці спостерігається відхилення від дійсності, де фантазія може розправити свої крила, сферу застосування символіки несвідомого можна забезпечити [83,с.213].

Своєрідне тлумачення ролі несвідомого запропонував Карл Юнг – засновник аналітичної психології. Юнг вказав на архаїчні джерела несвідомого, заглибившись в ранні стадії історичного розвитку людства. “Колективне несвідоме” та “архетипи думки” передаються з покоління в покоління через наслідування структури мозку. В сновидіннях Юнг побачив сліди стародавнього міфологічного способу мислення.

Творчий процес, як його можна простежити, полягає в несвідомому оживленні архетипу. При появі його з глибин несвідомого митець робить можливим для кожної людини знайти “найглибші” джерела життя, які в інших випадках закрито для неї. В цьому, ніби, полягає соціальне значення мистецтва [83,с.215].

Альфред Адлер , засновник індивідуальної психології, вказує на творчу силу самості. Він зазначає, що ми творчо та активно відповідаємо на різноманітні впливи, які супроводжують наше життя. Ми не є інертними об’єктами, які пасивно сприймають дію зовнішніх сил; ми активно прагнемо до одних переживань та стараємося уникнути інших. Ми вибірково інтерпретуємо досвід, створюючи індивідуальну схему апперцепції, та формуємо різні паттерни по відношенню до світу.

Для Адлера процеси формування життєвої мети, стилю життя, схеми апперцепції – по суті творчі акти. Творча сила особистості керує індивідуальним реагуванням на навколишнє середовище. А.Адлер наділяє індивідуума унікальністю, здатністю до формування своєї особистості. “Індивідуум – і картина, і художник. Він – художник своєї власної особистості” [73,с.159].

Гордон Оллпорт, розробляючи диспозиційну теорію особистості, виділив важливу особистісну характеристику – інтенція. Під цим терміном розуміється спрямованість особистості ( плани, амбіції, рівень домагань). Г.Оллпорт припустив, що існує єдиний принцип організації установлення оцінок, мотивів, схильностей індивіда, який він назвав пропріумом. Під цим терміном Оллпорт розуміє позитивну творчу властивість людської натури, яка прагне до зростання та постійно розвивається. Пропріум є “ядром” особистості, яке формує унікальність кожного людського життя [60,с.7].

Г.Оллпорт виділив сім аспектів пропріуму. В перші три роки життя людини проявляються відчуття тіла, самоідентичність та самоповага. Пізніше ( з 4 до 6 років) формуються ще два аспекти : розширення пропріума (“Я” охоплює важливі аспекти навколишнього світу) та образ себе. У проміжок між 6 і 12 роками з’являється здатність раціонально вирішувати життєві проблеми. Для цієї стадії характерними є конформізм та слухняність. Але після 12 років формується проприативне прагнення – саме в цей період центральною проблемою виступає вибір кар’єри та життєвих цілей.

Концепція его-ідентичності Еріка Еріксона також визначає період після 12 років важливим для життєвого самовизначення особистості. Але саму необхідність творчості Е Еріксон відніс до фінального періоду розвитку особистості (див. мал.1 ).

Е Еріксон зазначає , що при переважаючому прояві певної позитивної риси характеру завжди існує ймовірність появи за відповідних умов її негативного антиподу, і навпаки. Але в той же час, в результаті боротьби позитивних і негативних тенденцій формуються основні новоутворення особистості. Оскільки позитивні почуття реально завжди протистоять негативним, то і новоутворення особистісного розвитку мають два полюси [102,с.57]. Так, творчість проти застою породжує турботу про реалізацію своїх професійних і сімейних планів, з одного боку, і нехтування професійними і сімейними обов’язками – з іншого.

Таким чином творчість ( в концепції Е.Еріксона ) представляється як результат плодотворно прожитого життя та як основа формування особистісної цілісності.

Деякі вчені вивчали проблему зв‘язку творчості з психопатологією. До цієї проблеми дослідників підштовхнула виявлена аналогія поведінки творчої особистості та людини з психічними порушеннями – адже поведінка тієї й іншої відрізняється від стереотипної, загальноприйнятої.


H

більше 60 р.


особистісна цілісність проти відчаю

G

40-45-60р.


творчість проти застою

F

20-40-45р.


близькість проти самотності

E

11-20р.


життєве самовизначення проти плутанини ролей

D

5-11 р.


працелюбність проти неповноцінності

C

3-5 р.


ініціатива проти вини

B

1-3 р.


автономність проти сорому і сумнівів

A

до 1 р.

віра проти безнадії

Мал. 1. Етапи життєвого циклу: епігенез ідентичності (за Е.Еріксоном)


В 1952 р. Г.Айзенк в ході своїх психометричних досліджень зробив припущення, що структуру особистості визначають не тільки нейротизм і інтроверсія – екстраверсія, є також третя важлива риса особистості – психотизм, що являється ортогональним і до нейротизму, і до інтроверсії – екстраверсії. Послідуючий аналіз психотизму показав, що один полюс цієї перемінної є пов’язаним з такими рисами особистості, як альтруїзм, соціабельність, здатність до емпатії, конформізм. Другий полюс цієї ж перемінної пов’язаний з такими рисами особистості, як кримінальність, імпульсивність, ворожість, агресивність, психопатія, шизоїдність, депресивність, афективні розлади, шизоафективність і шизофренія. Більш за того, при високому рівні психотизиму особистість виявляє, з одного боку, високий рівень креативності, а з іншого – агресивність, егоцентричність, імпульсивність, “холодність”, антисоціальність, впертість та грубість [25,с.105].

На сьогоднішній день залишається невирішеною проблема взаємозв’язку творчості та безумства. Деякі психологи настоюють, що будь-яка творча особистість має більш або менш суттєві психічні порушення (алкоголізм, наркоманія, депресія, підвищена тривожність, манії, галюцинації, спроби самогубства).

Американський психіатр Арнольд Людвиг, використовуючи біографічний метод, провів дослідження 1004 видатних діячів ХХ ст., які прославили себе у мистецтві, науці, в адміністративній та суспільній діяльності, в спорті, підприємництві або воєнній справі. Він виявив, що приблизно третина видатних поетів, музикантів-виконавців і белетристів у підлітковому віці страждали від серйозних психологічних проблем. В дорослому стані проблеми зростали ще більше. Менш за все людей з психологічними проблемами виявилося серед видатних вчених природничих наук, політиків, мандрівників, воєнноначальників і бізнесменів. А.Людвиг зробив припущення, що деякі області творчості (живопис, поезія, художня проза) приваблюють емоційно нестійких людей [20,с.32-33].

Основний висновок А.Людвига:

“Невірно, нібито душевне захворювання – це ціна , яку люди платять за свою творчу обдарованість. Психічні порушення, можливо, породжують в людині деякий внутрішній неспокій, необхідний для тривалої творчої активності, але ці порушення – не єдине джерело такої внутрішньої напруги, стимулу до творчості”[20,с.32].

Таким чином, не можна стверджувати що всім творчим особистостям властиві психічні або емоційні порушення, до того ж існує опонентна точка зору, що саме для творчої особистості характерними є гармонія та внутрішня рівновага.

Вивчення здорового творчого індивіда ставить за мету гуманістична психологія (А.Маслоу, К.Роджерс, Е Фромм, К.Хорні, В.Франкл).

Творчість як “елемент гарного життя” розглядає Карл Р.Роджерс. Під словами “гарне життя” К. Роджерс розуміє спрямовуючий процес – сприйнятливу відкритість світу, віру в свої здібності. Творча особистість, якщо вона дійсно творча, в будь-який час і в будь-якій культурі буде жити створюючи в гармонії зі своєю культурою. За думкою Роджерса творча людина завжди зможе добре і творчо пристосувати як до нових, так і до існуючих умов. Але під пристосуванням К.Роджерс розуміє не конформізм (який, як вважається, суперечить творчості), а адаптацію, як вимогу життя [79,с.244].

Основним джерелом творчості, за К.Роджерсом, являється тенденція людини до актуалізації себе, потреби стати тим, що закладено в її потенціальності. Дочка К.Роджерса - Н.Роджерс поглибила ці думки, вважаючи що в кожному з нас закладена внутрішня тяга до конструктивної творчості. Творчість породжується всім нашим організмом ( а не тільки інтелектом, або мотивацією і т.д) – “творчість – це частина усього нашого єства, нашого тіла, нашого розуму, емоцій та духу” [80,с.165]. Н.Роджерс навіть зробила припущення, що коли наші творчі прагнення обмежуються, або заглушаються, ми захворюємо, стаємо напруженими, тупішаємо. Саме із-за цього люди починають звертатися до наркотиків та алкоголю, щоб прорватися до своєї творческості крізь обмеження та побудовані заборони (стереотипи).

Віктор Франкл пов’язує творчість зі смислом життя, оскільки прагнення до реалізації унікального смислу життя робить кожну людину унікальною творчою особистістю. В.Франкл метафорично порівнює початок життя з неоформленим “матеріалом” , якого в процесі життя стає все менше і менше. Життя, яке втрачає з часом все більше і більше свого “заготівельного матеріалу” , в кінці перетворюється в “чисту форму”. Тому людина дуже схожа на скульптора, який працює з безформним камінням для того, щоб його матеріал набував все більш зриму форму. Людина ліпить своє життя з того матеріалу, який дала доля: в творчості, переживаннях або стражданнях він створює цінності власного життя (смислові універсалії). За В.Франклом саме цінності визначають основні шляхи, на яких людина може зробити своє життя осмисленим :

це те, що людина дає світу

(творчість та її результати);

це те, що людина бере від світу

(переживання цінностей);

ті позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

Відповідно до цього відокремлюються три групи смисложиттєвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання, цінності відношення [90,с.193].

В. Франкл визнає пріоритет цінностей творчості, та вважає, що їх серцевину становить праця, причому цінності та сенсу вона, на думку Франкла, набуває як внесок у суспільство, а не просто як виконання певних функцій. Цінності творчості Франкл вважає найбільш природними та важливими, але не необхідними. Тільки третя група цінностей може зробити осмисленим життя навіть тоді, коли воно неплідне на творчість і небагате переживаннями.

Еріх Фромм також замислювався над проблемою сенсу життя, але творчості він надавав більшого значення – “немає іншого смислу життя, крім того, який людина придає своєму існуванню шляхом розкриття своїх сил в продуктивній, творчій життєдіяльності” [92,с.66].

Е Фромм помітив, що сучасні люди втратили поняття життя як мистецтва. Для людини є важливим все, крім її власного життя та мистецтва жити. Людина живе для чого завгодно, тільки не для себе. Гроші, престиж і влада – сучасні стимули та цілі. Людина перебуває в ілюзії, що діє в своїх власних інтересах, тоді як насправді вона служить чому завгодно, тільки не своїм власним інтересам. Але першим обов’язком організму являється обов’язок “бути живим”. “Бути живим” за Фроммом означає не фізіологічне існування людини, а динамічний духовний розвиток. Обов’язок бути живим означає те ж саме, що й обов’язок стати самим собою, розвинути свої можливості, сформувати свою особистість, тобто процес самоактуалізації.

Творчість самоактуалізації була центральною в розмислах Абрахама Маслоу. В творчості самоактуалізації Маслоу ставить на перше місце особистість, а не її досягнення. Творчість самоактуалізації Маслоу представляє як синонім самого психічного здоров’я та визначає як “випромінювання”, яке пронизує все життя, не звертаючи на жодні проблеми, подібно до того, як весела людина “випромінює” веселість, навіть не усвідомлюючи цього. Це випромінювання є подібним сонячному світлу – сонце також світить усім, його світло дає можливість зростання будь-чому, що здатне до росту, і даремно витрачається на каміння та інші не здатні до росту речі [42,с.184].

Також А.Маслоу вважає, що головною якістю творчості являється її експресивність, або буттєвість, а не її здатність вирішувати проблеми та створювати “продукцію” (що, доречі, є панівним у визначені вітчизняних психологів). А.Маслоу виділив дві стадії творчості – первинну і вторинну. Первинну відрізняє імпровізація та натхнення. Вторинна стадія – це розвиток вихідного натхнення. Якщо імпровізаційну (первинну) стадію творчості характеризує збудження, то стадія матеріального втілення натхнення (вторинна стадія) характеризується інтенсивністю інтересу, який повинен бути досить сильним, щоб людина могла побороти втомленість та можливі негативні емоції (пригніченість або незадоволення своїм творінням).

Про роль емоцій інтересу в творчій діяльності зазначається в роботах Томкінса та Керолла Є.Ізарда. Вони наділили творчу дослідницьку активність властивістю балансування між страхом та збудженням. Страх породжується невідомістю, невизначеністю, невпевненістю в наслідок вибору тієї або іншої можливості, тоді як інтерес – збудження породжується новизною, та є наслідком дослідницької активності, яка знижує фактор невизначеності і тим самим послаблює страх. Страх обмежує прагнення людини до невідомого, а інтерес – збудження, навпаки, підтримує її дослідницьку активність [31,с.137].

Поль Вайнцвайг, в своїй книзі “Десять заповідей творчої особистості”, зробив центральним поняття “ Сила Особистості”. Творчим або нетворчим за Вайнцвайгом, може бути не тільки труд, робота, професія, але й відношення людини до самої себе, своїх близьких і взагалі до усього життя. Зростання Сили Особистості і означає фактично перехід від нетворчого відношення до себе і до навколишнього світу до творчого.

П.Вайнцвайг вважає творчість найвищою з людських функцій, яка дає змогу виразити неповторність наших емоційних переживань, думок та використати свою природжену унікальність. “Люди народжені для творчості – це їх багатство, право і фундамент долі” [12,с.145].

Можна досить високо оцінити досягнення вчених в області дослідження особистісних та мотиваційних аспектів творчості. Головна цінність цих робіт заключається в тому, що параметри творчості не можуть бути зведені лише до творчого мислення. Вивчення особистісних аспектів творчості слід розглядати як самостійну область наукових досліджень.


1.2.3.Системний підхід


Цей підхід до вивчення творчості є найбільш перспективним, тому що враховує багатогранність феномену творчості, та уникає обмеженості поглядів щодо її природи. В той же час системний підхід містить в собі елементи протиріччя, тому що має на меті спробу поєднати в собі різнорідні психічні явища.

Елементи системного підходу спостерігаються в роботах радянського психолога, дослідника дитячої обдарованості Н.С.Лейтеса. Він зазначає, що творчі можливості залежать не тільки від властивостей розуму (наприклад, від легкості виникнення гіпотез, швидкості комбінування інформації), але й від певних рис особистості. Н.С.Лейтес надає важливого значення вивченню особистісних компонентів – характеру творчої особистості, внутрішніх установок, мотивів, “стилю поведінки” – з метою подальшого відокремлення рис, які сприяють творчим проявам. Необхідними для творчості Н.С.Лейтес називає такі якості:

розумова самостійність,

сміливість думки,

готовність до вольового напруження,

спрямованість особистості на творчість [35,с.46].

Л.С.Виготський, інший радянський психолог, виділяє два основних види людської діяльності: відтворюючий (або репродуктивний) та комбінуючий (або творчий). Обидва види цієї діяльності пов’язані з функціями нашого мозку, і саме комбінуюча (творча) здібність мозку представляє собою процес уявлення, яке Л.С.Виготський вважав основою творчої діяльності людини [15,с.5].

Для того, щоб пояснити психологічний механізм уявлення та пов’язаної з ним творчої діяльності, Л.С.Виготський виділив закони, яким підпорядковується діяльність уяви:

Подвійна, взаємна залежність творчої діяльності уяви та досвіду людини, що обумовлюється інтелектуальними здібностями.

Так як досвід є матеріалом, з якого створюються конструкції уяви, то чим багатшим є досвід, тим багатшою буде уява людини. В той же час уявлення може бути засобом розширення досвіду людини, тому що людина може уявити те, чого не бачила, завдяки чужому опису або розповіді, тобто людина може засвоювати за допомогою уяви чужий історичний або соціальний досвід.

