Рефетека.ру / Международные отношения

Курсовая работа: Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та Японії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

Аналіз міжнародних економічних відносин

України, Польщі, Австрії та Японії


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ1 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ, ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ

    1. Польща

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,

населення та державний устрій Польщі

1.1.2 Економічна ситуація в Польщі

      1. Загальна характеристика відносин Україна – Польща

1.2 Австрія

1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії

1.2.2 Економічна ситуація в Австрії

      1. Загальна характеристика відносин Україна – Австрія

1.3 Японія

1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії

1.3.2 Економічна ситуація в Японії

1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна – Японія

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ

ТА ЯПОНІЄЮ

2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Польщею, Австрією і Японією

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП


Основними показниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародному співтоваристві, є наступні 4 категорії:

1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.

2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).

1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік1.

Серед сучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:

- англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірлан-дія, Нова Зеландія), яка характеризується повним пануванням в економіці при-ватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем ролі держави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси. Економічний розрахунок повністю ґрун-тується на цінах вільного ринку і факторів виробництва. Соціальна безпека лю-дей досягається самоорганізацією учасників ринку;

- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності в економіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільної злагоди, дана модель передбачає широке використання можли-востей і важелів держави для реалізації соціальної політики;

- східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, од-нак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервен-ціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними.

2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національ-ний продукт (ВНП).

За обсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США — 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія — 4190 млрд. дол., Німеччина — 2090 млрд дол., Франція — 1390 млрд дол, Великобританія — 1290 млрд дол, Італія — 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай — 900 млрд. дол., Бразилія — 820 млрд. дол., Канада — 610 млрд. дол., Іспанія — 530 млрд. дол.

Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзви-чайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни).

За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:

1) країни з високим рівнем доходів — понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);

2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього — від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);

3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього — від 1000 до 3000 дол. (50 країн);

4) країни з низьким рівнем доходів — менше 1000 дол. на одного меш-канця (майже 70 країн).

Найвищі показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лі-дерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.).

3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

Про рівень економічного (і навіть ширше — суспільного) розвитку країни можна судити також за показником узагальненої галузевої структури її госпо-дарства. При цьому економіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, куди входять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, ри-бальство), вторинного — індустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного — сфера виробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров’я, уп-равління тощо) і обчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результаті виділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндуст-ріальної стадії розвитку людського суспільства.

Країни постіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60–70%) і надзвичайно низьку первинного (1–4%). Для їхнього госпо-дарства характерним є різке скорочення споживання природних ресурсів, сиро-вини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботиза-ція галузей матеріального виробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.

У ВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинного сектора (35–50%), відносно висока первинного (5–20%). До них на-лежать деякі країни Західної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучас-ні постсоціалістичні та соціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувні країни.

Країни доіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються пере-важанням в економіці галузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість і невиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визна-чають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалі відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.

4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).

Усю різноманітність країн світу об’єднують у кілька типів, які відрізня-ються між собою стійкими якісними ознаками.

Основними типами країн сучасного світу є:

1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу насе-лення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості то-що. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвит-ку.

До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Нова Зе-ландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього еко-номічного розвитку — Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).

2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн — європейських, ко-лишнього СРСР та Монголію.

3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього — по-над 130) об’єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграр-но-сировинну периферію світового господарства.

Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2–3 де-сятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, роз-виток сфери послуг, експортна орієнтація). З’явилися країни із середніми і ви-сокими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індус-тріальні країни — латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири «далекосхідні дракони» — Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.

Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і ду-же низькі доходи. Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістич-ні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Ко-рейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в еко-номіку елементи ринкового механізму (Китай, В’єтнам).

Предметом дійсної курсової роботи, згідно з завданням, є аналіз стану зовнішньоекономічних зв’язків України та трьох типів країн: 1 країна – прикордонний сусід, 2 країна – розвинута ринкова країна Європи, 3 країна - розвинута країна Америки чи Східної Азії.

Об’єктом курсової роботи вибраний аналіз рівня зовнішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії.

Мета курсової роботи – виявлення сучасного стану та питомої ваги зов-нішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії, діагностика причин досягнутого рівня зовнішньоекономічних зв’язків та формування пропозицій по можливому зростанню рівня міжнародної взаємодії країн.

Джерелами курсового дослідження були матеріали Деркомстату України, матеріали Посольств України в досліджуємих країнах та інші аналітичні джере-ла в мережі Інтернет (сайти ЦРУ, Світового банку, ООН, посольств).

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ,

ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН

З УКРАЇНОЮ


1.1 Польща


1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення, населення та державний устрій Польщі

Офіційна назва - Республіка Польща (РП) - Rzeczpospolita Polska (RP) [31]. Географічне положення. Польща розташована у Центральній Європі понад Балтійським морем, між 49о 00' та 54о 50' північної широти і між 14о 08' та 24о 09' східної довготи.


Рис.1.1. Карта Польщі та прикордонних країн в Європі

Протяжність з півночі на південь складає 649 км, зі сходу на захід - 689 км. Площа території країни складає 312685 кв. км (9 місце у Європі).

Столицею Польщі є Варшава з населенням 1,618 млн. мешканців (4,2 % від загальної кількості населення країни).

Найбільші міста (1999 р.): Лодзь (803,4 тис.), Краків (740,0 тис.), Вроцлав (637,2 тис.), Познань (577,5 тис.), Гданьськ (458,4 тис.), Щецін (416,7 тис.), Бид-гощ (386 тис.), Люблін (356,5 тис.), Катовіце (344,8 тис.).

Загальна довжина державного кордону складає 3496 км. На півночі пере-важну частину кордону складає територіальний відрізок Балтійського моря - 440 км, а по суші Польща межує з Російською Федерацією - 210 км. На півдні гірські хребти Судетів і Карпат відділяють Польщу від Чехії - 790 км та Сло-ваччини - 541 км. На сході сусідами Польщі є Литва - 103 км, Білорусь - 416 км та Україна - 529 км.

Чисельність населення - 38,6 млн. чол. (2003 р.)

Адміністративний поділ - 16 воєводств (wojewodztwo). Воєводства поді-ляються на 308 повітів (powiat), які розділені на 2489 гмінів (gmina), включаю-чи 65 міст, що мають статус міських повітів(Новий адміністративний розподіл введений 1 січня 1999 р.)

Офіційна мова - польська. Офіційна релігія - католицизм.

Грошова одиниця - злотий = 100 грошам.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація Економічної Співпраці і Розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, СБ, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-Європейське Об'єднання Вільної Торгівлі, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ, ЦЄІ.

Кількість населення Республіки Польща у 1998 році становила 38667 тис. осіб. З огляду на кількість мешканців Польща посідає 29 місце у світі (0,7% на-селення Землі) і 8 місце у Європі (5,3% населення континенту). Середня густо-та розміщення населення - 124 особи на квадратний кілометр. Найбільш засе-лені райони: Сілезія, південно-західні і центральні райони (200-270 осіб на кв. км). У 875 містах країни мешкає 23923 тис. осіб, що становить 61,9% всього населення. Відповідно, в селах - 14744 тис. осіб, або 38,1%.

За даними статистики, чоловіки становлять 48,6% польського суспільст-ва, жінки - 51, 4%. Середня тривалість життя чоловіків - 68,9 року, жінок - 77,3. Чисельність населення Польщі працездатного віку (чоловіки - 18-64 років, жін-ки - 18-59 років) становить близько 22 333 тис. осіб, або 58% загальної чисель-ності населення країни. З числа працездатного населення 51,7% - чоловіки, 48,3% - жінки. Найбільшу частку працездатного населення становлять особи у віці 30-39 років (28,3%), 20-29 років (23%).

Польща є досить однорідною в національному плані країною. Національ-ні меншини становлять менше 5% від загальної кількості населення. Найбільше німців, українців і білорусів. Проживають також литовці, цигани, євреї, словаки та інші.

Переважна більшість мешканців Польщі є католиками. У східних райо-нах, де проживають українці та росіяни, поширене православ'я. Національні меншини ніде не сконцентровані.

Згідно з даними громадсько-адміністративного департаменту МВС Рес-публіки Польща, в країні мешкає близько 30 тисяч іноземців, які мають "картку постійного перебування". Це, власне, контрольована міграція. Лише в 1991 році в Польщу прибуло 16,638 млн. громадян колишніх європейських соціалістич-них країн, а вибуло - 15,804 млн. Це свідчить про те, що лише протягом одного року в країні нелегально "затрималося" більше півмільйона "гостей", переважно росіян, білорусів, українців, румунів, болгарів.

Офіційний баланс січня-травня 1995 року засвідчив, що в Польщі осіло близько 300 тисяч представників Східної Європи. Спостереження показують, що чисельність іноземців, які намагаються закріпитися у Польщі з будь-яких причин, має тенденцію до зростання.

Польща займає східну частину Середньоєвропейської рівнини і її повер-хня здебільшого має низинний характер. Низовини (з висотою до 300 м над рів-нем моря) займають 91,3% загальної поверхні, височини (від 300 до 500 м) - 5,6%, а гірські території (вище 500 м) - всього 3,1%.

Найвища точка країни знаходиться в Татрах - пік Риси (2499 м над рівнем моря), а найнижча - на Жулавах Вісьляних - заглиблення біля Рачкув Ельбонсь-ких - 1,8 м над рівнем моря. Незважаючи на те, що найбільшу площу займають низовини (середня висота становить 173 м), ландшафт Польщі є дуже різнома-нітним. Це викликано поясним розміщенням фізико-географічних зон і різнома-нітно сформованим рельєфом.

Берегова лінія в цілому вирівняна, виділяються дві великі затоки: Помор-ська і Гданська. Вздовж узбережжя Балтійського моря простягається смуга при-морських низовин. Між південно-балтійським узбережжям і смугою централь-но-польських низовин розташовані приозерні території.

На півдні Польщі знаходиться смуга старих гір, дуже різноманітних за геологією і рельєфом. Серед них виділяються Судети (займають близько 3% поверхні країни) з найвищою точкою у масиві Карконоші (Снєжка, 1602 м над рівнем моря), крім того, близько 6% поверхні країни займають молоді склад-часті гори - Карпати.

Розташування Польщі в центрі Європи і широтне розміщення фізико-ге-ографічних зон є причиною того, що клімат країни має перехідний характер по-мірної зони. Зіткнення різних мас повітря (переважно полярно-морських мас повітря Атлантики і полярно-континентальних Євразії) спричиняє часті зміни погоди і значне коливання тривалості окремих пір року. Це, в першу чергу, сто-сується зим, які бувають або відносно теплими і вологими - морського типу, або морозними - континентального типу.

Середньорічні температури коливаються (крім гір) від +6оС до +8оС. Найтеплішими регіонами є Сілезька Низовина і Західна частина Сандомирської Котловини. Найхолоднішою територією є північно-східна частина краю. Се-редні температури липня становлять від +16,5оС на півночі до +19о на Сілезь-кій Низовині і в околицях Тарнова, січня - від - 1оС над морем до -4,5оС на північному сході ( в околицях Сувалк). Атмосферні опади характеризуються великою залежністю від висоти над рівнем моря, максимальна їх кількість припадає на літні місяці.

Польща має багаті запаси мінеральної сировини; належить до передових у світі виробників та експортерів кам"яного вугілля, сірки, міді і срібла. На тери-торії Польщі знаходяться також поклади цинку, свинцю, природного газу, солі та інших мінералів.

Експлуатація покладів вугілля є основою забезпечення країни енергією і важливим джерелом валютних надходжень. Польща є найбільшим виробником та експортером кам"яного вугілля у Європі (крім Росії) і шостим у світі, а також одним з найбільших виробників бурого вугілля. Геологічно підтверджені пок-лади кам"яного вугілля, які оцінюються в 50,9 млрд. т, розробляються в основ-ному в Сілезії і Любельському районі. Буре вугілля, геологічно підтверджені поклади якого становлять 14,1 млрд. т, добувається відкритим способом у цент-ральній і південно-західній частинах країни. Величина розвіданих на сьогодні родовищ відповідає 174-річному видобутку кам"яного і 35-річному видобутку бурого вугілля.

Розвідані в Польщі поклади природного газу становлять 120 млрд. куб. м, що відповідає 25-річному видобутку при нинішніх його обсягах. Ця експлуа-тація забезпечує близько 37% потреб країни у паливі. У той же час запаси і ви-добуток нафти незначні і майже вся її переробка орієнтується на імпортну си-ровину.

Відкритих покладів міді в Польщі (майже 1,7 млрд. т) вистачить на 60 ро-ків при нинішніх обсягах видобутку. Мідь добувається у Нижній Сілезії з гли-бини до 1200 м. Мідні руди Польщі містять багато срібла, що сприяє підвищен-ню рентабельності експлуатації.

Польща є 9-м у світі і першим у Європі (без колишнього СРСР) виробни-ком міді і срібла. Більшість видобутку цих металів експортується, в першу чергу на ринки Європейського Союзу.

Поклади цинко-свинцевих руд знаходяться у сілезько-краківському регі-оні. Поточний видобуток дозволяє задовольнити власні потреби і експортувати невеликі кількості цинку.

Республіка Польща - "демократична правова держава, яка втілює в життя принципи соціальної справедливості". Маніфестом Польського комітету націо-нального визволення від 22 липня 1944 року Польща була проголошена Поль-ською Республікою. З 22 липня 1952 року по 29 грудня 1989 року - Польська Народна Республіка. З 29 грудня 1989 року - Республіка Польща.

Відповідно до конституційних поправок від 29 грудня 1989 року скасова-но два перших розділи конституції про соціалістичний лад і керівну роль ПОРП. Діє конституція, прийнята Національними зборами 2 квітня 1997 року. Схвалена на референдумі 25 травня 1997 року, набрала чинності 17 жовтня 1997 року.

Глава держави - президент, що обирається громадянами Польщі терміном на п'ять років на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Одна і та ж особа може обиратися президентом не більш двох разів підряд. Президентом може бути обраний громадянин Польщі, який до дня виборів досяг 35 років і володіє правом бути обраним в сейм. Президент є вищим представником країни на міжнародній арені, призначає термін виборів до сейму і сенату, призначає голову Ради Міністрів, голову Верховного суду, начальника Генерального штабу Війська Польського, наділяється правом оголошувати надзвичайний стан в країні.

Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, який склада-ється з сейму (нижня палата) і сенату (верхня палата), що обираються на чоти-рирічний термін шляхом таємного голосування на основі загального рівного і прямого виборчого права. Правом бути обраним в сейм має громадянин Поль-щі, що досяг до дня виборів 21 року, в сенат - 30 років. Депутати сейму і сена-тори не можуть поєднувати свої мандати з важливими державними постами. Сейм налічує 460 депутатів. До складу Сенату входять 100 сенаторів. Після виборів обидві палати обирають своїх керівників - маршалів та їх заступників, які утворюють президії.

У випадках, визначених Основним Законом, Сейм і Сенат на спільних за-сіданнях під головуванням маршала Сейму утворюють Національні збори, які підтверджують правильність виборів Президента і прийняття ним присяги. На-ціональні збори можуть визнати нездатність Президента виконувати свої обов'-язки з огляду на стан здоров'я, а також прийняти ухвалу про притягнення його до відповідальності перед Державним трибуналом (більшістю 2/3 голосів за-гальної кількості членів Національних зборів). На розгляд Національних зборів подаються також інші важливі питання, що стосується держави.

Діяльність парламенту може бути припинена у випадку його розпуску Президентом РП, за умови погодження з маршалом Сейму (підстави: якщо Сейм не може затвердити новий склад ради Міністрів; якщо висловлено вотум недовіри Раді Міністрів, але не призначено нового Голову Ради Міністрів РП; якщо протягом 3 місяців не буде схвалений бюджет держави), або саморозпус-ку.

Внутрішню та зовнішню політику держави проводить Уряд - Рада Міні-стрів (Rada Ministrow), яка керує також всією урядовою адміністрацією. Раду Міністрів утворюють: Голова Ради Міністрів (Прем'єр-міністр) як її керівник, заступники Голови ради Міністрів (віце-прем'єр-міністри), міністри, керівники інших органів влади, які є міністрами без портфеля. Голову Ради Міністрів за рекомендацією партії або коаліції, що має парламентську більшість, затверджує Президент протягом 14 днів від першого засідання новообраного Сейму, або прийняття відставки Ради Міністрів.

Голова Риди Міністрів формує уряд, який складає присягу Президенту. Після цього у місячний термін Прем'єр-мініст подає Сейму програму діяльності Ради Міністрів (експозе) з пропозицією надання вотуму довіри. Сейм схвалює вотум довіри абсолютною більшістю голосів.