Закон емоційного знаку ( вплив емоційного фактору на комбінуюче уявлення) та закон емоційної реальності уявлення (вплив уявлення на почуття).

В творчому процесі обов’язковими є афективні елементи. На будь-яку побудову фантазій впливають наші почуття ( наш емоційний фон), які спрямовують творчий процес. В свою чергу наші фантастичні побудови обов’язково викликають емоційні переживання як у самих авторів ( як прояв задоволення або незадоволення) так і у “спостерігачів” новоз’явлених творень.

Л.С.Виготський підкреслює, що обидва фактори – інтелектуальний та емоційний – є однаково необхідними для акту творчості [15,с.16].

Сучасний психолог Б.Б.Коссов присвятив свої дослідження виявленню фундаментальних механізмів, що об’єднують творче мислення, сприйняття та особистість.

Коссов Б.Б. вважає, що особистісний аспект проблеми творчого мислення потребує вивчення в першу чергу мотиваційної сфери особистості. В результаті дослідження особистісних особливостей творчих “лідерів” і “аутсайдерів”, Коссов зробив висновок, що базальним показником мотиваційної сфери особистості творчих лідерів є переважання позитивних емоцій, оптимізму, життєрадісності над негативними емоціями як проявами невдачі, поганого настрою. Ця властивість особистості виявилася тісно пов’язаною з трьома іншими властивостями: успішністю в повсякденних справах, переважанням інтересу, який мотивує активність у житті.

Коссов Б.Б. виділяє деякі співвідношення факторів, які визначають сферу творчої активності:

Співвідношення сфер умінь-знань (репродуктивного досвіду) та власно творчого.

Сфера пізнаного постійно розширюється за рахунок сфери творчого.

Співвідношення об’єктивно і суб’єктивно нового.

Суттєвою є суб’єктивна новизна (“відкриття для себе”), яка пов’язана з творчим розвитком і може породити об’єктивну (соціально-значиму) новизну.

Співвідношення “формування” та саморозвитку творчого потенціалу.

Для творчих рішень потребується мінімум репродуктивного досвіду, так як надлишок “зовнішнього” досвіду ставить бар’єри до творчості.

Співвідношення процесуального та особистісного аспектів творчого мислення [34,с.35-36].

Таким чином, основою продуктивного (творчого) та репродуктивного типів людської активності є процесуальна і особистісна форми актуалізації цієї активності. Особистісна форма актуалізації реалізується у вигляді особистісного стилю, а процесуальна форма -ступінню новизни продукту.

Поєднання в концепції Коссова Б.Б. таких різних психічних явищ як творче мислення, сприйняття та особистість є оригінальним але потребує більш вагомих доказів їх взаємозв’язку.

Дружинін В.М. займався дослідженням взаємовідношень трьох, виділених ним , основних загальних здібностей:

інтелект

(як здатність до застосування знань);

навчаємість

(як здатність до надбання знань);

креативність

(загальна творча здібність – як здатність до перетворення знань).

Дружинін В.М. відзначає, що кожній з цих здібностей відповідає специфічна мотивація та специфічна форма активності . Інтелекту - мотивація досягнень та адаптивна поведінка, навчаємості – пізнавальна мотивація, креативності – мотивація самоактуалізації та творча активність [27,с.15].

Вивчаючи зв’язок інтелекту з креативністю, В.М.Дружинін приділяє важливе значення особистісному компоненту творчості (особистісним якостям творчих постатей) та робить спроби проаналізувати особливості перебігу творчого процесу як ментального акту. Такий підхід до вивчення феномену творчості є цінним з точки зору пояснення чуттєво-емоційного аспекту творчості.

Напевно найбільш протиречивою концепцією творчості є концепція Д.Б.Богоявленської. Визнавши небезпечність ( для адекватного розкриття природи творчості) однобічного підходу в дослідженнях феномену творчості та прагнучи до уникнення “однобічності”, Богоявленська Д.Б. визначає творчість як “похідну інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює його прояв” [8,с.23]. Але зазначаючи про важливість для творчості неінтелектуальних (особистісних , мотиваційних) факторів розумової діяльності, Д.Б.Богоявленська приділяє увагу переважно фактору інтелектуальному (розумовим здібностям).

Д.Б.Богоявленська виділяє особливу “інтелектуальну” одиницю дослідження творчості – інтелектуальну активність, яка (за думкою Д.Б.Богоявленської) поєднує в собі інтелектуальні та неінтелектуальні фактори, але не зводиться до жодного з них. Розумові здібності є фундаментом інтелектуальної активності, але проявляються лише через задіяння мотиваційної структури особистості [8,с.23].

Проявом інтелектуальної активності Богоявленська Д.Б. виділяє інтелектуальну ініціативу та робить її предметом своїх досліджень. Під інтелектуальною ініціативою розумілося продовження не просто розумової роботи, а пізнавальної діяльності, яку не обумовлюють ані практичні потреби, ані зовнішні, суб’єктивні оцінки роботи.

Пізніше Д.Б.Богоявленська розробила оригінальну методику “Креативне поле” та встановила рівні інтелектуальної активності:

стимульно-продуктивний, пасивний рівень;

евристичний рівень;

креативний, вищий рівень [8,с.37].

В результаті експериментальних досліджень Д.Б.Богоявленської, на стимульно- продуктивному рівні інтелектуальної активності опинилися учні з високими розумовими здібностями та блискучими знаннями з учбових предметів, але з тенденцією до самоствердження, до уникнення невдач. Це надало можливість зробити висновок про головну перепону на шляху до творчості – деформацію мотиваційної структури особистості. Таким чином Д.Б.Богоявленська виявила безпосередній зв’язок рівнів інтелектуальної активності ( як прояву творчості) з моральними якостями особистості.

Концепція Д.Б.Богоявленської є цілісною та охоплюючою різні аспекти феномену творчості, але з переважаючим акцентуванням інтелектуального компоненту.

Системний підхід до вивчення творчості серед західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М.Воллаха та Н.Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:

діти з високим рівнем інтелекту і креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;

діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності прагнуть до шкільних успіхів, стримані, замкнуті та мають занижену самооцінку;

діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності – тривожні, неуважні, важко пристосовуються до шкільних вимог;

діти з низьким рівнем інтелекту креативності зовнішньо добре адаптуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю [27,с.216-217].

Таким чином, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше добре адаптована до середовища, активна, незалежна. А при поєднанні креативності з невисоким інтелектом формується невротична тривожна людина з поганою адаптованістю до вимог соціального оточення і тяжкою долею.

Наприкінці цієї глави, після розгляду основних підходів до вивчення феномену творчості вітчизняними та зарубіжними вченими, спробуємо зробити наступні теоретичні узагальнення того, що відомо про творчість:

До творчості людину спонукають пізнавальні потреби; роль інтелекту для творчості полягає в його здатності виконувати адаптивну функцію, створювати гнучку і водночас стійку рівновагу в поведінці людини.

Існує єдність логічного та інтуїтивного в творчому процесі, що підтверджує однаково важливу роль як свідомих так і безсвідомих компонентів творчості; творчість досягається тоді, коли безсвідомі ідеї проникають в свідомі твердження.

Важливе місце в творчості займають емоційні переживання (афективний компонент творчості), які спрямовують творчий процес.

Рівень прояву творчості залежить від особистісних якостей та від характеристик середовища.

Попереднє створення продуктів діяльності є можливим тільки завдяки творчій уяві.

Створення нового творчого продукту залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації; мотиваційна сфера особи виступає одним з найважливіших компонентів її творчого потенціалу.

Творчі продукти можуть бути різноманітними за своєю природою: створення музики, поеми або картини, нових філософських поглядів, відкриття хімічної формули, винайдення нового кулінарного рецепту, самовдосконалення характеру і т.д.

Специфічною властивістю творчого процесу, продукту, та особистості являється їх оригінальність.

Основним джерелом творчості є прагнення людини до самовизначення та самоактуалізації.

Таким чином, дослідження творчості розглядають чотири основних аспекти:

І творчий процес

ІІ творчий продукт

ІІІ творчу особистість

ІУ творче середовище

Виділені аспекти можна представити схематично (Мал. 2).


Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостiРоль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостiРоль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi


Мал. 2. Основні аспекти дослідження творчості


Як бачимо, всі аспекти творчості є взаємопов’язаними та обумовлюють один одного. Але в подальшому акцент буде робитися на розгляді саме творчої особистості.

Умовно визначаються три області дослідження творчих особистостей:

дослідження їх рис та мотивів;

дослідження творчості особистості у зв’язку з психопатологією;

дослідження творчості у зв’язку з самоактуалізацією.

В даній роботі особливий інтерес представляє третя область досліджень, тому в послідуючих главах вона буде пріоритетною.


1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованої особистості


Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини”, суто внутрішній процес, пов’язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту.

Карл Р. Роджерс вважає, що в кожному з нас є прагнення ставати здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, самоактуалізації [79,с.10].

Карл Юнг писав, що невідкритий шлях в нас – це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути в дао” – означає досконалість, цілісність, виконане призначення [73,с.148]. У зв’язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість – це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння самоактуалізації.

Ще в минулому столітті Гольдштейн, нейрофізіолог, який займався пацієнтами переважно з ушкодженим мозком, розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес в кожному організмі ( а не тільки в здоровому), який може мати як позитивні так і негативні наслідки для індивідуума. Гольдштейн писав, що здібності організму визначають його потреби. Володіння системою травлення робить їжу необхідною; наявність м’язів потребує рухів. Птаха потребує польоту, а художник має потребу в тому, щоб творити [73,с.383].

Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є вищі та нижчі потреби – вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за думкою Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість – це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [42,с.8-9].

Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А.Маслоу) представлена в Табл.1.

А Маслоу стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість – це особистість, яка живе повним життям, це людина, яка досягла того рівня особистісного розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.

Але кожна людина прагне реалізувати свій внутрішній потенціал по – своєму, що з одного боку, сприяє процесу індивідуалізації, а з іншого – може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А Маслоу – в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (самоактуалізовану) особистість.

Виходячи із загального аналізу даних, отриманих на основі тестування, соціальних контактів та зібраних фактів, А Маслоу виявив найбільш загальні характеристики самоздіснюючихся (самоактуалізуючихся) особистостей [73,с.392]:

більш ефективне сприйняття реальності та більш комфортабельні відносини з нею;

прийняття (себе, інших, природи);

спонтанність, простота, природність;

центрированість на задачі (на відміну від центрированості на собі);

деяка від’єднаність та потреба усамітнення;

автономія, незалежність від культури і середовища;

постійна свіжість оцінки;

містичність і досвід вищих станів;

Таблиця 1

Ієрархія людських потреб (за А Маслоу)


В

самоак-

туалізації:

прагнення

до реалізації

своїх здібнос-

тей, до розвитку

власної особистості.


Естетичні потреби:

прагнення до гармонії,

симетрії, порядку, краси.

Пізнавальні потреби:

прагнення багато знати,

вміти, розуміти, досліджувати.

Потреба в повазі:

прагнення до компетентності,

досягнення успіхів, схвалення,

визнання, авторитету.

Потреба в належності та любові:

прагнення належати до спільності,

знаходитися рядом з людьми, бути

визнаним та прийнятим ними.

Потреба у безпеці: прагнення

почувати себе захищеним, звільнитися

від страхів та життєвих невдач.

Фізіологічні (органічні) потреби: голод, спрага,

статевий потяг та ін.

почуття співпричетності, єднання з іншими;

більш глибокі міжособистісні відносини;

демократична структура характеру;

розрізнення засобів і цілей, добра і зла;

філософське, невороже почуття гумору;

самоактуалізуючаяся творчість;

опір аккультурації, трансцендування будь-якої приватної культури.

Наведені характеристики є визначальними для процесу самоактуалізації особистості, але нас більше цікавлять психологічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка (підтримуючи позицію А. Маслоу) є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.

Можна припустити, що самоактуалізована особистість є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір – це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання – “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій образ життя?” [79,с.166].

Для здорових людей характерним є високий рівень самокерованості та “свободи духу”. Вони вважають себе самовизначаючимися, активними хазяєвами свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.

Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості грунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності самоактуалізуватися.

Активність спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності), заперечуючи сталість. Життя – це процес, а не стан буття [79,с.237].

Самоактуалізація пов’язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те, що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних) - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.

Будучи відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що “відчуває правильним”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику самоактуалізованої особистості – все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу [79,с.240].

Самоактуалізованій особистості властиве естетичне сприйняття світу, що пов’язано з естетичними “пік-переживаннями” ( за А Маслоу). Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” – ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов’язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [73,с.385].

Польський літературознавець Ян Парандовський схожими словами описував натхнення : “Різкий перехід від смутку до радості чи, навпаки, вплив на органи чуття ( світло, колір, голос, запах) виповнюють нас особливим хвилюванням, і в момент розчулення, екзальтації, гострої гіркоти чи глибокого болю, внутрішнього спокою чи блаженства виступає на поверхню свідомості плід зачаєної роботи нашої думки” [61,с.118].

Таким чином можна умовно прирівняти пікові переживання до натхнення, яке стимулює внутрішню активність особистості.

А Маслоу вважав естетичні пікові переживання центральним аспектом людського життя, тому що:

Всі пікові переживання сприяють усуненню внутрішнього розколу особистості, конфлікту між індивідом і світом, що веде до втрати єдності світу. Оскільки одним з аспектів психічного здоров’я являється інтеграція, то кожне пікове переживання є моментом повного здоров’я.

Ці відчуття – “обгрунтування” життя, її значимості [42,с.254].

Маслоу також зазначав, що пікові переживання властиві для будь-якої людини в кульмінаційні моменти любові, в поривах творчості, осяяння, зливання з природою. Але для самоактуалізованої особистості характерним є “включення” без штучних стимуляторів. Її включає вже те, що вона жива [94,с.517].

Як вже зазначалося, пікові переживання стимулюють внутрішню активність особистості, а це спрямовує особистість до продуктивності, адже існує закон “перетворення внутрішнього в зовнішнє”. Саме в продуктивній активності відбувається реалізація людиною її потенційних можливостей. Таким чином, для самоактуалізованої особистості, яка ефективно використала закладені в ній можливості, характерною є продуктивна орієнтація. Вона охоплює психічні, емоційні і сенсорні реакції на інших людей, на самого себе і на речі та виявляється в продуктивній діяльності.

В поетичній формі концепція продуктивної діяльності яскраво представлена в драмі Генрика Ібсена “Пер Гюнт”. Пер Гюнт прагне до багатства, енергійно докладаючи до цього зусиль, та вважаючи, що таким чином він здобуває собі користь. Він не розуміє що живе за принципом “Будь сам по собі”, який оголосив Троль, та є далеким від принципу людської моралі “Будь самим собою” [92,с.112].

В кінці кінців Пер зрозумів, що саме його тяжіння до “накопичень”, до багатства ( тобто до “мертвого”) не дозволило йому повністю актуалізувати себе, проявити закладені в ньому можливості та здібності. Нереалізовані можливості Пера Гюнта обвинуватили його в “гріху” відмови від творчої особистісної діяльності, а Гудзиковий майстер (посланець Вищих сил), який прийшов за його життям, оголосив вирок:

“Пер Гюнт, не свершивший

Предписанный труд,-

Ошибка. Пускай его перельют!” [30,с.210].

З точки зору вищої моральності відмова ( або уникнення) людини від актуалізації власних потенційних сил – є зрадою самого себе, з точки зору християнської моралі – тяжким гріхом. Тому самоактуалізація представляє собою не тільки шлях до задоволення своїх внутрішніх прагнень, а є також, моральним обов’язком людини.

Продуктивна діяльність особистості спрямовується її ціннісними орієнтаціями, які визначаються життєвими цінностями людини. Ціннісні орієнтації властиві будь-якій людині, але для самоактуалізованої особистості характерною є узгоджена і несуперечлива система ціннісних орієнтацій, яка лежить в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Людину з неузгодженою системою цінностей можна порівняти з буридановим віслюком, який розривався між двома копицями сіна, не міг зробити вибір і залишився голодним. Таким чином, струнка несуперечлива система ціннісних орієнтацій дозволяє людині прожити життя творчо і продуктивно.

Оскільки вище було визначено, що самоактуалізація – це “зріст з середини”, тобто розвиток, а розвиток – це завжди творення, можна зробити висновок, що універсальною характеристикою для будь-якої самоактуалізованої особистості являється креативність ( або творческість) –як прагнення та здатність до творчості. Творчість є фундаментальною характеристикою людської природи, потенціал, даний від народження кожному, але більшість людей втрачає цей потенціал в процесі прилучення до культури, лише деякі виявляються спроможними зберегти його [73,с.409].

В західній літературі розрізняють два рівня креативності – так звану велику (“історичну”) креативність і малу (“особистісну”) креативність. Велика, або історична, креативність пов’язується з досягненнями, які справили суттєвий вплив на культуру і суспільство (наприклад творчі досягнення Бетховена і Едісона).

Мала, або особистісна, креативність стосується повсякденного життя – щоб людина не робила, вона робить це з певним відношенням до справи, певним настроєм, що витікає з самої природи її особистості. Прикладом малої креативності може бути застосування монети для нарізування сиру при відсутності ножа, або винайдення нового кулінарного рецепту.

Креативність в руслі самоактуалізації слід розуміти як малу, або особистісну, креативність. Креативність в даному випадку виступає як природня тенденція до особистісного балансу і психічного здоров’я.

Тепер спробуємо підвести підсумки та чітко визначити характерні психологічні риси “ідеальної” самоактуалізованої особистості:

автономність та самостійність, які виражаються в наявності внутрішнього локусу контролю особистості;

внутрішня активність особи;

сприйняття життя як постійного руху; зростання, у зв’язку з цим , відкритості досвіду та довіри до свого організму;

здатність до натхнення (пікових переживань) навіть без наявності зовнішніх стимулів;

продуктивна орієнтація особистості;

узгоджена та несуперечлива система ціннісних орієнтацій;

творческість.

Але слід зазначити два моменти:

по-перше, кожна з наведених психологічних характеристик може бути властивою і не тільки для самоактуалізованої особистості, лише їх сукупність утворює її цілісний образ;

по-друге, запропонований ідеал самоактуалізованої особистості, як і будь-який абстрактний образ , не є строго фіксованим.

До того ж самоактуалізована особистість не є зразком досконалості – їй може бути властива більшість проблем будь-якої людини (почуття провини, сум, тривожність, егоїзм і т.п.). Сильна прихильність до вибраної діяльності або цінностей робить її іноді безжалісною та фанатичною у прагненні до своєї мети. Її незалежність може іноді шокувати або дратувати із-за прагнення в усьому триматися власної лінії. Тобто самоактуалізована особистість не вільна від недоліків, але вона є яскравим взірцем здорової особистості.

Самоактуалізована особистість – особистість, яка повністю розкриває свій потенціал; вона є гарною ілюстрацією відомого афоризму Ніцше : “Стань тим, що ти є”.


1.4. Творчість як показник самоактуалізації


Сучасні дослідники феномену творчості все активніше використовують в своїх працях термін “творческість”. Творческість ( або креативність) – відносно нове визначення здатності людини до творчості. Це визначення з’явилося у другій половині ХХ ст., та було запропоноване західними психологами у зв’язку із зрослим інтересом до вивчення феномену творчості.

Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з’являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П.Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [88,с.123].

Традиційно вивчення творческості відбувається в двох основних напрямках: “особистісному” (вплив на творческість особистісних рис) і “пізнавальному” ( вплив на творческість інтелектуальних, пізнавальних особливостей). В даній главі ми будемо розглядати особистісну творческість, яка розуміється як творческість в контексті самоактуалізації.

В творчості самоактуалізації на першому місті стоїть особистість, а не її досягнення, які розглядаються як епіфеномени, породжені особистістю і тому уявляються вторинними по відношенню до неї. Є також необхідність відділити “особливий творчий талант" від “творчих здібностей до самоактуалізації”, які більшою мірою є похідними від самої особистості та активно проявляються в повсякденному житті.

Творчість самоактуалізації можна приблизно визначити як схильність підходити творчо до будь-якого вияву життя.

В цьому руслі майже будь-яка діяльність або заняття можуть виступати як творчими, так і не творчими, і як вірно помітив А.Маслоу – “у першокласно приготованому супі більше “творчості” ніж у посередньо намальованій картині” [42,с.173].

Для творчості самоактуалізації найбільш важливими є наступні психологічні умови:

вільність від стереотипів та “навішування ярликів”, тобто здатність сприймати навколишній світ без апріорних установок на те, що в ньому повинно бути, чого в ньому бути просто не може і що є завжди;

спонтанність і експресивність, як здатність діяти під впливом раптового бажання, без підготовки і планування;

відсутність страхів щодо нового, таємничого, незрозумілого, і навіть більше – тяжіння до невідомого;

майже стертість границі між роботою та грою.

Існує думка, що вищезазначені характеристики більш за все властиві дітям (Вайнцвайг, Маслоу, Н.Роджерс), тобто від початку є присутніми в людській природі, але протягом життя втрачаються або спотворюються в ході залучення людини до певної культури.

Хоча буття людини іншим і не може бути як “культурним”, все ж таки культурна традиція сприяє поневоленню творчості. М.Бердяєв взагалі песимістично вважає, що культура свідчить про творчу невдачу людини. Філософія і наука є невдачею в творчому пізнані істини; мистецтво і література – невдачею в творчості краси; сім’я і статеве життя – невдачею в творчості кохання; мораль і право – невдачею в творчості людських відносин. Культура у всіх її проявах є невдачею творчості, є неможливість досягти творчої зміни буття. Всі досягнення культури – символічні, а не реалістичні [6,с.315]. Але, хоча це й парадоксально- іншого шляху виразу творчих прагнень людини , крім культури, існувати не може.

Проблема співвідношення культури і творчості полягає в тому, що нормальна пристосованість будь-якої людини припускає поступову, але постійну відмову від багатьох глибин людської природи – людина змушена пристосовуватися до реальності виживання, яке потребує цілеспрямованості та прагматизму більше, ніж поезії. Е. Фромм вважає, що успішна пристосованість часто досягається шляхом відмови від власної індивідуальності [92,с.16]. А. Маслоу пише, що “добре пристосуватися до світу реальності значить прийняти розкол своєї особистості” [42,с.180]. Тобто людина часто відвертається від багатьох аспектів своєї суті, тому що вони уявляються непотрібними для “культурного” життя, або навіть небезпечними. Але така відмова збіднює особистість, тому що ці глибини являються також джерелом радощів, здатності грати, сміятися і, найголовніше, бути творчою людиною. Відгороджуючись стіною від свого внутрішнього пекла, людина також відгороджується і від свого внутрішнього раю [42,с.180].

Для людей, які сприймають себе повністю, які не прагнуть до постійного контролювання та приховування своєї власної самості, творчість є більш доступною, тому що вони витрачають значно менше часу і енергії на боротьбу із самими собою.

Таким чином здатність людини занурюватися у власну сутність, цінувати і не боятися її, сприймати і миритися з імпульсами, замість того, щоб постійно контролювати їх, представляється однією з основних умов творчості.

Тепер спробуємо окремо розглянути та з’ясувати існуючі відмінності між “творчістю самоактуалізації” і “самоактуалізацією в творчості”.

Ці два поняття є різнорідними за своєю мотиваційною природою.

Виділяють два основних типи мотивації поведінки людини: подолання дефіциту і прагнення до розвитку. “Подолання дефіциту” спрямовує поведінку на задоволення потреб організму, тому що незадоволеність загрожує нормальному самопочуванню і здоров’ю взагалі. “Дефіцит”, як правило, відшкодовується за рахунок зовнішніх сил ( частіше за допомогою інших людей), а не самим об’єктом. “Розвиток”, навпаки, потребує активності самого суб’єкту, хоча також передбачає задоволення основних потреб організму. Але “розвиток” (на відміну від “дефіциту”) представляє постійний, майже безперервний, всепрогресуючий процес, який відбувається за принципом –“чим більше отримується, тим більшого хочеться”.

Г.Оллпорт відзначає, що мотив “ліквідації дефіциту” підштовхує до зняття напруги і відновлення рівноваги, а мотив “розвитку особистості”, навпроти, підтримує напругу заради далекої (іноді недосяжної) мети. Маслоу пояснює ще конкретніше: ліквідація дефіциту запобігає хворобі; задоволення прагнення до розвитку робить людину здоровою [42,с.57]. Таким чином мотивацією творчості самоактуалізації особистості виступає мотив розвитку.

Стимулами творчості вважаються –“дух утечі”, пов’язаний з необхідністю компенсації, і прагнення до незалежності .

Ян Парандовський пише, що “пошуки чогось іншого, далекого -в часі, в просторі, в краєвиді, в звичаях, у віруваннях і почуттях – усе це було непереборною потребою цілих епох, і “дух утечі” прирікав на еміграцію не одне покоління [61,с.26]. Дійсно, сучасна людина також іноді прагне втекти від нудного часу, від нестерпних умов побуту – тоді з’являється потреба в новому, в змінах, в творчості. З “духом утечі” близько споріднене відчуття власної недосконалості, тоді творчість виступає як необхідність компенсації – творчість має компенсувати фізичні недоліки, неласкаву долю, матеріальну незабезпеченість. Створювався вигаданий світ, тому що світ справжній перетворив людину на вбогу й розчаровану істоту. “Дух утечі” та необхідність компенсації, здебільшого, являються негативними мотивами самоактуалізації в творчості.

Позитивним мотивом виступає відчуття незалежності, або, як писав М.Пришвін, “пристрасна жадоба до життя” [68,с.38]. Прагнення до незалежності примушує людей порушувати звичайний хід речей, впливає на долю сильних особистостей, породжує авантюристів, “великих”, або просто оригінальних людей. Є навіть літературний приклад Ч.Стрикленду ( з роману С.Моєма “Місяць і сяйво”), який був біржовим маклером, але раптом вирішив стати художником, залишив сім’ю, прирік себе на голод і митарства заради того, що в ньому пробудилося. Хоча його творчість протягом всього життя ніхто не визнавав.

Творчість завжди втілює в собі жадання життя як засіб усунення душевної самотності. Е Фромм навіть зазначає – якщо потяг до творчості не отримує реального виходу, виникає тяжіння до руйнування. Психічне напруження стає таким сильним, що якщо людина не має можливості поєднати себе з миром в творчості, з’являється спонука до усунення та руйнування світу [92,с.15]. Так парадоксально виглядає потреба людини в творчості.

Отже, ми з’ясували ,що до творчості самоактуалізації мотивує прагнення до розвитку, а позитивним мотивом самоактуалізації в творчості виступає прагнення до незалежності. І в обох випадках творчість виступає як джерело самоактуалізації, відіграє роль своєрідного постачальника енергії.

Творческість, як здатність до творчості, забезпечує оригінальність процесу самоактуалізації особистості. Оригінальність насамперед виражається в неповторності індивідуальної натури людини. Бути оригінальним – означає бути самим собою.

Прояви творческості в процесі самоактуалізації простежуються:

А) В творчому підході до життєвих проблем.

На відміну від творчого підходу до проблем існують стереотипний (нетворчий) та невротичний підходи. При стереотипному підході перевага віддається вже відомим способам розв’язання, які не потребують особливих зусиль. Оригінальні шляхи розв’язання відкидаються, оскільки вони вважаються ризикованими і пов’язані з додатковими клопотами.

Невротичний підхід виявляється тоді, коли людина не здатна зосередити свої зусилля на предметному розв’язанні проблеми, бо в неї виникають труднощі із самою собою – замість того, щоб повністю зосередитися на завданні, людина надміру зосереджується на самій собі.

Творчий підхід до життєвих проблем потребує відсутності страху перед несподіваними способами які неочевидні для загальної маси. Вирішення проблем, при цьому підході, дає задоволення і хвилює, а сама проблема повністю захоплює людину. Неуспіхи та невдачі рідко коли можуть викликати у такої людини розпач і зневіру, оскільки вже самі пошуки є для неї задоволенням.

Б) В творчому ставленні до життя.

В основі повноцінного життя людини лежить особливе - творче - ставлення до нього. Творче ставлення до життя долає невидиму, але постійно відчувану людиною психологічну межу, що відділяє Я від не-Я. Навколишній світ відкривається не стільки як світ зовнішніх об’єктів та їх відношень, скільки як її особистісний світ – тобто світ, до якого вона найглибшим чином причетна. Передумовою такого бачення світу є духовно практична діяльність щодо самоактуалізації власного потенціалу.

Людське життя може здійснюватися або як процес, що відбувається стихійно, або як усвідомлено і творчо спрямований шлях життя. Розрізняючи ці два способи життєздійснення, С.Л.Рубінштейн зазначає, що перший спосіб існування – це життя в умовах і відносинах, що склалися. Таке життя нагадує природний процес. Тут індивід начебто злитий з процесом свого існування і не виділяється з нього, не підіймається над ним. Реальний хід життя мало спрямовується і регулюється самою людиною, вона значною мірою пливе під стихійним тиском життєвих хвиль, механічно підпорядковуючи свою діяльність зовні заданим вимогам та обставинам.

Другий спосіб життєздійснення - більш високий рівень людського існування . Він передбачає розвинуту здатність особистості до роздуму над своїм життям, творчого його конструювання і здійснення [85,с.348]. Саме другий спосіб життєздійснення констатує здатність людини до життєтворчості.

Життєтворчість має місце тоді, коли особистість самоактуалізується не тільки на терені якоїсь певної сфери життєдіяльності (науці, техніці, мистецтві), а у “матеріалі” всього свого власного життя. На основі цього формується творчий стиль життя.

Але умови і способи життєдіяльності людини зумовлюються суспільством, тобто “матеріал” способу життя вже задається індивідові від його народження. Тому поняття способу життя вміщує діалектичну єдність соціально-типізованого, уніфікованого, тобто спільного для багатьох, і індивідуально-унікального в її життєдіяльності [71,с.31].

На відміну від способу життя, як прояву соціального в індивідуальному, поняття “стиль життя”, навпаки, виражає специфіку входження індивідуального в соціальне, суспільне. В процесі самоактуалізації особистість неодмінно виробляє свій індивідуальний стиль життя, як правило, цей стиль – творчий.

Особистість не може ігнорувати соціально – психологічних механізмів життєдіяльності. Тому навіть в індивідуальному творчому стилі життя завжди наявний елемент стандарту, стереотипу. Інакше індивід “випадав” би із соціального контексту, не міг би ідентифікувати себе з соціальним мікро- і макросередовищем, а в більш широкому плані не вписувався б у свій час, свою епоху.

У зв‘язку з наведеними вище даними виділяються стадії розвитку особистості:

Соціалізація.

Індивідуалізація.

Самоактуалізація.

Процес самоактуалізації особистості є неможливим поза рамками життєвого простору, він також є утрудненим без невичерпного джерела самоактуалізації – творчості.

Про творчість самоактуалізації розмірковував ще Григорій Сковорода в своїй концепції спорідненості – людина досягає гармонії і щастя лише тоді, коли бажає і прагне до пошуку “спорідненої праці”, тієї творчої ролі, яка призначена людині від народження [86,с.18].


РОЗДІЛ ІІ


ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА


2.1. Характеристика вибірки піддослідних та стратегія формування дослідних груп


В процесі побудови вибірки було враховано три основних параметри її формування:

Об’єм вибіркової сукупності.

У відповідності з планом дослідження загальний об’єм вибірки включає 90 осіб – молодь міста Чернігова від 15 до 25 років (42 юнака та 48 дівчат).

Тип та процедура відбору.