1.1.2 Економічна ситуація в Польщі

Польська економіка в період 2000-2001 років характеризується послідов-неим впровадження економічних реформ, успіхи процесів реструктуризації, а також позитивними макроекономічними показники, досягнутими в результаті цілеспрямованої економічної політики, здійснюваної державою, що допомогла Польщі уникнути криз, які переживають багато країн світу. Завдяки цьому Польщу все частіше сприймають у світі як країну успіху. Ця думка знайшла відображення і в оцінках міжнародних економічних організацій та фінансових інститутів, і в світовій економічній публіцистиці.

Процеси розвитку економіки, розширення лібералізації і широке впровад-ження ринкових механізмів супроводжувалися в Польщі також істотними змі-нами у зовнішньоекономічній політиці. Здійснено ряд змін у торговельній полі-тиці, результатом яких була значна лібералізація товарообороту відповідно до принципів СОТ. Зміни у зовнішньоекономічній політиці Польщі позначилися також на головних напрямках економічного співробітництва і торгівлі.

Стратегічною метою цієї політики стало членство Польщі в Європейсь-кому Союзі. Польща реалізує Європейський договір від 1 лютого 1994 року, яким затверджена асоціація країни з Європейськими співтовариством. Країни ЄС є головними торговельними партнерами Польщі, на їх частку в 2000 році припадало 70% всього польського експорту і 62% імпорту.

Триває процес пристосування польської економіки до структур ЄС, тому вступ Польщі в цю організацію став реальністю. Системні зміни, вільний вихід польських товарів на світовий ринок і підвищення їх конкурентоспроможності стимулювали зростання зовнішньоторговельного обороту Польщі за останні роки.

Економічні відносини Польщі з більшістю країн Центральної і Східної Європи здійснюються на основі угод про вільну торгівлю. У своїй зовнішньо-економічній політиці Польща надає також великого значення відносинам з Ро-сійською Федерацією.

В галузі сільського господарства слід відзначити підвищення закупівель-них цін на основні зернові культури, забійну худобу, а також коров'яче молоко. Одночасно спостерігалося зниження закупівельних цін на картоплю і м'ясо птиці. Загалом збільшилися обсяги роздрібного продажу товарів. Підвищилася також реальна нарахована місячна зарплата у виробничому секторі. Помітно збільшилася виручка з експорту, порівняно з витратами на імпорт. Отже, змен-шився дефіцит торгового балансу країни. Однак за цей період зафіксоване по-дальше зниження зайнятості у виробничому секторі, у тому числі в промисло-вості. Збільшилася кількість зареєстрованих безробітних. Наприкінці 2000 року рівень безробіття перевищив 14%. Незважаючи на зусилля уряду, в 2001 році не вдалося знизити цей важливий для економіки країни показник у зв'язку з недос-татньою пропозицією робочих місць. У зв'язку з цим Польща дуже зацікавлена в інвестиціях, що підвищують зайнятість у регіонах з надлишками робочої си-ли, особливо в сільськогосподарських районах.

Незважаючи на перераховані вище труднощі, є всі передумови для того, щоб Польща і надалі входила в число країн з високими темпами економічного зростання. Одними з найважливіших чинників цього зростання будуть, як і ра-ніше, розширення зовнішньоекономічної співпраці і подальше збільшення зов-нішнього товарообороту. Особливо Польща налаштована на покращення еконо-мічних відносин з Російською Федерацією і, зокрема, збільшення експорту польських товарів у цю країну. Це завдання особливо важливе, оскільки в пері-од 1999-2000 років відбувалося різке зростання поставок товарів з Росії в Поль-щу, а у зв'язку з цим значне підвищення дефіциту у взаємному товарообороті.

Стан польської економіки після вступу в ЄС характеризується тим, щопольські реформи нерідко називають еталоном ринкових перетворень. ВВП країни перевищив дореформений рівень 1989 року на 30%. Досягнення очевид-ні: поляки їздять на європейських автомобілях, у великих містах скрізь вивіски відомих західних інвестиційних і комерційних мереж.

Одним із стимулів для реформ є вступ в Європейський Союз, однак за таку перспективу доводиться розплачуватися. Протягом останніх трьох років у Польщі відзначено величезне негативне сальдо поточного платіжного балансу. Після кризи 1997 року в Південно-Східній Азії товари і послуги азіатського походження стали дешевшими від польських або ціни зрівнялися, а наслідком російського дефолту 1998 року стала втрата східного ринку.

Лише за два останніх роки негативне сальдо платіжного балансу збіль-шилося з 4 до 7,4% ВВП. Цього року воно збільшиться до 9%. Лише держави ЄС, а також Чехія, Угорщина і Словаччина продовжують після 1998 року спо-живати польську продукцію в колишніх обсягах. Експорт в інші країни Цент-ральної і Східної Європи скоротився на 35%, включаючи 55-відсоткове падіння обсягів експорту в Росію. У свою чергу імпорт товарів, наприклад, з Росії ско-ротився лише на 15%.

Погіршують платіжний баланс і зростаючі відсоткові виплати з обслуго-вування боргу, що становили в минулому році 3,3 млрд. доларів (у цьому році - 4,2 млрд.)

Варто звернути увагу також на наслідки фіскальної політики уряду і гро-шової політики Центрального банку. Стабільний злотий і висока відсоткова ставка (20,5%) при фінансуванні дефіциту бюджету за рахунок короткостроко-вих позик збільшили надходження спекулятивного капіталу і зменшили частку прямих інвестицій. У 1996 році дефіцит платіжного балансу на 93% фінансу-вався прямими іноземними інвестиціями. У 2000 році він фінансувався корот-костроковим спекулятивним капіталом більше ніж на 60%. Занепокоєння також викликає дефіцит бюджету. Через масштабні соціальні програми він зріс до 3,7% ВВП. Протягом тривалого часу вирішувати бюджетні проблеми і забезпе-чувати надходження прямих іноземних інвестицій дозволяла масштабна прива-тизація промисловості і банківського сектора. Так, тільки від продажу конт-рольних пакетів акцій Bank PKO SA і Bank Zaсhodni SA у 1998 році бюджет отримав 1,6 млрд. доларів, а продаж пакету акцій телекомунікаційного підроз-ділу промислового конгломерату Elektrim приніс державі ще 1,2 млрд. доларів. У 1999 році доходи від приватизації становили 3,4 млрд. доларів, а в 2000 році передбачалося отримати 5 млрд. доларів. Ці гроші мали надійти від продажу пакету акцій (25-35%) телекомунікаційної компанії TP SA, 30% нафтохімічної компанії PKN ORLEN і 20-30% акцій НПЗ Rafineria Gdanska. Однак привабли-вих об'єктів приватизації на майбутнє вже не залишилося, а ті, що залишилися, вимагають істотних вкладень.

Становище ускладнюється тим, що нинішній уряд одночасно здійснює масштабні реформи у соціальній сфері. Сильний злотий, високі відсоткові став-ки і недосконалість трудового законодавства роблять бізнес у Польщі дуже до-рогим. Для пом'якшення ситуації необхідно вжити термінових заходів, пожерт-вувавши частиною нинішніх досягнень у сфері макроекономіки. Насамперед, йдеться про зниження відсоткової ставки, інакше ряд підприємств продовжить практику запозичення за кордоном, розпочату в 1998 році.

В першу чергу необхідно вирішити завдання зменшення негативного сальдо платіжного балансу при стабільному злотому і проблему безробіття. Врегулюванню проблеми пошуку компаніями додаткового капіталу і створення нових робочих місць на кошти, що вивільняються, має сприяти податкова ре-форма, в рамках якої до 2004 року податок на доходи корпорації скоротився з 34 до 22%. Звільнити бюджет від обтяжливих соціальних витрат покликані пенсійна реформа і реформа системи охорони здоров'я. Суть першої реформи в стимулюванні недержавних пенсійних фондів. Розвиток таких фондів, які тре-тину своїх активів можуть інвестувати в акції, принесе на фондовий ринок до-даткові кошти і створить базу для формування національного капіталу.

Зміни очікуються також у сфері охорони здоров'я. Прогнозується, що на ринку зросте роль приватних страхових компаній, а тарифи на обслуговування визначатимуться ринком, що дозволить поступово відмовитися від бюджетного фінансування охорони здоров'я в цілому. Регіональні лікарняні каси фінансува-тимуть клініки, виходячи з обсягів наданих послуг.

На жаль, закриття шахт і звільнення робітників у металургійній галузі уникнути не вдасться. Але це необхідний захід не лише з огляду на потребу знизити держвитрати або підвищити економічну ефективність підприємств, але також у рамках структурних реформ, які Польща повинна провести після всту-пу в ЄС. Членство в Євросоюзі - аргумент, який має переважити будь-які запе-речення проти цих заходів. Від вступу в ЄС нині очікують не стільки вигоди від єдиного ринку, скільки отримання коштів на різні економічні й соціальні прог-рами допомоги, яку ЄС надає менш розвинутим країнам Союзу. Польща в тако-му разі може розраховувати на кілька мільярдів доларів у рік.


1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна - Польща

Розвиток відносин стратегічного партнерства з Республікою Польща є пріоритетним напрямком зовнішньої політики України. Тісні відносини між на-шими державами обумовлені геополітичним становищем, глибокими історич-ними, культурними та економічними зв'язками України і Польщі.

Необхідність розвитку всебічних відносин з Польщею зумовлена також тим, що вона є членом НАТО і членом Європейського Союзу. З огляду на це поглиблення українсько-польських відносин сприятиме досягненню стратегіч-ної мети зовнішньої політики України - інтеграції в європейські та євроатлан-тичні структури.

Важливим чинником, який впливає на стан українсько-польських відно-син, є наявність в Україні і Польщі відповідно польської (219,2 тис. осіб) та української (понад 350 тис. осіб) національних меншин.

2 грудня 1991 року Уряд Республіки Польща одним з перших серед уря-дів зарубіжних країн визнав державну незалежність України. 4 січня 1992 року між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. В обох краї-нах існує мережа консульських установ - Генеральні консульства України у Гданську (почало роботу в серпні 1994 року) і Кракові (серпень 1997 року). У Львові та Харкові - Генеральні консульства Республіки Польща.

За станом на січень 2007 року між Україною і Республікою Польща під-писано 132 двосторонніх документи, якими регламентується співпраця у полі-тичній, економічній, науково-технічній, військовій і гуманітарній сферах. 18 травня 1992 року був підписаний широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Цей документ, який набув чинності 30 грудня 1992 року, є правовою основою для формування якіс-но нової системи двосторонніх відносин між нашими державами на тривалу перспективу.

Важливим етапом у розвитку українсько-польських відносин став дер-жавний візит Президента РП А.Квасневського в Україну (20-22 травня 1997 року), під час якого президенти України і РП підписали Спільну заяву "До по-розуміння та єднання", якою було покладено край складним періодам спільної історії двох народів. Вона закликала українців і поляків жити в злагоді і мирі.

Республіка Польща - один з головних торговельних партнерів України. У січні 1997 року підписано Меморандум про заходи з лібералізації торгівлі між двома країнами, а в березні 1998 року - Пам'ятну записку на виконання домов-леностей, закріплених у цьому меморандумі.

На сьогодні основну частину польського імпорту з України становлять сім товарних груп. Це мінеральні продукти, частка яких становить 54,99 відсот-ка, метали і вироби з них - 20,39 відсотка, продукція хімічної і пов'язаної з нею галузей - 11,08, деревина і вироби з неї - 3,02 відсотка, машини, механізми, ус-таткування - 1,97, продукти рослинного походження - 1,63, живі тварини і продукти тваринництва - 1,5 відсотка.

В експорті Польщі в Україну найбільші обсяги припадають на такі основ-ні групи товарів, як машини, механізми, устаткування - 11,28 відсотка, про-дукція хімічної і пов'язаної з нею галузей - 10,91, пластмаси і вироби з них - 10,10 відсотка, промислові товари - 8,79, продовольчі товари - 8,46, текстиль і текстильні вироби - 7,14 відсотка.

Створено міжнародну асоціацію "Карпатський Єврорегіон", до якої вхо-дять 4 області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівець-ка) та регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини.

У жовтні 1995 року у Луцьку було підписано Угоду про створення між-народної асоціації Єврорегіон "Буг", до якої входять Волинська область Укра-їни і три прикордонні воєводства Польщі.

Згідно з відповідними положеннями Угоди між урядом України та урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво (травень 1993 року) створено українсько-польську міжурядову Координаційну Раду з питань міжрегіонального співробітництва (МКРМС).

Кафедри україністики п"яти вищих навчальних закладів Польщі готують фахівців з української мови і літератури. В Україні на кафедрах славістики та полоністики кількох університетів вивчається польська мова і література. Вжи-ваються заходи для відкриття Українського інформаційно-культурного центру у Варшаві. У Києві діє Центр польської культури.

У жовтні 2001 року у м.Люблін відбулося офіційне відкриття Європейсь-кого Колегіуму польських та українських університетів, створеного за ініці-ативою президентів України і Польщі.

Відбувається активний обмін між культурно-мистецькими та спортивни-ми організаціями України і Польщі, науковими установами, молоддю обох країн. Більш як 500 громадян навчаються у вузах РП і більше 200 громадян Польщі - у вузах України.

Досягнуто значних успіхів у економічній співпраці. Товарообіг між Укра-їною і Польщею з 1992 р. почав різко зростати і збільшився у 6 разів. Однак до-сі в товарообігу між Україною та Польщею польський експорт значно переви-щує імпорт. Це одна з причин, що змушує Польщу цінувати зв'язки з Україною, оскільки порушення відносин між двома державами зумовить втрату для Поль-щі великого ринку збуту для своєї продукції.

Реально діє майже 600 українсько-польських підприємств, загальний об-сяг капіталу яких становить понад 37 млн доларів США. Польща має змогу про-інвестувати низку українських проектів.

Економічна співпраця між Україною і Польщею продовжує надалі актив-но розвиватися. Це передусім стосується таких галузей, як сільське господарст-во та сфери переробки його продукції, машинобудування, літакобудування, енергетика, теплопостачання, військово-промисловий комплекс, фармація та медичне устаткування. Саме внаслідок розвитку взаємовигідної співпраці у заз-начених галузях і багатьох інших перспективних напрямах можна в декілька разів збільшити частку виробленої продукції в українсько-польському товаро-обігу, запобігти його зниженню.


1.2 Австрія


1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії

Офіційна назва - Австрійська Республіка - Republic Osterreich [32] . Державний устрій - федеративна республіка. Глава держави - федеральний президент. Глава федерального уряду - канцлер. Парламент складається з двох палат: Федеральної ради і Національних зборів.

Географічне розташування - країна знаходиться у Центральній Європі. Межує з Чехією (спільний кордон - 362 км), Німеччиною (784 км), Угорщиною (366 км), Італією (430 км), Ліхтенштейном (35 км), Словаччиною (91 км), Словенією (330 км), Швейцарією (164 км).


Рис.1.2. Карта Австрії та прикордонних країн Європи


Площа території - 83,858 тис. кв. км (113 місце в світі). Адміністративний поділ - 9 федеральних земель (Bundesland): Бургенланд (Burgenland), місто Відень (Stadt Wien), Верхня Австрія (Oberosterreich), Зальцбург (Salzburg), Каринтія (Karnten), Нижня Австрія (Niederosterreich), Тіроль (Tyrol), Форарльберг (Vorarlberg), Штирія (Steiermark), які поділяються на округи (Bezirk), округи - на громади (Ortsgemeinde).

Кількість населення - 8,15 млн. чол. (липень 2001 р.). Столиця - Відень (Wien) - 1,543 млн. мешканців. Інші великі міста: Грац (223 тис. мешканців), Лінц (185,8 тис.), Зальцбург (145,2 тис.), Інсбурк (114,7 тис.), Клагенфурт (90,1 тис.).

Державна мова - німецька. Релігія - католицизм, протестантство. Національне свято - 26 жовтня - День ухвалення австрійським парламентом Закону про постійний нейтралітет (1955 р.). Відзначається з 1965 року.

Грошова одиниця - євро = 100 євроцентам.

Членство у міжнародних організаціях - ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, ЄС, МВФ, ОЕСР, РЄ, ЕКА, ЕМС, МФЧХіЧП та інші.

Австрія - німецькомовна країна, де представлені південно-німецькі діа-лекти. Слов'янською і хорватською розмовляють етнічні меншини, що прожи-вають в основному на півдні і сході, у землях Каринтія, Бургенланд і Штирія. Австрійці, як і більшість європейців, мають змішане походження. У створенні "австрійського типу" історія, релігія і культура відіграли більшу роль, ніж ет-нічне походження; однак він має антропологічні риси, характерні для альпійсь-ко-динарської групи.