При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

Експериментальна група А) молодь від 15 до 25 років (30 чоловік), яка свідомо прагне самоактуалізації в творчості та досягла певних успіхів в творчій діяльності (переможці літературних та музичних конкурсів, учасники художніх виставок та театральних вистав);

Експериментальна група Б) учні 11 класу школи – колегіуму №11 (30 чоловік), які навчаються за спеціально розробленими програмами;

Контрольна група В) учні 11 класу середньої школи № 23 (30 чоловік), які навчаються за стандартними програмами.

За проявом творчих здібностей в своїй переважаючій діяльності першу та третю групи можна розглядати як контрастні.

Якість вибірки.

Характеристики основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

1) молодь віком від 15 до 25 років;

2) молодь, яка займається творчою діяльністю або має можливості прояву творчих здібностей.

З метою підвищення репрезентативності вибірки припускається порівняльний аналіз емпіричних даних основної групи Б та контрольної групи В.


2.2 Характеристика психодіагностичного інструментарію та процедура проведення емпіричного дослідження


В даному емпіричному дослідженні, у відповідності з планом, були використані чотири психодіагностичні методики:

Самоактуалізації тест (САТ) ( Автор: Е.Шостром).

Фрайбургзький особистісний опитувальник (FPI), модифікована форма “В” (Автори: І.Фаренберг, Х.Зарг, Р.Гампел).

Тест С.Медніка RAT (тест віддалених асоціацій), автори адаптації – Л.Т.Олексієва, Т.В.Галкіна (Інститут психології РАН).

Стислий варіант тесту Торренса – субтест “Завершення картинок” (Complete Figures), автор адаптації – О.М.Воронін, 1993-1994 рр. (Інститут психології РАН).

Опис зазначених вище методик:

Самоактуалізації тест (САТ).

Даний тест включає в себе 14 шкал – дві базові, які вимірюють глобальні характеристики самоактуалізації, та 12 додаткових шкал,що орієнтовані на реєстрацію окремих її аспектів.

При описі різних особистісних рис виділяються і представляються тільки два крайніх полюса їх розвитку: високий та низький, відповідно позитивне або негативне значення розвитку окремої риси. Характеристика та опис шкал методики САТ наведені в додатку №1.

Опитувальник САТ включає 126 суджень, які стосуються різних сторін життя особистості та її взаємодії з іншими людьми. В них присутні прямі та побічні питання.

До кожного питання тесту надаються на вибір два можливих альтернативних судження, з одним з яких піддослідний повинен виразити свою згоду, відхиливши інше.

Кожна шкала опитувальника містить в собі певну кількість пунктів, за допомогою яких підраховується загальна сума балів по кожній шкалі. Ці так звані “сирі” бали переводяться в Т-бали (або в стенайни) за допомогою відповідних засобів обробки – комп‘ютерної або при використанні профільних бланків.

Психодіагностику за даною методикою можна проводити як індивідуальним, так і груповим засобом [64,с.103-112].

Особистісний опитувальник FPI (форма “В”).

Це мнофакторний особистісний тест, придатний для діагностики деяких важливих властивостей особистості.

Опитувальник FPI містить 12 шкал. Загальна кількість питань – 114. Одне (перше) питання в жодну зі шкал не входить, так як має перевірочний характер. Шкали опитувальника І-ІХ є основними (або базовими), а Х-ХІІ – похідними (інтегруючими).

Похідні шкали складаються із питань основних шкал.

В результаті аналізування змісту шкал і питань методики, було виділено високі та низькі рівні прояву характерних особистісних рис ( які відповідають певній кількості набраних стандартних оцінок за конкретними шкалами).

Дана методика припускає виділення трьох рівнів розвитку різних рис особистості: низький (від 1 до 3 балів), середній (від 4 до 6 балів) і високий (від 7 до 9 балів). На відміну від попередньої методики, високі значення більшості шкал даної методики відповідають негативному значенню розвитку особистісних рис. Виняток мають три шкали методики:

- “Товариськість” (шк.5);

- “Урівноваженість” (шк.6);

- “Відкритість” (шк.9).

До того ж назви деяких рис особистості, в даній методиці, виступають односкладовими в тому значенні, що в них взагалі є відсутнім позитивний або негативний зміст. Він лише припускається, або, за необхідністю, представляється в окремій, власній формуліровці. Це наступні шкали:

“Екстраверсія – інтроверсія ( шк.10);

“ Маскулінізм – фемінізм” (шк.12).

Характеристика шкал особистісного опитувальника FPI міститься в додатку №3.

Сам опитувальник та його структура відповідають традиційним особистісним опитувальникам: містить питання, висловлювання, що стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навичок та фізичних труднощів, на які піддослідний може відповісти “так” або “ні”[67,с.315-316].

Можливим є індивідуальне та групове пред’явлення тесту, час для виконання залежить від форми опитувальника та триває від 20 до 50 хвилин.

Тест С.Медніка (тест віддалених асоціацій).

Методика адаптована в лабораторії психології здібностей Інституту психології Російської академії наук на виборці школярів старших класів Л.Г.Олексієвою, Т.В.Галкіною.

Розроблений тест призначений для діагностики вербальної креативності, яка визначається як процес перекомбінування елементів ситуації. Піддослідним пропонуються словесні тріади (трійки слів), елементи яких належать до взаємно віддалених асоціативних областей. Піддослідному необхідно встановити між ними асоціативний зв’язок шляхом знаходження четвертого, яке поєднувало б елементи таким чином, щоб з кожним з них воно утворювало певне словосполучення. Стимульний матеріал до тесту містить 40 словесних тріад.

Методика складається із розминки та двох серій завдань ( по 20 словесних тріад кожна). Дуже велике значення надається проведенню розминки. За даними авторів адаптації тесту, розминка є необхідною для полегшення процесу входження піддослідних в діяльність та адаптацію до неї [27,с.323].

Відразу ж після розминки надається перша серія основних завдань. Друга серія проводиться з піддослідними через певний проміжок часу ( 3 - 5 днів) після першої серії. Характерною рисою першої серії являється те, що надається інструкція, яка не містить установки на досягнення оригінальних результатів. При проведенні другої серії піддослідним пропонують тестові завдання з класичною інструкцією, яка містить орієнтацію на досягнення, що стимулюю появу оригінальних відповідей.

Дана методика спрямована на виявлення та оцінку існуючого у піддослідного прихованого ( або блокованого) креативного потенціалу.

При проведені методики рекомендується уникати відкритого обговорення предметної спрямованості дослідження.

Тест передбачає як індивідуальну, так і групову форму дослідженя. Час тестування обмежувати не рекомендується [27,с.322-328].

Стимульний матеріал до даної методики наведений в додатку №5.

Субтест “Завершення картинок” ( стислий варіант тесту К. Торренса).

Методика адаптована в1993 – 1994 роках в лабораторії діагностики здібностей Інституту психології Російської академії наук О.М.Вороніним.

Зазначений варіант тесту Торренса представляє собою набір картинок з певною підбіркою елементів (ліній), які піддослідному необхідно перетворити (домалювати картинки) до осмисленого зображення. В даному варіанті використовується 6 картинок.

Методика призначена для діагностики невербальної креативності, як здатності до “породження” нового, оригінального продукту в умовах мінімальної вербалізації. Оскільки тест використовується для діагностики невербальної креативності, то назви малюнків, які дають самі піддослідні, з послідуючого аналізу виключаються та використовуються тільки в якості допоміжного засобу для розуміння суті малюнку.

При проведенні дослідження, як і в попередньому тесті, також не рекомендується повідомляти піддослідним про предмет дослідження.

Тест може проводитися як в індивідуальному, так і в груповому варіанті. Час тестування не обмежується [27,с.281-309].

Стимульний матеріал до даної методики наведений в додатку №6.

Процедура проведення емпіричного дослідження

Психологічне дослідження проводилось протягом всього року груповим методом - формувалися групи піддослідних по 10-15 осіб.

Умови проведення дослідження:

Кожний піддослідний знаходився за робочим місцем один з метою обмеження можливостей спілкування під час дослідження. Тестові завдання (стимульний матеріал та бланки відповідей) пред’являлися кожному піддослідному індивідуально на окремих листках. Час тестування в жодному випадку не обмежувався.

З метою стабілізації зовнішніх умов та мінімалізації впливу стресових факторів, дослідження учнів ( групи Б та В) проводилося в середині семестру (коли знижувалася вірогідність проведення контрольних робіт та фіксувалася найменша напруженість у зв’язку із заліковими формами навчання).

Велике значення приділялося пред‘явленню інструкції піддослідним. В кожному випадку інструктаж починався з бесіди, яка включала в себе мотиваційні компоненти. Піддослідним пропонувалася інформація про свої здібності та особистісні риси , що викликало серйозне ставлення до тестування. Сама інструкція до певного завдання пред‘являлась у письмовому вигляді кожному піддослідному індивідуально, але обов‘язково супроводжувалася словесними вказівками та поясненнями. Письмова форма пред‘явлення інструкції була визнана необхідною внаслідок відомого факту більш ефективного здорового сприйняття інформації, що пов‘язано з індивідуальним темпом роботи. Тільки при дослідженні вербальної креативності ( тест С. Медніка) була застосована усна форма надання інструкції, що пов‘язано, по-перше, з проведенням розминки ( з метою пояснення суті завдання), та , по-друге, з суттєво відмінним мотиваційним змістом інструкції до серії 1 у порівнянні з інструкцією до серії 2.


Дослідження проводилося шляхом поетапного тестування кожної групи певної вибірки:

І етап тестування (час проведення – 50 хвилин).

З метою дослідження ступеня особистісної самоактуалізації та особливостей особистісної орієнтації піддослідним було запропоновано методику САТ.

Зразок індивідуального бланку відповідей до даної методики наведений у додатку №2.

ІІ етап тестування (час проведення - 45 хвилин).

З метою виявлення рівня розвитку творчих здібностей було застосовано наступні методики:

методика по дослідженню вербальної креативності – тест С.Медніка, серія 1;

методика по дослідженню невербальної креативності – субтест “Завершення картинок”.

Методики були представлені піддослідним як тести на “оригінальність”.

У відповідності з вимогами до застосування методики по дослідженню вербальної креативності [27,с.323], спочатку з піддослідними була проведена розминка ( час проведення – 10 хвилин). Відразу ж після розминки була надана перша серія основних завдань та організована індивідуальна робота піддослідних на окремих бланках.

При проведенні другої частини тестування, кожний піддослідний отримав індивідуальний набір незавершених картинок разом зі вказівкою діяти за інструкцією.

Зразки індивідуальних бланків відповідей до зазначених методик по дослідженню творчих здібностей наведені у додатках № 5, №6.

ІІІ етап тестування ( час проведення – 45 хвилин).

Заключний етап тестування планувався через 3-6 днів після другого етапу, у зв‘язку із зазначеними вище вимогами до проведення тесту С.Медніка.

Третій етап тестування передбачав застосування двох методик.

методика по дослідженню вербальної креативності – тест С.Медніка, серія 2;

особистісний опитувальник FPI (форма “В”).

Спочатку проводилась методика по дослідженню вербальної креативності (серія 2). Друга серія основних завдань майже не відрізняється за типом стимульного матеріалу від першої серії. Основна відмінність полягає в інструкції, мета якої - максимально мотивувати піддослідних. В інструкції підкреслюється, що головне – “творити” та продемонструвати в своїх відповідях оригінальність, самобутність мислення.

Стимульний матеріал другої серії завдання наведений у додатку №5.

Наприкінці дослідження передбачалося використання особистісного опитувальника. Особистісний опитувальник FPI був застосований з метою дослідження станів та властивостей особистості піддослідних.

Зразок індивідуального бланку відповідей до даної методики наведений у додатку №4.


2.3. Опис результатів дослідження, їх аналіз та інтерпретація


Засоби обробки результатів:

Самоактуалізації тест (САТ).

Сирі дані дослідження було оброблено за допомогою комп‘ютерної системи НОРТ.

Особистісний опитувальник FPI.

Перша процедура обробки полягала в отриманні первинних, або “сирих”, оцінок. З цією метою було підготовлено матричні форми ключів кожної шкали на основі загального ключа опитувальника.

Друга процедура пов’язана з переводом первинних оцінок в стандартні оцінки 9-бальної шкали (стенайни) за допомогою таблиці [67, с. 318].


Тест С.Медніка (тест віддалених асоціацій).

Всі результати, отримані по кожній виборці окремо, фіксувалися та зводилися у загальну таблицю даних (див. додаток №7). На кожну серію завдання складалася окрема таблиця.

Критерії оцінки:

Індекс оригінальності.

Спочатку підраховувався індекс оригінальності кожної відповіді, а потім індекс оригінальності загальної кількості відповідей кожного піддослідного окремо.

Формула індексу оригінальності кожної відповіді:


Zi=1/ r,


де Z - індекс оригінальності кожної відповіді;

і – номер завдання;

r – частота зустрічальності конкретної відповіді у кожного піддослідного відносно даної вибірки.

Формула індексу оригінальності роботи піддослідного:


Nop=SZi/X,


де Nop – індекс оригінальності роботи;

X – загальна кількість відповідей;

Індекс унікальності.

Унікальною визнавалася відповідь, в якій індекс оригінальності дорівнював одиниці (Zi=1);

Формула індексу унікальності:

Nун. = l/X,


де Nун. – індекс унікальності відповідей;

l – кількість унікальних відповідей;


Після аналізування результатів, індексовані дані піддослідних були упорядковані за шкалою креативності у відповідності з показником оригінальності, потім скоректовані за показником унікальності.


Субтест “Завершення картинок”.

Первинна обробка даних полягала в розподіленні даних (малюнків) за певним типом; для обробки використовувався атлас типових малюнків [27, с.285-309].

За допомогою атласу було підраховано індекси оригінальності та унікальності кожного піддослідного.

Індекс оригінальності підраховувався як середнє арифметичне всіх картинок.

Індекс унікальності визначався як кількість унікальних картинок для окремого піддослідного (якщо оригінальність малюнка піддослідного дорівнювала одиниці, то такий малюнок визнавався унікальним).

Таким чином, оригінальність в даному випадку розумілась як статистична рідкість відповіді, а унікальність – як здатність піддослідного до створення нового продукту. Для оцінки креативності більше значення має індекс унікальності, який показує наскільки дійсно нове може створити людина, але диференційована сила зазначеного індексу занадто мала, тому як допоміжний використовувався індекс оригінальності.


Первинна статистична обробка результатів емпіричного дослідження та порівняльний аналіз даних:.


Аналіз результатів дослідження заметодикою САТ.

Первинний статистичний аналіз результатів тесту виявив кількісні показники, продемонстровані в Табл. 2. Показники частотного розподілу даних методики САТ наведені на Граф. 1.


Таблиця 2.

Показники первинного статистичного аналізу даних методики САТ (окремо по кожній виборці)

N

п/п

Шкали методики САТ σ Показники (кількість осіб)



Низькі (<M-σ)
Високі (>M+σ)



Загальна кількість По кожній виборці окремо
Загальна кількість По кожній виборці окремо



абс. (N=90) %

A

(N=30)

Б

(N=30)

В

(N=30)


абс. (N=90) %

A

(N=30)

Б

(N=30)

В

(N=30)

1. Орієнтація у часі 3.0 17 19 4 7 6
19 21 7 7 5
2. Підтримка 8,9 21 23 2 5 14
19 21 14 5 0
3. Ціннісні орієнтації 2,8 21 23 2 7 12
21 23 15 4 2
4. Пластичність поведінки 2,9 23 26 7 6 10
21 23 9 8 4
5. Сенситивність 2,2 17 19 2 5 10
19 21 10 7 2
6. Спонтанність 2,0 26 29 3 12 11
17 19 9 6 2
7. Самоповага 2,9 24 27 5 6 13
25 28 12 11 2
8. Самоприйняття 3,7 29 32 5 9 15
24 27 14 8 2
9. Уявлення про природу людини 1,4 25 28 10 8 7
19 21 11 7 1
10. Синергійність 1,1 26 29 8 10 8
31 34 13 11 7
11. Прийняття агресії 2,1 16 18 1 4 11
14 16 10 4 0
12. Контактність 2,5 25 28 5 10 10
22 24 13 4 5
13. Пізнавальні потреби 1,8 23 26 5 9 9
23 26 10 9 4
14. Креативність 2,1 22 24 2 7 13
29 32 19 7 3

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

Граф. 1. Показники частотного розподілу даних методики САТ (N=90)


Якісне аналізування показників тесту по кожній виборці дозволило визначити наступне:

1) Найбільш вираженою рисою для піддослідних групи А являється креативність (шк. 14), що узгоджується з гіпотезами дослідження та підкреслює важливість творчого компоненту для процесу самоактуалізації; до того ж зазначений показник (“Креативність”) виявився досить низько розвиненим у піддослідних групи В, що при переважно низьких показниках самоактуалізації (по даній виборці) також зазначає значимість даного показника для процесу самоактуалізації.

Низький рівень креативності піддослідних групи В пов‘язаний, мабуть, не тільки з відсутністю природної обдарованості зазначеною рисою, а й з відсутністю сприятливих умов мікросередовища (стандартизація учбового процесу в школі, відсутність поглиблених курсів та ін.), або з відсутністю значимих для наслідування творчих особистостей, на чому особливо наголошував В.М. Дружинін [27,с. 215].

2) Наступна характерна риса для піддослідних групи А – сформованість системи ціннісних орієнтацій (шк. 3). Високий показник зафіксований у 50% піддослідних даної вибірки (для порівняння – лише у 13% піддослідних групи Б і 7% групи В), низький показник – у 7% піддослідних групи А ( гр.. Б – 23%, гр.. В – 40%).

За даними вітчизняних та західних вчених (В.М. Доній, Л.В. Сохань, А. Маслоу, Е. Фромм) саме ціннісні орієнтації спрямовують процес самоактуалізації та обумовлюють ступінь її досягнення. Цінності є тим орієнтиром на життєвому шляху, який спрямовує та дозволяє досягнути поставленої мети.

3) У піддослідних групи А суттєво виражена особистісна незалежність (або внутрішній локус контролю, шк.. 2) – високий показник зафіксований у 47% (низький у 7%), тоді як у піддослідних групи Б високий показник – у 13% (низький також у 13%), у піддослідних групи В високий показник по зазначеній рисі взагалі відсутній (зате низький – у 47%).

Майже всі дослідники проблеми самоактуалізації зазначають про особистісну незалежність як найважливішу характеристику, в той же час головною рисою креативів також вважається незалежність, тільки дещо в іншому контексті – як незалежність мислення, здатність уникати стереотипів.

Таким чином загальною рисою і креативів і самоактуалізованої особистості є незалежність,що надає можливість стверджувати, що дана риса є головною характеристикою творчої самоактуалізації особистості.

4) Показник самоповаги (шк.. 7) виявився суттєво вираженим у піддослідних групи А і групи Б (у 40% піддослідних кожної групи) при низькому рівні зазначеного показника у піддослідних групи В (43% піддослідних групи В має низький рівень і лише 7% високий); показник самоприйняття (шк.. 8) максимально виражений майже у половини піддослідних групи А (47%), навпаки, максимальний рівень невираженості зазначеної риси зафіксовано у половини піддослідних групи В (50%). До того ж високий рівень самоприйняття зафіксовано переважно у жіночої половини піддослідних ( гр. А – 37% із 40%; гр.. Б – 20% із 27%).

Показники самоповаги та самоприйняття пов‘язані (за В.В. Століним) із самовідношенням особистості [77, 273], тому можна припустити, що низький рівень показників є супутником самонезадоволеності внаслідок незабезпечення наявних потреб, тоді як високий рівень, навпроти, свідчить про ефективне самозабезпечення власних потреб шляхом самоактуалізації та, як наслідок, про аутосимпатію.

5) У порівнянні з іншими групами, у піддослідних групи А зафіксована суттєва вираженість показника прийняття агресії (шк.. 11) – у 33% піддослідних (із них – 27% жіночої статі) мають високий показник, що свідчить про здатність сприймати негативні прояви людської поведінки як цілком природні та про толерантність до цих проявів. До того ж з‘ясувалося, що високий рівень показника не властивий жодному з піддослідних групи В (при низькому рівні вираженості показника у 37% піддослідних), що зазначає про підвищену вразливість до агресивних проявів та прагнення до їх уникнення.

Вираженість показника прийняття агресії пов’язано, мабуть, з кращим розумінням природи людини, тобто є ознакою так званого “саморобного” психолога. На наш погляд це сприяє успішності встановлення міжособистісної взаємодії, відкритості зовнішньому життєвому досвіду. Зазначене підтверджують нижченаведені дані.

6) Здатність до швидкого встановлення доброзичливих міжособистісних контактів (шк. 12 – “Контактність”) виражена, переважно, у піддослідних групи А (високий показник – у 43% піддослідних), у піддослідних групи Б та групи В суттєво виражений низький рівень прояву зазначеної риси (у третини піддослідних кожної групи).

Таким чином, первинна статистична обробка результатів дослідження за методикою САТ та порівняльний аналіз даних свідчать про суттєві розходження в показниках експериментальних та контрольних груп. Позитивні характеристики процесу самоактуалізації властиві переважно піддослідним які самоактуалізуються в творчій діяльності (гр. А); значний розвиток важливих показників самоактуалізації зафіксовано також у піддослідних групи Б, які мають сприятливі умови для прояву своїх природних здібностей (розвиваючі курси, диференціація учбового процесу та ін.); найнижчий рівень прояву характеристик самоактуалізації спостерігається у піддослідних групи В, які позбавлені можливості розвитку свого природного потенціалу та є далекими від впливу творчого середовища.

Дані визначення достовірності різниці між змінними вибіркової сукупності групи А та групи В (контрастні групи) наведені в Таблиці 3.


Таблиця 3.

Вибіркові середні значення, стандартні відхилення і оцінка різниці (t-критерій) за методикою САТ

п/п

Шкали методики Піддослідні

t- критерій

(td)



гр. А

(N=30)

гр. В

(N=30)




сер. знач. (М)

ст. відх.

(σ)

сер. знач. (М)

ст. відх.

(σ)


1. Орієнтація у часі 8.7 3.15 7.9 2.83 1.0
2. Підтримка 54.1 7.83 42.4 6.16 6.5
3. Ціннісні орієнтації 13.6 2.72 10.7 2.32 4.5
4. Пластичність поведінки 13.9 3.27 11.8 2.32 2.9
5. Сенситивність 7.3 2.01 5.6 1.82 3.5
6. Спонтанність 8.7 1.65 7.2 1.66 3.4
7. Самоповага 10.4 2.28 8.0 2.27 4.0
8. Самоприйняття 12.6 3.22 9.2 3.10 4.2
9. Уявлення про природу людини 5.6 1.70 5.3 1.16 0.7
10. Синергійність 4.3 1.15 4.0 0.95 1.0
11. Прийняття агресивності 9.3 2.14 7.4 1.91 3.6
12. Контактність 11.0 2.74 9.7 1.94 2.2
13. Пізнавальні потреби 6.0 1.64 5.1 1.61 2.1
14. Креативність 8.8 1.77 6.4 1.62 5.5

Аналіз результатів дослідження за даними тесту FPI

Кількісні показники первинної статистичної обробки наведені вТабл. 4.


Таблиця 4.

Показники первинного статистичного аналізу даних тесту FPI


N

п/п

Шкала методики

FPI

σ Показники (кількість осіб)



Низькі (<M-σ)
Високі (>M+σ)



Загальна кількість

По кожній виборці окремо

(N=30)


Загальна кількість

По кожній виборці окремо

(N=30)




абс. (N=90) % A Б В
абс. (N=90) % A Б В
1. Невротичність 3.2 7 7.8 3 2 2
38 42.2 11 10 17
2. Спонтанна агресивність 2.6 10 11.1 3 3 4
38 42.2 11 17 10
3. Депресивність 3.2 11 12.2 6 1 4
34 37.8 11 13 10
4. Дратівливість 2.5 6 6.7 2 3 1
60 66.7 18 24 18
5. Товариськість 2.9 18 20 9 4 5
20 22.2 7 7 6
6. Урівноваже-ність 2.1 13 14.4 3 7 3
24 26.7 10 6 8
7. Реактивна агресивність 2.2 6 6.7 2 2 2
47 52.2 10 17 20
8. Сором΄язли-вість 2.2 19 21.1 7 9 3
34 37.8 9 10 15
9. Відкритість 1.9 2 2.2 0 0 2
60 66.7 23 20 17
10. Екстраверсія – інтроверсія 2.3 9 10 3 3 3
32 35.6 10 11 12
11. Емоційна лабільність 3.3 13 14.4 5 3 5
40 44.4 13 16 11
12. Маскулінізм – фемінізм 2.2 29 32.2 11 9 9
23 25.6 7 10 6

В результаті якісного аналізування наведених показників було виявлено наступне:

Диференціація особистісних рис по кожній виборці окремо.

Найбільша частота високого рівня прояву нервовості зафіксована у піддослідних групи В (за шкалою “Невротичність” – 17 із 38 випадків);

Дані, отримані за шкалою “Депресивність”, ставлять під сумнів загальноприйняте уявлення про переважання зниженого тонусу настрою саме у творчих осіб – високий рівень прояву депресивності було виявлено тільки у 11 осіб групи А (гр.Б – 13 осіб, гр.В – 10 осіб), тоді як низький рівень прояву в цій же групі – 6 осіб ( для порівняння: гр.Б – 1 чол., гр.В – 4 чол.

Більше половини всіх піддослідних (66.7%) виявили високий рівень подразливості емоційного стану (шкала “Дратівливість”); найвищий рівень прояву зазначеної риси зафіксований в групі Б (у 80% піддослідних даної групи).

Половина піддослідних групи В виявила значну вираженість невпевненості, скованості ( шк. “Сором’язливість”)- 15 осіб має високий показник зазначеної риси, і лише 3 особи з групи має низький показник.

Тяжіння до домінування (шкали “Спонтанна агресивність” та “Реактивна агресивність”) більш за все властиве членам групи Б, хоча високі показники конфліктності ( шк. “Реактивна агресивність”) зафіксовані також у піддослідних групи В; найнижчий рівень прояву рис агресивності виявився у піддослідних групи А.

Прагнення до довірливо – відвертих відносин (шкала “Відкритість”) спостерігається у більшості піддослідних ( 66.7% загальної кількості), але найбільша частота прояву даної риси зафіксована у членів групи А.

У Таблиці 5 подано рангові місця, що посідають групи за кількісними показниками виявлених осіб з високим рівнем прояву особистісних рис по кожній шкалі (менші ранги позначають вищі рівні показників).


Статева диференціація особистісних рис:

1). Виявилося, що жіночій половині піддослідних більше, ніж чоловічій, властива нервовість (шк.2) – високий показник зафіксовано у 28 жінок ( із 38 загальної кількості осіб з вираженою рисою); інших суттєвих відмінностей між вираженістю особистісних рис у чоловіків та жінок не виявлено.

2). При аналізуванні даних, отриманих за шкалою “ Маскулінізм – фемінізм”, спостерігається тенденція до “фемінізації” чоловіків та “маскулінізації” жінок – вираженість фемінності ( жіночості) зафіксовано у 11 чоловіків ( і тільки у 18 жінок) із загальної кількості піддослідних, маскулінізм (мужність) виражений у 10 жінок ( і у 13 чоловіків).


Таблиця 5.

Рангові місця вибіркових груп за кількісними показниками по даних тесту FPI

№ п/п Шкали методики Рангові місця групи


Група А Група Б Група В
1 Невротичність 2 3 1
2 Спонтанна агресивність 2 1 3
3 Депресивність 2 1 3
4 Дратівливість 2.5 1 2.5
5 Товариськість 1.5 1.5 2
6 Урівноваженість 1 3 2
7 Реактивна агресивність 3 2 1
8 Сором’язливість 3 2 1
9 Відкритість 1 2 3
10 Екстраверсія- інтроверсія 3 2 1
11 Емоційна лабільність 2 1 3
12 Маскулінізм- фемінізм 2 1 3

3. Аналіз результатів дослідження творчих здібностей.

Результати дослідження вербальної креативності ( за тестом С.Медніка).

Дослідження вербальної креативності проводилося за допомогою двох серій, одна з яких (серія 2), містила в собі мотиваційний компонент. Критерії оцінювання для обох серій були вибрані однакові (підрахування індексів оригінальності та унікальності роботи кожного піддослідного), що надало можливість порівняльного аналізу отриманих даних по кожній серії завдання.

Підрахування результатів за даною методикою відбувалося в ІІІ етапи:

підрахування результатів по кожній виборці окремо;

упорядкування проіндексованих даних по кожній виборці у відповідності з показником оригінальності та коректування їх за показником унікальності;

загальне ранжирування отриманих даних (див. додаток №8).

Первинний статистичний аналіз отриманих даних по тесту виявив статистичні показники ( середнє значення – М, станд. відхилення - σ), проілюстровані в Таблиці 6.


Таблиця 6.

Статистичні показники (М, σ) по даних тесту С.Медніка



По групам піддослідних По загальній кількості піддослідних


Гр. А Гр. Б Гр. В

Показники тесту М σ М σ М σ М σ
Серія 1 “Оригі-нальність” 0.71 0.19 0.52 0.15 0.48 0.10 0.57 0.18

“Унікаль-ність” 0.60 0.23 0.40 0.18 0.37 0..10 0.45 0.20
Серія2 “Оригі-нальність” 0.88 0.13 0.76 0.15 0.60 0.16 0.74 0.18

“Унікаль-ність” 0.80 0.20 0.64 0.21 0.48 0.18 0.64 0.23

Наведені дані свідчать про суттєву відмінність в результатах, отриманих окремо по серії 1 та серії 2, що пов’язано з задіянням мотиваційної сфери особистості піддослідних.

В кількісному відношенні були отримані наступні дані:

Серія 1 – 37 чоловік з низьким рівнем прояву вербальної креативності (Nор = 0.50- 0.74); 14 чоловік з високим рівнем прояву вербальної креативності ( N ор= 0.75-0.95); 1 чол. з дуже високим рівнем прояву вербальної креативності (Nор=1)

Серія 2 –12 чоловік з низьким рівнем прояву вербальної креативності (Nор= 0.28-0.52); 36 чоловік з середнім рівнем прояву ( Nор = 0.53- 0.76); 37 чоловік з високим рівнем прояву (Nор = 0.77-0.98); 5 чоловік з дуже високим рівнем прояву вербальної креативності (Nор=1).

Для наочності відмінність між отриманими результатами проілюстрована у вигляді графіків (див. Граф.2, Граф.3).

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостiГраф. 2. Частотний розподіл даних тесту С.Медніка, серія 1


Граф. 3. Частотний розподіл даних тесту С.Медніка, серія 2


Результати дослідження невербальної креативності (субтест “Завершення картинок”).

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi При аналізуванні отриманих даних за цією методикою, виявилося значне розходження між показниками оригінальності та унікальності (на відміну від попереднього тесту, див. додаток №8). Оскільки індекс унікальності вважається більш показовим для визначення креативних здібностей людини, то упорядкування проіндексованих даних дослідження відбувалося у відповідності з показником унікальності та коректувалося за показником оригінальності (окремо по кожній виборці). В результаті подальшого ранжирування отриманих даних по всім піддослідним, було отримано наступні кількісні показники : 5 чоловік з дуже низьким рівнем прояву невербальної креативності (Nун =0); 36 чоловік з низьким рівнем прояву (Nун=1-2); 38 чоловік з середнім рівнем прояву (Nун=3-4); 9 чоловік з високим рівнем невербальної креативності (Nун=5); 2 чоловік з дуже високим рівнем прояву невербальної креативності (Nун=6)- див. Графік 4. Середнє арифметичне показника унікальності невербальної креативності по всім піддослідним – М=2.82 (σ=1.36).