Найбільшими містами Австрії є Відень, Грац (приблизно 223 тис. чоловік), Лінц (185 тис.), Зальцбург (145.2 тис.) і Інсбрук (114,7 тис.), в них проживає приблизно 30% населення країни. Відень, столиця і найбільше місто, є також економічним і культурним центром Австрії.

В Австрії близько 580 озер, переважно льодовикового походження. Їх особливо багато в північних передгір'ях Альп (Аттер, Траун та ін.). На кордоні з ФРН і Швейцарією - велике Боденське озеро, на кордоні з Угорщиною - озеро Нейзидлер-Зі.

Оскільки значна частина країни знаходиться в горах, її кліматичні умови досить різноманітні. Залежно від регіону в тій чи іншій мірі позначаються атлантичні, континентальні і середземноморські впливи. Північно-західні вітри, що панують на півночі і заході, несуть м'яку і вологу погоду з Атлантичного океану в долини довготного напрямку і на Середньодунайську рівнину. Тут середньорічні температури становлять від 7 до 9°С, у найхолодніші місяці падають в середньому до - 1-7 нижче нуля, хоча в горах значно холодніше, а влітку піднімаються до 18-24°С, причому на південних схилах помітно тепліше. На сході Австрії сильніше виражені континентальні впливи. Опадів тут менше, хоча влітку частіше бувають зливи. Річна норма опадів в Австрії всюди, крім Віденського басейну, деяких районів Бургенланду й окремих міжгірних долин, перевищує 760 мм. Їх кількість зростає з абсолютною висотою. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців у рік. Упродовж більшої частини зими в долинах тримаються тумани. Клімат рівнин і передгір'їв виразно континентальний, на заході - більш вологий. Середня температура січня від -1°С до -4°С, липня від 15°С до 18°С. Опадів - 500-900 мм на рік; у горах 1500-2000 мм. На навітряних північно-західних схилах гір випадає більше опадів, зими більш м'які, літо більш прохолодне і вологе, аніж на підвітряних південно-східних схилах гір. Сніг у гірських районах тримається до 7-8 місяців. Для Альп дуже характерні місцеві вітри. Найважливіший з них - теплий і сухий фен (вітер), що утворюється в результаті опускання повітряних мас по гірських схилах.

Зональні ґрунти Австрії - дерново-підзолисті і бурі лісові, на південному сході - чорноземи, у лісовій зоні сильно вилуджені й опідзолені. У горах - гірські бурі лісові, гірські бурі рендзинні, гірсько-підзолисті і гірсько-лугові ґрунти. Природна рослинність переважно лісова. Лісами вкрито близько 38% території Австрії. Корінні ліси сильно винищені. На висоті 600-800 м, крім сільськогосподарських угідь, - окремі масиви дубових, букових і ясенових лісів; вище ці ліси утворюють суцільний пояс. На висоті близько 1400 м з'являються хвойні породи. Хвойно-широколистяні (бук, сосна, ялиця) і хвойні (ялина, ялиця) ліси піднімаються до 1800 м; вище вони змінюються субальпійськими заростями гірської сосни і кедрового сланика. З висоти 2000 м - альпійські луки з густим покривом злаків і осоки, які є хорошими пасовищними угіддями. Лугова рослинність покриває гори до висоти 2700-3000 м. Найродючіші ґрунти в Австрії знаходяться у Віденському і Штирійському басейнах, а також місцями в Північноальпійському форланді. Алювіальні ґрунти в долинах сприяють розвитку землеробства. На природній рослинності позначається розмаїтість кліматичних умов. Однак природний рослинний покрив великою мірою знищений і змінений людиною. Для всіх долин і навколишніх їх схилів зараз характерні три висотних пояси: рілля, ліси й альпійські пасовища.

Австрія - федеративна республіка. Проголошена 12 листопада 1918 р. Тимчасовими національними зборами. У березні 1938 р. Австрія була приєднана до нацистської Німеччини. 15 травня 1955 р., після підписання у Відні представниками СРСР, США, Англії, Франції й Австрії Державного договору про відновлення незалежної і демократичної Австрії, що набрав чинності 27 липня 1955 р., відновлена як суверенна незалежна держава в кордонах 1938 р. Діє Конституція (Федеральний конституційний закон), ухвалена 1 жовтня 1920 р. Набрала чинності 10 листопада 1920 р. в редакції від 7 грудня 1929 р.

Глава держави - федеральний Президент, який обирається на основі загального рівного виборчого права шляхом таємного голосування строком на 6 років. Обраною вважається особа, яка отримала більше ніж половину усіх визнаних дійсними голосів. Якщо така більшість не зібрана, проводиться другий тур виборів. Тепер вважаються дійсними лише голоси, подані за одного з двох кандидатів, які одержали у першому турі найбільшу кількість голосів. Повторне обрання на черговий період допускається лише один раз. Федеральним президентом може бути обрана лише особа, яка має право брати участь у виборах до Національної ради і яка досягла до 1 січня року виборів 35 років.

Функції президента визначені в основному дипломатичним протоколом і мають церемоніальний характер. Але до його повноважень входить і призначення федерального канцлера і за його поданням інших членів уряду. Здійснює верховне командування федеральною армією. Протягом всього терміну повноважень Федеральний президент не має права займатися будь-якою професійною діяльністю або входити до складу будь-якого загального представницького органу.

Законодавча влада здійснюється парламентом, що складається з двох палат: Національної і Федеральної рад. Національна рада складається із 183 депутатів, що обираються за пропорційною системою на 4 роки на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборче право мають громадяни, які досягли на день виборів 19 років, а право бути обраним мають громадяни, які досягли 21 року. Федеральна рада обирається ландтагами (парламентами) земель на строк своїх легіслатур за пропорційною системою відповідно до чисельності населення окремих земель. Члени Федеральної ради не повинні входити до складу ландтага, який їх делегує; однак вони повинні мати право бути обраними до цього ландтага. Місце головуючого у Федеральній раді посідають по черзі представники різних земель, які змінюють одне одного через кожні півроку в алфавітному порядку найменування земель. Головує від кожної землі той її представник, якого було висунуто в раду першим. Спільні засідання Національної і Федеральної рад утворюють Федеральні збори (Bundresversammlung), за якими зберігається виняткове право вирішення таких питань, як оголошення війни, прийняття присяги Федерального президента. Головують по черзі голови Національної і Федеральної рад, починаючи з голови Федеральної ради. Консультативним органом Національної ради є Головуюча рада, до складу якої входять троє голів Національної ради і голови парламентських фракцій.

Виконавча влада здійснюється федеральним президентом і федеральним урядом. Федеральний президент призначає федерального канцлера (главу уряду) і за його поданням - міністрів. Члени Федерального уряду мають право брати участь у всіх засіданнях Національної і Федеральної рад та Федеральних зборів.

Місцевими органами влади є ландтаги земель (законодавча влада) і земельні уряди (виконавча влада). Члени ландтагів обираються за пропорційною системою на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Конституція землі, яка повинна прийматися у формі конституційного закону землі, якщо при цьому не порушується Федеральна Конституція, може бути ухвалена лише у присутності половини членів ландтага і більшістю в дві третини голосів. Кожний ландтаг може бути розпущений Федеральним президентом за поданням Федерального уряду і за згодою Федеральної ради. У разі розпуску ландтага землі протягом трьох тижнів мають бути призначені нові вибори. Уряд землі складається з губернатора, потрібного числа членів заступників та інших членів, які не входять у ландтаг. У Відні функції ландтага виконує громадська рада, функції уряду - сенат, функції губернатора - бургомістр.

Громада є територіальною одиницею з правом самоврядування і водночас адміністративною одиницею. В громадах органами самоврядування є громадські ради, громадське правління (міська рада), бургомістр.

Верховний суд є вищою судовою інстанцією у цивільних і кримінальних справах. Адміністративний суд забезпечує законність свого державного управління. Конституційний суд розглядає всі майново-правові вимоги, що пред'являються Федерації, землям, районам, громадам і союзам громад, які не підлягають ні вирішенню у звичайному судовому порядку, ні виконанню шляхом прийняття рішення органом управління.


1.2.2 Економічна ситуація в Австрії

Економіка Австрії стабільно розвивалася з кінця 1950-х і до середини 1970-х років. На початку 1980-х років відбулося уповільнення зростання, після 1988 - нове його прискорення. З 1992 темпи зростання економіки знову сповіль-нилися через міжнародний економічний спад, зменшення експорту і високі тем-пи інфляції. Зростання споживчого попиту в сусідніх з Австрією країнах Східної Європи в середині 1990-х років сприяло пожвавленню економіки країни. Після приєд-нання в 1995 до ЄС Австрія різко скоротила державні витрати, готуючись всту-пити до Європейського валютного союзу. Ці заходи також сповільнили загаль-не зростання економіки.

У 1946 понад 70% австрійських підприємств були націоналізовані, у тому числі три найбільші комерційні банки, значна частина підприємств важкої про-мисловості, підприємства нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Більшість націоналізованих підприємств визначалися Потсдамськими угодами такими як "німецька власність".

У 1993 уряд приступив до реалізації великої програми приватизації про-мислових холдингів, у рамках загального плану залучення іноземних інвести-цій.

Приблизно 42% земельної площі Австрії використовується в сільському господарстві. Сільськогосподарські культури, фруктові сади і виноградники займають приблизно 43% оброблюваної землі; луги і пасовища - близько 57%. Майже 39% усієї території покрито лісами, 19% земель не може бути викорис-тано ні в сільському, ні в лісовому господарстві. Альпійські передгір'я і частини Штирійського і Віденського басейнів - найродючіші сільськогосподарські зем-лі. Загалом переважають в сільському господарстві країни невеликі або середні земельні володіння.

Зернові вирощуються на найкращих ґрунтах. На першому місці по збору врожаю стоїть пшениця, за нею йдуть кукурудза, жито, ячмінь і овес. Іншими важливими культурами є картопля і буряк. Також вирощуються технічні куль-тури, овочі і бобові. Значну частину оброблюваної землі займають виноградни-ки. У сільському господарстві Австрії важливу роль відіграє тваринництво. Майже третина території країни прямо або побічно використовується для роз-ведення худоби (до непрямого використання, наприклад, відносяться луки і землі, відведені під кормові культури). Обсяг експорту сільськогосподарських продуктів (в основному молочних і яловичини) становить від 3 до 4% загаль-ного обсягу експорту.

Австрія багата на деревину, залізо, цинк. У країні недостатньо кам'яного вугілля, але є великі запаси інших енергоносіїв, зокрема лігніту (бурого вугіл-ля), нафти і природного газу. Частина електроенергії, вироблюваної ГЕС, екс-портується.

Зростаючі енергетичні потреби викликали необхідність в імпорті енерго-носіїв. Внутрішнє виробництво енергії покриває лише приблизно третину енер-гетичних потреб країни.

Нафта, вітчизняна й імпортована, є найважливішим джерелом енергії Австрії. Її родовища розташовані в північно-західній частині Нижньої Австрії, біля Відня, але запаси досить обмежені.

Австрія щорічно ввозить приблизно 3 млн. т кам'яного вугілля. Імпорту-ється також природний газ. У Штирії, Верхній і Нижній Австрії є запаси лігні-ту. У 1990-х роках Австрія вкладала чималі кошти в розвиток гідроелектро-енергетики. Найбільшими виробниками гідроелектроенергії є Верхня Австрія і Тіроль. Побудовані нові ГЕС на ріках Дунай, Залках, у нижній і верхній течії рік Інн, Енс. Найбільший споживач електроенергії - промисловість, на неї витрачається до 40% всієї енергії. Гідроенергетичні ресурси Австрії дозволяють експортувати електроенергію, енергосистема країни сполучена з загальноєв-ропейською. У середині 1990-х років головними споживачами австрійської електроенергії були Німеччина й Італія.

Економічне зростання Австрії тісно пов'язане з розширенням промисло-вого виробництва. У 1960-1970-х роках в багатьох районах країни були побудо-вані нові заводи. Найстарішим промисловим центром, який значно розширився після виведення радянських військ, є Віденський промисловий басейн, що ви-робляє метали, текстиль і продукти харчування. Долина рік Мур і Мюрц у Шти-рії є центром металургії, виробництва автомобілів, паперу і деревини, а також продукції важкого машинобудування. Серед нових промислових центрів виді-ляється трикутник Лінц - Вельс - Штайр у Верхній Австрії, що має вигідне гео-графічне положення. Найбільші промислові підприємства цього району - Об'єд-наний австрійський металургійний і сталеливарний комбінат і Австрійський азотно-туковий завод у Лінці.

Австрійська промисловість успішно конкурує з передовою світовою про-мисловістю й експортує свою продукцію в усі країни світу. Серед провідних галузей промисловості виділяються харчова, текстильна, хімічна промисло-вість, металургія, виробництво паперу, електроустаткування, транспортних засобів, будівельного каменю, цементу і кераміки. Металургія і металообробка посідають третє місце за кількістю працівників незважаючи на те, що реструк-туризація чорної металургії після 1989 призвела до серйозного скорочення ро-бочих місць. Багато спеціальних технічних училищ готують кваліфікованих робітників для різних галузей промисловості.

В Австрії приблизно 5,6 тис. км залізниць; усі головні лінії електрифіко-вані. Австрія славиться системою своїх автодоріг, у країні приблизно 1600 км швидкісних автострад (автобанів). У 1957 була створена компанія "Австрійські авіалінії", а на початку 1990-х у неї з'явився приватний конкурент – авіаком-панія "Лауда ейр". По Дунаю суднами щорічно перевозиться приблизно 5 млн. т. вантажів, головним чином метал, вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, доб-рива.

Найважливішими статтями імпорту Австрії є продукція обробної промис-ловості, особливо машини і верстати, автомобілі, хімічні продукти і текстиль. Паливо - найважливіша стаття імпорту сировини. Торгівля ведеться з країнами ЄС, країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, Східної Європи, країнами Азії, США і Канадою. Німеччина посідає перше місце серед торговельних партнерів Австрії. Австрія - держава, яка підписала Генеральну угоду з митних тарифів і торгівлі і Європейську валютну угоду.

Офіційна грошова одиниця - шилінг - є стабільною валютою. Управління грошовою системою і кредитною політикою австрійських банків здійснює Австрійський національний банк, заснований у 1922. В Австрії функціонує близько 50 банків.


1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна - Австрія

Становлення українсько-австрійських відносин розпочалося 28 вересня 1991 року підписанням Протоколу про консульські відносини. Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Австрія були встановлені 24 січня 1992 року. Важливою складовою двосторонніх відносин є політичний діалог на ви-щому рівні. 14-15 жовтня 1998 року відбувся державний візит Президента України Л.Д.Кучми до Австрії. Візит надав нового імпульсу процесам поодаль-шої розбудови співробітництва в усіх сферах українсько-австрійських відносин, інтенсифікації їх економічної складової. У Верховній Раді України створена депутатська група міжпарламентських зв'язків з Австрією в складі 14 членів. Депутатська група співробітництва з Україною в парламенті Австрії складається з 17 осіб, які представляють всі парламентські фракції обох палат австрійського парламенту: соціал-демократів (СПА), народників (НПА), "вільних" (АПС) та "зелених" (АПЗ). Групу, за тра-дицією, очолює представник соціал-демократів О.Брікс. 5-8 березня 2001 року в ході робочого візиту делегації Верховної Ради України до Австрії відбулися, зокрема, перші контакти між членами двох депутатських груп. Договірно-правова база українсько-австрійського співробітництва склада-ється з Угоди про двосторонні торговельно-економічні зв'язки (підписана 31 серпня 1993 року, набрала чинності 1 листопада 1995 року), Угоди про сприян-ня та взаємний захист інвестицій (підписана 8 листопада 1996 року, набрала чинності 1 грудня 1997 року), Конвенції про уникнення подвійного оподатку-вання доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (підписана 16 жовтня 1997 року, набрала чинності 1 липня 1999 року) та 19 інших документів, що регулюють практичну співпрацю в різ-них галузях. Одним із напрямів розвитку двосторонніх відносин є налагодження вза-ємовигідних партнерських зв'язків між окремими регіонами обох країн. На сьо-годнішній день в Україні існують сталі контакти з австрійськими партнерами як на рівні регіонів: Львівська область - Федеральна земля Штирія, Івано-Франків-ська область - Федеральна земля Тіроль, Чернівецька область - Федеральна земля Каринтія, Закарпатська область - Федеральна земля Бургерланд, так і на рівні міст: Київ - Відень, Саки - Велс, та окремих районів: Старокиївський район Києва і 18-й район Відня, Харківський район Києва і м.Велс.

На сьогоднішній день Австрійська Республіка є важливим торговельно-економічним партнером України в Європі. За даними Держкомстату України, серед торговельних партнерів України в Європі за підсумками 2007 року, Австрійська Республіка посіла 9 місце за обсягами двосторонньої торгівлі товарами та послугами.