Граф. 4. Частотний розподіл даних тесту “Завершення картинок”


В результаті дослідження креативності було виявлено, що високий рівень розвитку вербальної креативності не припускає високого рівня розвитку невербальної креативності і навпаки. За даними дослідження, піддослідні, які при ранжируванні зайняли перші місця за проявом вербальної креативності, опинилися на середніх (або навіть на останніх) місцях за проявом невербальної креативності(див.додаток №8). Таким чином, вербальна та невербальна креативність являються цілком самостійними, незалежними один від одного, проявами творчих здібностей.

Це положення було також підтверджено в результаті аналізування даних дослідження вербальної та невербальної креативності студентів ІІ курсу історичного факультету ЧДПУ ( 40 осіб віком від 18 до 20 років).

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi Середнє арифметичне показника унікальності невербальної креативності по студентській виборці – М=2.6. Кількісні дані : 16 чоловік з низьким рівнем прояву невербальної креативності ( Nун=1-2); 22 чол. з середнім рівнем прояву (Nун = 3-4); 1 чол. з високим рівнем прояву (Nун=5); 1 чол. з дуже високим рівнем прояву невербальної креативності (Nун=6) – див. Граф. 5.

Граф. 5. Частотний розподіл даних тесту “Завершення картинок” по студентській виборці


Середнє арифметичне показника оригінальності вербальної креативності по виборці студентів – М=0.39. Кількісні дані : 15 чол. з низьким рівнем прояву вербальної креативності (Nор = 0.12-0.33); 17 чол. з середнім рівнем прояву (Nор= 0.34-0.54); 8 чол. з високим рівнем прояву (Nор = 0.55-0.75) див. Граф. 6.

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

Граф. 6. Частотний розподіл даних дослідження вербальної креативності (вибірка студентів)


При ранжируванні отриманих даних також були виявлені значні розходження між показниками піддослідних по вербальній та невербальній креативності.

За кількісними показниками результати дослідження студентської вибірки виявилися близькими до показників експериментальної групи Б (див. для порівняння – Граф.4 та Граф.5; Граф.1 та Граф.6).

За якістю виконання завдань в цілому всі відповіді піддослідних можна розподілити на три групи:

1). Стереотипні. Зустрічаються найчастіше та виникають в результаті очевидних ознак. Продукування стереотипних відповідей свідчить про автоматичну актуалізацію та нетворче тиражування наявних знань про світ.

2). Незвичайні. Визначаються за рідкістю зустрічаємості. Іноді спостерігається відсутність смислового зв’язку із завданням.

3). Змістовно-оригінальні. Такими визначаються унікальні відповіді, які відрізняються метафоричністю (вербальна креативність) або образністю (невербальна креативність). Дані відповіді піддослідних відповідають наступним критеріям креативності (за Торренсом): емоційна виразність, незвичність поглядів, гумор, зіставлення несумісних елементів, чарівництво [27,с.186].

В результаті дослідження творчих здібностей були визначені наступні положення:

Вербальна та невербальна креативність різняться за своїм проявом, та не обумовлюють розвиток один одного.

Прояв творчих здібностей дуже залежить від того матеріалу, на основі якого створено завдання. Наприклад, процес фантазування може відбуватися продуктивно при комбінуванні елементами зорових образів (невербальна креативність), але можуть виникати труднощі при складенні словосполучень за асоціативним принципом (вербальна креативність).

На рівень прояву креативності значно впливає мотиваційний компонент діяльності (див. для порівняння Граф. 2 та Граф.3).

Наші результати дослідження узгоджуються з дослідженнями, проведеними Т.В.Галкіною та Л.Г.Хуснутдиновою (Інститут психології РАН), які виявили, що ключ до актуалізації творчих здібностей – зміна мотивації, відношення до тестового завдання. Адже “первинною є мотивація творчості, а вторинною - її операціональна складова” [27, с.195].

Також було підтверджено положення, що прояв високого рівня креативності майже не залежить від наявності, або відсутності в тестовій інструкції установки на творчість. Показники вербальної креативності піддослідних групи А змінилися несуттєво у порівнянні з показниками піддослідних групи В ( див.Граф.2 та Граф.3). Таким чином, чим креативніша людина, тим в меншій ступені впливає на рівень її творчої продуктивності стимуляція інструкцією.

Якщо прийняти до уваги, що головною рисою креативів є незалежність від зовнішнього впливу, то можна припустити, що у піддослідних з високим рівнем креативності мотивація творчості є “внутрішньою” мотивацією, актуалізація якої не залежить від впливу ззовні.Дане положення, на наш погляд, потребує додаткових, більш глибоких досліджень.

Головна проблема, яка виникає при проведенні тестів на креативність і про яку зазначають самі дослідники, що “за допомогою тестів ми можемо виявити креативів, але не можемо точно визначити некреативів”[27,с.208]. Адже на прояв творчих здібностей впливає не тільки їх наявність та умови середовища, а й багато інших факторів, врахувати які всі просто неможливо.


Дослідження кореляційних зв’язків емпіричних даних:

Вторинний статистичний аналіз даних надав змогу виявити кореляційні зв’язки між досліджувальними змінними.

Рівень прояву вербальної креативності ( без врахування мотиваційного компоненту - по даних тесту С.Медніка, серія 1) позитивно корелює з наступними особистісними характеристиками ( по даних мет. САТ):

- внутрішнім локусом контролю, шк.2 (r=0,51);

креативністю, шк.14 (r=0.44);

ступінню сформованості системи ціннісних орієнтацій, шк.3 (r=0.43);

спонтанністю, шк.6 (r=0.39).

Коефіцієнти кореляції дещо змінюються, якщо взяти до уваги мотиваційний компонент виконання завдання, тобто врахувати установку на оригінальність, яку містить інструкція до тесту серії 2. Так позитивна кореляція рівня прояву вербальної креативності із задіянням мотиваційного компоненту ( по даних тесту С.Медніка, серія 2) з наведеними вище особистісними характеристиками характеризується наступними коефіцієнтами:

з креативністю( шк.14) – r = 0.50;

з внутрішнім локусом контролю (шк.2) – r = 0.41;

зі ступінню сформованості системи ціннісних орієнтацій (шк.3) - r=0.35;

зі спонтанністю (шк.6)-r=0.26.

Таким чином можна зазначити, що у креативів, на яких істотно впливає характер установки, в меншій ступені розвинена незалежність особистості та самоконтроль переважає над спонтанністю.

Для наочності, залежність ступеня прояву вербальної креативності від ступеня виразу особистісних рис проілюстровано на мал. 3.

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

Мал. 3. Залежність ступеня прояву вербальної креативності від ступеня вираженості особистісних рис ( по даних мет.САТ). Горизонтальні лінії – розподіл величин коефіцієнтів кореляції


№ п/п Назва шкали № п/п Назва шкали
1 “Орієнтація у часі” 8 “Самоприйняття”
2 “Підтримка” 9 “Уявлення про природу людини”
3 “Ціннісні орієнтації” 10 “Синергійність”
4 “Пластичність поведінки” 11 “Прийняття агресії”
5 “Сенситивність” 12 “Контактність”
6 “Спонтанність” 13 “Пізнавальні потреби”
7 “Самоповага” 14 “Креативність”

Аналізування кореляційних зв’язків між досліджувальними змінними креативності також виявило, що індекс оригінальності вербальної креативності з урахуванням мотиваційного компоненту значимо корелює з індексом оригінальності вербальної креативності без задіяння мотиваційної сфери (r= 0.58); кореляційний зв’язок між рівнями прояву вербальної креативності виявився не досить значимим (0.26<r<0.48), що підтверджує положення про самостійність існування цих двох компонентів творчих здібностей. Але в той же час аналізування кореляційних зв”язків зазначених змінних окремо по вибірковим групам показало, що у творчих особистостей (гр.А) коефіцієнт кореляції між вербальною та невербальною креативністю більш значимий (r=0.49) ніж в інших вибіркових групах (гр.Б, гр.В-0.06<r,0.28). Отримані дані надають можливість зробити висновок, що чим креативніша особистість – тим яскравіше в неї є вираженими і вербальний, і невербальний компоненти творчих здібностей.

Для рівня прояву вербальної та невербальної креативності суттєвими є також сприятливі психічні умови – виявлено негативну кореляцію рівня креативності з невротичністю, конфліктністю, сором’язливістю (шкали методики FPI)- (-0.10)<r<(-0.26).

Серед особистісних властивостей, які опосередковують процеси самоактуалізації ( по даних мет. САТ), виявлені наступні кореляційні зв’язки:

Внутрішній локус контролю ( незалежність особистості) має значущі кореляції з наступними особистісними характеристиками :

адекватною та стійкою самооцінкою ( самосприйняттям) – r= 0.77

самоповагою –r=0.68

гнучкістю в реалізації своїх цінностей (пластичністю поведінки) –r=0.67

орієнтацією на духовні цінності – r= 0.65

розвиненою чутливістю (сенситивністю) – r= 0.64

толерантністю (прийняттям агресії) – r=0.59

довільністю способів поведінки (спонтанністю) – r=0.58

Адекватна та стійка самооцінка ( самоприйняття) корелює з :

пластичністю поведінки – r=0.63

реалістичність (орієнтацією у часі) –r=0.59

Самоповага пов’язана зі ступінню сформованості системи ціннісних орієнтацій ( r=0.63).

Творча спрямованість особистості (креативність) корелює в першу чергу з:

незалежністю особистості – r= 0.52

прагненням до гармонійного буття (системою ціннісних орієнтацій) – r=0.48

спонтанністю –r=0.41.

Серед особистісних властивостей, які впливають на процес соціальної адаптації та регулювання поведінки (по даних мет.FPI) були виявлені наступні кореляції:

Нестійкість емоційного стану (емоційна лабільність) пов’язана зі зниженим тонусом настрою (депресивністю) – r= 0.67

Депресивність корелює з нервовістю (хворобливою занепокоєністю) – r=0.56

Схильність до конфліктних відносин (реактивна агресивність) пов’язана з нестійкістю емоційного стану ( дратівливістю) – r=0.62

Дратівливість корелює з імпульсивністю поведінки (спонтанною агресивністю) –r= 0.58

Виражена екетравертованість взаємопов’язана з потребами у спілкуванні (товариськістю) –r= 0.58

Товариськість негативно корелює із сором’язливістю - r=-0.37

Також були виявлені негативні кореляційні зв’язки між невпевненістю в собі (сором’язливістю – шк.8, FPI) та наступними особистісними характеристиками, які обумовлюють процес самоактуалізації ( за мет САТ):

незалежністю поведінки ( внутрішнім локусом контролю) –r=-0.41

спонтанністю –r=-0.38

Сором’язливість виглядає як “стримувач” власного “Я”, як внутрішній цензор, який критикує, орієнтуючись на зовнішні взірці, нічого не пропонуючи натомість.

В літературі зустрічаються дані, що високий рівень творчих здібностей, як правило, поєднується з певними особистісними властивостями [27,с.226]. Одне з найбільш грунтовних досліджень по виявленню особистісних рис творчих людей було проведено під керівництвом К.Тейлора і Р Кеттела. В ході свого дослідження вони використали відомий опитувальник 16 PF Кеттела. В результаті було визначено, що креативи у порівнянні з некреативами, є більш стриманими, більш соціально сміливими, більш чутливими і самодостатніми [27,с.177]. Р.Стернберг, навпаки, виявив, що в найбільшій ступені корелюють з творчою продуктивністю інтелектуальні здібності, і в найменшій – особистісні особливості [27,с.198]. Дружинін В.М., в своїй монографії, наводить дані експериментальних досліджень про взаємозв’язок креативності з нейротизмом ( коливаннями настрою) та пояснює даний зв’язок впливом творчої активності на стан свідомості, що викликає психічне перенапруження, виснаження та порушення психічної регуляції і поведінки. Він пише “Талант, креативність – це не тільки великий дар ,але й велика кара”. Головною позитивною особистісною рисою креатива В.М.Дружинін називає незалежність, орієнтацію на особистісні цінності [27,с.175].

В ході нашого емпіричного дослідження ( на основі даних кореляційного аналізу були визначені ведучі особистісні характеристики креативів, які, переважно, узгоджуються з результатами вищенаведених досліджень, це:

незалежність від впливу зовні;

сформованість системи ціннісних орієнтацій;

спонтанність.


Але не було виявлено суттєвого кореляційного зв’язку між креативністю та емоційною лабільністю (нестійкістю емоційного стану, або “коливаннями настрою” за В.М.Дружиніним) – 0.04<r<0.13.

Таким чином, результати кореляційного аналізу дозволяють зробити висновок, що креативність тісно пов’язана з певними особистісними властивостями, які впливають на рівень її прояву, що надає можливість вивчення особистісних аспектів креативності як самостійної області наукових досліджень.

Повна матриця кореляційних зв’язків ознак, що аналізуються в дослідженні, міститься в додатку №11.


Факторний аналіз та психологічна інтерпретація виявлених статистичних закономірностей:

В психології креативності вважається, що особистісні прояви креативності розповсюджуються на різноманітні інші області людської активності [27,с.178], це положення надає можливість визначити місце креативності в процесі самоактуалізації особистості.

Факторний аналіз матриці інтеркореляцій досліджуваних змінних виявив 4 загальних фактори, які пояснюють 53% дисперсії по загальній вибірці піддослідних (див. додаток №12).

1.Перший фактор – з дисперсією SІ=7.6 і загальним вкладом в сумарну дисперсію – V= 23.9% - інтерпретовано як “творча самоактуалізація”, яка включає в себе наступні психологічні характеристики:

Незалежність – шк.2 мет.САТ (факторне навантаження –F= 0.90).

Дана психологічна характеристика припускає інтернальність особистості. Інтернали менш схильні підкорятися тиску інших, чинять опір, якщо відчувають що ними маніпулюють, сильно реагують на втрату особистісної свободи. Інтернал – це активний суб’єкт власної діяльності.

Сформованість системи ціннісних орієнтацій – шк. 3 мет.САТ (F=0.70) – характеризує прагнення особистості до гармонійного буття, що передбачає орієнтацію на духовні цінності (краса, досконалість, любов, творчість та ін.).

Позитивне самовідношення (самосимпатія) – шкала “Самоприйняття” –8, САТ (F=0.69) і шк. “ Самоповага” – 7, САТ (F=0.66). Полягає в здатності цінувати свої достоїнства та визнавати недоліки, в той же час спрямовуючи їх в позитивне русло.

Оригінальність – вербальна креативність без задіяння мотиваційної сфери – тест С.Медніка, серія 1 (F=0.69), особистісна креативність – шк.14 мет. САТ (F=0.60). Вербальна креативність припускає схильність використовувати символічні, асоціативні засоби для виразу своїх думок, вміння “ в простому бачити складне, а в складному – просте” [93]; особистісна креативність – це сила прояву індивідуальності, ступінь її вираженості. В обох випадках креативність розцвітає в індивідуальних відмінностях і уявляє собою виразну оригінальність як бажання бути “самим собою”. Чим сильніше бажання “бути собою”, тим сильніше внутрішня мотивація та прагнення до незалежності.

Особливо значимою для прояву оригінальності є наявність внутрішньої мотивації ( так званої “свідомої” мотивації), яка підтверджує особистісну незалежність індивіда. Факторне навантаження вербальної креативності з нав’язаною установкою на творчість ( тест С.Медніка, серія 2) є значно меншим (F=0.59), ніж вербальної креативності без стимуляції мотиваційної сфери ( F= 0.69).

“Природність” способів поведінки – шк.6 мет.САТ (F=0.67) – зовсім не припускає невихованість, навпаки, вказує на природну тактовність у поєднанні з невимушеністю поведінки.

Гнучкість в реалізації своїх цінностей – шк.4 мет.САТ (F=0,59) – передбачає адекватне та швидке реагування на життєві події, легку переключаємість суб’єкта.

Розвинута чуттєвість – шк.5 мет.САТ (F=0.59) – означає сприйнятливість, відкритість чуттєвим враженням, нестримуваність власних чуттєвих реакцій, тобто відсутність боязкості до почуттів.

“Гуманна” толерантність – шк.11 мет.САТ (F=0.55) – виявляється у відношенні до негативних проявів людської поведінки та полягає не в поспішливості їх критикування та однобокості оцінювання ( що властиве більшості людей), а в спокійній сприйнятливості негативних проявів як цілком природних.

Реалістичність – шк. 1 мет.САТ (F=0.54) – інтерпретовано як компетентність у часі, що виключає зацикленість на певних подіях життя, а характеризує здатність відчувати нерозривність минулого, теперішнього та майбутнього часів та, як наслідок, комфортно почуватися в сучасному світі людей та речей.

Найменше факторне навантаження припадає на характеристики соціальної взаємодії – товариськість, як потребу у спілкуванні – шк.5 мет. FPI ( F= - 0.00) та відкритість, як прагнення до довірливо – відкритих відносин – шк.9 мет. FPI (F =0.04). Це означає, що дані психологічні характеристики не пов’язані з іншими та майже ніяк не впливають на них. Таким чином творча самоактуалізація припускає деяку ступінь егоцентричності, коли на перше місце ставиться власна особистість та інтереси, а все інше розуміється тільки як засоби (тобто можливий девіз такої особистості – “ Я сам собі король”).

Наочно даний стиль самоактуалізації можна уявити у вигляді “піраміди”, основа якої – найвагоміша характеристика особистісної самоактуалізації, на якій грунтуються всі інші ( див. мал. 4).


Реалістичність

r=0,46

F=0,54

Толерантність

r=0,59

F=0,55

Сенситивність

r=0,64

F=0,59

Пластичність

r=0,67

F=0,59

Креативність

r=0,50

F=0,60

Спонтанність

r=0,58

F=0,67

Самовідношення

r=0,77

F=0,69

Цінності

r=0,65

F=0,70

Незалежність

r=1

F=0,90


Мал. 4. “Пірамідальна модель” уявлення про творчий стиль самоактуалізації.


2. Другий фактор, інтерпретований як “демонстративна самоактуалізація” ( SІ= 4.0 з загальним вкладом в сумарну дисперсію – V = 12.6%), включає в себе характеристики, важливі для процесу соціальної взаємодії:

“Невичерпувальна” активність – шк. “Екстраверсія –інтроверсія” – 10, FPI (F= 0.79). Характеризується підвищеною активністю у спілкуванні, енергійністю, постійною жадобою діяльності.

Прагнення до домінування – шк. “ Реактивна агресивність” – 7, FPI (F=0.70) та шк. “Спонтанна агресивність “ – 2, FPI (F=0.66). Характеризується здатністю до лідерства і ризику, але в той же час зазначає про імпульсивність і , навіть, конфліктність поведінки, яка має місце внаслідок нав’язувальних дій, “напористої експансивності”.

“Невгамовна” збудливість - шк. “Дратівливість” - 4, FPI (F= 0.62). Також характеризується підвищеною імпульсивністю, схильністю до неконтрольованих вчинків внаслідок нестійкості емоційного стану.

Схильність до маскулінізму – шк. “Маскулінізм- фемінізм” – 12, FPI (F=0.59) – засвідчує про переважання маскулінних засобів поведінки та вираженість традиційно “мужніх” рис (владність, сміливість, рішучість, відносна грубуватість та ін.).

Тяжіння до спілкування – шк. “Товариськість” – 5, FPI (F =0.55) та шк. “Відкритість” – 9, FPI (F =0.44).

Спонукається невгамовною потребою у визнанні та прихильності. В даному випадку спілкування носить “легковажний” характер, тому що характеризується непостійністю зв’язків та егоїстичною спрямованістю. Це підтверджують дані негативного факторного навантаження шк. “Контактність” – 12, САТ (F=-0.22) та досить низьким значенням для даного фактору наступних шкал : шк. “Ціннісні орієнтації” – 3,САТ (F=0.06), шк. “Сенситивність” – 5 , САТ (F=0.10), шк. “Уявлення про природу людини” – 9, САТ (F=0.13).

Творчий компонент в даному факторі має значиме негативне навантаження – невербальна креативність ( тест “Завершення картинок”) – F= -0.48; вербальна креативність ( тест С. Медніка) – F=- 0.26. Таким чином, даний стиль самоактуалізації не передбачає творчої спрямованості особистості; низька вираженість невербальної креативності припускає бідність фантазії та нездатність до образних асоціацій.

Взагалі складається враження, що при даному стилі самоактуалізації особистість тікає від самої себе, боїться свого істинного внутрішнього “Я” та прагне створити зовнішнє “Я” ( щось на зразок привабливого плафону для занадто “простої” лампочки), яке б подобалося в першу чергу іншим та забезпечувало би постійну потребу у підтвердженні своєї значимості. Відбувається орієнтація не на власні цінності, а на зовнішні, тобто на те що модне, потрібне, що користується попитом, а це виключає особистісну незалежність, яку заміняють наслідування та конформізм. Можливий девіз : “Я стану тим, хто треба”.


3. Третій фактор (SІ=3.5; загальний вклад в сумарну дисперсію – V=10.9%) інтерпретовано як “компенсована самоактуалізація”. Цей фактор характеризується значимими негативними навантаженнями та відображає особливості психічного регулювання, необхідного для становлення здорової особистості. Значимими виявилися наступні характеристики:

Підвищений тонус настрою – шк. “Депресивність” – 3, FPI (F =- 0.73). Визначається веселістю, позитивною сприйнятливістю та оптимістичним поглядом на життя.

Емоційна стабільність – шк. “Емоційна лабільність” – 11, FPI (F=- 0.70) – зазначає відсутність коливань настрою через здатність до самовладнання, заспокійливості.

Спокій –шк. “Невротичність” – 1, FPI (F=- 0.58) – характеризується незосередженістю на власних почуттях і проблемах та , як наслідок, невираженістю нервового реагування.

Повільність – шк. “Дратівливість” – 4, FPI (F= - 0.51) – припускає емоційну стійкість та уникнення напруженості.

Товариськість – шк. 5 мет. FPI (F =0.31) – характеризується дружністю, але негативне факторне навантаження на шк. “Відкритість” – 9, FPI (F=- 0.36) – свідчить про вибірковість спілкування та обережність у встановленні контактів.

Допитливість – шк. “Пізнавальні потреби” – 13, САТ (F= 0.29) – вказує на відкритість новим враженням, сприйнятливість зовнішнього досвіду.

Найменше факторне навантаження припадає на шкали : “Сенситивність” – 5, САТ (F=0.03), ”Самоприйняття” – 8, САТ (F= 0.08), “Підтримка” – 2 , САТ (F= -0.04), “Ціннісні орієнтації” – 3, САТ (F= - 0.09). Факторне навантаження на креативність є негативним та найбільшим серед усіх виділених факторів (F= - 0.42).

Можна припустити, що даний стиль самоактуалізації властивий впевненому життєрадісному екстерналу, який будь-що прагне зберігати свій внутрішній спокій, внаслідок чого може лінуватися коли виникають труднощі та із задоволенням використовувати чужу допомогу та досвід. Характерний девіз : “Я все зможу, особливо якщо хтось допоможе”.

4. Четвертий з інтерпретованих факторів – “блокована самоактуалізація” ( SІ=1.8; загальний вклад в сумарну дисперсію – V= 5.7%) – включає в себе наступні психологічні характеристики:

Конформізм – шк.”Орієнтація у часі” – 1, САТ (F=0.48), шк. “Пластичність поведінки “ – 4, САТ (F=0.39), шк. “Синергійність” – 10, САТ (F=0.31). Свідчить про здатність адекватно реагувати на зовнішні зміни та пристосовуватися до них.

Надмірна рефлексивність або зосередженість на самому собі – шк. “Сором’язливість” – 8, САТ (F= 0.43) – розуміється як головне гальмо не тільки самоактуалізації, але й творчості. Характеризується самокритичністю. невірою в себе та провокує появу комплексу неповноцінності.

Найменше факторне навантаження припадає на шк. “Спонтанність” – 6, САТ (F=-0.00), шк. “Прийняття агресії” –11, САТ (F= - 0.00), шк. “Креативність” – 14, САТ (F= -0.02), що зазначає про їх невпливовість на даний фактор.

Творчий компонент також має негативне навантаження, особливо значиме – на характеристики вербальної креативності з задіянням мотиваційної сфери ( тест С. Медніка, серія 2) – F=- 0.40; факторне навантаження характеристик вербальної креативності без задіяння мотиваційної сфери ( тест С.Медніка, серія 1) – F= - 0.11. Тобто виходить, що мотивація, в даному випадку, не покращує, а навіть погіршує результат. Можна припустити, що зовнішня мотивація, яка орієнтує на досягнення певного результату, стимулює у сором’язливого суб’єкта зростання схвильованості, яка заважає ефективному самовираженню та блокує прояв творчості. Тільки при наявності сильної внутрішньої мотивації, яка буде здатна приборкати сором’язливість, стане можливою ефективна самоактуалізація та вільний прояв творчості (девіз “Я це зможу, якщо себе переможу”).

Даний стиль самоактуалізації можна проілюструвати у вигляді “віяла” – модель, в якій різноманітні психологічні характеристики можна розташувати на сегментах віяла та припустити, що можлива різна ступінь розкриття віяла в залежності від того яким чином буде “переможена” сором’язливість( як головна перепона на шляху до самоактуалізації) та якою ціною це обійдеться самому переможцю.

Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

* - характер штрихування вказує на ступінь кореляційного зв‘язку (відсутність штрихування – відсутність кореляції)

Мал. 5. “Віяльна модель” уявлення про блокований стиль самоактуалізації


Таким чином, емпірично виявлені стилі самоактуалізації особистості визначаються особистісними характеристиками, які наповнюють зміст самоактуалізації, і рівнем прояву творчості, яка впливає на її ефективність.


2.4. Узагальнення результатів дослідження та табличне представлення емпіричних даних

Факторний аналіз матриці інтеркореляцій чотирьох методик ( мет.САТ, мет.FPI, тест С.Медніка, тест “Завершення картинок”) виявив 4 значимих фактори:

особистісний – креативний ( максимальне навантаження – методика САТ та тести на креативність );

регулювання поведінки ( максимальне позитивне навантаження на тест FPI та негативне навантаження на тести креативності, особливо значиме – на тест невербальної креативності);

соціальної взаємодії ( максимальне негативне навантаження на тест FPI та на тест вербальної креативності);

мотиваційний (максимальне негативне навантаження на тест вербальної креативності з установкою на творчість).

Диференційованість ліній становлення особистості є одним з головних параметрів виділення психологічних характеристик, які визначають стилі самоактуалізації особистості ( див.Табл.7).

Таблиця 7

Психологічні характеристики, які стилізують процес самоактуалізації особистості

Стилі самоактуалізації

1. Творча 2. Демонстративна 3. Компенсована 4. Блокована

Незалежність

Ціннісна орієнтованість

Позитивне самовідношен-ня

Оригінальність (креативність)

Зверхактивність

Домінування

Емоційна нестійкість

Відкритість

Оптимістичність

Емоційна стабільність

Спокій

Повільність

Реалістичність

Гнучкість

Синергійність

Сором‘язливість

Спонукальний мотив самоактуалізації

Тяжіння до незалежності Потреба в прихильності та визнанні Потреба в комфортному самопочуванні Потреба в ствердженні

В Таблиці 8 міститься психологічний зміст емпірично виявлених стилів самоактуалізації ( у відповідності до застосованих методик) та визначені рангові місця досліджувальних груп ( за виявленими значеннями виділених показників). Рангові місця вказують на домінуючий стиль самоактуалізації, який переважає в групі.


Таблиця 8.

Психологічний зміст емпірично виявлених стилів самоактуалізації


Рівень*

самоак-туалізації


(мет.

САТ)

Рівень регу-люван-ня пове-дінки


(мет.

FPI)

Креативність Емпірично виявлені стилі самоактуалі-зації Рангове місце групи **


Рівень невер-бальної креа-тив-ності Рівень вербальної креативності

Осо-бистіс-на креа-тив-ність

(САТ)






Серія 1 (без уста-новки на твор-чість) Серія 2 (з уста-новкою на твор-чість)

Гр.А Гр.Б Гр.В
С Творчій 1 2 3
С С С С Демонстра-тивний 2 1 3
С С С Компенсо-ваний 1 3 2
С С С С Блокований 3 2 1

** - менші ранги позначають вищі рівні показників

* - ↑ - високий рівень,

с -середній рівень,

↓ -низький рівень


Таким чином, визначаючи місце творчості в процесі самоактуалізації, можна зробити висновок, що творчість суттєво впливає на ефективність процесу самоактуалізації. Адже в результаті дослідження з’ясувалося, що наявність креативності не обов’язково припускає високий рівень самоактуалізації, але утрудненою, і навіть неможливою стає ефективна самоактуалізація з нетворчою спрямованістю особистості.


Заключення


Самоактуалізація особистості це природнє прагнення людини до саморозкриття, суто індивідуальний творчий шлях до власного “Я”. Саме це положення на якому акцентували увагу представники гуманістичної психології, було визначальним при проведенні нашого дослідження.

Оскільки ми притримувалися точку зору, що творчість відіграє в процесі самоактуалізації особистості важливу роль (як характеристика самоактуалізації), то багато уваги в теоретичній частині роботи було присвячено саме феномену творчості – розумінню її природи та сутності представниками різних напрямків та областей досліджень. Було виділено три основних підходи до вивчення творчості сучасними дослідниками: інтелектуально-процесуальний, мотиваційно-особистісний та системний. Пріоритетним було визнано мотиваційно-особистісний підхід, принципи якого були використані для побудови нашого емпіричного дослідження. У відповідності з цими принципами ми трактували творчий процес як проекцію внутрішніх особистісних процесів на зовнішню діяльність шляхом самоактуалізації. Розглянувши основні психологічні характеристики самоактуалізованої особистості, ми окремо зупинилися на розгляді творчості як показника самоактуалізації.

Головне питання, на яке ми прагнули дати відповідь в емпіричній частині нашого дослідження – які особистісні характеристики сприяють ефективності процесу самоактуалізації та яке місце займає творчість в цьому процесі. В результаті (на основі даних кореляційного та факторного аналізу) з΄ясувалось, що творчій (креативній) та самоактуалізованій особистості властиві схожі особистісні характеристики:


Творча

(креативна) особистість

Самоактуалізована особистість


1. незалежність від впливу ззовні (внутрішній локус контролю)


2. висока ступінь сформованості системи ціннісних орієнтацій

3. спонтанність 3. позитивне самовідношення


4. оригінальність


5. толерантність 5. пластичність поведінки

Таким чином підтверджується загальна гіпотеза що творчість – є суттєвою, хоча і не визначальною характеристикою процесу самоактуалізації особистості.

В процесі самоактуалізації творчість відіграє подвійну роль:

1. Забезпечує оригінальність процесу самоактуалізації, що надає можливість визнати існування творчості самоактуалізації.

До даного випадку ми віднесли осіб (25% всіх піддослідних), у яких було зафіксовано високий рівень розвитку особистісних рис, як наслідок розкриття особистісного потенціалу, та достатньо високий рівень розвитку творчих здібностей (креативності), при цьому не обов΄язково особистість прагне реалізувати свою креативність в творчій діяльності (внаслідок відсутності потреб або наявності несприятливих умов). Творчість виступає лише як стимул до розвитку, як джерело самоактуалізації (коли на перше місце ставляться не практичні досягнення людини, а її особистість).

2. Творчість може виконувати роль “рятівника”, тобто виступати як засіб компенсації особистісної, або будь-якої іншої недостатньості. Саме в даному випадку можна спостерігати самоактуалізацію в творчості – коли досягаються певні успіхи в творчій діяльності, але при цьому є слабко вираженою особистісна самоактуалізація як наслідок нерозкриття власних резервів (або із-за відсутності цих резервів, або із-за їх незнання, або із-за байдужності до власної персони). У таких осіб (усього 40% піддослідних групи А) зафіксовано переважно середній рівень креативності та недостатній (середній, або навіть низький) рівень вираженості визначальних характеристик самоактуалізації, в окремих випадках фіксується наявність проблем в області психічного регулювання (підвищена агресивність, дратівливість та ін.). Тут вже самоактуалізація, як прагнення до задоволення потреб, виступає джерелом творчості, а не навпаки, як було зазначено вище.