Таблиця 1.1

Стан двосторонньої торгівлі з Австрією (дані Держкомстату України, млн. дол. США)[29]

Показник

2002

2003

%

2004

%

2005

%

2006

%

2007

%

ЗТО

545

693

27%

747

8%

998

33%

1216,1

22%

1573

29%

В т.ч. – товарами

461

582

26%

594

2%

776

27%

876,3

13%

1228

40%

- послугами

84

111

32%

153

38%

222

45%

339,8

53%

345

1%

ЕКСПОРТ

294

337

15%

334

-1%

412

23%

455,6

11%

611

34%

В т.ч. – товарами

237

258

9%

249

- 3%

317

27%

329,1

4%

429

30%

- послугами

57

79

39%

85

6%

95

12%

126,5

33%

182

43%

ІМПОРТ

251

356

42%

413

16%

586

42%

760,5

30%

962

26%

В т.ч. – товарами

224

324

45%

344

6%

459

29%

547,2

19%

799

46%

- послугами

27

32

16%

69

115%

127

84%

213,3

67%

163

- 23%

САЛЬДО

43

-19

-

- 79

-

- 174

-

-304,9

-

-351

-

В т.ч. – товарами

13

-66

-

- 95

-

-142

-

-218,1

-

- 370

-

- послугами

30

47

-

16

-

-32

-

-86,8

-

19

-


У 2007 році товарообіг товарами та послугами між Україною та Австрією досяг 1 573 млн. дол. США, причому український експорт дорівнював 611 млн. дол. США і збільшився на 34%, а імпорт австрійських товарів та послуг – 962 млн. дол. США і збільшився 26%. Від’ємне для України сальдо склало 351 млн. дол. США.

Рис.1.3 - Динаміка зовнішньоекономічної торгівлі Україна-Австрія


Таблиця 1.2

Структура українського експорту до Австрії у 2007 році (10 найбільших товарних позицій)


Назва продукції


Код

Обсяги, млн. дол.США

Питома вага, %


Всього


429

100,0

1.

Руди, шлаки та зола

26

150,0

34,9

2.

Мiдь i вироби з міді

74

41,7

9,7

3.

Іграшки, iгри

95

34,0

7,9

4.

Продукти переробки овочів, плодiв

20

30,8

7,2

5.

Чорні метали

72

28,6

6,7

6.

Електричні машини і устаткування та їх частини

85

26,1

6,1

7.

Деревина і вироби з деревини, деревне вугілля

44

20,4

4,7

8.

Котли, машини, апарати і механічні пристрої

84

19,7

4,6

9.

Вироби з чорних металів

73

11,5

2,7

10.

Їстівні плоди та горіхи; цитрусові

08

10,5

2,4


Таблиця 1.3

Структура українського імпорту з Австрії у 2007 році (10 найбільших товарних позицій)


Назва продукції

Код

Обсяги, млн. дол.США

Питома вага, %


Всього


799

100,0

1.

Котли, машини, апарати і механічні пристрої

84

201,7

25,2

2.

Фармацевтична продукція

30

77,8

9,7

3.

Електричні машини і устаткування та їх частини

85

71,9

9,0

4.

Папiр та картон

48

58,9

7,4

5.

Полімерні матеріали, пластмаси

39

42,7

5,3

6.

Іграшки, iгри

95

34,8

4,4

7.

Вироби з чорних металів

73

32,1

4,0

8.

Чорні метали

72

28,6

3,6

9.

Наземні транспортні засоби, крім залізничних

87

22,1

2,8

10

Іншi продукти хімічної промисловості

38

17,3

2,2


У 2007 році товарообіг послугами склав 345 млн. дол. США, у т.ч. експорт – 182 млн. дол. США (збільшився на 43 %), імпорт – 163 млн. дол. США (зменшився на 23 %). Позитивне для України сальдо складає 19 млн. дол. США.

Найбільшими статтями експорту послуг у 2007 році є транспортні – 121,4 млн. дол. США (66,83%), різні ділові, професійні та технічні послуги - 33,3 млн. дол. США (18,33%), фінансові послуги – 11,5 млн. дол. США (6,35%), послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку – 5,1 млн. дол. США (2,80%), подорожі – 2,4 млн. дол. США (1,31%) тощо. Найбільшими статтями імпорту послуг у 2007 році є фінансові послуги – 89,9 млн. дол. США (55,25%), транспортні послуги – 23, 3 млн. дол. США (14,33%), рiзнi дiловi,професiйнi та технiчнi послуги – 18,3 млн. дол. США (11,25%), комп’ютерні послуги – 8,1 млн. дол. США (4,98%), страхові послуги – 7,0 млн. дол. США (4,31%) тощо.

1.3 Японія


1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії

Офіційна назва - Японія - Nippon (Nihon) [33].


Рис.1.4. Карта Японії та прикордонних країн Азії


Державний устрій - Японія - конституційна монархія. Глава держави – ім-ператор. Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який склада-ється з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верх-ньої). Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів.

Географічне розташування - розташована в західній частині Тихого океа-ну, біля східного узбережжя Азії на групі островів, головні з яких - Хонсю (Honshu), Хоккайдо (Hokkaido), Кюсю (Kyushu), Сікоку (Shikoku).

Площа території - 377 835 кв. км (включаючи архіпелаг Рюкю з найбіль-шим островом Окінава), 60 місце в світі.

Адміністративний поділ - 47 префектур (prefecture, todofuken), у тому числі столична префектура Токіо, префектура Окінави (з 1972 р.) і дві міські префектури - Кіото й Осака. Префектури поділяються на повіти. Хоккайдо - особлива адміністративна область, яка поділяється на 14 округів.

Кількість населення - 126,8 млн. осіб (липень 2001 р.). Столиця - Токіо - Tokyo - 8,18 млн., з передмістями 12,24 млн. осіб (2002 р.). Інші великі міста: Йокогама (3,484 млн. мешканців), Осака (2,603 млн.), На-гоя (2,186 млн.), Саппоро (1,842 млн.), Кобе (1,518 млн.), Кіото (1,472 млн.), Фукуока (1,361 млн.).

Державна мова - японська. Релігія - буддизм.

Членство у міжнародних організаціях - "Велика сімка", ООН, СОТ, АТЕС, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, ОЕСР та інші.

В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб.

З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, як-що на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього насе-лення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі.

У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).

Населення Японії виключно однорідне в расовому, етнічному, мовному і релігійному відношеннях. Проте в країні є приблизно 600 тис. корейців, хоча багато з них народилися і виросли на островах і розмовляють японською мовою.

Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збіга-ється із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму.

Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% пло-щі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати вели-кими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають ост-ровами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і під-водні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію довжиною близько 29 тис. км і сьому за величиною у світі 200-мильну прибережну еконо-мічну зону, площа якої в 10,5 разів перевищує територію країни.

Гори - характерна риса Японського архіпелагу, вони вкривають 71% су-ші, і лише окремі ділянки вздовж узбережжя або русел великих рік - рівнини і низовини, що облямовують гірські системи. Якщо подивитися на архіпелаг з океанських глибин - із дна Японської западини, острови сягають у висоту 10-14 тис. м, піднімаючись над рівнем океану на 3 км і вище (16 вершин мають висо-ту понад 3000 м, 532 - понад 2000 м).

У рельєфі переважають низькі і середньовисотні гори, витягнуті практич-но меридіально, хоча для окремих районів острова Кюсю характерне заплутане, лабіринтове розташування хребтів. Велика частина найвищих гір Японії розта-шована на острові Хонсю. Найвідоміше гірське утворення Японії називається Японські Альпи і складається з трьох відособлених рівнобіжних хребтів. Вер-шини Японських Альп піднімаються на висоту 3000 м над рівнем моря. Це приблизно у півтори рази вище Карпатських гір. Гори з зазубреними гострими гребенями, гострими вершинами розділені глибокими, до 2 км, річковими уще-линами, льодовиковими утвореннями.

Найвідоміша гора Японії - Фудзіяма. Вона височить на межі префектур Сідзуока та Ямансі. Висота гори Фудзі - 3776 м, що робить її найвищою верши-ною Японії. Значна частина гірських вершин Японії - вулкани, їх тут нарахову-ється близько 200, 67 вважаються "живими" (діючими або сплячими). Серед вулканів особливо активні Асама, Міхараяма, Асосан і Сакурадзіма.

Рівнинні і низинні області займають приблизно чверть усієї території Японії. Вони розташовані окремими ділянками вздовж узбережжя і рік. Їх роз-діляють гірські ланцюги і вузькі морські протоки. Це переважно берегові низо-вини, ширина яких коливається від кількох кілометрів до 150-160 км, найбіль-ша, Токійська низовина, займає площу 13 тис. кв. км і розташована на сході острова Хонсю. Досить великі рівнини розташовані на острові Хоккайдо. У рів-нинних районах Японії розташовуються найбільші міста і промислові зони кра-їни, проживає основна частина населення. Низовини густо порізані ріками та ярами, зрошувальними каналами і дамбами. Берегові низовини утворювалися з продуктів руйнування внутрішніх гірських масивів. Між алювіальними рівни-нами і горами розташовуються четвертинні тераси, прорізані численними річ-ковими долинами. Тераси утворюють кілька ярусів і свідчать про кількаразові вертикальні підняття прибережних ділянок суші. Багато найнижчих терас утво-рені піднятими (до 20 м) кораловими рифами, що оточують всі острови Рюкю. Японські острови являють собою район дуже високої сейсмічної активності. За рік у Японії відбувається кілька тисяч землетрусів, буває до 20 поштовхів на день. Здебільшого поштовхи настільки слабкі, що зафіксувати їх може тільки високоточне устаткування сейсмічних станцій. Потужні землетруси бувають значно рідше, але їх наслідки бувають жахливими.

Клімат Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що ле-жить у помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періо-дами дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших по-вітряних мас у світі - Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах, розташованих на тих самих широтах. Наприклад, в Асахікаві на Хоккайдо температура знижувалася до мінус 41,0°С, а середня температура січня - мінус 8,5°С - майже така ж, як у Києві. У Токіо на широті 35° середня температура - плюс 4,7°С, у той час як у Лондоні на широті 51° вона становить плюс 4,2°С. Крижані вітри періодично дмуть із заходу, з області сибірського високого тиску, в сторону зони низького тиску над морською акваторією на схід від Хоккайдо. Це сухе повітря, перетинаючи Японське море, поглинає водяну пару і стає вологим мінливим повітряним потоком зі сніжними хмарами. Коли він піднімається над гірськими хребтами країни, ці хмари ще більше згущаються і обрушуються важкими снігопадами на узбережжя Японсь-кого моря. Якщо ж це відбувається одночасно з вторгненням холодних повіт-ряних мас з Арктики, то інтенсивність утворення сніжних хмар ще більше зрос-тає, і за добу район Хокуріку вкривається 2-метровим шаром снігу. Для країни, розташованої в зоні помірного клімату, Японія багатосніжна. Навіть коли сніг йде на узбережжі Японського моря, небо із сторони Тихого океану часто буває безхмарним, і прекрасна погода - не рідкість. Як тільки сибірські вітри слабша-ють, на зміну їм приходять блукаючі антициклони і позатропічні циклони, приносячи з собою мінливу ясну погоду і слабкі дощі. Це передвіщає початок весни. Сезон дощів починається в середині травня у південній частині Окінави і в середині червня у районі Тохоку на півночі Хонсю і закінчується в середині червня і липня відповідно. У цей час фронт "байу" (дощу) встановлюється уз-довж південного берега, і дощі йдуть майже щодня, коли невеликі зони низь-кого тиску одна за одною проходять над архіпелагом. На самому початку пері-оду дощів йде мряка, але під кінець це вже водяні шквали, які тривають годину, що породжує постійну небезпеку зсувів, викликаних сильними зливами.

Літо визначається гарячими повітряними масами північної тропічної час-тини Тихого океану, і в Японії стає так само спекотно і волого, як у тропіках. Найвища температура, зафіксована в Токіо, - плюс 38,7°С; максимальна темпе-ратура для Японії, зареєстрована в м. Ямагата - плюс 40,8°С. Літня погода бага-то в чому залежить від зони високого тиску в північній частині Тихого океану, тому, незважаючи на те, що влітку в Японії дуже волого, сонце - постійний гість, а дощі йдуть відносно рідко. Тропічні зони низького тиску (тропічні цик-лони) утворюються в тропічній частині Тихого океану. Японською мовою вони називаються "тайфу", від цієї назви й утворилося слово "тайфун". З приблизно тридцяти тайфунів, що виникають щорічно, в середньому чотири просуваються на північ і обрушуються на Японський архіпелаг. Тайфуни особливо часті в тропічних зонах низького тиску і іноді бувають дуже лютими. Всередині "ока" у центрі тайфуну тиск може впасти нижче 900 мілібарів, а вітер біля "ока" сягає швидкості 60 м/сек. Тайфуни обрушуються на Японію між червнем і жовтнем. Послаблення повітряних мас північної частини Тихого океану, що регулюють погоду літа, у свою чергу породжує зони високого тиску і зони помірного низь-кого тиску, викликаючи осінню мінливу погоду. У Північній Японії листя дерев червоніє і жовкне, і сполучення цих нібито палаючих пагорбів з білосніжними вершинами гір створює картини краси, що приваблюють туристів.

Японія - конституційна монархія. Діє Конституція, ухвалена парламен-том 24 серпня 1946 р., яка набрала чинності 3 травня 1947 р. з наступними поп-равками.

Глава держави - імператор. Імператорський трон успадковується члена-ми імператорської сім'ї по чоловічій лінії. Згідно з Конституцією, імператор не має суверенної влади. Всі дії, які стосуються державних справ, імператор має здійснювати за порадою і зі схвалення Кабінету міністрів, що несе відповідаль-ність за них.

Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який склада-ється з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верх-ньої). Палата представників складається з 480 депутатів, які обираються термі-ном на 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних округах, а 180 за системою пропорційного представництва за партійними списками. Кандидат має право брати участь у виборах як за одномандатним, так і за партійним списком. Палата радників складається із 247 членів, які обираються терміном на 6 років. Склад палати радників оновлюється наполовину кожні 3 роки. Обид-ві палати обираються на основі загальних прямих виборів при таємному голосу-ванні.

Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів. Прем'єр-міністр призначає мініст-рів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом.


1.3.2 Економічна ситуація в Японії

Японія випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисло-вості, а по доходах на душу населення - багато країн Західної Європи. Навіть на початку ХІХ ст. при феодальній системі епохи Токугава в Японії існувало до-сить передове господарство. Після 1868 р., коли відбулася "революція Мейдзи", модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною сучас-ною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У перші 40 років після відкриття японських портів для амери-канських кораблів (1854) швидко збільшувалося вивезення за кордон таких то-варів, як шовк-сирець і чай. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. У 1939 р., до початку Другої сві-тової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші вийшли на передній план в економіці самої Японії. Формування цих галлу-зей паралельно з існуванням сильних традиційних виробництв обумовило існу-вання в Японії подвійної економічної структури.

Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для наступного енергійного підйому і струк-турних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду уря-дової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфі-кованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Японські бізнесмени, орієнтую-чись на швидкий стабільний розвиток, упевнено вкладали кошти в розширення й удосконалення старих галузей промисловості і створення нових. Були введені в дію великомасштабні програми підготовки молодих менеджерів і робітників. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпорту-вала велику кількість сировини.

Японія - найбільший у світі виробник морських суден (52% світового об-сягу), телевізорів (понад 60%), піаніно, автомобілів (приблизно 30%), алюмі-нію, міді, цементу, каустичної соди, сірчаної кислоти, синтетичного каучуку, шин і велосипедів. Японія - світовий лідер у випуску різних електротоварів і виробів машинобудування, оптичних приладів, комп'ютерів. Характерний ви-сокий ступінь територіальної концентрації обробної промисловості.

Виділяються райони Токіо - Йокогама, Осака - Кобе і Нагоя, на які при-падає більше ніж половина доходів обробних галузей. Найбільш відсталі в ін-дустріальному відношенні Хоккайдо, північний Хонсю і південний Кюсю, де розвинуті чорна і кольорова металургія, коксохімія, нафтопереробка, машино-будування, електронне приладобудування, військова, скляно-керамічна, цемен-тна, харчова, текстильна, поліграфічна промисловість.

Незважаючи на те, що Японія бідна на енергоресурси, по виробництву електроенергії у 1995 (950 млрд. кВтг) вона посідала третє місце у світі. В сере-дині 1990-х років енергоспоживання в Японії оцінювалося в 3855 кВт на душу населення. У структурі енергетичного комплексу переважала нафта (56%), при-чому на 99,7% імпортна, на частку вугілля припадало 17%, природного газу - 11%, атомної енергії - 12% і гідроресурсів - 3%. Житловий фонд у Японії пов-ністю електрифікований, але витрати енергії не настільки значні, як у США, че-рез обмежене використання центрального опалення.