Отже, насправді існує відмінність між творчістю самоактуалізації та самоактуалізацією в творчості. Дане твердження знайшло свій подальший розвиток в процесі перевірки наступної гіпотези. Емпіричним шляхом (на основі даних факторного аналізу) були виявлені чотири значимих фактори та виділені психологічні характеристики, які стилізують процес самоактуалізації особистості. На основі концептуально – категоріального синтезування були визначені чотири стилі самоактуалізації: творчий, демонстративний, компенсований, блокований. Перший стиль самоактуалізації свідчить про її ефективність та є виразним прикладом творчості самоактуалізації, коли високий рівень креативності стимулює до повноцінного розвитку та самовдосконалення. Самоактуалізацію в творчості характеризують, переважно, другий та третій стилі самоактуалізації, які не забезпечують її ефективності на 100%. Четвертий стиль самоактуалізації (блокований) хоча і зазначає її неефективність, все ж таки не виключає можливостей для подальшого розвитку. В якості блокиратора нами визначена сором΄язливість, як невіра в себе.

Таким чином визначені стилі самоактуалізації зазначають ступінь її ефективності та є проявом індивідуально-особистісної творчості людини. На цьому можна було б поставити крапку в нашому дослідженні, але наприкінці з΄ясувалося, що на місці “старих” питань виникла ціла низка “нових”: чи справді мотивація має вирішальний вплив на можливості прояву творчості? Що більше впливає – наявність зовнішньої мотивації чи відсутність внутрішньої? Чи впливає мотивація на сам процес самоактуалізації? Чи дійсно сором΄язливість є головною перепоною на шляху до самоактуалізації,чи низький рівень самоактуалізації обумовлюється відсутністю власних резервів для розвитку? Ці питання залишаються спірними та ще чекають свого Дослідника.

Одне можна стверджувати зі впевненістю, що самоактуалізована особистість – це скоріше виняток, ніж правило. На наш погляд, процес самоактуалізації – це як сходження на Еверест, яке не кожному потрібне, яке не кожний може (завжди можна зірватися вниз) і яке не кожний хоче здійснити. Але це та вершина (той ідеал) яка варта того, щоб до неї прагнути.


Використана література:


Адлер А. Наука жить: /Пер. с англ. и нем. /. – К.: Port-Royal, 1997. – 288 с.

Азаров Ю. Общие обязательные психологические правила, касающиеся свободы, развития и творчества детей //Пед. Весник. – 1997. - № 1. – с.7.

Алиева Е.Г. Творческая одарённость и условия её развития //Психологический анализ учебной деятельности. – М.: ИП РАН, 1991. – с.7-17

Анастази А. Психологическое тестирование. Кн. 1. /Пер. с англ. /Под ред. и предисл. К.И. Гуревича, В.И. Лубовского. – М.: Педагогика, 1998. – 320 с.

Басин Е.Я. Творчество и эмпатия //Вопросы философии. – 1987. - №2. – с. 54-56.

Бердяев Н.А. Философия свободы; Смысл творчества. – М.: Правда, 1989. – 607 с.

Богоявленская Д.Б. О предмете и методе исследования творческих способностей //Психол. журнал. – 1995. – т.16. - №5. – с.49-58.

Богоявленская Д.Б. Пути к творчеству. – М.: Знание, 1981. – 96 с.

Богоявленская Д.Б. “Субъект деятельности” в проблематике творчества //Вопросы психологии. – 1999. - №2. – с.35-41.

Бодрова Е.В., Князева О.Л., Кудрявцев В.Т. Актуальные проблемы развития творческих способностей в обучении и воспитании: [По материалам всесоюз. конф. “Творчество и педагогика”, Москва, сент. 1988] //Вопр. психологии. – 1989. - №1. – с.174-176.

Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике - Спб: ПитерКом, 1999. – 528 с. - /Сер. “Мастера психологии”./.

Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности: /Пер. с англ./. – М.: Прогресс, 1990. – 187 с.

Вересов Н.Н. Культура и творчество как психологические идеи //Вопросы психологии. – 1992. - №1-2. с.124-129.

Вертгеймер М. Продуктивное мышление: /Пер. с. англ./. Общ. ред. С.Ф. Горбова и В.П. Зинченко. – М.: Прогресс, 1987. – 336 с.

Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте :Психол. очерк. – М.: Просвещение, 1991. – 92 с.

Вильчек В.М. Прощание с Марксом /Алгоритмы истории/. – М.: Изд. группа “Прогресс”: Культура, 1993. – 222 с.

Волков И.П. Приобщение школьников к творчеству. – М.: Просвещение, 1982. – 136 с.

Галин А.Л. Личность и творчество. Психологические этюды. – Новосибирск, 1989. – 127 с.

Гальперин П.Я., Данилова В.Л. К вопросу о формировании творческого мышления //Школьный психолог. – 1999. - №8 (февраль). – с.9.

Гений и безумие //Наука и жизнь. – 1996. - №3. – с.32-33.

Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. – К.: Наук. думка, 1988. – 144 с.

Грузенберг С.О. Психология творчества. Введение в психологию и теорию творчества. т. 1.- Минск: Белтрестпечать, 1923.

Давыдов В.В. Принципы обучения в школе будущего //Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. Работы советских психологов периода 1946 – 1980 г.г. /Под. ред. И.И. Ильясова, В.Я. Ляудис. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – с.296-301.

Дмитрук М.А. Вдохновение по заказу? – М.: Знание, 1989. – 48 с.

Дорфман Л.Я., Ковалёва Г.В. Основные направления исследований креативности в науке и искусстве //Вопросы психологии. – 1999. - №2. – с. 101 – 106.

Дружинин В.Н. Психодиагностика общих способностей. – М.: Академия, 1996. – 224 с.

Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 1999. – 268 с.

Жизненный путь личности (вопросы теории и методологии социально-психологического исследования). – К.: Наукова думка, 1987. – 280 с.

Золя Э. Творчество: Роман /Пер. с. франц. Т. Ивановой и Е. Яхниной. – М.: Худ. лит., 1981. – 399 с.

Ибсен Г. Драмы. Стихотворения //Библиотека всемирной литературы. Серия вторая. Том 87. – Москва, 1972. – 815 с.

Изард К.Э. Психология эмоций: /Перев. с англ./. – СПб.: “Питер”, 2000. – 464 с.

Клепіков О.І., Кучерявий І.Т. Основи творчості особи: Навч. посібник для студ. вузів. – К.: Вища школа, 1996. – 295 с.

Клепіков О.І. Творчість: істина, краса, благо. – К.: Знання УРСР, 1991. – 48 с.

Коссов Б.Б. Творческое мышление, восприятие и личность /Ред. Кузьмина Н.В. – М. – Воронеж, 1997. – 48 с.

Лейтес Н.С. Способности и одарённость в детские годы. – М., 1984. – 80 с.

Леонтьев А.А. “Научите человека фантазии…” (творчество и развивающее обучение) //Вопросы психологии. – 1998. - №5. – с. 82-84.

Лук А.Н. Мышление и творчество. – М.: Политиздат, 1976. – 144 с.

Лук А.Н. Психология творчества. – М.: Наука, 1978. – 127 с.

Лук А.Н. Юмор, остроумие, творчество. – М.: Искусство, 1977. – 184 с.

Макаров А.М. П΄ять етюдів: Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості. – К.: Рад. письменник, 1990. – 285 с.

Максименко С.Д. Психологія в соціальній та психологічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. – К.: Наукова думка. – 1998. – 216 с.

Маслоу А. Психология бытия. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 1997. – 303 с.

Материалы конференции “Творчество, общение, личность” //Вопросы психологии. – 2000. - №2. – с. 148 – 152.

Матіюк І.О. Формування творчих здібностей інтелектуального характеру// Директор школи. – 1999. - №19. – с.7.

Матюшкин А.М. Загадки одарённости. – М.: Школа – Пресс, 1993. – 128 с.

Матюшкин А.М. Концепция творческой одарённости //Вопр. психологии. – 1989. - №6. – с.29-33.

Мелик-Пашаев А.А. Об источнике способности человека к художественному творчеству //Вопросы психологии. – 1998. - №1.- с. 76-82.

Мелик-Пашаев А.А. Педагогика искусства и творческие способности. – М.: Знание, 1981. – 96 с.

Мелик-Пашаев А.А., Новлянская З.Н. Ступеньки к творчеству. – М.: Педагогика, 1987. – 126 с.

Мижо М. Сент-Экзюпери / Пер. с франц. Г.Велле. – М.: Молодая гвардия, 1965. – 464 с.

Мистецтво життєтворчості особистості. Науково-метод. посібник /Ред. рада: В.М. Доній та ін. – К.: ІЗМН, 1997. – 936 с.

Моляко В.О. Концепція виховання творчої особистості //Радян. школа. – 1991. - №5. – с.47-51.

Моляко В.О. Психологічна готовність до творчої праці. – К.: Знання, 1989. – 44 с.

Моляко В.О. Психология решения школьниками творческих задач. – К.: Радян. школа, 1983. – 94 с.

Моляко В.О. Чи можна навчати творчості? //Обдарована дитина. – 1999. - №3. – с.2-4.

Момот Л.Л., Шелестова Л.В. До проблеми формування творчих здібностей у процесі навчання //Педагогіка і психологія. – 1997. - №2. – с. 53-59.

Никитин Б.П. Ступеньки творчества или развивающие игры. – М.: Просвещение, 1990. – 160 с.

Ниренберг Дж.И. Исскуство творческого мышления. – Минск: Попурри, 1996. – 240 с.

Ницше Ф. Так говорил Заратустра. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 302 с.

Оллпорт Г.В. Личность в психологии. – М.: “КСП”, СПб: “Ювента”, 1998. – 345 с.

Парандовський Я. Алхімія слова/ Пер. з польської Ю.Попсуєнко. – К.: Дніпро, 1991. – 374 с.

Петровский А.В. Роль фантазии в развитии личности. – М.:Знание, 1961. – 48 с.

Піхманець Р.В. Психологія художньої творчості. – К.: Наук. думка, 1991. – 164 с.

Поляков В.А. Психология развития личности в системных отношениях. – Минск, 1999. – 128 с.

Пономарёв Я.А. Психология творчества и педагогика. – М.: Педагогика, 1976. – 280 с.

Пономарёв Я.А. Размышление о будущем психологии творчества //Учительская газета. – 1994. – 25 октября. – с. 10-11.

Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. пособие /Под общей ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. – СПб: Изд-во “Питер”, 2000. – 560 с.

Пришвин М.М. Охота за счастьем; Журавлиная родина //Собрание сочинений: В 8-ми т. – М.: Худож. лит., 1982. – т.3. Произведения 1924-1935 годов. – с.11-162.

Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч. – метод. посібник /Ред. В.М. Доній та інші. – К., 1996. – 792 с.

Психологические исследования творческой деятельности /Отв. ред. О.К. Тихомиров. – М.: Наука, 1975. – 253.

Психология личности и образ жизни /АН СССР, Ин-т психологии; Отв. ред. Е.В. Шолохова. – М.:Наука, 1987. – 219 с.

Психология личности: Тексты. /Сборник //Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 287 с.

Психология личности. т.1. Хрестоматия /Ред. составитель: Д.Я. Райгордский. – Самара: Изд. дом “Бахрах”, 1999. – 448 с.

Психология творчества: общая дифференциальная, прикладная /Отв. ред. Я.А. Пономарёв; АН СССР, Ин-т психологии. – М.: Наука, 1990. – 223 с.

Развитие творческой активности школьников /Под ред. А.М. Митюшкина. – М.: Педагогика, 1991. – 156 с.

Разумникова О.М., Шемелина О.С. Личностные и когнитивные свойства при экспериментальном определении уровня креативности //Вопр. психологии. – 1999. - №5. – с.130-139.

Рогов Е.И. Учитель как объект психологического исследования: Пособие для школьных психологов. – М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 496 с.

Родари Дж. Грамматика фантазии: введение в искусство придумывания историй. – М.: Прогресс, 1990. – 191 с.

Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию, становление человека /Пер. с англ. – М.: Иизд. группа “Прогресс”: Универс, 1994. – 480 с.

Роджерс Н. Творчество как усиление себя //Вопросы психологии. – 1990. - №1. – с.164-168.

Рождественская Н.В. Психология художественного творчества: Учеб. пособие / С-Петербург. гос. ун-т. – СПб., 1995. – 270 с.

Розин М.В. Психология судьбы: программирование или творчество? //Вопросы психологии. – 1992. - №1-2. – с. 98-105.

Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Вища школа, 1971. – 247 с.

Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – т. 2. – М., 1989. – 323 с.

Рубинштейн С.Л. Принцип творческой самодеятельности: К философским основам современной педагогики //Вопросы философии. – 1989. - №4.

Сковорода Г.С. Сад пісень: Вибрані твори. – К.: Веселка, 1980. – 190 с.

Словейчик С.Л. От интересов к способностям. – М.: Знание, 1968. – 93 с.

Торшина К.А. Современные исследования проблемы креативности в зарубежной психологии //Вопросы психологии. – 1998. - №4. – с.123-132.

Формирование творческих способностей: сущность, условия, эффективность: Сб. науч. тр. /Свердлов. инж. пед. ин-т; [Редкол.: С.З. Гончаров (отв. ред.) и др.]. – Сувердловск: СИПИ, 1990.-155 с.

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 367 с.

Фрейд З. Художник и фантазирование: /Пер. с нем. – М.: Республика, 1995. – 398 с.

Фромм Е. Психоанализ и этика. – М.: ООО “Издательство АСТ-ЛТД”, 1998. – 568 с.

Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. – М., Томск, 1997. – с. 273 – 288.

Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности: Основные положения, исследования и применение. – СПб: Питер, 1999. – 608 с. - /Сер. “Мастера психологии”/.

Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. – М., 1986. – 80 с.

Чудновский В.Э., Юркевич В.С. Одарённость: дар или испытание. – М.: Знание, 1990. – 77 с.

Шевырев А.В. Технология творческого решения проблем (эвристический подход) или книга для тех, кто хочет думать своей головой. – Белгород: Крестьянское дело, 1995. – Кн. 2: Техника творчества. Алгоритм решения проблем. Эвристические методы. Организация творческого процесса. – 208 с.

Шрагина Л.И. Оригинальность и творчество // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. - №3. – с. 38-40.

Шумакова Н.Б. Возраст вопросов. – М.: Знание, 1990. – 79 с.

Шумакова Н.Б. Исследовательская активность в форме вопросов в разные возрастные пероды //Вопр. психологии. – 1986. - №1. – с.53-60.

Шумилин А.Т. Проблемы теории творчества. – М.: Высш. школа, 1989. – 143 с.

Эриксон Э.Г. Детство и общество. /Пер. с англ. – СПб.: Ленато, АСТ “Фонд” Университетская книга, 1996. – 592 с.

Юрченко З.В. Ігрові методики розвитку художньо-словесних здібностей учнів 5-11-х класів //Практ. психологія та соціальна робота. – 2000. - №2. –с.9-12.

Юрченко З.В. Художньо-словесне самовираження старшокласників як психологічний чинник становлення творчої особистості //Педагогіка і психологія. – 1999. - №4. – с.77-82.

Яковлева Е.Л. Психологические условия развития творческого потенциала у детей школьного возраста //Вопросы психологии. – 1994. - №5. –с.37-42.

Яковлева Е.Л. Развитие творческого потенциала личности школьника //Вопросы психологии. – 1996. - №3. – с.28-34.

Яковлева Е.Л. Эмоциональные механизмы личностного и творческого развития //Вопросы психологии. – 1997. - №4. – с.20-27.

Рефотека ру refoteka@gmail.com