У 1979-1980 роках уряд вжив заходів для зменшення залежності країни від цього джерела палива. Тепер також використовуються нетрадиційні джере-ла - енергія сонця і вітру, хоча вони становлять лише 1,1% загального енерго-споживання.

Рис складає основу харчового раціону японців, займає приблизно 55% усіх посівних площ. Культура рису поширена по всій Японії, однак його посіви обмежені на Хоккайдо, де клімат недостатньо теплий. Садівництво продовжує зміцнювати свої і без того традиційно міцні позиції. Найважливіші з фруктів, що збираються, - цитрусові - тяжіють до субтропічних районів, розташованих на південь від Токіо. Яблуні відносяться до числа основних плодових культур. Тутове дерево, що використовується для розведення шовкопрядів, і чай також тяжіють до субтропічних районів. Овочі вирощують в околицях великих міст. Тваринництво не перебороло повною мірою свого відставання, хоча м'ясна і молочна продукція посідає все важливіше місце в харчовому раціоні населення. У 1996 р. в Японії нараховувалося приблизно 2,9 млн. голів великої рогатої ху-доби і 9,9 млн. голів свиней, а також 300 млн. курей бройлерних і яйценосних порід.

Багато селянських родин зайняті в лісовому господарстві, тим більше, що площа сільськогосподарських земель у п'ять разів менша від площі збережених у Японії великих лісів. Приблизно третина з них належить державі. Країна імпортує приблизно 50% споживаної деревини (насамперед з Канади).

Японія - велика рибальська держава. Високою ефективністю відзначений промисел у глибоких водах. У прибережній зоні лов риби ведеться з невеликих баркасів. В акваторії північних островів добуваються лососеві, тріска й оселе-дець, поряд з узбережжям південних островів - тунець, скумбрія і сардини.

Пасажироперевезення приблизно на 66% здійснюються автомобільним і на 29% залізничним транспортом. У результаті зростання парку приватних ав-томашин, що менше ніж за 20 років подвоївся і в 1997 сягнув 40 млн. одиниць, автобусне і залізничне сполучення втратило колишню популярність, і легкові автомобілі взяли на себе майже половину всього пасажиропотоку. Довжина автомобільних доріг - 1,2 млн. км, включаючи 5700 км швидкісних трас. Висо-кошвидкісне залізничне сполучення зі швидкістю руху потягів понад 200 км за годину було відкрите в 1964 на лінії Токіо - Осака і в 1975 продовжене до міста Фукуока на о.Кюсю. Інші високошвидкісні магістралі прокладені від Токіо на північ до міст Моріока і Ніігата.

Загальний тоннаж морського торговельного флоту - 57 млн. т (2-е місце у світі). Головний порт Японії - Кобе, від якого дещо відстає Йокогама, виділя-ються також Нагоя, Осака і Токіо.

У Японії налагоджене внутрішнє і міжнародне авіасполучення. Державна авіакомпанія "Джапан еарлайнз" здійснює прямі польоти з Токіо у більшість держав світу.

Японська економіка значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі. У 1996 р. країна витратила 38 трлн. ієн (315 млрд. дол.) на імпорт і виручила 44,7 трлн. ієн (372 млрд. дол.) від експорту. У 1995 частка Японії у світовому товар-ному експорті становила 9%, а в імпорті - 6,7%, що забезпечило їй другі місця відповідно після США і Німеччини. Основні статті експорту - автомобілі, залізо і сталь, судна, електротехнічні і радіоелектронні товари (головним чином теле-візори, музичні центри, радіоприймачі і магнітофони), машинне устаткування, фото- і кінокамери.

Найбільший торговельний партнер Японії - США. У 1996 р. ЄС наздогнав США за обсягом продажу в Японію автомобілів, хімікатів, а КНР продовжувала домінувати на японському ринку готового одягу. Іншими важливими поста-чальниками товарів у Японію є Республіка Корея, Тайвань, Індонезія, Саудів-ська Аравія, Австралія, Іран, Кувейт, Канада, Філіппіни, ОАЕ і Росія.

Японія - найбільший інвестор. У 1997 р. вклади японських компаній у за-кордонні підприємства оцінювалися приблизно в 6,6 трлн. ієн (500 млрд. дол.). Приблизно чверть капіталовкладень припадає на виробництво сировини, тре-тина - на обробні галузі промисловості і більше третини - на забезпечення нес-татків зовнішньої торгівлі. Основна частина інвестицій була спрямована в Пів-нічну і Південну Америку, Східну і Південно-Східну Азію. Сьогодні Уряд Японії визнав, що в країні вже третій рік поспіль панує дефляція, а економіка ніяк не може вийти зі стану стагнації. Японські лідери, шукаючи пояснення економічним невдачам, кивають на США: якщо після кризи 1997-1998 р. Америка відіграла роль амортизатора, що погасив удар, який обрушився на економіку азіатських країн, то тепер вона сама завдала удару по цих країнах.


1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна - Японія

Державна незалежність України була визнана Японією 28 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між державами встановлені 26 січня 1992 року. В інтерв'ю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Японії Ю.Костенка з нагоди 10-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між двома краї-нами, опублікованому японською газетою "Майніті" 28 грудня 2001 року, дано характеристику двосторонніх взаємовідносин.

Зокрема, за словами посла України, заплановано другий візит Президента України в Японію, спрямований на інтенсифікацію політичного та економіч-ного співробітництва між двома країнами, оскільки посол відзначив, що пер-ший візит Президента України, що відбувся у 1995 р., не був закріплений обмі-ном офіційними делегаціями на вищому рівні. Не було досягнуто високого роз-витку економічних відносин, а тому потрібний сильний стимул для поглиблен-ня відносин між двома країнами. На думку посла, саме завдяки майбутньому візиту Президента України вдасться підписати низку економічних угод та провести в Японії економічний форум, який приверне увагу японських ділових кіл до українського промислового потенціалу.

Сучасні зовнішньоекономічні відносини між Україною та Японією базу-ються на великому негативному сальдо торгівлі, оскільки Японія на експорт виставляє товари високих технологій, а експорт низько передільного металу та сільськогосподарської продукції з України її практично не цікавить.


РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ

ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ

ТА ЯПОНІЄЮ


2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією


В табл.2.1 наведені результати пошуку та аналізу базових показників міжнародної торгівлі України в цілому та безпосередньо з обраними країнами - Польщею, Австрією і Японією протягом 2005 -2007 років.

На рис.2.1 - 2.3 наведені результати порівняльного аналізу обсягів населення територій та ВВП України та досліджуємих країн - Польщі, Австрії і Японії за 2007 рік [30].


Рис.2.1. – Порівняльний аналіз ВВП України та досліджуємих країн у 2007 році (в млн.доларів США)


Рис.2.2. – Порівняльний аналіз обсягів населення та території України та досліджуємих країн у 2007 році


Рис.2.3. – Порівняльний аналіз життєвого рівня (ВВП на 1 особу населення в доларах США за рік ) України та досліджуємих країн у 2007 році

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1 та на графіках Рис.2.1 – 2.3, економічні показники порівняння можливостей на світовому ринку України та Польщі, Австрії і Японії у 2005 – 2007 роках характеризуються наступним:

1. Рівень ВВП ( приведений для всіх країн до млн..доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 2,19 раза у порівнянні з Австрією;

- в 3,88 раза у порівнянні з Польщею;

- в 34,78 раза у порівнянні з Японією;

2. Рівень життя, характеризуємий середнім рівнем ВВП на кожного жителя країни(приведений для всіх країн до доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 11,27 раза у порівнянні з Австрією;

- в 4,66 раза у порівнянні з Польщею;

- в 10,94 раза у порівнянні з Японією;

3. Територія України за площею більше, ніж площа досліджуємих країн в:

- в 7,2 раза у порівнянні з Австрією;

- в 1,93 раза у порівнянні з Польщею;

- в 1,6 раза у порівнянні з Японією;

4. Населення України у порівнянні з населенням досліджуємих країн :

- в 5,62 раза більше, ніж населення Австрії;

- в 1,2 раза більше, ніж населення Польщі;

- в 3,18 рази менше, ніж населення Японії;

Таким чином, маючи переваги в чисельності населення та площі тери-торії, Україна має рівень життя населення від 5 (у порівнянні з Польщею) до 11 разів гірший, ніж досліджуємі країни.

Рівень економіки Японії по ВВП для України є практично недотягненим, навіть при приведенні чисельності населення до рівних умов по 50 млн.осіб в кожній з країн.


Таблиця 2.1

Показники міжнародної торгівлі України в цілому та з Польщею, Австрією і Японією за 2005 – 2007 роки [29], [30]

Рис.2.4. – Динаміка абсолютних обсягів зовнішньоторгівельного обороту України та досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках (в млн.доларів США)


Рис.2.5. – Динаміка абсолютних обсягів сальдо зовнішньої торгівлі України та досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках (в млн.доларів США)


Рис.2.6. – Динаміка питомої ваги обсягів експорту з України в досліджує-мі країни у 2005 - 2007 роках в % від загального обсягу експорту з України


Рис.2.7. – Динаміка питомої ваги обсягів імпорту в Україну з досліджує-мих країн у 2005 - 2007 роках в % від загального обсягу імпорту в Україну

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1 та на графіках Рис.2.4 – 2.7, зовнішньоекономічні операції між Україною та Польщею, Австрією і Японією за 2005 – 2007 роки характеризуються наступним:

1. Обсяги зовнішньоторгівельного обороту (ЗТО) України з Польщею значно перевищують обсяги обороту з Австрією і Японією(рис.2.4), але дина-міка росту обсягів ЗТО України з Японією (темп росту 2005 -2007 становить 237,65%) характеризується більшим темпом росту, ніж ЗТО України з Поль-щею (темп росту 2005 -2007 становить 188,51%) та ЗТО України з Австрією (темп росту 2005 -2007 становить 158,32%).

2. Сальдо зовнішньої торгівлі (ЗТ) України із всіма трьома країнами є постійно негативним, тобто імпорт з цих країн в Україну перевищує експорт з України в досліджуємі країни (рис.2.5).

При цьому динаміка нарощування негативного сальдо ЗТ України з Польщею за 2005 – 2007 роки характеризується темпом росту сальдо в 324,32%,

України з Японією – темпом росту сальдо в 282,2%, України з Австрією – темпом росту сальдо в 262,0%.

Таким чином, зростання обсягів ЗТО у 2005 -2007 роках України з Польщею, Австрією і Японією відбувається за рахунок більш інтенсивного зростання імпорту з цих країн, ніж експорту з України в досліджуємі країни, тобто Україна не виробляє в необхідній кількості експортно-привабливу продукцію та послуги для Польщі, Австрії і Японії.

3. Аналіз питомої ваги експорту та імпорту в досліджуємі країни, відносно загальних обсягів експорту та імпорту України у 2005 -2007 роках, показує (рис.2.6, 2.7):

- відносна частка експорту в Польщу зросла з рівня 2,25%(2005) до рівня 2,56%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Польщі зросла з рівня 3,18%(2005) до рівня 4,06%(2007), що характеризує Польщу як вагомого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Австрію впала з рівня 0,71%(2005) до рівня 0,67%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Австрії зросла з рівня 1,04%(2005) до рівня 1,11%(2007), що характеризує Австрію як пасивного та малозаінтересованого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Японію впала з рівня 0,18%(2005) до рівня 0,14%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Японії зросла з рівня 1,24%(2005) до рівня 1,96%(2007), що характеризує Японію як одностороннього зовнішньоекономічного партнера України, для якого експортні можливості України є нецікавими;

В Додатку Б наведена динаміка обсягів експорту-імпорту між Україною та Польщею, Австрією і Японією по декількам характерним групам товарів у 2006 -2008 роках.

Як показує аналіз даних , наведених в табл.Б.1 Додатку Б:

- Україна цікавить Японію як імпортер автомобілів, телевізійної та радіотехніки;

- як еспортер, Україна цікавить Японію тільки в окремих товарних групах (наприклад, насіння гірчиці, або пробна партія ячміню), але її мало цікавить основна сільськогосподарська продукція та метал України, за виключенням постійної потреби в феросплавах;

- Україна , як експортер, цікавить Польщу та Австрію при поставках пшениці і ячменю(мінімальні витрати на транспортування) та виробник металу (тільки Польщу) і феросплавів;

- Україна, як імпортер, цікавить Польщу та Австрію, як споживач автомобілів та іншої будівельної автотехніки.

Таким чином, Україна – експортер сільськогосподарских і природних ресурсів, Україна – імпортер технологічно складних механізмів, автомобілів, компьютерної та телевізійної техніки.

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією і Японією


Сьогодні таке явище як глобалізація охопило всі сфери людського життя. В першу чергу слід відмітити глобалізацію в економічній сфері, яка досягла небаченого розмаху і продовжує розвиватися. Поряд з глобалізацією в економічній сфері, глобальні процеси торкнулися і демографічної ситуації в багатьох країнах світу. Це зумовлено в першу чергу міграційними процесами з країн, що розвиваються, в розвинені країни в пошуку роботи.

Міграція як явище виникла одночасно із самим людством. Немає жодної країни у світі, котра б на різних етапах свого розвитку тією чи іншою мірою не була задіяна у світових міграційних процесах: чи то у ролі країни-донора – постачальника трудових ресурсів, чи то у ролі країни-реципієнта.

Очевиднішим це стало в умовах формування сучасної глобальної економічної системи, коли посилюється взаємозалежність і взаємозв’язок між усіма країнами світу. Сучасні світові тенденції засвідчують, що проблеми міграції продовжуватимуть зростати, стаючи одним із найважливіших факторів глобальних змін.

Сьогодні у світі нараховується від 150 до 175 млн. осіб, які мешкають за межами країн свого походження (понад 3% населення світу), з них понад 65% - мігранти. Щороку ця цифра зростає в середньому на 3-5 млн. чол. [ ].

Участь українців у глобальних світових міграційних процесах характеризується наступним показником - понад 30% етнічних українців (приблизно 20млн.) живуть за межами України, є громадянами інших держав і глибоко інтегровані в їхнє суспільство. Тобто наші мігранти становлять приблизно 20% громадян України і понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі.

На початок 2006 року за кордоном перебувало понад 7 млн. українців. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині – 100 тис., Бразилії – 150, Великій Британії – 70, Греції – 200, Ізраїлі – 150, Іспанії – 400, Італії – понад 500, Канаді – 150, Молдові – 50, Росії – 3 млн., Словаччині – 50, США – 500, Туреччині – 30, Чехії – 400 тис. чоловік. З усіх громадян, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. осіб, решта там перебуває нелегально.

Основною причиною міграції є соціально-економічна, а саме різниця в рівні доходів в країні, з якої відбувається міграція, та в країні куди мігрують. Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч мігрантів щороку залишати рідні місця в пошуках кращої долі за кордоном.

За оцінками експертів Світового банку, за кількістю емігрантів Україна входить у п'ятірку країн-лідерів. У 2007 р. у пошуках роботи з країни виїхало понад 6 млн осіб. Лише офіційні грошові перекази українських заробітчан становлять близько 1 млрд дол., хоча багато експертів оцінюють цей показник штучно заниженим. Україна є вагомим донором робочої сили для Росії, США, Польщі, Португалії, Італії та інших країн. Вважається, що в середньому заробіток українського мігранта становить 800 дол. на місяць (500 дол. - у Польщі, 1,5 тис. дол. - у Португалії).

В таблиці 2.2 наведені результати аналізу доступних даних для визначення передумов та факторів, що впливають на міжнародні міграційні процеси і проведення їх порівняльний аналіз для України та обраних країн світу (Польщі, Австрії, Японії).

В табл.2.3 наведені існуючі офіційні дані по міграції населення між Украї-ною та Польщею, Австрією і Японією за 2005 - 2007роки (офіційна реєстрація виїзду/в’їзд на постійне місце проживання), які показують, що офіційна статис-тика не відповідає реальності, особливо відносно Польщі.


Таблиця 2.2

Індикатори ринку праці України та Польщею, Австрією і Японієюза 2005 - 2007роки [29],[30]


Розглядаючи перспективи міграції робочої сили із України, слід врахову-вати відчутне ускладнення демографічної ситуації насамперед у країнах Євро-союзу, а також у Росії. За експертними оцінками, у найближчі 20 років Євросо-юзу знадобиться додатково понад 20 млн іноземних працівників, а до 2050 р. відповідна цифра зросте до 50 млн. Нині в ЄС працює 18,5 млн мігрантів (4% всього населення). У зв'язку з цим ЄС планує суттєво лібералізувати механізми залучення з-за кордону насамперед кваліфікованої робочої сили. Йдеться про запровадження (по аналогії з США) постійних "видів на проживання" (Blue Card). Політику стимулювання відповідних процесів запроваджує і Росія.

Така ситуація не може однозначно сприйматися в Україні. Нині і в нашій країні суттєво загострюється проблема забезпеченості економіки кваліфікова-ною робочою силою. Йдеться насамперед про робітничі та інженерно-технічні кадри, спеціалістів аграрного сектору економіки та ін. Зростання масштабу від-току з України робочої сили за кордон може суттєво позначитися на послаб-ленні потенціалу розвитку національної економіки. З урахуванням цього особ-ливої актуальності набуває осмислена державна політика у сфері відповідних відносин.


Таблиця 2.3

Міграція населення між Україною та Польщею, Австрією і Японієюза 2005 - 2007роки (офіційна реєстрація виїзду/в’їзд на постійне місце проживання)

Міграція населення

Роки

Світ в цілому

Польща

Австрія

Японія

3 України, тис. осіб


2005

39580





2006

44227





2007


46507

16

8


212


2008(жовтень)

29834




В Україну, тис. осіб


2005

34997





2006

29982





2007


29669





2008(жовтень)

18609




1) Інформація посольства України в Республіці Польща

Польща є другою після Російської Федерації країною, куди найбільше виїжджає громадян України на заробітки. Згідно з офіційними даними щороку близько 6 млн. осіб перетинають українсько-польський кордон. Сучасна українська міграція до Польщі є неоднорідною за своїм складом та спрямованістю. Умовно можна виділити кілька категорій громадян України, трудова діяльність яких пов’язана з Польщею. Передусім це:

– підприємці, які займаються так званим човниковим бізнесом без постійного працевлаштування в Польщі;

– особи, що здійснюють прикордонний “бізнес”, переважно продаж підакцизних товарів – спирту та цигарок;

– “короткотермінові” трудові мігранти (зайняті на сезонних роботах у сільському господарстві, зокрема, на збиранні врожаю або на будівництві);

– “довготермінові” трудові мігранти.

Переважна більшість осіб, що перетинають українсько-польський кордон, пов’язані з так званим човниковим бізнесом. Його об’єктами є передусім товари легкої промисловості: одяг, взуття, продукти харчування, в тому числі фрукти та овочі тощо. Згадані товари перевозяться як з використанням автомобільного транспорту, так і автобусними та залізничними маршрутами. При цьому закупівля товарів здійснюється як на продаж, так і для внутрішнього використання. Останнім часом човниковий бізнес зазнав певних змін – зростає роль дрібних та середніх посередницьких фірм, які поступово витісняють малоефективних порівняно з ними човників.

Особливою формою трудової міграції між Україною та Польщею став “прикордонний бізнес”, пов’язаний з короткотерміновим (до одного дня) перетином громадянами України польського кордону для продажу алкогольних та тютюнових виробів.

Уповноваженим під час перевірки дотримання прав осіб, що перетинають українсько-польський кордон у міжнародному пункті пропуску “Шегині – Медика”, а також на українсько-польському пункті пропуску “Краковець – Корчова”, було встановлено, що перехід “Шегині–Медика” запланований для обслуговування до 600 осіб щоденно, на той час приймав від 3 до 6 тис. осіб в обох напрямках, переважна більшість з яких (до 90%) – громадяни України. Метою перетину кордону у більшості випадків є збут на території Польщі підакцизних товарів, особливо спирту та цигарок.

Слід зазначити, що в Польщі чимало нелегальних трудових мігрантів з України, які влаштовуються на роботи до польських роботодавців. Так, за даними МЗС України кількість недокументованих українських робітників у Польщі становить до 300 тис. осіб. Цьому сприяв режим безвізових поїздок, який діяв згідно з Угодою від 25 червня 1996 р. між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємні безвізові поїздки громадян (до вступу Польщі в ЕС у 2004 році). Відповідно до цієї угоди громадяни України та Польщі мали право на перебування без віз на території іншої договірної сторони не більше 90 днів. Крім того, між Україною та Польщею діяла Угода про взаємне працевлаштування працівників від 1994 р.

Більшість українських заробітчан на території Польщі – це мешканці Західної та Центральної України, багато з них – з вищою освітою. Попри те що вони ставляться до заробітків у Польщі як до тимчасового явища, певна їх частина залишається там на роки. Більшість з них задіяні в сільському господарстві: на збиранні врожаю фруктів, овочів, на будівництві, у приватній сфері. Тарифи залишаються незмінними протягом кількох останніх років: 200–250 доларів США за догляд за людиною похилого віку та 40–70 злотих за одноразове прибирання будинку з приготуванням їжі.

Враховуючи те, що в Польщі багато своїх безробітних (реальний рівень безробіття сягає 19%), українці вишукують будь-які можливості на ринку праці, влаштовуючись на тяжку чорнову роботу без нормованого робочого часу. Для польських роботодавців використання праці наших громадян вигідне, оскільки вони погоджуються працювати за мінімальну оплату.

Напівлегальний статус перебування, незнання польських законів, мови та кон’юнктури ринку праці, призводить до того, що громадяни України опиняються на найнижчому соціальному та професійному щаблях у найбільш несприятливих секторах польської економіки, піддаються дискримінації, стають жертвами злочинів.

Важливим фактором, який впливатиме на обсяги та характер міграції громадян України до Польщі, стало запровадження візового режиму між обома країнами в липні 2003 р. Наслідком стало значне скорочення міграційних потоків між обома країнами, збільшення кількості нелегальних українських мігрантів у Польщі, і, як наслідок, – посилення навантаження на національний ринок праці, особливо в Західному регіоні.

2) Інформація посольства України в Японії

Японія. За інформацією Посольства України в Японії, характерною рисою українського заробітчанства в Японії є її жіноче обличчя. Це зумовлено попитом на жінок та молодих дівчат на ринку розваг Японії. Цей бізнес є одним з найбільш прибуткових і практично стовідсотково контрольованим кримінальними структурами. Хоча проституція в цій країні офіційно заборонена з 1957 р., за даними міжнародних правозахисних організацій, щорічно до Японії з метою роботи в різного роду нічних клубах, масажних кабінетах, саунах, де передбачається й надання сексуальних послуг, рекрутується близько 100 тис. молодих жінок з різних країн світу. Якщо на початку 1990-х років переважну більшість їх становили вихідці з Тайваню, Таїланду, Філіппін, то з кінця ХХ ст. і дотепер намітилася стала тенденція до переважання представниць країн колишнього соцтабору, особливо Росії, України, Чехії, Словаччини, Румунії і Молдови.

Пошуком і підбором жінок на території України займаються українські і російські посередницькі фірми, які спеціалізуються у сфері працевлаштування за кордоном, а також представництва японських компаній в Україні. У зв’язку з цим слід вказати, що згідно з даними МЗС України протягом останнього часу певною мірою зросла кількість філій японських фірм на території України (з 8 до 12), а також інтенсивність підписання контрактів українськими компаніями з японськими партнерами, які працевлаштовують українок у розважальному бізнесі в Японії (7 таких контрактів з початку 2002 р. проти 12 контрактів за весь 2001 р.).

Японські бізнес-структури або їх представники виступають так званими гарантами перебування громадянок України на території Японії, що значно спрощує отримання останніми японської в’їздної візи. Оскільки законом Японії про міграцію передбачається покарання осіб, які сприяють незаконному працевлаштуванню іноземних громадян, у формі позбавлення волі строком до трьох років або штрафу у розмірі 2 млн. єн (приблизно 16,9 тис. доларів США), то, як правило, молоді українські жінки (18–30 років) запрошуються до Японії на зовні законних підставах терміном від трьох місяців до одного року як артистки різного жанру з робочою візою. Для отримання такої візи в консульство Японії в Україні ними надається пакет документів, які підтверджують “кваліфікацію виду діяльності”, роботу за фахом протягом не менше двох років, а консульство в свою чергу характеризує фірму-роботодавця, умови праці (дані про вид діяльності, заробітну плату – не менше 250 тис. єн, що становить близько 2000 доларів США, умови праці – 48 годин на тиждень).

Офіційно умови праці та проживання громадянок України регулюються відповідними законами Японії: про мінімальну зарплату, про безпеку та гігієну праці, про умови праці тощо. Проте, як свідчить практика участі працівників Посольства України в Японії у вирішенні конфліктних ситуацій з працевлаштування українських жінок у розважальних японських закладах, умови контрактів фірмами-працедавцями практично не виконуються. Заробітна плата так званих артисток (як їх називають хостес) становить 500–700 доларів США при тривалості роботи 60 годин на тиждень. Крім того, фіксувалися непоодинокі випадки, коли хостес примушували надавати клієнтам секс-послуги чи іншим чином принижували їхню честь та людську гідність.

Попри такі важкі умови, переважна більшість опитаних відвідувачів консульського відділу Посольства України в Японії, з-поміж цієї категорії громадянок України, не заперечує проти продовження такої роботи або її поновлення після короткотермінового повернення на Батьківщину.


2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією і Японією


В табл. 2.4 з метою визначення потенційних напрямів міжнародного руху позичкового капіталу проведений порівняльний аналіз за відповідними показниками в Україні та країнах світу (доступні дані курсового дослідження).


Таблиця 2.4

Фактори руху позичкового капіталу між Україною та Польщею, Австрією і Японією за 2005 - 2007роки [34], [30]



Як показує аналіз даних, ставки депозитних та кредитних операцій в Україні є суттєво вищими, ніж в досліджуємих країнах, тому ризиковий капітал буде направлятися в Україну.

Якщо станом на 01.01.2009 року для польського фінансового капіталу фінансовий ринок України не представляє інтересу, то австрійський фінансовий капітал активно грає роль на фінансовому ринку України за рахунок придбання декількох крупних банків України.

Лідером іноземного інвестування з Австрії в Україну виступає банк “Райффайзен інтернешнл”, який придбав 93,5% активів українського поштово-пенсійного АБ “Аваль” восени 2005 р. на суму 1,028 млрд.дол.СЩА.

На рис. 2.8 наведені дані по динаміці та тенденцію зміни зовнішнього та загального державного боргу України за останні 4 роки.


Рис.2.8. Динаміка та тенденції зміни зовнішнього та загального державного боргу України


Джерелами утворення зовнішнього державного боргу України є кредити МВФ, Світового банку та урядів світу, отриманих для стабілізації та реструктуризації економіки України у 1998 – 2003 роках та додаткові кредити після 2003 року на сплату відсотків за раніше отриманими кредитами.

Джерелами утворення внутрішнього державного боргу України є фінансування дефіциту Держбюджету за рахунок емісії коротко- та довгострокових облігацій внутрішнього державного займу, що є постійною практикою КМ України при дефіцитних державних бюджетах України.

Отримання Україною 16,0 млрд.доларів США від Міжнародного Валютного Фонду у кінці 2008 року для подолання наслідків світової фінансової кризи 2008 року приведе до зростання практично в 2,5 рази (при курсі долара США 8,5 грн./за 1 долар) загального державного боргу України (частина великого зовнішнього займу 2008 – 2009 років піде на повернення світовим фінансовим організаціям раніше взятих кредитів та відсотків за ними).

Джерелами для повернення державного боргу є тільки два – доходи державного бюджету (податкові та неподаткові) та доходи від приватизації – продажу державного майна.

З метою оцінки стану та тенденцій інвестиційної привабливості України приведені основні індикатори-показники, що характеризують інвестиційний клімат в державі (табл. 2.5).

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.5, інфляційна складова в рості обсягів ВВП в Україні та рості обсягів промислового виробництва в 1,5 -3 рази перевищує реальний рост обсягів ВВП та промислового виробництва, що свідчить про негативну тенденцію розвитку економіки України.

Вплив світової фінансової кризи 2008 року на макропоказники економіки України ще значніший:

- курс долара США з рівня 4,8 грн./$ сягнув межі 8,5- 9,0 грн./$, тобто за 4 остання місяці 2008 року національна валюта знецінилась в 1,7 - 1,9 раза;

- рівень споживчої інфляції за 2008 рік досяг рівня 26,4%, тобто приріст реального ВВП України за 2008 рік становить практично 2 - 3%;

Таблиця 2.5

Індикатори інвестиційного клімату Україниза 2005- 2007 роки


- щомісячний обсяг експорту з України зменшився в 2 рази під кінець 2008 року, що визвало дефіцит валютних надходжень та відповідний колапс фінансових джерел для забезпечення імпорту;

- внутрішні ціни в національній валюті на імпортні товари зросли в 2 -3 рази, що при імпортній залежності України практично обезцінило заробітну плату працівників України в національній валюті та різко знизило купівельну спроможність населення.

В табл.2.6 представлені результати проведеної в курсовій роботі самостійної експертної оцінки інвестиційної привабливості України у 2005 -2007 роках за наведеними нижче критеріями. За кожним критерієм визначена оцінка від 0 (найгірша ситуація) до 10 (найбільш сприятлива ситуація) та його вагу. Сумарна вага всіх критеріїв дорівнює 1.

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості визначається за формулою:


де - інтегральна оцінка інвестиційного клімату в Україні в і-муроці;

- оцінка інвестиційної привабливості за j-м критерієм; dj – вага j-го критерію;

п - кількість критеріїв оцінки інвестиційної привабливості.


Таблиця 2.6

Експертна оцінка інвестиційної привабливості України за 2005- 2007 роки


Критерій

Вага

Роки




2005

2006

2007

2008

1

Політична стабільність

0,15

5

4

3

2

2

Рівень розвитку та стабільність нормативно-правової бази регулювання господарської діяльності

0,15

3

3

3

3

3

Економічна стабільність

0,3

4

5

5

3

4

Валютна стабільність

0,2

7

7

7

2

5

Рівень захисту інтелектуальної власності

0,1

3

3

3

3

6

Рівень податкових пільг іноземним інвесторам

0,1

2

2

2

2

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості

1

4,3

4,45

4,3

2,55


Оцінка динаміку зміни інвестиційного клімату в Україні показує, що невеликий рівень інвестиційної привабливості України знизився у кінці 2008 року практично в 2 рази. Політична нестабільність у керівництві України не дає можливості зробити позитивний прогноз, оскільки наслідки „газового” конфлікту - 2009 з Росією можуть практично привести країну в стан „ виробничого дефолту” (банкрутства), тобто внутрішніх запасів газу в Україні достатньо тільки для споживання населенням України, а вся промисловість України працює на імпортному газі.

В Додатку А представлені таблиці обсягів та структури по країнам-інвесторам прямих іноземних інвестицій в Україну у 2005 -2008 роках.

Як показує аналіз даних табл.А.1 – А.5 Додатку А, лідерами прямих іноземних інвестицій за ці роки були наступні країни:

  • станом на 01.01.2005 – США – 13,8% загального обсягу інвестицій;

  • станом на 01.01.2006 – Німеччина – 33,6% обсягу інвестицій;

  • станом на 01.01.2007 – Німеччина – 26,5% обсягу інвестицій;

  • станом на 01.01.2008 – Німеччина та Кіпр – по 20,1% обсягу інвестицій;

  • станом на 01.10.2008 – Кіпр – 22,7% загального обсягу інвестицій;


Таблиця 2.7

Загальні обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну та питома вага інвестицій з досліджуємих країн (Польщі, Австрії, Японіїї) у 2005 -2007 роках


Дата

Загальний обсяг інвестицій в млн.доларів США

Питома частка інвестицій з Австрії в %

Питома частка інвестицій з Польщі в %

Питома частка інвестицій з Японії в %


01.01.2005

8 353

4,1

2,3

менше 0,1%


01.01.2006

16 375

8,7

1,4

менше 0,1%


01.01.2007

21 186

7,6

1,7

менше 0,1%


01.01.2008

29 489

7

2,3

менше 0,1%


01.10.2008

37 621

6,8

1,9

менше 0,1%


Аналіз загальних обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну та пи-тома вага інвестицій з досліджуємих країн (Польщі, Австрії, Японіїї) у 2005 -2007 роках (табл. 2.7) показує, що за рахунок інвестування фінансових коштів в банківську сферу України, Австрія набагато випередила Польщу і Японію. За-гальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну постійно зростає, навіть у 2008 році на тлі світової фінансової кризи. В той же час рівень кредитних ставок в Україні, який в 3 - 4 рази перевищує рівень кредитних ставок в Європі, приваблює банківський фінансовий капітал Європи на банківські суперпри-бутки (депозити – по мінімальній ставці в Європі, кредити – по максімальній ставці в Україні) за рахунок населення та підприємств України.

2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Польщею, Австрією і Японією


1.Україна –Японія [33]

Розвиток українсько-японських відносин у науково-технічній сфері (НТС) посідає важливе місце серед основних пріоритетів розбудови усього спектру українсько-японських відносин, особливо у контексті реалізації взаємовигідних проектів та здійснення спільних досліджень між науково-дослідними інституціями обох країн.

З метою започаткування системного довгострокового співробітництва у сфері НТС між нашими країнами 15 лютого 2006р. у Києві було проведено Перше (Установче) засідання Українсько-японської комісії з науково-технічного співробітництва, у ході якого сторони виявили зацікавленість до виконання спільних проектів та висловили готовність сприяти розвитку співпраці шляхом організації спільних семінарів, регулярного обміну між науковцями та експертами, впровадження науково-дослідних проектів та досліджень, зокрема, у таких пріоритетних сферах, як матеріалознавство, нанотехнології, інформаційні технології, науки про життя (включаючи біотехнологію та радіологію), а також енергозберігаючі технології.

Установче засідання комісії було проведено у відповідності до Угоди між СРСР та Урядом Японії про співробітництво у галузі науки і техніки (10 жовтня 1973р.), Спільної Заяви щодо партнерства у 21-му столітті і Прес- релізу щодо співробітництва між Україною та Японією у галузі науки і техніки ( 21 липня 2005р.).

З української сторони у засіданні взяли участь представники Міносвіти і науки, МЗС, Національної академії наук, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів, а з японської – МЗС, Міносвіти, культури, спорту, науки та техніки, Міністерства економіки, торгівлі та промисловості, а також Японського товариства сприяння науці.

За результатами засідання було укладено Запис переговорів Першого засідання українсько-японської Комісії з науково-технічного співробітництва, згідно з яким наступне засідання має відбутися у Токіо.

Наразі опрацьовується можливість проведення Другого засідання комісії у грудні 2008 року, під час якого передбачається обговорення та підписання Робочої програми з науково-технічного співробітництва, яка б передбачала спільну підтримку двосторонніх науково-дослідних проектів, проведення спільних семінарів, конференцій, виставок тощо.

За результатами зустрічі керівника дипустанови України із заступником міністра освіти, культури, спорту, науки і техніки Японії Ю.Хаясі у березні 2007 року, японська сторона не заперечує щодо можливості укладення нової угоди в галузі науки і техніки, яка б замінила Угоду між Японією та СРСР від 10.10.1973р., що діє у відносинах з нашою державою.

Вагомим інструментом подальшої плідної співпраці між нашими країнами у науково-технічній сфері стає діяльність Українсько-японського центру у Києві. У липні 2005р. між Міністерством економіки України та МЗС Японії було підписано відповідну Угоду про реалізацію проекту технічного співробітництва „Українсько-японський центр”.

На базі Центру проводяться бізнес-семінари, здійснюються проекти, спрямовані на розвиток інвестицій і торгівлі, співробітництво між науковцями, промисловим сектором та державними структурами, викладається японська мова, а також реалізовуються заходи з науково-технічного та культурного обмінів.

22 травня 2006р. відбулося підписання Протоколу між Японським Агентством міжнародного співробітництва (ДЖАЙКА) та Національним технічним університетом України “Київський політехнічний інститут” про початок проекту міжнародної технічної допомоги “Українсько-японський центр”, а також відбулася презентація Японського центру в структурі Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут” (НТУУ ”КПІ”).

У 2007 році було позитивно вирішено питання щодо виділення коштів загального бюджету на будівництво добудови до навчального корпусу № 35 НТУУ ”КПІ” для подальшого розміщення у ньому Українсько-японського Центру у відповідності до Угоди про реалізацію проекту технічного співробітництва „Українсько-японський центр”. Згідно з річним розписом асигнувань Державного бюджету України на 2007 рік за бюджетною програмою 2201870 „Добудова, перепрофілювання, будівництво навчальних корпусів та гуртожитків вищих навчальних закладівIV рівня акредитації” НТУУ „КПІ” на капітальні видатки було передбачено 7000,0 тис. грн., за рахунок яких виконувались вищезазначені роботи.

У квітні 2006 р. Японію з неофіційним візитом відвідала українська делегація у складі Міністра освіти і науки України С.М.Ніколаєнка, Ректора Національного аграрного університету України (НАУУ) Д.Мельничука та проректора С.Мельничука. Метою візиту було зміцнення й поглиблення двосторонньої академічної співпраці між НАУУ та Токійським аграрним університетом (ТАУ), а також обмін досвідом щодо реалізації проектів в галузі біотехнологій тощо.

Протягом останніх чотирьох років у рамках угоди про співробітництво між НАУУ і ТАУ здійснюється обмін науковими працями та публікаціями. Так, наприкінці 2006р. у Токійському аграрному університеті проходив 6-й міжнародний науковий студентський саміт „Розуміння важливості освіти та інновацій в галузі виробництва продуктів харчування, сільського господарства та навколишнього середовища”, у роботі якого взяв участь проректор Національного аграрного університету України Д.Мельничук.

У період з 22 жовтня по 22 грудня 2006р. на запрошення японської сторони двоє фахівців Національного аграрного університету України відвідали Японію з метою проведення досліджень в галузі якості та безпеки сільгосппродукції, а також її генетичного модифікування в рамках проекту технічного співробітництва, затвердженого Урядом Японії в серпні 2006р. (Прес-реліз Посольства Японії від 20.10.06р.).

За даними Товариства сприяння науці, станом на березень 2008р. у наукових закладах Японії у довготривалих відрядженнях перебувало 25 українських вчених, а 16 науковців наразі здійснюють дослідження в науково-дослідних інституціях Японії.

Суттєвим аспектом науково-технічного співробітництва залишаються курси перепідготовки для українських фахівців атомної енергетики, які проводяться за сприяння Японського інформаційного центру енергосистем (ДЖЕПІК) та фінансової підтримки Міністерства економіки Японії. Курси щорічно відвідують 3-4 фахівця з українських АЕС. Разом з тим, японська сторона у співпраці з Державним комітетом ядерного регулювання України та НАЕК „Енергоатом” регулярно відряджає своїх фахівців до українських АЕС з метою участі у семінар-практикумах з питань ядерної безпеки. За останні 12 років на цих курсах навчалися понад 160 українських фахівців.

Важливим аспектом цільової допомоги нашій державі з боку Уряду Японії залишається проведення стажувань та участь українських фахівців з різних міністерств та відомств у навчальних програмах ДЖАЙКА, здійснення японськими спеціалістами окремих досліджень на прохання української сторони. За останні 2 роки стажування на тренінг-курсах ДЖАЙКА пройшли 19 українських фахівців в галузі геології, охорони навколишнього середовища, статистики та зовнішньої торгівлі.

Понад десяти років реалізуються багатопланові програми досліджень медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Нагасакським університетом, Інститутом вивчення захворювань, пов’язаних з вибухом атомної бомби та Національним центром радіаційної медицини АМН, Інститутом ендокринології ім. В.Комісаренка НАН України.

24 серпня 2005 року з космодрому Байконур було проведено пуск ракети-носія „Дніпро” із двома японськими космічними апаратами.Власником двох супутників і замовником пуску виступило Японське аерокосмічне агентство (ДЖАКСА). Супутник OICETS (Optical Inter-orbit Communication Engineering Satellite, масою 570 кг) було створено компанією „NEC Toshiba Space System”, що має на борту експериментальну апаратуру міжсупутникового лазерного зв'язку. Інший супутник INDEX (Innovative technology Demonstration Experiment, масою 70 кг) було створено в Інституті космосу та астронавтики, підрозділі ДЖАКСА, і призначений для наукових досліджень навколоземного середовища полярного сяйва. Пускові послуги були забезпечені Міжнародною компанією „Космотрас”, засновниками якої є українські підприємства ДКБ „Південне”, „Південмашзавод” та ВАТ „Хартрон”.

У квітні 2007 року керівник дипустанови відвідав Цукубський космічний центр, де відбулася його зустріч з Директором Японського аерокосмічного агентства Р.Курамасу та здійснено огляд основного експериментального та випробувального устаткування Центру.

У контексті перспектив співпраці між Україною та Японією у аерокосмічній галузі, японська сторона виявила готовність до розгляду на рівні експертної ради Агентства конкретних пропозицій української сторони у цій сфері відносин, про що було поінформовано Національне космічне агентство України (НКАУ), яке готує відповідні пропозиції.

2. Україна –Австрія [32]

Динамічно розвивається процес інвестиційного співробітництва між під-приємствами Австрії та України. Австрія належить до числа провідних інвесто-рів української економіки і займає четверте місце у списку 123 іноземних країн, що вклали свої кошти до України.

За даними Держкомстату України станом на 01.04.2008 Австрія інвесту-вала в економіку України 2352,8 млн. дол. США, що складає 7,2 % від загаль-ного обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.

На території України існує 424 підприємства з австрійським капіталом.

Основний обсяг австрійських інвестицій спрямовано у наступні види економічної діяльності:

- фінансова діяльність – 39% (924,6 млн.дол.США);

- виробництво неметалевої мінеральної продукції – 3,7% (87 млн. дол. США);

- інжинірингта надання послуг підприємцям – 3,6% (84,3 млн. дол. США);

- оптова торгівля і посередництво в торгівлі – 3,4% (78,8 млн. дол. США).

На території Австрії існує 5 підприємства з українським капіталом.

Лідером іноземного інвестування з Австрії в Україну виступає банк “Райффай-зен інтернешнл”, який придбав 93,5% активів українського поштово-пенсійного АБ “Аваль” восени 2005 р. на суму 1,028 млрд.дол.СЩА.

Серед інших інвесторів в Україні протягом тривалого часу ефективно працюють СП "Фішер-Мукачево" з виробництва спортивного інвентарю та "Поділля-Обст" з виробництва яблуневого концентрату. 15% акцій “Полтавсь-кого гірничо-збагачувального комбінату” володіє австрійська фірма DCM, яка поступово інвестує у технічне переозброєння українського підприємства та має намір збільшити свою частку в ньому. Компанія DCM повідомила також про зацікавленість інвестування й у інші підприємства гірночовидобувної галузі України. У сфері внутрішньої торгівлі розширює свою присутність концерн “Білла”.

Крім„Райффайзенбанку”, в Україні також представлені банк „Австрія Кредитанштальт”, “Перший банк австрійських ощадних кас” (придбання 100% банку “Престиж” на суму близько 100 млн.дол.США) та ”Фольксбанк” (пакет акцій західноукраїнського банку ”Електронік” вартістю 57 млн.євро). У страхо-вій сфері успішно діє компанія „Вінер Штедтіше“, яка володіє контрольними частками вітчизняних страхувальників „Юпітер“, „Глобус“ та „Княжа“. Підпи-сано також угоду між австрійською страховою компанією “Уніка” та українсь-ким партнером “Кредо Класік” щодо придбання контрольної частки останньої. Засновано СП “Автострах’, у якому контрольний пакет 51% тримає страхова група “Дженералі”. За спільною участю Європейського банку реконструкції та розвитку, австрійського інвестиційного банку “Райффайзен еволюшн”, швець-кої групи “Редісон” та приватних українських інвесторів реалізовано проект будівництва п’ятизіркового готелю „Редіссон САС” у Києві. Загальна вартість інвестиційного проекту оцінюється у 35 млн.дол.США. Сферою нерухомості, а саме будівництвом готельних, офісних та торгівельних комплексів у столиці України, цікавиться також низька інших інвестиційних фондів Австрії.

Успішно ведуться переговори з найкрупнішим нафтогазовим концерном Австрії OMV AG (річний бюджет – понад 7,0 млрд.дол.США) щодо інвестуван-ня у видобуток вуглеводів на чорноморському шельфі України.

На сьогодні у СЕЗ і на ТПР за участю австрійського капіталу реалізується 4 інвестиційні проекти, зокрема:

- на ТПР у Донецькій області – 3 проекти:

«Виробництво плит теплоізоляційних з пенопласту полістирольного» (ТОВ «Пріма Україна»), в рамках реалізації якого передбачається залучити 0,68 млн. доларів США австрійського капіталу. Залучено весь обсяг капіталу Австрії;

«Організація виробництва мідних водопровідних труб» (ВАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів») зі спільним капіталом Австрії та США

«Організація виробництва прокату кольорових металів на основі модернізації обладнання» (ВАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів») зі спільним капіталом Австрії та США. Залучено капіталу з Австрії на суму 4,3 млн. доларів США;

- у СЕЗ «Закарпаття» – 1 проект – «Виробництво електронних виробів та компонентів» (ТОВ «Флекстронікс») зі 100% австрійським капіталом – 24,4 млн. доларів США. Залучено капіталу з Австрії на суму 4,9 млн. доларів США (20 % від передбаченого обсягу).

3). Україна – Польща [31]

Співпраця в галузі освіти між Україною та Республікою Польща здійснюється у відповідності до положень Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти, укладеної 20.05.97 року та Угоди про співробітництво між Міністерством освіти і науки України та Міністром національної освіти Республіки Польща, укладеної 2 липня 2001 року.

У 2007/2008 навчальному році на основних факультетах вищих навчальних закладів України за умов контракту навчається 534, в тому числі, за державною угодою – 9 громадян Республіки Польща. На підготовчому факультеті за умов контракту навчається 6 громадян Республіки Польща.

У 2007 році близько 100 вищих навчальних закладів України плідно співпрацювали з понад 200 ВНЗ Республіки Польща. В рамках співробітництва до Республіки Польща відряджалися близько 1400 фахівців і студентів для наукової роботи та стажування, читання лекцій, участі у конференціях, довготермінової педагогічної роботи, на повний та частковий курс навчання, до аспірантури, для участі в роботі мовних курсів для студентів та викладачів і було прийнято близько 1500 фахівців і студентів із Республіки Польща.

Для задоволення освітніх потреб громадян України польської національності у 2007/2008 навчальному році в Україні функціонує 5 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою ( 1236 учень), 1 школа, де є класи з російською і польською мовами навчання (194 учнів), польську мову як предмет вивчають 3978 учнів, факультативно або в гуртках – 5080 учнів.

Політика Республіки Польща щодо своєї діаспори на території України є активною. Уряд РП надає польським школам та культурно-освітнім товариствам поляків в Україні велику допомогу.

У 2007/2008 навчальному році у загальноосвітніх та недільних школах України працює близько 30 вчителів польської мови із Республіки Польща, у вищих навчальних закладах України - 12 викладачів із Республіки Польща.

В Україні в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті “Києво-Могилянська Академія”, Львівському національному університеті імені Івана Франка, Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, Академії муніципального управління, Запорізькому державному університеті, Черкаському державному університеті ім. Б.Хмельницького, Волинському державному університеті імені Лесі Українки, Сумському національному аграрному університеті, Тернопільському, Дрогобицькому, Житомирському, Ніжинському педагогічних університетах вивчають польську мову і готують фахівців з польської мови.

11 квітня 2005 року під час візиту Президента України Ющенка В.А до Республіки Польща для відкриття Року України Міністром освіти і науки України Ніколаєнком С.М. підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів.

Зараз польською стороною запропоновано, у зв’язку із вступом до Європейського Союзу, підписати нову двосторонню Угоду про взаємне визнання документів, що має відповідати чинним нормам ЄС, рекомендаціям Болонського процесу та директивам щодо визнання професійної кваліфікації.

Однією з форм міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів України з вищими навчальними закладами зарубіжних країн є створення і функціонування в м. Люблін Європейського Колегіуму польських і українських університетів, засновниками якого з української сторони є Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Львівський національний університет імені Івана Франка, з польської сторони – Університет Марії Кюрі-Склодовської, Люблінський Католицький університет.

Науково-технічне співробітництво між Україною та Республікою Польща розвивається на основі Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про співробітництво у сфері науки і технологій, укладеного 12 січня 1993 року.

На виконання статті 3 цього Договору створено Спільну українсько-польську комісію зі співробітництва в галузі науки і технологій. Комісія визначає пріоритетні напрямки українсько-польського науково-технічного співробітництва та форми його здійснення, аналізує стан виконання спільних програм і проектів.

На Першому засіданні (березень 1997р.) Комісії було ухвалено Протокол про створення Комісії, затверджено Регламент її роботи, а також Виконавчу українсько-польську програму зі співробітництва в галузі науки і технологій.

Спільна українсько-польська комісія зі співробітництва у галузі науки і технологій, як правило, проводить засідання кожного року.

На засіданнях Комісії сторони здійснюють:

– обмін інформацією щодо основних напрямків науково-технічної політики в Україні та в Польщі;

– обговорення стану та перспектив розвитку українсько-польського науково-технічного співробітництва;

– підведення підсумків результатів реалізації Виконавчої українсько-польської програми співробітництва в галузі науки і технологій;

– надання пропозицій щодо нових проектів Виконавчої програми.

На сьогодні проведено сім спільних засідань Спільної українсько-польської комісії зі співробітництва в галузі науки і технологій.

Виконавча програми зі співробітництва в галузі науки і технологій є відкритою та забезпечує рівноправну участь будь-яких організацій і вчених обох держав в реалізації спільних науково-дослідних робіт через проведення конкурсного відбору спільних проектів. Перелік спільних проектів затверджується Комісією. Всього з 1997 року провадилися науково-дослідні роботи в рамках близько 180 спільних українсько-польських проектів.

У 2004-2005 роках Міністерством освіти і науки України здійснювалася фінансова підтримка реалізації 16 спільних українсько-польських науково-дослідних проектів у рамках Спільної українсько-польської програми з науково-технічного співробітництва.

Протоколом Сьомого засідання Спільної українсько-польської комісії з науково-технічного співробітництва від 16 червня 2006 року визначено пріоритетні напрямки українсько-польського науково-технічного співробітництва, а саме:

– енергетична безпека, спільне видобування нафти і газу в Карпатах;

– нанотехнології та наноматеріали;

– нові матеріали;

– спільні дослідження Антарктики.

В рамках здійснення спільного проекту підготовки інфраструктури України та Польщі до проведення чемпіонату ЕВРО-2012 розроблена велика програма науково-технічних проектів в галузі будівництва, транспорту та перебудови міст в Польщі та Україні. Обговорено у Варшаві питання щодо подальшого спрощення правил перетину українсько-польського кордону громадянами обох держав. При обговоренні цього питання особливий наголос було зроблено на необхідності активізувати спільні дії у справі будівництва восьми нових пунктів пропуску на українсько-польському кордоні.


ВИСНОВКИ


Економічні показники порівняння можливостей на світовому ринку Укра-їни та Польщі, Австрії і Японії у 2005 – 2007 роках характеризуються наступ-ним:

1. Рівень ВВП ( приведений для всіх країн до млн..доларів США) в Укра-їні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року мен-ше ніж:

- в 2,19 раза у порівнянні з Австрією;

- в 3,88 раза у порівнянні з Польщею;

- в 34,78 раза у порівнянні з Японією;

2. Рівень життя, характеризуємий середнім рівнем ВВП на кожного жителя країни(приведений для всіх країн до доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 11,27 раза у порівнянні з Австрією;

- в 4,66 раза у порівнянні з Польщею;

- в 10,94 раза у порівнянні з Японією;

3. Територія України за площею більше, ніж площа досліджуємих країн в:

- в 7,2 раза у порівнянні з Австрією;

- в 1,93 раза у порівнянні з Польщею;

- в 1,6 раза у порівнянні з Японією;

4. Населення України у порівнянні з населенням досліджуємих країн :

- в 5,62 раза більше, ніж населення Австрії;

- в 1,2 раза більше, ніж населення Польщі;

- в 3,18 рази менше, ніж населення Японії;

Таким чином, маючи переваги в чисельності населення та площі тери-торії, Україна має рівень життя населення від 5 (у порівнянні з Польщею) до 11 разів гірший, ніж досліджуємі країни.

Рівень економіки Японії по ВВП для України є практично недотягненим, навіть при приведенні чисельності населення до рівних умов по 50 млн.осіб в кожній з країн.

Як показує аналіз результатів курсового дослідження, зовнішньоеконо-мічні операції між Україною та Польщею, Австрією і Японією за 2005 – 2007 роки характеризуються наступним:

1. Обсяги зовнішньоторгівельного обороту (ЗТО) України з Польщею значно перевищують обсяги обороту з Австрією і Японією(рис.2.4), але дина-міка росту обсягів ЗТО України з Японією (темп росту 2005 -2007 становить 237,65%) характеризується більшим темпом росту, ніж ЗТО України з Поль-щею (темп росту 2005 -2007 становить 188,51%) та ЗТО України з Австрією (темп росту 2005 -2007 становить 158,32%).

2. Сальдо зовнішньої торгівлі (ЗТ) України із всіма трьома країнами є постійно негативним, тобто імпорт з цих країн в Україну перевищує експорт з України в досліджуємі країни (рис.2.5).

При цьому динаміка нарощування негативного сальдо ЗТ України з Польщею за 2005 – 2007 роки характеризується темпом росту сальдо в 324,32%,

України з Японією – темпом росту сальдо в 282,2%, України з Австрією – темпом росту сальдо в 262,0%.

Таким чином, зростання обсягів ЗТО у 2005 -2007 роках України з Польщею, Австрією і Японією відбувається за рахунок більш інтенсивного зростання імпорту з цих країн, ніж експорту з України в досліджуємі країни, тобто Україна не виробляє в необхідній кількості експортно-привабливу продукцію та послуги для Польщі, Австрії і Японії.

3. Аналіз питомої ваги експорту та імпорту в досліджуємі країни, відносно загальних обсягів експорту та імпорту України у 2005 -2007 роках, показує:

- відносна частка експорту в Польщу зросла з рівня 2,25%(2005) до рівня 2,56%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Польщі зросла з рівня 3,18%(2005) до рівня 4,06%(2007), що характеризує Польщу як вагомого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Австрію впала з рівня 0,71%(2005) до рівня 0,67%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Австрії зросла з рівня 1,04%(2005) до рівня 1,11%(2007), що характеризує Австрію як пасивного та малозаінтересованого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Японію впала з рівня 0,18%(2005) до рівня 0,14%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Японії зросла з рівня 1,24%(2005) до рівня 1,96%(2007), що характеризує Японію як одностороннього зовнішньоекономічного партнера України, для якого експортні можливості України є нецікавими;

Аналіз динаміки обсягів експорту-імпорту між Україною та Польщею, Австрією і Японією по декількам характерним групам товарів у 2006 -2008 роках показує:

- Україна цікавить Японію як імпортер автомобілів, телевізійної та радіотехніки;

- як еспортер, Україна цікавить Японію тільки в окремих товарних групах (наприклад, насіння гірчиці, або пробна партія ячміню), але її мало цікавить основна сільськогосподарська продукція та метал України, за виключенням постійної потреби в феросплавах;

- Україна , як експортер, цікавить Польщу та Австрію при поставках пшениці і ячменю(мінімальні витрати на транспортування) та виробник металу (тільки Польщу) і феросплавів;

- Україна, як імпортер, цікавить Польщу та Австрію, як споживач автомобілів та іншої будівельної автотехніки.

Таким чином, Україна – експортер сільськогосподарских і природних ресурсів, Україна – імпортер технологічно складних механізмів, автомобілів, компьютерної та телевізійної техніки.

Як показав аналіз інвестиційної привабливості України, інфляційна складова в рості обсягів ВВП в Україні та рості обсягів промислового виробництва в 1,5 - 3 рази перевищує реальний рост обсягів ВВП та промислового виробництва, що свідчить про негативну тенденцію розвитку економіки України.

Вплив світової фінансової кризи 2008 року на макропоказники економіки України ще значніший:

- курс долара США з рівня 4,8 грн./$ сягнув межі 8,5- 9,0 грн./$, тобто за 4 остання місяці 2008 року національна валюта знецінилась в 1,7 - 1,9 раза;

- рівень споживчої інфляції за 2008 рік досяг рівня 26,4%, тобто приріст реального ВВП України за 2008 рік становить практично 2 - 3%;

- щомісячний обсяг експорту з України зменшився в 2 рази під кінець 2008 року, що визвало дефіцит валютних надходжень та відповідний колапс фінансових джерел для забезпечення імпорту;

- внутрішні ціни в національній валюті на імпортні товари зросли в 2 -3 рази, що при імпортній залежності України практично обезцінило заробітну плату працівників України в національній валюті та різко знизило купівельну спроможність населення.

Аналіз загальних обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну та пи-тома вага інвестицій з досліджуємих країн (Польщі, Австрії, Японіїї) у 2005 -2007 роках показує, що за рахунок інвестування фінансових коштів в банківсь-ку сферу України, Австрія набагато випередила Польщу і Японію. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну постійно зростає, навіть у 2008 році на тлі світової фінансової кризи. В той же час рівень кредитних ставок в Україні, який в 3 - 4 рази перевищує рівень кредитних ставок в Європі, приваблює банківський фінансовий капітал Європи на банківські суперпри-бутки (депозити – по мінімальній ставці в Європі, кредити – по максімальній ставці в Україні) за рахунок населення та підприємств України.

Таким чином, станом на кінець 2008 року Україна працює як міжнарод-ний донор досліджених країн – Польщі, Австрії та Японії, постійно фінансуючи їх значно могутніші економіки за рахунок частки приросту національного багатства, виробленого народом України.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Митний Кодекс України від 11 липня 2002 року N 92-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 16 листопада 2006 року N 359-V

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV(діє з 01.01.2004)

3. ЗАКОН УКРАЇНИ « Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 року N 250-VI

4. Закон України “Про Митний тариф України” N 2371-III від 5 квітня 2001 року // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 31 травня 2007 року N 1109-V

5. Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991року N 959-XII /Із змінами і доповненнями, внесеними Законами Украї-ни станом від 10 квітня 2008 року N 253-VI

6. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року N 997-V

7. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від від 22 грудня 2006 року N 535-V

8. Закон України “Про Єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 року N 2097-XII //Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 січня 2006 року N 3351-IV

9. Міжнародна Торгівельна палата - “ІНКОТЕРМС - Офіційні правила тлумачення торговельних термінів” (редакція 2000 року) - Видання МТП N 560, Введені в дію з 01.01.2000 р. // "Урядовий кур'єр", N 63, 3 квітня 2000 р., "Урядовий кур'єр", N 68, 10 квітня 2002 р.

10. Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – 289 с.

11. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 158 с.

12. Відякіна М.М. Перспективи міграції сільськогосподарських працівників у розширеному ЄС // Економіка АПК. – 2006. – №12. – С. 140-142

13. Динкевич А. И. Экономическое развитие современной Японии // Деньги и кредит. - 1998. - №10. - С. 69

14. Зовнішньоекономічна діяльність : Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ред. І.І. Дахно. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 360 с

15. Карпачова Н.І. Трудова міграція з України в контексті загальносвітових міграційних процесів // Безпека життєдіяльності. – 2007. – №7. – С. 5-8

16. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. - 6-те вид., стер. . - К.: Знання, 2006. - 407 с. - (Вища освіта XXI століття)

17. Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 299 с.

18. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система. Посібник. – Тернопіль, Видавництво: Карт-бланш, 2004, - 331 с.

19. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Підручник / За ред. О.А. Кириченка. — К.: Знання, 2005. — 493 с.

20. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ В.С. Білозубенко, О.В. Озаріна, А.А. Семенов; Ред. О.Б. Чернега. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 592 с

21. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2000. – 602 с.

22. Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред. С.П.Кузика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – С. 56–99.

23. Страны и регионы. 2000. Статистический справочник Всемирного банка/ Пер. с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

24. Страны мира. 2000. Статистический справочник ООН/ Пер. с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 260 с. – (Мир в цифрах).

25. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – 490 с.

26. Філіпенко А. С. Світова економіка. – К.: Либідь, 2001. – 582 с.

27. http://WWW MD Office - довідковий Інтернет-сайт по зовнішньоеко-номічній діяльності "НПО Поверхность", 1999-2007

28. http://www.customs.gov.ua - офіційний Інтернет-сайт Державної митної служби України

29. http://www.UKRstat.gov.ua - Офіційний сайт Державного комітета статистики України

30. http:// WWW.CIA.COM – Офіційний Інтернет-сайт «Економіка країн світу» Центрального розвідувального управління США,2008

31. http://www.polska.com.ua – Офіційний Інтернет-сайт посольства Польщі в Україні, 2008

32. http://www.ausrian.com.ua – Офіційний Інтернет-сайт посольства Австрії в Україні, 2008

33. http://www.japan.com.ua – Офіційний Інтернет-сайт посольства Японії в Україні, 2008

34. http://www.bank.gov.ua – Офіційний Інтернет-сайт Національного банку України, 2008


ДОДАТОК А


Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн світу


Таблиця А.1

Прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.01.2005 року [29]

 

Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2005 (млн.дол.США)

У % до підсумку

Усього

8353,9

100

у тому числі:

 

 

США

1153,7

13,8

Кiпр

1035,6

12,4

Сполучене Королiвство

895,9

10,7

Нiмеччина

631,6

7,6

Нiдерланди

548,3

6,6

Вiрґiнськi острови, Британські

543,8

6,5

Росiйська Федерацiя

457,5

5,5

Швейцарiя

411,3

4,9

Австрiя

345,6

4,1

Польща

192,3

2,3

Угорщина

179,1

2,1

Корея, Республіка

172,4

2,1

Інші країни

1786,8

21,4


Таблиця А.2

Прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.01.2006 року [29]

 

Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2006 (млн. дол. США)2)

У % до підсумку

Всього

16375,2

100

у тому числі

 

 

Німеччина

5505,5

33,6

Кіпр

1562

9,5

Австрія

1423,6

8,7

Сполучені Штати Америки

1374,1

8,4

Сполучене Королівство

1155,3

7,1

Російська Федерація

799,7

4,9

Нідерланди

721,8

4,4

Вiрґiнськi острови, Британські

688,7

4,2

Швейцарія

445,9

2,7

Польща

224

1,4

Угорщина

191,1

1,2

Корея, Республіка

172,2

1,1

Інші країни

2111,3

12,8


Таблиця А.3

Прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.01.2007 року [29]

 

Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2007 (млн.дол.США)2)

У % до підсумку

Всього

21186

100

у тому числі

 

 

Німеччина

5620,7

26,5

Кіпр

3011,7

14,2

Австрія

1600,8

7,6

Сполучене Королівство

1557,2

7,4

Нідерланди

1493

7

Сполучені Штати Америки

1418

6,7

Російська Федерація

980,8

4,6

Франція

826,8

3,9

Вiрґiнськi острови, Британські

808,3

3,8

Швейцарія

504,9

2,4

Польща

366

1,7

Угорщина

364,5

1,7

Інші країни

2633,3

12,5


Таблиця А.4

Прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.01.2008 року [29]

 

Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2008 (млн.дол. США)2)

У % до підсумку

Усього

29489,4

100

у тому числі

 

 

Кіпр

5941,8

20,1

Німеччина

5917,9

20,1

Нідерланди

2511,2

8,5

Австрія

2075,2

7

Сполучене Королівство

1968,8

6,7

Російська Федерація

1462,2

5

Сполучені Штати Америки

1436,8

4,9

Франція

1046,2

3,5

Вiрґiнськi острови, Британські

1045,7

3,5

Швеція

1006,6

3,4

Польща

670,5

2,3

Швейцарія

583,8

2

Угорщина

400,9

1,4

Інші країни

3421,8

11,6


Таблиця А.5


Прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.10.2008 року [29]

 

Обсяги прямих інвестицій на 01.10.2008 (млн.дол. США) 2)

У % до підсумку

Усього

37621,5

100

у тому числі

 

 

Кіпр

8534

22,7

Німеччина

6826,9

18,1

Нідерланди

3253,7

8,6

Австрія

2564,9

6,8

Сполучене Королівство

2329,2

6,2

Російська Федерація

2097,4

5,6

Сполучені Штати Америки

1522,5

4

Франція

1266,1

3,4

Швеція

1260,3

3,3

Вiрґiнськi Острови, Британські

1248,7

3,3

Італія

887,8

2,4

Польща

717,2

1,9

Швейцарія

702,2

1,9

Угорщина

532,5

1,4

Інші країни

3878,1

10,4


Додаток Б


Таблиця Б.1

Обсяги експорту – імпорту у 2006 – 2008 роках по окремих групах товарів між Україною та Польщею, Австрією і Японією [29]

Продовження табл.Б.1


1 Філіпенко А. С. Світова економіка. – К.: Либідь, 2001. – 582 с.

Похожие работы:

  1. • Аналіз міжнародних економічних відносин України ...
  2. • Сутність, сучасний стан та перспективи розвитку митно ...
  3. • Проблеми та песпективи підвищення рівня економічного ...
  4. • Політико-правове середовище МЕВ в Україні
  5. • Міжнародна економіка
  6. • Проблема вступу України до міжнародних економічних ...
  7. •  ... спеціалістів у сфері міжнародних відносин
  8. • Шпоры по международной экономике
  9. • Всесвітні міжнародні документи, що регулюють ...
  10. • Ризики інвестування в цінні папери. Міжнародний ...
  11. • Коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу (на ...
  12. • Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку ...
  13. • Особливості ринку позичкового капіталу Латинської ...
  14. • Міжнародні відносини та зовнішня політика
  15. •  ... як засіб регулювання міжнародних відносин
  16. • Міжнародні валютні системи на сучасному етапі
  17. • Структурно-функціональні фактори розвитку міжнародного ринку ...
  18. • Сучасні концепції регулювання міжнародних відносин
  19. • Міжнародний кредит у світовій економіці
Рефетека ру refoteka@gmail.com